Завжди готовий: Що не так з Конституційним судом та до чого тут незаконне збагачення

Завжди готовий: Що не так з Конституційним судом та до чого тут незаконне збагачення
Фото з відкритих джерел

Наталія Лебідь

Журналіст

Парадокс: рішення про визнання неконституційною статті щодо незаконного збагачення було однією з цілком обґрунтованих ухвал, однак Конституційний суд обвинуватили у продажності та підігруванні владі. Чому? Вочевидь, тому, що спрацював ефект хлопчика, який волав про вовків: надто довго КСУ керувався в своїй роботі не так правом, як політичною кон’юнктурою. Репутацію, яка інколи створюється роками, можна легко знищити через один несхвальний вчинок, а таких вчинків у КСУ було доволі. Ми відібрали три найбільш промовисті випадки, пов’язані з Конституційним судом і з трьома українськими президентами – Кучмою, Ющенком, Януковичем. Що ж стосується Петра Порошенка, то, безперечно, його правління запам’ятається в тому числі й пригодами "незаконного збагачення". З них і почнемо.

Порошенко та КСУ: виправлення помилок

Як пояснив на брифінгу голова КСУ Святослав Шевчук, стаття Кримінального кодексу України 368-2 про покарання за незаконне збагачення була визнана неконституційною, оскільки вона порушує статтю 62 Конституції України та презумпцію невинуватості. Це дійсно так і є. Достатньо порівняти статтю 368-2 в редакції 2011 та 2015 року, аби відчути суттєву різницю.

У преамбулі статті 2011 року говориться про "одержання службовою особою неправомірної вигоди у значному розмірі або передачу нею такої вигоди близьким родичам за відсутності ознак хабарництва (незаконне збагачення)". У редакції 2015 року мова вже про "набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у власність активів у значному розмірі, законність підстав набуття яких не підтверджено доказами, а також передачу нею таких активів будь-якій іншій особі".

Новини за темою

Тим часом презумпція невинуватості говорить про те, що ніхто й нікому не мусить надавати жодних доказів. Це завдання сторони обвинувачення – набути й представити під час слідства та на суді відповідний фактаж. Особа ж не має пнутися зі шкіри, щоб продемонструвати свою чистоту перед законом. Вона і так є невинною – доки не доведене протилежне.

Але як так сталося, що стаття 368-2, котра спочатку була написана цілком коректно та у повній відповідності до норм права, набула раптом свого нинішнього неприйнятного вигляду? Це окрема історія, яка сягає корінням у 2014-2015 роки, коли в країні започатковували дві антикорупційні структури – НАБУ та НАЗК. Саме тоді до цитованої вище редакції статті 368-2 запропонували зміни відомі нині борці з корупцією – генпрокурор Юрій Луценко, нардеп Єгор Соболєв та інші. Навіщо автори змін до закону свідомо закладали в нього бомбу, котра хоч і з запізненням на 4 роки, але все-таки вибухнула? Віднесемо це питання до розряду риторичних – воно створює чимало простору для трактувань, починаючи від елементарної безграмотності ініціаторів правок до свідомого умислу.

Що ж до наслідків рішення, ухваленого КСУ, то вони очевидні. З-під удару виведено кілька десятків фігурантів кримінальних проваджень – з числа колишніх урядовців та топових політиків. Українське представництво Transparency Іnternational вже засудило скасування відповідальності за незаконне збагачення. Неприємності чекатимуть на Україну й у соціально-економічній сфері: експерти вказують на те, що неконституційність статті 368-2 може обернутися погіршенням стосунків з МВФ, відмовою Україні у наступному транші та загрозою дефолту. Президент Порошенко тим часом обіцяє переписати статтю так, що "й комар носа не підточить". Проте справу вже зроблено, й Україна зазнала значних іміджевих втрат. Хоча провина в цьому Конституційного суду мінімальна – на відміну від інших випадків.

