Земля, в якій "поховають" Зеленського: Чим обернеться продаж українських гектарів?

Земля, в якій "поховають" Зеленського: Чим обернеться продаж українських гектарів?
112.ua

Наталія Лебідь

Журналіст

Мер Києва Кличко колись обмовився, сказавши, що замість зими "треба готуватися до землі". Віталій як у воду дивився: віднедавна ми всі готуємося до землі, а точніше, до відкриття її ринку. Земельна реформа у виконанні нової влади стає однією з найбільш обговорюваних тем останнього часу. Темою складною та контраверсійною, яку соціум зводить переважно до простого твердження: не дамо продати нашу землю. А відтак вже не важливо, доброю чи поганою ідеєю є зняття мораторію на продаж землі. Важливим стає тільки те, як нова ініціатива відіб’ється на рейтингу кабінету Зеленського. І як скоро ситуація загостриться до потреби у нових виборах – парламентських, а, можливо, й президентських. З нюансами даної проблеми розбиралося видання 112.ua.

Що пропонують законотворці?

Як слушно каже політолог Богдан Петренко, "не відкрию секрет Полішинеля, якщо скажу, що ринок землі існував і існує до цього часу, і що землі скуповуються зацікавленими персонами, тільки за іншими схемами – не тими, що зараз". Дійсно: вітчизняні майстри, якщо тільки захочуть, знайдуть 1001 спосіб обійти закон. Втім, зараз їм вирішили трішечки допомогти. Профільний (аграрний) комітет Верховної Ради схвалив минулого тижня законопроект №2178-10 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення".

Новини за темою

Іншими словами, зроблено перший крок до відкриття ринку землі. Далі слово за парламентом, він може підтримати або ні цю ініціативу.

Відповідно до законопроекту, з 1 жовтня 2020 року скасовується заборона на продаж земель сільськогосподарського призначення. Можливість купувати землю буде в українських фізичних та юридичних осіб, територіальних громад та держави. Що стосується участі іноземців в придбанні землі сільськогосподарського призначення, то для них встановлюється перехідний період – до 2024 року. 

Також законопроектом передбачено переважне право орендаря на купівлю земельної ділянки. Концентрація землі у власності визначена на рівні 15% області та 0,5% країни. Це – якщо буквально у кількох словах.

Іноземці на городі

А тепер перейдемо до аналізу законопроекту і торкнемося його головної новели – можливості продавати землю іноземцям. Ті, хто вважає, що робити це категорично не варто, неодмінно наведе приклад Аргентини та Бразилії. Але що не так з цими країнами?

Аргентина довго опиралася китайській експансії, але зрештою здала свої позиції під тиском обставин. Річ у тім, що в Китаї, де знаходиться найбільший рослинницький агрохолдинг в світі Beidahuang Group (земельний банк становить понад 5,4 млн га), не вистачає орних земель. Ще в 2011 році компанія почала пошук земель для виробництва сої в інших країнах світу. Для того, щоб взяти в оренду 234 тис. га землі під вирощування сої в Аргентині, китайцям довелося інвестувати 1,5 млрд доларів.

У 2018-му році Beidahuang Group вдалося домовитися про покупку ще 320 тис. га в Аргентині, на що країна пішла через дефолт і заради пакетних інвестицій з КНР. Відомо, що до цього інвестиції КНР в сільське господарство Аргентини були небажаними – в першу чергу через настрої місцевого населення і бізнесу. Незадоволення місцевих, зокрема, підігрівалося подорожчанням орних земель в зв'язку з підвищеним попитом на них. Наприклад, в провінції Санта-Фе оренда виросла з 150 доларів за гектар в 2001 році до 650 доларів у 2017-му. Коли подібна вартість стала для "туземців" непідйомною, на аргентинський земельний ринок зайшли китайці. І, звісно ж, не вони одні.

Подібна картина має місце й у Бразилії. Там, як і в Аргентині, сільського населення, вважаймо, не лишилося, настільки глибокою є деградація цієї верстви. Про Бразилію з 112.ua говорить фінансовий аналітик Олексій Кущ, котрий зазначає, що знамениті бразильські фавели "виникли якраз через те, що їх населили безземельні селяни". Ми не повинні йти аргентино-бразильським шляхом, підкреслює Кущ, і втратити "як велику соціальну групу наших селян, так і соціо-культурний феномен українського села".

Новини за темою

До втрати селянства ми ще повернемося, а поки що – ще кілька слів про іноземних покупців, котрі, ймовірно, захочуть вкладати кошти в українські гектари. Дехто вже зараз прогнозує прихід на земельний ринок великих транснаціональних корпорацій, які викуплять все, що ще лишалося непроданим, у вітчизняних інвесторів. Це значною мірою змінить профіль вітчизняного АПК і, можливо, призведе до падіння виробництва та експорту продукції АПК в період переділу ринку (а в довгостроковій перспективі – до скорочення робочих місць у цій царині).

