Втеча з Пекла: Історія повстання в концтаборі Собібор

Нацистський "табір смерті" Собібор, який діяв на території Польщі з 1942 по 1943 рік, цілком можливо міг би стати філією Пекла на Землі. І, швидше за все, де-факто й був таким

Фото з відкритих джерел

У 2018 році виповнюється 75 років з дня єдиного успішного з великих повстань у нацистських "таборах смерті" під час Другої світової війни. Воно відбулося 14 жовтня 1943 року в концтаборі Собібор.

На жаль, до цієї дати не дожив останній із живих учасників повстання – 96-річний Аркадій Вайспапір, який помер 11 січня.

Саме завдяки йому, а також ще 52 колишнім полоненим "табору смерті", які вижили після війни, ми сьогодні можемо розуміти всі масштаби того, що відбувалося, та оцінити подвиг і живих, і загиблих унаслідок повстання людей, яким у прямому сенсі було нічого втрачати.

На них у будь-якому випадку чекала смерть. Якщо не від кулі, то від чадного газу. Тому вони й вирішили спробувати "вирватися з Пекла", яким, по суті, й був

Собібор

Фото з відкритих джерел

Табір Собібор було розташовано на південному сході Польщі з 15 травня 1942 року по 15 жовтня 1943 року. Його створили в рамках операції "Рейнхард" - програми з масового знищення єврейського населення на території так званого "генерал-губернаторства" (окупованої Польщі).

Втім, в'язнями Собібора стали євреї з багатьох країн: Литви, Нідерландів, Франції, СРСР тощо.

В Україні тему Собібора згадували в контексті "справи Дем'янюка" - розслідування проти одного з колишніх охоронців табору Івана Дем'янюка. У Німеччині його звинувачували в пособництві вбивству щонайменше 29 тис. євреїв у Собіборі. У 2010 році експерти підтвердили справжність його посвідчення, виданого в концтаборі, а в 2011 році Дем'янюка засудили до тюремного ув'язнення на 5 років.

Іван Дем'янюк помер 17 березня 2012 року.

Табір, що розташовувався в лісі поруч з полустанком Собібор, ділився на три основні частини. У першій були майстерні та житлові бараки, у другій – перукарський барак і склади, де зберігали речі вбитих.

У третій частині табору були газові камери, де вбивали людей.

Фото з відкритих джерел

Важливо підкреслити, Собібор був насамперед саме "табором смерті": більшість в'язнів, які потрапляли до табору, дуже швидко було відправлено на смерть від чадного газу до камер. Найчастіше, це відбувалося вже в день прибуття.

Лише частину із в'язнів могли залишити в живих для різних робіт у таборі.

За час дії табору в ньому було вбито близько 250 тис. євреїв.

"Я поцілував маму. Мені хотілося їй сказати щось важливе, я відчував, що ми більше не побачимося. Але чомусь у мене вирвалося: "Ну ось, а ти не дала мені вчора допити молоко. Хотіла на сьогодні залишити". І тоді вона відповіла: "Невже ти про ЦЕ думаєш у такий момент?". Більше я не бачив ані її, ані тата, ані брата. Незабаром я дізнався, що їх усіх вбили газом і спалили", - цитує "Нова газета" Тойві Блатта, одного з учасників повстання, під час його виступу в 2010 році в Європейському університеті Кракова.

"Я живий і сьогодні виступаю перед вами тільки завдяки одній людині — Олександру Ароновичу Печерському. Це радянський офіцер, керівник нашого повстання", - підкреслив тоді Блатт.

Повстання

Фото з відкритих джерел

У липні та серпні 1943 року в Собіборі було організовано підпільну групу під керівництвом сина польського рабина Леона Фельдхендлера.

У вересні 1943 року до табору привезли групу нових полонених, серед яких був і радянський лейтенант Олександр Печерський, який згодом очолив повстання, оскільки у цивільних осіб для планування подібного банально не вистачало досвіду.

Олександр Печерський Фото з відкритих джерел

Повстання почалося 14 жовтня 1943 року. План полягав у такому: ув'язнені повинні були поодинці ліквідувати персонал табору, згодом заволодіти зброєю і перебити охорону.

