"Плоскогубцями тягнули пальці, виймали ножем очі": Оприлюднено нові свідчення осіб, які побували в полоні у бойовиків

Головною особливістю оприлюднених показань є те, що переважно вони були задокументовані від українських військових, які потрапили в полон під час іловайського котла, факт якого вперто замовчують кремлівські пропагандисти

Парад полонених у Донецьку, архівне фото Rueters

"Російських військових на Донбасі немає", - вже четвертий рік стверджують у Кремлі. Російська Федерація, за їхньою версією, виступає арбітром у суто українському конфлікті й усіма силами намагається допомогти його вирішити.

Водночас Служба безпеки України постійно фіксує факти російської агресії на сході України. Зовсім свіже - напередодні були оприлюднені ще 43 свідчення громадян, які побували в ув'язненні по той бік лінії розмежування.

Тепер таких відомостей в архіві спецслужби близько чотирьох сотень. І у всіх них люди говорять про одне й те саме - фізичне насильство і знущання російських військових над українцями в катівнях ОРДЛО.

При цьому головною особливістю оприлюднених нині показань є те, що в більшості вони були задокументовані правоохоронцями від українських військових, які потрапили в полон під час іловайського котла, факт якого наполегливо замовчують кремлівські пропагандисти.

Якось узагальнити свідчення колишніх полонених бойовиків складно, тому для прикладу наведемо дослівно деякі з них.

Співробітник МВС України на ім'я Петро, що пробув в заручниках у бойовиків 23 доби:

"...У серпні 2014 мій батальйон був передислокований на постійне місце несення служби в м. Іловайськ Донецької області. Протягом десяти днів ми проводили "зачистку" території від терористів, які несли службу на блокпостах. У 20-х числах за вказівкою командування наш підрозділ намагався вийти з Іловайська по так званому зеленому коридору, який нібито був наданий представниками ЗС РФ для відводу українських військ, але раптово з обох сторін дороги нас важка артилерія почала обстрілювати ЗС РФ. Мій автомобіль був знищений ворожим пострілом, я отримав поранення. Потім в наступ пішли військовослужбовці повітряно-десантних військ ЗС РФ за підтримки російських танків і БТР. Серед нас було багато убитих, частину українських бійців росіяни взяли в полон, але я і ще кілька військовослужбовців встигли сховатися у лісосмузі. Вранці наступного дня ми вийшли на дорогу, де зупинили громадянську машину. Водій погодився відвезти нас у м. Старобешеве в лікарню, але в підсумку автомобіль зупинили бойовики так званої ДНР. Мене і моїх товаришів жорстоко побили, забрали документи, зброю і боєприпаси, а також гроші та цінності, після чого відвезли в невідомому напрямку. На якомусь блокпосту нас закрили в підвалі колишнього ресторану. Це було приміщення близько 8 кв. м, умов для ночівлі не було, ми сиділи на бетонній підлозі зі зв'язаними руками, в туалет ходити забороняли, їсти та пити не давали. Майже весь час (3 доби) мене били і знущалися, застосовували тортури: коли я втрачав свідомість, бойовики лили воду, а потім тортури тривали. Потім мене перевезли в м. Донецьк, помістили в колишньому архівному приміщенні СБУ в Донецькій області, де розташовувалася в'язниця терористів. У полоні мене неодноразово допитували, причому "слідчий ДНР" постійно підкреслював, що розстріляє за будь-якої нагоди. Під час допитів постійно били, завдавали ударів руками, ногами і кийками. Особисто мені ставали на поранену ногу, від чого був нестерпний біль. При цьому протягом всього часу в полоні я жодного разу не отримав медичної допомоги...".

Військовослужбовець ЗСУ на ім'я Валерій, пробув у полоні у бойовиків 47 діб:

"...У серпні 2014 року в складі своєї військової частини прибув у м. Іловайськ, де вже тривали бойові зіткнення з проросійськими терористами. 29 серпня 2014 приблизно о 10:00 наш підрозділ збирався вийти з району Іловайська по "зеленому коридору". Коли ми рухалися колоною у бік м. Старобешеве, нас почали обстрілювати з двох сторін військові підрозділи ЗС РФ. В цей момент я перебував у військовому вантажному автомобілі, але після одного з вибухів ударною хвилею машину перекинуло, а я був поранений у праву ногу. Ті з нас, хто залишився в живих, самостійно дісталися до якогось населеного пункту, де ховалися кілька днів. Мене особисто сховали місцеві жителі (літній чоловік і жінка), які також надали мені першу медичну допомогу. Однак 3 вересня бойовики так званої ДНР на чотирьох автомобілях приїхали до будинку, звідки мене і забрали. Вдаривши прикладом по голові, мене відвезли до колишнього слідчого ізолятора відділу міліції м. Іловайська. Майже кожен день до мене вночі заходили невідомі озброєні люди, били, намагалися задушити. Іноді лякали, що вб'ють, стріляючи при цьому поряд з вухом. Крім того, одним із способів психологічного тиску було те, що російські найманці заради власної розваги примушували полонених стрибати зі словами "Хто не скаче – той москаль ...".

