banner banner banner

Євразійське турне: Навіщо Помпео відвідав Білорусь, Казахстан та Узбекистан

Євразійське турне: Навіщо Помпео відвідав Білорусь, Казахстан та Узбекистан
Президент Білорусі Олександр Лукашенко і держсекретар США Майк Помпео 112.ua

Георгій Кухалейшвілі

політолог-міжнародник

Минулого тижня українські ЗМІ рясніли новинами про візит держсекретаря США Майка Помпео до України та його переговори з президентом Володимиром Зеленським. Проте Україна не єдина країна колишнього СРСР, яку днями відвідав голова американської дипломатії. З Києва Помпео вирушив до Мінська.

Востаннє держсекретар США відвідав Білорусь 26 років. Потім Помпео побував у Казахстані й Узбекистані. Американська дипломатія активізувалася на пострадянському просторі в силу певних обставин.

Нафтові інтереси США в Білорусі

Помпео зустрівся з президентом Олександром Лукашенком і міністром закордонних справ Володимиром Макєєвим у розпал суперечностей Білорусі та Росії через ціни на енергоносії. Держсекретар підтримав незалежність Білорусі, висловив намір повністю забезпечити країну американської нафтою за конкурентними цінами, заявив про необхідність скасування санкцій і повернення посла США до Мінська.

З 2006 року США та ЄС запровадили санкції проти високопоставлених білоруських чиновників у відповідь на переслідування дисидентів і через сумнівів у прозорості виборів, а в 2008 році американський посол залишив Мінськ за ініціативою Лукашенка. У 2015 році дію санкцій було тимчасово припинено у зв'язку з тим, що Мінськ став грати роль перемовного майданчика з урегулювання конфлікту на сході України.

Новини за темою

США вибрали зручний момент для наведення мостів із керівництвом Білорусі. Росія і Білорусь не змогли домовитися щодо постачання нафти до 2020 року. Російська влада запровадила податковий маневр, який дасть можливість до 2024 року звести до нуля експортні мита на нафту, але допоможе збільшити податок на видобуток корисних копалин. Білорусам це не вигідно, оскільки вони купували у Росії нафту і природний газ без сплати мит на пільгових умовах за цінами нижче ринкових, а через податковий маневр енергоносії в будь-якому разі будуть коштувати дорожче.

Білоруси купували в росіян 24 млн т нафти на рік, що на 6 млн т більше за потребу місцевих нафтопереробних заводів (18 млн т на рік). Надлишки нафти перепродавали на зовнішніх ринках. До 2024 року ціни на російську нафту для Білорусі зрівняються зі світовими.

У листопаді 2019 року Білорусь купувала російську нафту марки Urals за ціною 49,3 дол., тоді як на світовому ринку вона торгувалася за 63,34 дол. Серед російських компаній нафту до Білорусі продовжують постачати фірми "Русснефть" і "Нефтіса" бізнесмена Михайла Гуцерієва.

Російська влада намагається поповнити бюджет в умовах непростих економічних реалій. Пільги для "братської" Білорусі занадто дорогі. Раніше Москва обмежила постачання нафтопродуктів до Білорусі, які також перепродавали за вищими цінами.

РФ чекає від Білорусі глибокої інтеграції в економічній сфері, уніфікації системи оподаткування, запровадження єдиної валюти в межах союзної держави. Минулорічні переговори Лукашенка і Путіна з цього питання супроводжувалися акціями протесту в Мінську.

Вашингтон намагається витягти чисто економічну вигоду із суперечностей Мінська та Москви, розраховує на те, що Лукашенко посприяє укладенню контрактів на постачання американської нафти на нафтопереробні заводи Білорусі як альтернативи чорного золота з Росії.

На американських нафтовиків справили враження нещодавні домовленості білоруського підприємства "Нафтан" щодо придбання в Норвегії 86 тис. т нафти. У 2010-2012 роки Білорусь імпортувала нафту з Венесуели та Азербайджану на тлі погіршення відносин з РФ. Тепер Лукашенко ставить завдання скоротити залежність від російської нафти до 30-40%.

Адміністрація Трампа лобіює інтереси американського нафтового бізнесу і розраховує допомогти в освоєнні ринку збуту Білорусі. З моменту скасування в 2015 році заборони на постачання нафти за кордон США стали експортувати більше нафти, ніж імпортувати.