Для того щоб заманити в пастку персонал, використовували їхнє тяжіння до особистих благ. Приміром, одного з бійців СС запросили до майстерні на примірку чобіт, іншого – до кравця для примірки кітеля, двох – на склад, де нібито "було пальто просто на вас!".

План вдалося виконати лише частково: вбили 11-12 осіб із персоналу табору і кількох охоронців, однак заволодіти збройовим складом не вдалося.

По втікачах відкрили вогонь, їм довелося прориватися з табору.

"У фільмі (знятому в 1987 році про цю історію, - прим. ред.), у принципі, все правильно показано, але не зовсім. Наприклад, дівчина, яка намагається відчепити сукню... Та не було такого! Там готові були шкіру здерти із себе, аби вирватися...", - розповідав Тойві Блатт.

У робочому таборі на момент повстання було майже 550 ув'язнених. Із них 130 не взяли участі у втечі, залишившись у таборі, близько 80 загинуло під час втечі. Решті вдалося втекти.

Макет табору Собібор Фото з відкритих джерел

Тих, хто залишився в таборі, наступного дня розстріляли нацисти, 170 втікачів німці виявили і вбили в ході пошуків. Як уточнюють, ще близько 90 згодом було видано місцевими жителями.

До кінця війни дожили лише 53 учасники втечі. Одним із них був

Аркадій Вайспапір

Аркадій Вайспапір Фото з відкритих джерел

Аркадій Мойсейович Вайспапір народився 23 грудня 1921 року в с. Бобровий Кут (Херсонська область). Під час Другої світової був командиром відділення, згодом дістав важке поранення, потрапив до медсанбату і в його складі потрапив у полон 15 вересня 1941 року.

Пробувши в декількох медсанчастинах, в березні 1942 року потрапив до карцеру мінського концтабору, звідки у вересні 1943 року був переведений до Собібора.

Під час повстання сокирою вбив двох офіцерів СС, після втечі приєднався до партизанів.

Закінчив війну старшиною роти 70-ї армії.

Нагороджений орденом Вітчизняної війни I ступеня, медалями "Партизан Вітчизняної війни" та "За відвагу", почесною грамотою "Бейт Лохамей а-гетаот" та іншими нагородами.

Останню, орден "За заслуги" III ступеня, отримав у 2016 році з рук президента України. Проживав у Києві.

Олександр Печерський

Олександр Печерський "РИА Новости"

Майбутній керівник повстання в Собіборі Олександр Аронович Печерський народився 22 лютого 1909 року в Кременчуці.

Після початку Другої світової був призваний до армії, в жовтні 1941 року потрапив в оточення під Вязьмою, дістав поранення й опинився у німців у полоні.

У травні 1942 року намагався бігти з полону, проте безуспішно. Згодом його було відправлено до мінського робочого табору СС, звідки переведено до Собібора.

Після повстання Печерський з групою колишніх ув'язнених дістався Білорусі, де вступив до лав партизанів, воював підривником.

Після звільнення Білорусі Печерському "віддячили" арештом, його перевіряли співробітники СМЕРШ.

Втім, озвучують різні дані.

За одними з них, лейтенант Печерський потрапив до штрафбату, де дістав поранення в першому ж бою і тому його було реабілітовано як такого, що "спокутував вину кров'ю". За іншими, у "справі Печерського" зуміли розібратися відразу, і він дістав поранення уже як повноправний офіцер.

Війну закінчив без почестей, його викликали на Міжнародний трибунал, але радянська влада Печерського з країни не випустила.

Він помер у віці 80 років у Ростові-на-Дону в комунальній квартирі, де прожив всі післявоєнні роки життя.

Блатт згадував один з епізодів спілкування з Печерським.

"Я запитав його (під час візиту до Ростова), чи є у нього якась медаль від уряду. Він відповів: "Нічого".

"Чому?". Він відкрив двері, подивився, чи немає когось у коридорі, і сказав: "Я ж єврей".

Джерело: 112.ua
Loading...


Новини за темою

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>