Зеленський і декомунізація: Як житиме Інститут національної пам’яті при новій владі?

Зеленський і декомунізація: Як житиме Інститут національної пам’яті при новій владі?
112.ua

Наталія Лебідь

Журналіст

В Інституті національної пам’яті співробітники чекають на вирішення своєї долі, чи то пак на завершення дострокових парламентських виборів і на формування Кабміну. Саме уряд призначить нового голову інституту. Або не призначить, залишивши старого – Володимира В’ятровича. Хоча наші джерела стверджують: В’ятрович з посади піде, а з ним, вочевидь, і більша частина його команди.

Президент Зеленський, швидше за все, не чіпатиме інституту як такого, але залюбки попрощається з його нинішнім керівником, замінивши В’ятровича на більш нейтральну фігуру. Саме так свого часу вчинив Віктор Янукович, за правління якого фізик за освітою і "нашоукраїнець" за партійною приналежністю Ігор Юхновський поступився кріслом історику Валерію Солдатенку, котрий і керував інститутом з 2010 по 2014 рік. За Януковича, щоправда, весь інститут змінив свій статус – з "центрального органу виконавчої влади" на "науково-дослідну установу". Після Революції гідності все відіграли назад, і Інститут національної пам’яті знову став "владою" зі 127-мільйонним (дані за 2019-й) річним бюджетом.

Що буде з інститутом далі – питання відкрите. Фактом є те, що спілкування глави держави та очільника інституту почалося не найкращим чином.

"До президента я придивлявся уважно"

Двоє Володимирів – В’ятрович та Зеленський – знайомі лише заочно. Так стверджує перший з них в інтерв’ю виданню censor.net.ua. Він же додає, що слідкує за гуманітарною діяльністю президента доволі уважно. "Жодних відносин (з командою Зеленського) в мене нема, – каже В’ятрович. – Є заочне спілкування через Фейсбук. Для будь-якого очільника держави важлива його поведінка в гуманітарній політиці. Я відслідковував це і в Порошенка, і в Януковича, і в Ющенка. У міру можливості намагався впливати на цю гуманітарну політику. Вважаю, що з Порошенком це доволі успішно вдавалося. Очевидно, що після обрання нового президента я уважно придивлявся до його кроків у гуманітарній політиці, ще коли він був кандидатом".

Новини за темою

"Що мене непокоїло, – продовжує далі В’ятрович, – замовчування проблем. Ми розуміємо, що Зеленський став президентом завдяки мовчанню: він не давав відповіді на ключові запитання. Журналісти ледь з нього витягнули, що він буцімто не проти декомунізації. Ледь витягнули, що і Бандера для нього герой".

В інтерв’ю "Цензору" В’ятрович говорить і про те, що він не проти залишитися на своїй нинішній посаді, але "за умови, що не буде спроб змінити те, чим займався інститут протягом останніх п'яти років". Утім, нині директор інституту балотується до Верховної Ради за списками порошенківської "Європейської солідарності" й має умовно прохідне 25-те місце. Кар’єрну альтернативу у вигляді депутатського мандату В’ятровичу майже забезпечено. А от що буде з його починаннями як голови інституту, поки не відомо.

Тим паче коли представник президента у Верховній Раді Руслан Стефанчук робить взаємовиключні заяви. То він виключає відкат у питанні декомунізації, то просить не називати вулиці так, аби це провокувало конфлікти.

"Щодо конкретно законів про декомунізацію: вони працюють, і слава Богу, але я предметно не вивчав їхню імплементацію. Я впевнений, що нам треба трохи змінити точку зору. Все, що зроблено, прекрасно. Якщо треба буде зробити щось більше, то я впевнений, що Володимир Зеленський як патріот України докладе до цього всіх зусиль. Але треба не шукати проблеми в минулому, як з тими самими поляками чи угорцями, а напрацьовувати шляхи зближення, примирення, розуміння один одного", – заявив Стефанчук.

І додав з приводу перейменувань населених пунктів: "Я можу сказати особисту думку. Я б дуже хотів, щоб в Україні було більше вулиць Шовковичних, Вишневих, Яблуневих. Тих, назви яких не викликають конфлікту. В України дуже складна історія, але моментів, які об'єднують українців, набагато більше, ніж речей, які роз'єднують... Основне завдання держави, на моє переконання, – це не "розділяй і володарюй", а "об'єднуй і примножуй", – підкреслив Стефанчук.

У теорії подібні примирливі тези лунають добре, але на практиці все зовсім не так.

