banner banner banner banner

"Зеленбуд" по-українськи: Чому екологічний рух так мляво представлено в українській політиці?

"Зеленбуд" по-українськи: Чому екологічний рух так мляво представлено в українській політиці?
112.ua

Наталія Лебідь

Журналіст

Згадка про Чорнобильську катастрофу як про величезне екологічне лихо міститься у Конституції України, і це найкращим чином ілюструє те, в якому стані перебуває наша екологія, каже в інтерв’ю 112.ua директор Українського інституту аналізу та менеджменту політики Руслан Бортнік.

Чорнобилю дійсно присвячено 16 статтю Основного закону. В ній говориться про те, що усування наслідків аварії на ЧАЕС є завданням держави, і на шкалі пріоритетності таке завдання стоїть навіть вище за потребу у збереженні державного суверенітету (ст. 17), підтриманні мирних взаємин із сусідніми державами (ст. 18) чи дотриманні правопорядку (ст. 19).

Новини за темою

Але ось протиріччя: якщо з екологію все так погано (а згадка про екологічне лихо в Конституції – річ у світовій практиці безпрецедентна), чому тоді в Україні екологічний рух представлено слабко та невиразно? У Києві на місцевих виборах балотується "Еко партія Берези", перейменована у 2020 році з мало кому відомої Народної екологічної партії, у решті регіонах є свої аналоги подібної ініціативи, проте про всеукраїнське охоплення "зеленим" рухом говорити не доводиться.

"Це тому, – жартує заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко, – що зараз ніхто не хоче бути "зеленим" слідом за Зеленським, не хоче асоціюватися з президентською політсилою та забирати від неї негатив".

Але якщо говорити серйозно, то що сталося з українськими "зеленими"? Зеленими не за кольором партійної символіки, а за покликом душі?

Витратили весь ресурс

Колись Партія зелених України була однією з найстаріших політичних команд у країні. "Праматір'ю" ПЗУ є республіканська екологічна асоціація "Зелений світ", що виникла в 1987 і була легалізована через два роки. До народження ЗС були причетні такі відомі в країні люди, як Олесь Гончар, Сергій Плачинда, Юрій Щербак, Андрій Глазовий. У 1989 році активісти організації висловили готовність трансформувати її у першу зелену партію. Сказано – зроблено: у вересні 1990-го відбувся установчий з'їзд "зелених", за рішенням якого лідером нового об’єднання став народний депутат СРСР Юрій Щербак.

Після здобуття Україною незалежності й наступного помітного спаду соціальної і політичної активності населення зелений рух почав втрачати популярність, а Партія зелених – впливовість. У середовищі "зелених" було вирішено міняти як тактику, так і керівництво. Тож на третьому з’їзді партії (у жовтні 1993-го) ПЗУ внесла зміни до програми і переобрала лідера. Новим керманичем став 43-річний Віталій Кононов.

Очікувалось, що під його проводом "зелені" підуть на парламентські вибори 1994 року, але ці перегони партія чомусь проігнорувала. Натомість взяла реванш у 1998-му, коли подолала виборчий бар’єр і набрала 5,4% голосів. Несподіваний для багатьох успіх політекологів експерти пов'язували з двома чинниками – ефективною виборчою технологією і серйозними фінансовими вливаннями.

Класикою "зеленого" піару був відеоролик, який із завидною регулярністю "крутили" на одному із загальнонаціональних каналів напередодні парламентських виборів. Апокаліптичні екологічні картинки, супроводжувані слоганом "Політики займаються демагогією", стали однією з важливих складових майбутнього тріумфу.

Але згодом ПЗУ вичавила з виграшного "зеленого" бренду максимум можливого, і почався спад цього проекту. Впізнавана символіка "зелених", разом із не менш упізнаваним обличчям лідера стала забуватися. А щодо парламентської діяльності, то похід до Ради у 1998-му був для ПЗУ першим та останнім.

Те, що "зелені" так яскраво почали і так безславно закінчили, скомпрометувало бренд як такий, вважає Богдан Петренко. "Колись Партія зелених України позиціонувала себе так само, як згодом – "Слуга народу". Як такий собі аполітичний проект. Кампанія у них була добра, яскрава, у 1998 році вони перемогли, але не зробили в парламенті нічого, аби цей успіх застовпити. І те, що ПЗУ перетворилася на збитого льотчика, закріпило її несприйняття, як і інших екологічних проектів. Ось цю нішу – між різними політичними партіями – "зелені" довго не могли посісти, їх відтісняли інші гравці", – говорить Петренко.

Тобто це – одна з причин того, чому нинішні екологи пасуть задніх. Але причина ця далеко не перша і не основна.

Бідним не до парникових газів

"Не до жиру, аби живу" - говорить народне прислів’я. Воно, власне, якнайкраще відповідає на питання, чому "зелені" політпроекти давно пішли з українського порядку денного. Цитований вище Петренко каже з цього приводу таке: "Для українців екологічні проблеми не стали номером один. Врахуймо і війну, і корупцію, і перманентну економічну кризу, і бідність – саме на цих реперних точках грають політичні партії. І так триватиме надалі, доки решта болючих моментів не відійдуть кудись на другий план".

З ним солідарний і політексперт Євген Булавка: "В Україні – трохи інший порядок денний. І "зелені" партії, і екологічні організації більше притаманні країнам з вищим рівнем соціального захисту та забезпечення, до того ж – таким, які чітко знають, куди вони йдуть. А ми донедавна ще активно дискутували довкола того чи іншого вектору розвитку і коливалися, чи йти нам у Європу. Природним або штучним шляхом, але нам вкидалися зовсім інші проблеми – проблема мови, наприклад. Тому наше суспільство "заряджено" на дещо інше".