З відкритих джерел

Військовослужбовець ЗСУ на ім'я Максим, що пробув у полоні у бойовиків 26 діб:

"...В полон потрапив під час відходу наших військ з Іловайська, мене і моїх товаришів захопили військовослужбовці ЗС РФ. Це була регулярна російська армія з великою кількістю танків, БТР, БМП і артилерії. Росіяни посадили нас в тентовані військові вантажівки і вранці вивезли спочатку на територію РФ – я особисто бачив через щілину машини автомобільну трасу, якою, крім нас, їхали цивільні машини з російськими номерами, а також автомобілі російської поліції, а всі дорожні покажчики були російською мовою. Увечері того ж дня нас повернули в Україну і перевезли в м. Сніжне Донецької області, яке контролювалося терористами так званої ДНР.

Протягом 26 днів мене тримали в гаражі місцевого відділення поліції, де розташовувався штаб бойовиків. До полонених постійно застосовували заходи фізичного впливу та психологічного тиску. Били сильно, різним чином принижували, постійно нецензурно ображали, морили голодом. Одного із заручників прикували наручниками на вулиці й заборонили годувати, він так і помер у нас на очах ... ".

Шокують також свідчення цивільних – місцевих жителів і волонтерів, які побували в полоні у бойовиків.

Волонтер Ірина, перебувала в полоні 101 добу:

"...Наприкінці червня 2014 наша група волонтерів (Борис М., Володимир М., Віктор К. і я) виїхала в бік с. Зеленопілля Луганської області. На трасі Харків – Довжанський поблизу н. п. Ровеньки нас затримали так звані руські козаки, після чого відвезли на територію місцевого комбікормового заводу, де нас розділили: чоловіків в одне приміщення, а мене в інше. Вночі мене вивели на вулицю, де імітували мій розстріл. Цієї ж ночі я чула, як у сусідньому приміщенні "козаки" знущалися з моїх друзів. Вранці наступного дня мені принесли телефон і наказали, що я повинна подзвонити родичам і висунути вимоги терористів, а саме: відвести українські війська від кордону з РФ. При цьому біля мого горла тримали ножа. Потім нас перевезли в так звану "військову комендатуру ДНР" в м. Антрацит, що розташовувалася в колишньому приміщенні "Партії регіонів". Там знову почали наді мною знущатися, били руками, ногами і кийком. За те, що я спілкувалася українською мовою, били по голові. Нас одягли наручники і прикували до поручнів автомобіля, після цього привезли в м. Горлівку, а саме в штаб-квартиру одного з керівників терористів з позивним "Біс". Там мене і моїх колег кинули в підвал, де було 3 трупа і ще 2 живих людей: Артем Х. і Олег (прізвище не пам'ятаю), який через кілька днів на наших очах був розстріляний. Вночі нас по черзі забирали на допит, під час якого застосовували тортури: плоскогубцями тягнули пальці на ногах, обмотували голову скотчем, били молотком по колінах, свердлили тіло, виймали ножем очі. Через кілька днів мене відпустили, при цьому терористи заявили, що це – "подарунок тобі від "Біса" з нагоди присвоєння йому росіянами звання "генерал-майора" ...".

Таксист на ім'я Сергій, який пробув у полоні у бойовиків 123 доби:

"... Я працював в службі таксі і 20 серпня 2014-го отримав замовлення від одного з жителів м. Луганська на вивезення її сім'ї з району проведення АТО. Коли проїхали населений пункт Зоринськ, мене зупинили на блокпосту бойовики ДНР. Після короткої розмови мене звинуватили, що я нібито є розвідником ЗС України і "працюю на укрів", після чого жорстоко побили і відвезли на якусь базу терористів. Там продовжили допитувати і змушували зізнатися, що я виконую розвідувальні завдання. Я намагався пояснити, що працюю в таксі і це легко перевірити, але мене знову і знову били. Через деякий час мене перевезли в інше місце в лісі, де прив'язали до дерева і знову сильно побили. На дереві я провисів весь день, бачив сарай, в якому були закриті ще кілька заручників.

Загалом протягом чотирьох місяців мене неодноразово перевозили в різні місця, але скрізь били і залякували розстрілом. Мені зламали декілька ребер, пальці на руках, я періодично непритомнів, але це не зупиняло катів. Останнім місцем мого ув'язнення був підвал колишнього управління СБУ в Донецькій області, який бойовики перетворили на справжню фабрику смерті ...".

Крім цього, варто зазначити, що в СБУ також оприлюднили матеріали, що стосуються покарань бойовиків та їхніх пособників за вказані вище звірства. Зокрема, на сьогодні є три вироки суду, ще чотири справи розглядають.

Також додають, що один із бойовиків ДШРГ "Русич", причетний до загибелі українських військових, був ліквідований.

Служба безпеки України

У СБУ пообіцяли передати всі отримані ними відомості правозахисникам.

Джерело: 112.ua

відео по темі

Loading...


Новини за темою

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>