ВУ2019 році США експортували 2,5-3 млн барелів на добу, і третина цього обсягу відвантажувалася в європейські країни. На відміну від своїх попередників Барака Обами і Джорджа Буша-молодшого Трамп не дуже схвильований проблемою дотримання прав людини або дефіцитом демократії в Білорусі. Насамперед він бачить економічну вигоду в цій країні.

Помпео вважає, що Росія – це сусід і багаторічний партнер Білорусі, а США не будуть ставити білоруську владу перед вибором з ким співпрацювати, а з ким ні. Адміністрація Трампа зацікавлена в Білорусі доти, доки там буде стояти завдання диверсифікації напрямів імпорту нафти. Американці не розхитуватимуть крісло під Лукашенка. Однак постачання американської нафти до Білорусі можуть залишитися на рівні розмов у силу специфіки цієї країни.

Головна перешкода – це питання ціни. Ціна за барель американської нафти марок WTI (51,09 дол.), Mars US (52,06 дол.) не набагато нижча, ніж за барель російської нафти марки Urals (54,85 дол.), а нафта марки Louisiana Light (56,19 дол.) коштує дорожче.

Треба враховувати, що доставка американської нафти танкерами через Атлантику і потім її транзит через територію країни Балтії або Україну коштуватиме Білорусі дорожче, ніж поставки російської нафти нафтопроводом "Дружба". З такою проблемою зіткнулися білоруси, коли імпортували нафту з Венесуели.

Свою роль грають чисто технологічні фактори. Спочатку білоруські нафтопереробні заводи будували для перероблення російської нафти, яка відрізняється за властивостями від американської. Їх доведеться модернізувати для збільшення глибини перероблення, яка є меншою, ніж у Німеччині.

Усе це потребуватиме додаткових коштів. Станом на грудень 2019 року держборг Білорусі становив третину ВВП. Незважаючи на наслідки від податкових маневрів, російська нафта буде для білорусів дешевшою за американську.

Найпевніше, Лукашенко намагається використовувати нещодавні закупівлі норвезької нафти, візит Помпео як інструмент для шантажу Кремля, щоб виторгувати в нього знижку. Він не готовий до реального розвороту зовнішньої політики Білорусі на Захід, оскільки в такому разі йому доведеться поставити хрест на напівсоціалістичній системі, яка діє у країні.

Завдяки зустрічі з Помпео білоруський лідер продемонстрував міжнародному співтовариству і власним громадянам свою самодостатність і незалежність. Здебільшого цей посил адресовано представникам білоруської опозиції, які виступають за зміну влади і зближення із Заходом, проти союзної держави.

За нинішніх умов акції протесту прозахідної меншини та їхнє переростання в зіткнення з правоохоронними органами є небезпечними для режиму Лукашенка. На тлі заворушень Кремль може здійснити палацовий переворот у Білорусі та поставити біля керма країни більш лояльного діяча під приводом надання допомоги військово-політичному союзнику для боротьби з "іноземним втручанням".

За таким сценарієм Москва діяла в соціалістичній Польщі, Угорщині в 50-х, у Чехословаччині в 1968 році, які входили до Організації Варшавського договору, куди було введено Радянську армію. Білорусь бере участь в ОДКБ і Євразійському економічному союзі. На території республіки розташовані військові об'єкти РФ – вузол зв'язку у Вілейці та радіолокаційна станція в Барановичах.

Ціна на енергоносії не єдине проблемне питання у відносинах двох країн. Лукашенко проти перебування російської авіабази під Бобруйськом, прохолодно ставиться до перспективи "розчинення" Білорусі в російській державі, враховуючи думку суспільства.

За даними Інституту соціології Білорусі, об'єднання з Росією підтримує менше 7,7% жителів. Більшість громадян (49,9%) за збереження незалежності Білорусі та розвиток відносин з Росією на основі міжнародного права.

Американська гра в Центральній Азії

З часів розпаду Радянського Союзу американці прагнуть зміцнити співробітництво з державами Центральної Азії у сфері енергетики, безпеки, інвестицій, сприяти зміцненню регіональної інтеграції без участі Росії та Китаю, які також мають значний вплив у цьому регіоні.

Республіканці продовжують політику екс-президентів Барака Обами та Джорджа Буша-молодшого. У 2015 році за ініціативою колишнього держсекретаря США Джона Керрі було створено формат "С5+1" для регулярних зустрічей із міністрами закордонних справ Казахстану, Узбекистану, Киргизії, Таджикистану і Туркменістану.