Президентство Януковича: прокрутити час назад

Один із найбільш скандальних сюжетів, де дієвою особою виступив КСУ, пов'язаний зі скасуванням політреформи 2004 року. Реформа ця була результатом тривалих і непростих перемовин між тодішньою владою (в особі Леоніда Кучми) та тодішньою опозицією (котру представляв Віктор Ющенко та увесь "помаранчевий" табір його прихильників). Для того, щоб сторони дійшли консенсусу, була задіяна й важка артилерія у вигляді європейських лідерів, зокрема Александра Кваснєвського. Сторони нарешті зійшлися на тому, що опозиція отримає повторний другий тур президентських виборів, а майбутній глава держави натомість – доволі урізані повноваження. 8 грудня 2004 року Верховна Рада проголосувала за Конституцію у новій редакції, й у виснажливій епопеї, підсиленій вуличними протестами, було поставлено крапку.

Певна річ, що наступного після Ющенка президента України – а ним став Віктор Янукович – подібний статус кво задовольнити не міг. КСУ отримав відповідне подання, а відтак переглянув політреформу та визнав її неконституційною. На чолі КСУ тоді перебував Андрій Головін, обраний на цю посаду за три місяці до скасування реформи. Головін – виходець з Макіївки та багаторічний "спецслужбіст" (працював спочатку на КДБ, а згодом на СБУ) – зробив те, задля чого його й поставили біля керма Конституційного суду. Він проголосив відновлення чинності Конституції 1996 року, за якою президент мав доволі широкі права та можливості.

Віктор Янукович АПУ

Зокрема, глава держави повернув собі повноваження висувати кандидатуру прем’єр-міністра та відповідно усі важелі впливу на формування складу Кабінету міністрів. Також "гарант" знову набув право регулювати своїми указами коло питань, стосовно яких відсутні закони. А от парламент був звільнений від обов’язку формувати коаліцію та пропонувати від її імені очільника уряду.

Певна річ, що опозиція відреагувала на подібні пертурбації дуже жорстко. "Цей день, 1 жовтня 2010 року, увійде в історію України як день убивства демократії, як день встановлення диктатури, як день українського ДКНС. Голова Конституційного суду – український Янаєв – із тремтячими руками вчинив беззаконня, простим рішення суду оголосив встановлення замість чинної в країні Конституції принципово іншої", – заявляла Юлія Тимошенко.

І цього разу мала рацію. Юлії Володимирівні можна пробачити пафосну багатослівність: Конституційний суд за жодних умов не мав права вклинюватися у чинну Конституцію, а тим паче її "деактивовувати". КСУ порушив всі можливі й неможливі правила гри, пішовши на відвертий правовий злочин. Позаяк змінювати, дописувати, перекроювати Основний закон може лише парламент України. Це його виключна прерогатива, механізм котрої прописаний у тій таки Конституції.

Так, епізод 2010 року був вершиною цинізму, котрий дозволив собі КСУ. Цікаво, що за три роки перед тим Конституційний суд, також поставлений президентом у непросте становище, зумів викрутитися, не ухваливши жодного рішення.

Ющенко і вибори-2007: гра у хованки

На початку 2007 року президент України Віктор Ющенко із жахом спостерігає за тим, як розростається так звана "антикризова коаліція", проголошена Партією регіонів, СПУ та КПУ. Утворившись 7 липня 2006 року, парламентська більшість налічує спочатку лише 238 депутатів, але згодом – через масове "тушкування" народних обранців – помалу наближується до загрозливої кількості у 300 душ. Якби проста парламентська більшість перетворилася на конституційну, це мало б фатальні наслідки для всіх, зокрема й для президента України, котрий, втрачаючи популярність, наближався до екватора своєї каденції.

Бажаючи зупинити подібний процес, Віктор Ющенко проголошує дострокові парламентські вибори, що, звичайно, анітрохи не подобається ані тодішньому спікеру ВР Олександру Морозу, ані прем’єр-міністру Віктору Януковичу. Кабмін відмовляється виділити гроші на нові вибори, а парламент разом зі своїм головою всіляко саботує президентську ініціативу. Як рефері на історичну сцену викликають Конституційний суд – і суд відкриває провадження щодо конституційності указу Ющенка про розпуск парламенту.

Віктор Ющенко АПУ

Справа в суді триває з великим скрипом та значними ексцесами. Віктор Ющенко тасує колоду суддів, звільнюючи тих, котрі були призначені за президентською квотою ще Леонідом Кучмою. Голова КСУ Дмитро Лилак подає у відставку, його місце заступає Валерій Пшеничний, котрого то звільнюють, то поновлюють на посаді. У Конституційному суді триває хаос, хто головує в ньому – неясно, Ющенко ледь встигає відбиватися від звинувачень у безпрецедентному тискові на суд. На додачу до всього під стінами КСУ тривають мітинги, і суд зрештою переходить до розгляду конституційності указу президента в закритому режимі.