Жуков спотикання

Перший момент, через який посварились Інститут національної пам’яті та команда президента Зеленського, пов'язаний із харківським пам’ятником Жукову. Власне, на той момент, коли писався цей матеріал, сутички біля споруди тривали, хоча конфлікту пішов вже третій тиждень. Від пам’ятника лишився нині один монумент – радянського маршала знесли з насидженого місця ще 2 червня, при цьому мер міста Геннадій Кернес тут таки пообіцяв пам’ятник відновити. 

Ця ідея (із втручанням Кернеса) чомусь сподобалася речниці Зеленського Юлії Мендель, котра заявила, що "сьогодні мер Харкова має взяти на себе відповідальність як головний арбітр". Вона ж додала, що закон про декомунізацію передбачає знесення пам’ятників радянським діячам, але водночас там є пункти, згідно з якими винятками є діячі, які сприяли деокупації України від нацистів.

Новини за темою

"Це стосується не тільки пам’ятника Жукову, а й провулку Жукова (…). Володимир Зеленський закликає владу Харкова з’ясувати правову колізію, оскільки тут мають тривати чіткі обговорення з громадськістю. Має бути ухвалено рішення, найбільш прийнятне для всіх сторін", – заявила Мендель. А на останок підкреслила, що поточна ситуація в Харкові є прикладом непродуманої гуманітарної політики, яка тривала останні кілька років.

Слова президентської речниці та її апелювання до Кернеса вкрай обурили Інститут національної пам’яті. "Мер Харкова не може бути арбітром у ситуації з Жуковим. Він той, хто спровокував загострення, не виконуючи закону", – відреагував у Фейсбуці Володимир В'ятрович.

3 червня, тобто наступного дня після харківських ексцесів, інститут опублікував заяву, де йшлося про те, що жодних винятків для Жукова законом не передбачено і що пам’ятник цьому діячеві має бути знесено у повній відповідності до закону про декомунізацію. "Тут немає жодної колізії. Згадані речницею президента винятки не можна застосувати до цієї ситуації", – зазначив юрист інституту Сергій Рябенко.

Він же вказав Юлії Мендель на її некомпетентність: мовляв, жодних вулиць чи проспектів, названих на честь Жукова, у Харкові вже не лишилося. А перейменовувати їх назад, присвоюючи імена радянських діячів абощо, не дозволяє закон. (Щоправда, не далі як 19 червня депутати Харківської міської ради успішно проігнорували закон, більшістю голосів повернувши проспекту Петра Григоренка ім’я маршала Жукова. В Інституті національної пам’яті ще раз вказали на неприпустимість подібних рішень, проте в Харкові це питання, схоже, для себе вже закрили.)

В’ятрович vs Добкін?

Ми опитали експертів та попросили їх змалювати майбутнє як Інституту національної пам’яті та Володимира В’ятровича, так і декомунізації в цілому. І ось що вони відповіли.

"У Зеленського ще не сформувалося остаточне переконання, потрібно чи ні проводити декомунізацію. Він значно більшою мірою залежний від громадської думки, аніж Петро Порошенко. А громадська думка завжди консервативна, і багато людей виступають проти будь-яких змін, чого б вони не стосувалися. Негативне ставлення було свого часу до ЗНО, коли це тестування тільки впроваджували, хоча я вважаю, що це була справжня реформа, причому одна з найбільш успішних", – говорить 112.ua Богдан Петренко, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму.                 

"Але повертаючись до декомунізації. Вона в нас вже здійснена, тож питання лише в тому, чи може бути відкат назад, як це відбувається тепер із пам’ятником Жукову в Харкові. У подібних конфліктних ситуаціях Зеленський, як мені видається, просто спустить ситуацію на місця – аби відповідальні рішення ухвалювали громади й самі розбиралися з тим, чи потрібні їм радянські назви та пам’ятники, чи не потрібні", – додає він.

Щодо інституту, то з ним усе буде гаразд, бо "все-таки серед прихильників Зеленського є чимало патріотично налаштованих людей, адже в нього доволі широкий спектр електорату, і він на сьогодні сам остаточно не визначився з тим, на що конкретно робитиме ставку. Але В’ятровича, швидше за все, замінять на когось іншого – когось ближчого до команди Зеленського. Можливо, йому навіть залишать нинішнє фінансування. Але займатися інститут буде вже не декомунізацією, а, можливо, пошуком якихось пам’яток абощо. Тут питання не так в інституті як такому, як у персоналії, котра його очолює", – переконаний експерт.

На уточнювальне питання про те, що не так з персоналією самого В’ятровича, Петренко відповідає: як голова інституту потрібна людина, котра "не ламатиме через коліно українців, але боротиметься з їхньою консервативною свідомістю".

