banner banner banner banner

Zona.ua: Навіщо влада випускає в’язнів?

"Ми напередодні грандіозного шухеру", – казав герой "Весілля в Малинівці". Саме так і є, якщо розуміти під цим сленговим поняттям небезпеку. Справа в тім, що на волю найближчим часом може вийти кожен десятий зек. Звісно, нас запевняють у тому, що особливо небезпечних рецидивістів (як казали у радянських детективах) серед них не буде. Та й взагалі особливо небезпечних не буде. При цьому частина в’язнів таки залишить місця не такі віддалені. На цей крок влада йде не так від надмірного гуманізму, скільки через страх перед епідемією. Власне, цьогорічну амністію можна так і назвати – "коронавірусною".

Zona.ua: Навіщо влада випускає в’язнів?
112.ua

Наталія Лебідь

Журналіст

"Ми напередодні грандіозного шухеру", – казав герой "Весілля в Малинівці". Саме так і є, якщо розуміти під цим сленговим поняттям небезпеку. Справа в тім, що на волю найближчим часом може вийти кожен десятий зек. Звісно, нас запевняють у тому, що особливо небезпечних рецидивістів (як казали у радянських детективах) серед них не буде. Та й взагалі особливо небезпечних не буде. При цьому частина в’язнів таки залишить місця не такі віддалені. На цей крок влада йде не так від надмірного гуманізму, скільки через страх перед епідемією. Власне, цьогорічну амністію можна так і назвати – "коронавірусною".

Хто вийде на волю

Отже, 27 квітня Кабінет міністрів України вніс на розгляд Верховної Ради проект закону № 3397 "Про амністію засуджених (у зв'язку із запобіганням поширенню гострої респіраторної хвороби Covid-19, викликаної коронавірусом SARS-CoV-2)".

Відразу зазначимо, що документ ще не розглянули, але можна прогнозувати з 99-відсотковою впевненістю, що його розглянуть і ухвалять обов’язково. Це не те питання, де входять у клінч бізнес-інтереси різних фракцій. Всі президенти Україна завжди залюбки підписували амністію – така вже у них традиція.

Якщо так буде і цього разу, то на волю вийдуть 3009 осіб, що приблизно відповідає десятій частині від усіх в’язнів. Серед щасливчиків традиційно опиняться особи, які на момент скоєння злочину були неповнолітніми. Або - вагітними на час вступу закону у дію (якщо мова про жінок). Або це будуть ті, хто має інвалідність, СНІД та онкологію. Або ті, що досягли пенсійного віку. Під амністію підпадають також учасники бойових дій, чорнобильські ліквідатори та особи, що мають батьків, старших за 70 років та/або неповнолітніх дітей.

Це – якщо коротко. І – головне: як вже було сказано, звільнення не торкнеться засуджених за тяжкі злочини.

Воля або смерть

А тепер детальніше про мотиви влади. Хоча Мінюст і звітує про низку протиепідемічних заходів (обмеження доступу "на зону" сторонніх осіб, постійний температурний скринінг та моніторинг фізичного стану в’язнів), подібний контроль – як мертвому припарка. Про це, зокрема, в інтерв’ю "Укрінформу" говорить колишній голова Державної пенітенціарної служби Сергій Старенький.

Думская

Перше, на що звертає увагу Старенький, це – антисанітарія місць позбавлення волі. "Належного прибирання, провітрювання, каналізації – цього немає. Це клондайк для вірусів, вони можуть досить швидко поширитися".

І – другий момент. Якого-небудь алгоритму дій в тому випадку, якщо колонію охоплює епідемія, не існує. Лікувати в’язнів на місці немає можливості. А це означає, що їх треба вивозити "на свободу", до медичних закладів. Але для цього потрібен і відповідний транспорт, і конвой. І перше, і друге буде в дефіциті, якщо разом зляже півколонії. А саме так і буде, бо у закритому приміщенні захворіти набагато легше, аніж на свіжому повітрі.

Новини за темою

Власне, Старенький вважає, що з проголошенням амністії й так безбожно зволікали. І навіть якщо законопроект № 3397 проголосують буквально завтра, час все одно буде згаяно. "Спочатку Рада ухвалює закон. Потім адміністрації установ готують подання до суду, який розглядає кожну справу окремо. А потім... Треба чекати ще 15 днів, щоб рішення суду набрало законної сили. Це дуже довго. На сьогодні вже відомо про декілька непідтверджених підозр із симптомами і в Чернівецькому, і в Київському СІЗО", – каже він.

А тим часом всі в’язні – і здорові, і потенційно хворі – сидітимуть разом. Бо, хоча міністру юстиції Денису Малюсьці і здається, що тюрми в Україні простоюють "порожняком", а відтак їх (за винятком двох на всю Україну) треба або закрити, або продати, насправді це не так. Бо у місцях позбавлення волі буває досить-таки тісно.