Загалом про кризу 2007 року говорити можна довго. Нагадаємо, що вона завершилася не так, як це бачив Віктор Ющенко: депутати "Нашої України" та "Батьківщини" солідарно здали мандати, і коли парламент "схуд" більш ніж на третину, оскаржувати потребу у нових виборах більше не доводилося. Згідно із Конституцією, Верховна Рада не може працювати, якщо в її складі відсутній 151 депутат. Законодавчий орган став нелегітимним та припинив роботу, країна та політикум почали готуватися до нових виборів, а що ж тим часом зробив Конституційний суд? Власне, нічого.

Конституційний суд зупинив ним же відкрите провадження, оскільки первісний указ Ющенка втратив чинність. Парламентські вибори у 2007-му відбулися не через президентську волю, а через втрату Верховною Радою дієздатності. Але ще до того, як це сталося, КСУ міг стати на той чи інший бік. Міг, але не став. 2007 рік є прикладом елегантного усунення суду від відповідальності – в умовах, коли переможець ситуації достеменно не відомий.

Кучмина арифметика: рахуємо до трьох

Утім, Ющенко – це все-таки не Янукович. Хоч третього президента України й звинувачували у тиску на суд, він не був уособленням тиранії, як його наступник та попередник. Власне, про попередника якраз і піде мова. Продовжуючи ретроспекцію ухвал КСУ, згадаємо, чим побалував цей суд Леоніда Даниловича Кучму.

А Кучмі, як ми пам’ятаємо, забажалося третього президентського терміну. І це – всупереч Конституції, котра дозволяє бути обраним на посаду № 1 лише двічі підряд. Леонід Данилович почав готуватися до третього пришестя майже за рік до виборів-2004. Вже наприкінці 2003-го він мав на руках позитивний висновок КСУ про те, що може балотуватися знову. Аргументація суддів була проста: після ухвалення Конституції 1996 року Леонід Кучма був обраний президентом у 1999-му вперше, а, отже, у 2004 році піде відлік його другого терміну. При цьому президентство Кучми 1994-1999 рр. взагалі не бралося до уваги.

Леонід Кучма і Володимир Путін Фото з відкритих джерел

Правники-конституціоналісти звертали увагу на те, що рішення КСУ (головою котрого за Кучми був Микола Селівон) взагалі не тримається купи. Посилання на Конституцію 1996 року мало б сенс, якби цією Конституцією посада президента України була започаткована вперше. Але ж ні, таке крісло існувало й доти. І те, що президентські вибори проходили в країні, котра ще не написала свій Основний закон, жодним чином не анулює сам факт таких виборів.

Ба навіть більше: Конституція 1996 року зберегла правонаступництво посади президента, чим зайвий раз підтвердила його наявність. Та все це не мало значення, бо у Леоніда Кучми була власна інтерпретація подій. Але з його персональними бажаннями та готовністю КСУ їх обслужити загалом усе зрозуміло. Інтригує інше: чому, маючи на руках сприятливий для себе висновок суду, Кучма передумав боротися за владу?

20 лютого 2004-го, тобто через два місяці після ухвали КСУ, Леонід Кучма на спільній із канцлером ФРН прес-конференції, урочисто пообіцяв більше не ходити в президенти. Герхард Шредер став свідком слів Кучми, що той, безумовно, "не цар, як це бувало в Російській імперії…" Можливо, в цьому місці Кучма елегійно зітхнув, але Шредеру було не до Кучминої печалі: він чітко й ясно дав зрозуміти, що Європа підтримає лише демократичну Україну.  

Чи бували часи, коли правителі нашої держави жертвували амбіціями задля спільного блага? Тяжко сказати. Можливо, епізод з Кучмою і є саме таким випадком… Фізики кажуть, що не виключено існування галактик, де час тече у зворотному напрямку – цікаво було б глянути на "паралельно існуючу" Україну, де вибори ідуть навспак – від 2019-го до 2004-го і далі – до все більш чистих, чесних та справедливих правил гри.   

Наталія Лебідь

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>