Інститут національної пам’яті "тихенько собі існуватиме і привертатиме мінімум уваги. Ліквідовувати інститут Зеленському було б недоцільно, це тільки б додавало галасу і драйву націоналістичним силам – Порошенку, Вакарчуку та іншим його опонентам", – вважає директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов.

Новини за темою

"У В’ятровича було забагато ідеологізації, хоча треба зазначити, що людина він послідовна. Але вся його ідеологія більше підходить Галичині, аніж усій Україні", – каже він.

"Декомунізація буде продовжуватися, але не в тих масштабах, і протистояння спуститься із загальнодержавного на регіональний рівень. Але поки закон про декомунізацію ще є, процес може тривати. Питання мови, віри, історії спустяться на нижчий рівень, аніж президентський, і будуть радше відзначати регіональну політику", – коментує для 112.ua директор Українського інституту аналізу та менеджменту політики Руслан Бортник.

В одному з пунктів Бортник згодний із двома попередніми спікерами: ламати все, що було напрацьовано попередньою владою, Адміністрації чинного президента не вигідно: "Інститут залишиться, бо його ліквідація буде трактуватися опонентами Зеленського як відмова від певного політичного курсу. Але очолить інститут більш поміркована людина. Хто саме, вирішуватиме уряд".

А от щодо обсягів вливання в установу бюджетних грошей Бортник не впевнений, чи збережеться нинішній статус-кво. "Фінансування залежатиме від функцій інституту. Якщо їх буде менше, то меншим буде і фінансування. Ця інституція сьогодні перетворилася на суто політичне утворення, функцій державного управління у неї майже немає. Всім тим, чим вона нині займається, повинні опікуватися міністерства культури, юстиції, регіональні органи влади, новостворена служба з питань свободи совісті. Подібні інститути існують у такому вигляді, як у нас, тільки в пострадянських країнах і відіграють роль дерадянізації. Вважаю, що в цьому разі подібні інститути слід ліквідовувати, а їхні функції передавати профільним міністерствам та відомствам. Ще й тому, що нині кількість чиновників в Україні вдесятеро більша, ніж у 1991 році, й це при тому, що населення зменшилося чи не в половину", – звертає увагу експерт.

Ще різкіше висловлюється Андрій Золотарьов, керівник центру "Третій сектор". "У тому вигляді, в якому інститут є сьогодні, це суцільна сусловщина, якщо хтось пам’ятає цього ідеолога ЦК КПРС (Михайла Суслова, – авт.), бо щось в нього є спільного з паном В’ятровичем. Утримувати такі інституції за бюджетні кошти? Вважаю, що пан Зеленський буде економити".

"Декомунізація – це зміна суспільних відносин, а не зміна назв і війна з пам’ятниками. І от у плані якраз суспільних відносин багато з того, що робив В’ятрович, нагадує комуністичні часи. Тобто нетолерантність до іншої думки, ігнорування думок суспільства тощо. Тому я б побажав пану Зеленському декомунізувати декомунізаторів", – іронізує Золотарьов.

Але тут же й зазначає, що "пан Зеленський проводить референтну політику, тобто намагається сподобатися всім. Поглиблювати декомунізацію він не стане, але й скасовувати нічого не буде". Щодо Володимира В’ятровича, то за нього Андрій Золотарьов спокійний. "Солодке життя В’ятровича добігає кінця, але з політики він не щезне. Є певний запит на ті ідеї, які він артикулює. В’ятрович відродиться як парламентар і буде, мабуть, чубитися з трибуни з Добкіним", – передбачає експерт.

Постскриптум

В очікуванні цього видовища додамо, що Конституційний суд за поданням 46 народних депутатів розглядає нині відповідність декомунізації Основному закону України. Хоча слово "розглядає" тут не зовсім доречне. За цю справу КСУ взявся ще місяць тому, 20 травня, при цьому було проголошено, що засідання відбуватиметься в закритому режимі.

Режим виявився настільки закритим, що і дотепер не відомо, як просуваються слухання щодо декомунізації. Політолог Олексій Якубін стверджує, що насправді цією справою (як і низкою інших, наприклад, "церковними законами", тобто утворенням ПЦУ) в Конституційному суді ніхто не займається. Судді зосереджені на одному – як вийти зі складної та неприємної для них колізії, пов’язаної з достроковими виборами. "Якщо вердикт буде таким, що вибори не можна проводити, КСУ сам стане жертвою суспільного невдоволення: воно перенесеться з Ради на суд", – прогнозує Якубін.

Але це вже зовсім інша історія.

Наталія Лебідь

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>