"У нас був такий досвід в одному з міст, там дуже стара в'язниця – 300-400 років, і в одній камері перебували до 20 ув'язнених одночасно. Це дуже багато. Особливість поведінки ув'язнених – вони між собою дуже тісно контактують, а це ідеально для коронавірусу", – зазначає лікар-інфекціоніст Євген Гречуха в коментарях для LIGA.net.

Окрім скупченості, існують й інші фактори ризику. Серед них – "пізня діагностика та якість медицини. Люди в місцях позбавлення волі пізніше діагностуються: у них спочатку підозрюють туберкульоз або інші вірусні захворювання – пневмококові пневмонії, атипові інфекції. У багатьох в'язнів є і супутні захворювання – ВІЛ-інфекція, гепатити. А це підвищує ризик важкого перебігу захворювання на Covid", – зазначає Гречуха.]

Ще одна небезпека, за його словами, полягає в тому, що не існує такого поняття, як "тюремні лікарі". Всі медики, зокрема, фтизіатри та терапевти, підпрацьовують ще десь. А, точніше, у "звичайних" закладах, куди вони йдуть приймати хворих прямо після контакту з тюремними нарами. 

Одним словом, вердикт людей, які знаються на цій сфері, є однозначним: звільнення "нестрашних" злочинців необхідне. Або, як сказав би відомий персонаж, амністія так амністія.

Італійські бунти на українському гранті

Але, можливо, владна команда не пішла б на дострокове звільнення в’язнів, якби не закордонний досвід. Наш президент, які відомо, любить робити косплей зі світових лідерів. Зокрема, імпонує Зеленському образ його французького колеги Макрона (власне, наш продовжений до 12 травня, але пом’якшений карантин, теж списаний з Франції). 

А у Франції якраз із середини березня з в'язниць достроково випустили понад 6 тис. осіб. А от щодо найбільш уражених вірусом Сполучених Штатів, то там, як заявив 3 квітня генеральний прокурор США Вільям Барр, частину засуджених з виправних колоній вже зараз переведено під домашній арешт.

Тисячу ув’язнених вирішили відпустити і в найбільш густонаселеному регіоні Німеччини – Північному Рейні-Вестфалії. І подібні заходи не є виключно європейськими. Наприклад, центральна влада Індії ще у березні закликала всі штати проінспектувати тюрми та визначити контингент в’язнів, яких можна звільнити умовно-достроково. ООН, своєю чергою, рекомендувала державам піти на такий крок, щоб запобігти смерті серед персоналу і засуджених до тюремних термінів.

Багато хто дослухався до цього заклику, але, приміром, Італія мало не припустилася фатальної помилки. Ця країна, як відомо, чи не найбільше з-поміж європейських сусідів постраждала від коронавірусу. На певному етапі влада вирішила вдатися до превентивних кроків і заборонити в’язням побачення. Таке рішення лише викликало тюремні бунти, при цьому близько 6 тисяч людей опинилися втягнутими у сутички з персоналом колоній. А 16 ув'язненим через заворушення навіть вдалося втекти.

В Україні вирішили не ризикувати і зовсім побачення не забороняти. А лише перевести їх з режиму "в реалі" в онлайн-режим. Для цього в’язням як виняток навіть дозволили користуватися інтернетом. Щоправда, цей дозвіл сам по собі є не надто цінним. В бюджет колоній ніхто не закладав і не закладає відповідне оснащення. А оскільки мати індивідуальні гаджети особам, які відбувають покарання, заборонено, то неясно, як вони виходитимуть з цієї ситуації.  

Чи стане на вулицях небезпечно?

Але головне навіть не це. Звістка про вихід з місць ув’язнення трьох тисяч зеків миттю запускає певні тригери. А запопадлива пам'ять підсовує старшому поколінню радянську стрічку "Холодне літо 1953-го" – про те, чим обернулася масова амністія, проведена після смерті Сталіна.

Нині, на щастя, інші часи. У 1953-му масовий вихід на волю "звичайних" в’язнів мав замаскувати звільнення "політичних". Аби хоч якось приховати, скільки безвинно репресованих громадян було у Країні Рад. Але в Україні-2020 зовсім інша мотивація. Цитований вище Сергій Старенький вважає, що 3 тис. осіб на 40 млн населення – це краплина в морі. Їхню появу ніхто й не помітить – як зараз заведено казати, від слова "зовсім".

А голова Української Гельсінської спілки Олександр Павлюченко в інтерв’ю "Українському радіо" додає ще один аргумент. Він наголошує, що кожен президент України проголошує амністію із періодичністю приблизно раз на два роки, але останню було проведено у 2016-му, тож необхідність нинішньої назріла і перезріла.

"Планова" амністія цього року, яка звільняє від відбування покарання тих, хто вчинив нетяжкі злочини або вже майже закінчив термін відбування покарання і не становить суспільної небезпеки, відтворює цей напрямок і також передбачає звільнення тих, хто має утриманців, неповнолітніх дітей та інші випадки", – зауважує Павлюченко.