Кущ звертає увагу на те, як хитро, на його думку, в законопроекті прописаний прихід у земельну галузь іноземного капіталу. "По нерезидентам було зроблено наступне обмеження: до 1 січня 2024 року не допускається володіння землею, якщо кінцевим бенефіціарним власником такої компанії є іноземний учасник. Здавалося б, невелика перемога-відстрочка у противників "реформи" вже в кишені. Але не тут-то було. Відповідно до законопроекту: "Зазначені вимоги не поширюються на випадки придбання у власність земельних ділянок їх орендарями, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, якщо з моменту державної реєстрації юридичної особи – набувача права власності пройшло не менше трьох років, а також на випадки придбання у власність зазначеними особами земельних ділянок".

Іншими словами, закордонна юридична особа може створити такий собі "земельний пул" з українських юридичних осіб, котрі три роки як зареєстровані на сільськогосподарському ринку, і їхніми руками збирати до купи землю – пай за паєм, гектар за гектаром. Інвестиції у розвиток агросектору, таким чином, не прийдуть. Бо зацікавленість покупців обертатиметься не довкола того, як краще саджати картоплю, а довкола того, як скупити побільше земель.

Стоп, скаже наш читач. Але ж цільове призначення сільськогосподарської землі змінювати не можна? В тому-то й річ, що вже можна. Згідно із законопроектом, місцеві органи влади наділяються правом вивести землі з аграрного обороту. А вже потім нерезидент може спокійно купити ці наділи і розмістити там все, що йому заманеться.

Що ж тоді лишиться українським селянам? Питання хороше, але спочатку розберемося, скільки їх та чого вони хочуть.

Перекличка фермерів

Згідно із даними Держстату, у сільській місцевості мешкає близько третини українців, але за останні 18 років селян поменшало майже на чверть (із 16,9 млн до 13 млн), тоді як чисельність містян за цей період упала заледве ніж на 16% (із 34,8 млн до 29,3 млн).

А ось й інші цифри: із 1990 по 2018 роки в Україні зникли з мапи 426 сільських населених пунктів. Однак справжня кількість "вимерлих" сіл набагато більша: від 2014 року 369 безлюдних сіл просто не були зняті з державного обліку (це у 2017-му засвідчив Інститут демографії та соціальних досліджень НАНУ). На межі зникнення перебуває ще 4684 села, де станом на 2015 рік (свіжіших даних нема) мешкало до 50 осіб у кожному. Зайве казати, що вимиранню сіл сприяє як превалювання кількості померлих над народженими, так і трудова міграція.

Новини за темою

Звісно, є й великі села, де люди продовжують жити, створювати ОТГ, розвивати аграрний бізнес, але до пасторальної картинки далеко й там. Теоретично замість неефективної колгоспної системи опорою місцевих економік мали б бути фермери. Але станом на 2014 рік у сільському господарстві України було 52,5 тис. суб’єктів господарювання (у середньому 1,7 "штук" на одне село), серед яких 71,3% становили саме фермерські господарства. Однак ринку праці вони не оживили: за статистикою 2014-го, із-поміж населення, зайнятого в сільському господарстві, на фермах працювало трохи більше як 3%.

За відсутності потужних стимулів для того, щоб лишатися у селі та займатися фермерством (а найпершим таким стимулом мало б стати адекватне оподаткування селян), українські аграрії підштовхнуть нашу "неньку" до наслідування аргентинського шляху. Відкриття ж ринку землі може лише посилити цю тенденцію.

З тим, що села вимирають, а сільськогосподарське виробництво є неефективним не згоден Олексій Кущ. "У нас рівень урбанізації не такий високий, як у розвинених країнах. Приблизно 12 млн мешканців проживають у селах. Перехід на крупний агробізнес призведе до того, що села будуть нікому не потрібні й втратять основу свого існування", – каже він. "Обробляти землю є кому, більше того – у нас зараз навіть надлишок трудових ресурсів на селі, що відбивається у міграції (чи то внутрішній, у міста), чи то за кордон", – додає він.

А Богдан Петренко в свою чергу вважає, що до подальшого скорочення сільського населення ринок землі стосунку не матиме. Бо тут у гру вступають інші чинники. "Проблема в тому, що за умов технологізації виробництва знижується потреба у робочих руках, зайнятих на сільгоспроботах. Тому ми однозначно матимемо масовий виїзд з села і скорочення сільського населення вже найближчим часом. З відкриттям ринку землі цей чинник не пов'язаний. Інше питання – чи буде можливість купувати землю в українських фермерів дрібної руки?".