На це ж вказує і Руслан Бортнік: "У бідному суспільстві, яке до того ж ще й воює, екологічні проблеми другорядні. Навіть попри те, що ці проблеми можуть бути не просто значними, а критичними – починаючи від колосального забруднення довкілля до нестачі води, від вирубки лісів до отруєння повітря. Все одно на першому плані залишатимуться нерозв’язані соціально-економічні моменти".

Новини за темою

Одним словом, виходить замкнене коло: ми вирубуємо ліси та забруднюємо воду, тому що – бідні, а бідні – тому, що вирубуємо та забруднюємо. Як розірвати це коло – незрозуміло, але, на переконання політолога Кирила Сазонова, таким постатям, як екоактивістка Грета Тунберг, в Україні робити нічого. Це на Заході її носять на руках і висувають на премію миру, а "в нас Грета була б радше героїнею анекдотів, аніж депутатом навіть маленької сільради, і проходила би в категорії фриків, а не серйозних політиків", – вважає Сазонов.

Справжніх буйних – мало?

Власне, відсутність потужних еколідерів, здатних вивезти на собі виборчу кампанію, є ще однією причиною занепаду нашумілого колись руху. За гіпотетичним "зеленим" рухом в Україні "немає серйозних фігур та серйозних спонсорів, а також і політтехнологів, – розвиває свою думку Сазонов. – Окрім того, в Україні немає такого попиту на оце загальне божевілля – екотренд. У нас на порядку денному дещо інші проблеми – бюджет, економіка, як нагодувати себе та родину. Голодна людина значно менше думає про парникові гази, аніж сита. У нас – військовий конфлікт, у нас прогнила система управління державою, і хоча екологічних проблем також не бракує, на першому плані – інші пріоритети".

А як же Борислав Береза? Колишній речник "Правого сектору" нині доволі активно "підсів" на екологічну тематику, але його проблема в тому, що його нинішня активність надто сильно відгонить бажання перемогти на виборах. "Екологічний рух не повинен бути спекулятивним передвиборчим проектом, як "Еко партія Берези". Його мають очолити люди, які задовго до виборів продемонстрували свою позасистемність та екологічність. Ніша для них є, і невдовзі довкола неї виникне пожвавлення. На локальному рівні відповідні проекти вже виникають, лишилося, аби вони вийшли на широкий горизонтальний рівень", – коментує ситуацію керівник центру "Третій сектор" Андрій Золотарьов.

Але проблема лідерів стоїть все так само гостро – про який би рівень не йшлося. "Немає людей достатньо авторитетних, які б все життя займалися екологічною проблематикою і заробили би пристойну репутацію. За цей прапор сьогодні нікому вхопитися", – констатує Руслан Бортник.

Українські новини

На додачу до всього електоральне поле "позасистемників" ще у 2014-му, а згодом і у 2019-му "приватизували" так звані "нові обличчя". Їх досить складно відпихнути від годівниці, бо в Україні на них дещо схибнулись, вважають експерти – так само, як на більш благополучному Заході схибнулись на захисті різного роду меншин – расових, релігійних, сексуальних.

"У нас запит на нові обличчя став тим моментом, який замінив собою екологічний тренд. В інших країнах "новизна" політиків не грає великої ролі, але у нас це певного роду божевілля. І мода на "нових" політиків триватиме доти, доки соціум не отримає щеплення від неї. Але як скоро це станеться – спрогнозувати складно, оскільки тренд "новизни" активно підтримують олігархічні клани, і так повелося ще з часів "Озимого покоління" Хорошковського. Треба, щоб суспільство дозріло до прощання з ілюзіями щодо "нових" обличь", – переконаний Євген Булавка.

Дискредитація "зеленими" "зелених"

Але річ не тільки в ілюзіях. А ще й в тому, про що почасти йшлося вище. Інколи екоактивісти виступали не як самостійні гравці, а як пішаки у чужих руках. А відтак примудрилися розтратити довіру і скомпрометувати ідею як таку.

"У нас екологічний рух значною мірою дискредитований. Непоодинокими були випадки, коли екологічні організації виступали інструментами рейдерської боротьби, перетворювалися на додатковий бізнес своїх організаторів, за допомогою яких ті тиснули на те чи інше виробництво чи будівництво", – говорить Руслан Бортнік. 

Але чи означає все це, що екологічний рух вже не відродиться? Ні, відповідають експерти. Відродиться, причому неодмінно. Нинішній антураж "слуг народу" зблякнув, а відтак на зміну їм прийдуть нові тренди, переконаний Андрій Золотарьов. Бо шоу має тривати.

Він же накреслює і приблизний сценарій того, як це може відбутися. Ініціатива неодмінно піде "знизу", каже Золотарьов. "Візьмемо для прикладу Дніпро. Чим там переймаються місцеві "зелені"? Тим, що відслідковують, як мер Філатов масово вирубує зелені насадження – для нього це дуже гешефтний бізнес. І ця тема, якщо дивитися на соціологію Дніпра, вже досить добре розігріта. Ось з такими темами (плюс сміття, плюс брудна вода у крані) "зелені" можуть працювати і брати на виборах певний відсоток", – каже він.

Одним словом, як сказав би Степан Бандера, "ніщо не зупинить ідею, час якої настав". Якщо в Україні екологічний "час" ще не настав, то обов’язково настане в майбутньому. От тоді-то політична мапа нашої держави і поповниться новими гравцями.

Наталія Лебідь

Джерело: 112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>