Але якщо амністія – це лише данина традиції, то не треба тоді прикриватися коронавірусом. Особливо коли всі відповідальні чиновники твердять, що пік захворюваності Україна вже проминула. Рятувати в’язнів від "ковіду" треба було раніше, а зараз це лише призведе до негативних наслідків, вважає заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко. Серед таких наслідків він називає нашу всюдисущу корупцію.

[article_attached position="2"

Під приводом амністії на волю будуть виходити й ті, хто знайшов потрібні зв’язки або дав хабара. "І неважливо, чим це будуть обґрунтовувати – покаянням, материнством, участю в бойових діях, станом здоров'я – в режимі масовості ретельно перевіряти кожну справу не будуть", – каже Петренко.

"І, зрозуміло, що такий невибірковий підхід завжди призводить до того, що на свободу потрапляють люди, схильні до рецидивів. І так само зрозуміло, що щойно страх перед коронавірусом спаде, а відчуття кризи посилиться, це призведе до зростання злочинності. Навіть без того, що із в'язниць почнуть випускати людей", – вважає він.

"Закон Савченко"

Але річ у тім, що випускають людей і без амністії. Точніше, випускають злочинців, і не лише тих, хто скоїв нетяжкий злочин. Таким станом речей ми завдячуємо так званому "закону Савченко", ухваленому у 2015-му та скасованому у 2017 році. Попри те, що закон анульовано, він продовжує діяти. І збирати свою колекцію вкрай обурливих випадків.

Новини за темою

Суть цього закону, як відомо, проста: соратники Надії Савченко, коли вона ще перебувала у російській тюрмі, від її імені зареєстрували законодавчу ініціативу, за якою один день у попередньому ув’язненні має зараховуватися за два. Після винесення вироку це значно скорочувало терміни засудженим особам. Бо за українським законодавством перебування в СІЗО включається у строк покарання.

За "законом Савченко" свого часу достроково було звільнено екс-суддю та хабарника Романа Зварича, організатора будівельної афери "Еліта-Центру" Олександра Волконського, шахрая Андрія Слюсарчука (Доктор Пі). Компанію їм складає і екс-депутат від "Батьківщини" Віктор Лозинський, засуджений за вбивство на полюванні селянина Валерія Олійника. Від його 15 років ув’язнення теж мало що лишилося – "закон Савченко" і тут попрацював ножицями, які зрізали покарання для Лозинського.

ЛИГА

Іще один приклад. Нині суд взяв паузу у розгляді касації, мабуть, найвідомішого в Україні вбивці – колишнього генерал-лейтенанта МВС Олексія Пукача. Того самого, що був визнаний винним у смерті журналіста Георгія Гонгадзе. Пукач клопоче про заміну довічного ув’язнення на 15-річний термін, а також про застосування до нього "закону Савченко". Якщо суд дасть на це згоду, злочинця можуть звільнити вже цього року – якраз на 20-річчя вбивства Гонгадзе.

Але якщо Пукач тільки чекає на рішення, то колишній співробітник МВС Олександр Балакірев, засуджений у 2019 році за вбивство 2-річної дитини своєї співмешканки, вже гуляє на свободі. Коли розглядали справу Балакірева, то йшлося про те, що він, ймовірно, зґвалтував хлопчика, і той помер від отриманих травм. Але доказів зґвалтування надано не було, натомість були наявними докази побиття дитини. Злочин був кваліфікований за статтею 121 КК України ("Умисне тяжке тілесне ушкодження, що призвело до смерті потерпілого"). За цією статтею Балакірев отримав 10 років ув’язнення.

Однак за рішенням апеляційного суду термін його попереднього ув'язнення з 18 травня 2016-го до 21 жовтня 2019-го був врахований як день за два за "законом Савченко". В результаті до кінця осені він відсидів понад 2/3 призначеного терміну і був умовно-достроково звільнений за клопотанням адвоката. Вже в лютому Балакірев зник, і правоохоронцям невідоме місце його перебування.

Попри те, що "закон Савченко" скасували майже три роки тому, його положення чинні в силу 58-ї статті Конституції. Ця стаття декларує, що закон не має зворотної сили, окрім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

А відтак закон і надалі застосовуватимуть щодо всіх осіб, яких було взято під варту до його скасування, тобто до 20 червня 2017 року. Серед них, як бачимо, є всі категорії злочинців, включно з вбивцями та ґвалтівниками. І всі вони помалу звільняються достроково – таким собі бонусом до тих трьох тисяч, які можуть вийти на волю за амністією.

…Моралі у цієї "байки" не буде жодної. За криміногенною ситуацією в Україні і Києві ми спостерігатимемо і надалі. Власне, те, наскільки вона погіршиться (або ні), кожен з нас відчує на власній шкурі.

Наталія Лебідь

 

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>