Опонуючи Петренку, 112.ua пригадує рекордний за обсягами врожаїв 2016 рік. Тоді тільки картоплі було зібрано на 31% більше, ніж за попередні роки в середньому. Цукрових буряків – на 54%, бобових і зернобобових – на 63%. При цьому, однак, має місце абсолютно дика річ: при вкрай низьких закупівельних цінах фермери воліють залишити урожай на полях, які згодом буде переорано, або ж у крайньому випадку згодувати частину зібраних овочів і фруктів худобі.

Бо сам процес збору врожаю (витрати на бензин для збиральної техніки та її амортизація) стає нерентабельним, враховуючи неокупність його виручкою від проданої с/г продукції. А враховуючи те, що інфраструктура великих аграрних складів, де можна було б зберігати настільки ніжний товар, відсутня як така, не дивно, що взимку Україна докуповує фрукти й овочі з "теплих країв". Імпорт продукції з Греції, Туреччини та Іспанії компенсує те, що ми свідомо згноїли на полях. Не маючи можливості (або бажання) продати за вигідними цінами або зберегти належним чином.

Як не з’їм, то… викину

Петренко погоджується з нашим виданням в тому, що така проблема існує. "Питання в тому, чи зможемо ми боротися з монополіями як такими і чи не матиме місце в сільському господарстві та сама ситуація, що й, приміром, в енергетиці, де домінує Ахметов і його інтереси. Багато в чому ми не готові до ринкових відносин, багато в чому покладаємося на державу. Знаю дуже добре ситуацію в агропромисловому секторі, коли один єдиний заготівельник нав’язує свою цінову політику всім виробникам того чи іншого села або регіону. От якщо ми подолаємо таку монополію, зможемо говорити про якийсь прогрес", – каже він.

"Незібрані урожаї – це аргумент на користь того, що треба вкладитися у переробку і створювати підприємства переробної промисловості, – вступає у дискусію Олексій Кущ. – Як це працює – видно на прикладі Польщі, де існують спеціальні кредитні програми, компенсації процентних ставок. Там існує трикутник "банки – переробники – фермери". Фермери вирощують, переробники беруть в банку кредити, щоб розрахуватися з фермером, і всі задоволені: фермер має гроші, банк – кредити, переробник – свій відсоток. Наша проблема в тому, що в нас нема третьої складової – банку. Тому держава має правильно вибудовувати пріоритети і створювати прийнятний податковий клімат, а також умови для того, щоб виробники продавали не тільки сировину, але й вироби з неї". 

Втім, Кущ зауважує, що якби українські селяни зовсім кепсько господарювали, "у нас доля аграрного сектору у складі ВВП не виросла б до майже 20%. У нас сільське господарство росте швидше за інші сектори економіки – і так протягом останніх 20 років. Тому що в Україні сформувалася ефективна тріада – сімейне господарство, мале чи середнє фермерське господарство та велике агропромислове господарство. При цьому ніхто з них не має "контрольного пакету акцій", бо представлені вони у рівних пропорціях. Це унікальна ситуація, якою не можуть похвалитися інші країни, де домінують або дрібні фермери (як у Польщі), або великі агрохолдинги (як в Аргентині). А ми хочемо одним розчерком пера взяти й зруйнувати цю конкурентну перевагу наших виробників".

"Висока конкурентність українського сільського господарства пов’язана якраз із тим, що досі наші фермери не відволікали свої ресурси на викуп земельних паїв", – резюмує Кущ. Загалом існуюча система оренди землі була вдалою, стверджує він. "Так, це погано, що у нас сільське господарство є флагманом економіки, але це не означає, що треба уявити себе Південною Кореєю і за один день перекреслити те, що маємо", – говорить Кущ.

Що скаже Захід?

Оскільки ми звикли розглядати правильність ухвалених рішень крізь призму того, що про них думають на Заході, у випадку з відкриттям ринку землі також доцільно передбачити реакцію наших закордонних партнерів. Хоча довго ворожити тут не доводиться: немає сумнівів, що вона буде позитивною.

Нещодавно Європейський суд з прав людини визнав, що наявний в Україні мораторій на продаж сільськогосподарських земель порушує права людини. Проблему актуалізували двоє пенсіонерів: 71-річна Софія Зеленчук з Івано-Франківська та 79-річний Віктор Цицюра з Тернополя. Обидва позивачі є власниками земельних паїв, котрі вони здали в оренду, а потім захотіли продати. У 2015 році Зеленчук та Цицюра звернулися до ЄСПЛ з проханням пояснити, чи не порушує наявний мораторій їхні громадянські права. І виявилося, що порушує.

У рішенні суду говориться про те, що в жодній країні, котра входить до Ради Європи, не існує повної заборони на продаж землі. Немає подібного обмеження й у держав з перехідною економікою. А відтак, з точки зору європейського права, позивачі можуть бути визнані постраждалими від тієї політики, яку в цій сфері провадить Україна. За цю політику нам взагалі чимало дісталося. ЄСПЛ відзначив "непослідовність української влади", котра давно заявляла про намір створити ринок землі, проте щоразу лише пролонговує мораторій.

Хоча ми – не єдина країна, де діють певні обмеження на продаж землі. Наприклад, у Данії землю сільськогосподарського призначення продають виключно на умовах збереження її статус-кво. Покупець має довести, що планує займатися саме фермерством й нічим іншим – зокрема, останні вісім років перед купівлею він мусить прожити у сільській місцевості. Діють й інші запобіжники: скуповування паїв і доведення земельної ділянки до розмірів понад 150 гектарів заборонено законом, коли ж придбана нерухомість сягає 30 га, власник повинен підтвердити свою професійну кваліфікацію й продемонструвати результати своєї праці на цій землі. Юридичним особам у Данії с/г угіддя не продають взагалі – права на придбання мають тільки приватні господарі.

А що натомість в Україні? А в Україні 71% території (42,7 млн га) належить до земель сільськогосподарського призначення (з них чверть належить державі), й при цьому, однак, ми маємо поки що неврегульоване земельне законодавство. Понад чверть віку тому Верховна Рада ухвалила постанову "Про земельну реформу", в якій був ряд лакун та прогалин. Саме завдяки їм досі не сформований ринок землі с/г призначення, значна частина ринку оренди в тіні, кілька категорій угідь не мають чітко визначеного правового статусу.

Оскільки реформа де-факто так і не запрацювала, через 11 років після її ухвали, тобто в 2002-му, був введений мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення. Передбачалося, що мораторій діятиме до 2005 року і завершиться прийняттям законів про ринок землі і про державний земельний кадастр. Першого закону не існує й до сьогодні. Другий все-таки був ухвалений у 2011 році з відстрочкою до 1 січня 2013 року. Але він не набув чинності через продовження мораторію до 1 січня 2016 року, а згодом – й до теперішнього, 2019-го року.

Закопати рейтинг в землю

Ймовірно, що тільки сьогодні – звісно, за умови позитивного голосування – Верховна Рада України розв’яже земельне питання. До задоволення одних і обурення інших. Якщо мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення буде знято, це означатиме зміни для багатьох верств. І для фермерів, які господарюватимуть за новими правилами, і для влади, яка ці правила ввела.

Новини за темою

Ми запитали у Богдана Петренка, яким чином, на його думку, відкриття ринку землі відіб’ється на рейтингах владної команди. "Дивлячись, про які рейтинги ми говоримо, – відповів експерт. – Якщо про зовнішні, то вони однозначно зростуть, якщо про внутрішні, то тут варто дивитися по наслідках. Бо навіть якщо у нас лише 12% респондентів підтримують відкриття ринку землі, це не означає, що решта неодмінно розчарується у Зеленському, якщо таке відкриття станеться. Довкола цього питання забагато міфів. Крім того, коли за деякий час у власників земельних наділів з’являться кошти від продажу, ситуація може стабілізуватися".

А політексперт Руслан Бортник для кращого окреслення електоральних тенденцій радить звернути увагу на те, у кого з політиків зростає підтримка і з чим ця тенденція пов’язана. На його переконання, все впирається у ту ж таки земельну реформу. "На 7% підтримка впала у Зеленського, на стільки ж – у Гончарука, на 6% – у Разумкова. Натомість рейтинги виросли у Бойка і у Тимошенко. Вони обоє дуже активно працювали із темою землі останнім часом – вимагали референдуми, критикували ту модель земельної реформи, яку пропонує уряд, і я думаю, що на сьогодні це і стало головною проблемою для Зеленського. Тобто на падіння рейтингів вплинуло найбільше земельне питання. Від 60 до 80% українців не підтримують ліберальний ринок землі, і намагання нав’язати його привело до того, що почався період розчарування у Зеленському", – відзначає експерт.

Одним словом, невдовзі під Верховною Радою та Кабміном може стати гаряче. Адже осінь – це зірковий час не лише українських селян, а й українських революціонерів. Хоча не будемо поспішати з висновками та прогнозами – для початку дочекаємося "земельного" голосування у парламенті.

Наталія Лебідь

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>