За часів президентства Буша-молодшого аеродроми Киргизії та Узбекистану використовували як перевалковий пункт для доставки вантажів для американських військовиків в Афганістані. Під час свого візиту до Ташкента 2-3 лютого Майк Помпео провів зустріч із очільниками МЗС центрально-азіатських республік.

Особливу увагу адміністрація Трампа приділяє відносинам з Казахстаном та Узбекистаном. Під час свого турне голова Держдепу зустрівся із президентом Казахстану Касимом-Жомартом Токаєвим і його узбецьким колегою Шавкатом Мірзієєвим.

Зустріч президента Казахстану Касим-Жомарта Токаєва з держсекретарем США Майком Помпео З відкритих джерел

Американців насторожує політичний курс нового президента Казахстану. Складається враження, що Токаєв намагається зміцнити відносини республіки з Росією і Китаєм, поступово відходить від зовнішньополітичної моделі екс-президента Нурсултана Назарбаєва, який дотримувався балансу у відносинах з Москвою, Пекіном, Вашингтоном і Брюсселем. Після інавгурації Токаєв насамперед відвідав Росію, Узбекистан і Китай.

Він проти поширення в Казахстані антикитайських настроїв у контексті суперечностей США і Китаю. Президент не акцентує увагу на проблемі обмеження прав етнічних казахів в Піднебесній, де їх разом з уйгурами відряджають до спеціальних трудових таборів, не вважає анексією дії Росії в Криму в 2014 році.

Токаєв намагається перетворити Казахстан на міст між Росією і Китаєм, вплинути на зближення двох ядерних держав. Торік на форумі в Омську Токаєв і Путін домовилися щодо модернізації прикордонних переходів, поліпшення якості транспортної інфраструктури в районі російсько-казахстанського кордону, що необхідно для реалізації транспортних коридорів "Один пояс, один шлях", "Північ-Південь" (Росія – Центральна Азія – Іран – Суецький канал – Середземне море – Атлантичний океан – Балтійське море).

Казахстанський президент виступає за зміцнення юаня як глобальної валюти, збільшення двосторонньої торгівлі та інвестиційного співробітництва між Росією і Китаєм. З 2002 по 2018 рік Росія вклала 14 млрд дол. в економіку Казахстану, в тому числі в нафтогазовий і гірничо-металургійний сектор, а Китай посідає 4-те місце серед інвестиційних партнерів.

Ці обставини насторожують США, які мають 400 підприємств у Казахстані та вклали 40 млрд дол. у місцеву економіку, переважно у видобуток нафти. Помпео зустрівся з Токаєвим та Назарбаєвим і дав зрозуміти, що більший зиск вони матимуть від співпраці з американцями, ніж з китайцями і росіянами. Американські інвестори готові вкласти від 500 тис. до 1 млрд дол. у створення тільки одного м'ясопереробного комбінату в Казахстані, фінансувати різні стартапи. Вашингтон намагається перекупити казахів у Москви і Пекіна.

Зустріч президента Узбекистану Шавката Мірзієєва з держсекретарем США Майком Помпео З відкритих джерел

Помпео "звірив годинник" із президентом Узбекистану Шавкатом Мірзієєвим, на якого США роблять ставку в зміцненні свого впливу в Центральній Азії. Мірзієєв позиціонує себе як прогресивний лідер і реформатор, проводить модернізацію країни, залучає іноземні інвестиції, зберігаючи авторитарний стиль правління. Він намагається зробити Узбекистан регіональним лідером, об'єднати навколо себе інші республіки.

На відміну від свого попередника Іслама Карімова Мірзієєв робить спроби врегулювати територіальні суперечки із сусідніми країнами, регулярно проводить зустрічі з їхніми керівниками. Узбекистан є цікавим для американців як маршрут для транспортування військових вантажів до Афганістану, як альтернатива нестабільного Пакистану. США імпонує те, що Узбекистан на відміну від Казахстану не поспішає в обійми Росії. З 2012 року країна припинила членство в ОДКБ. Узбекистан не бере участі в Євразійському економічному союзі.

Помпео зустрівся з Мірзієєвим за півроку до його візиту до Москви. Мабуть, держсекретар намагався переконати його не відновлювати участі в ОДКБ і не вступати до Євразійського економічного союзу, якщо він зацікавлений працювати зі США. Торік Узбекистан брав участь у військових навчаннях Росії "Центр-2019". В Узбекистані американці мають акції в 200 підприємствах.

У 2018 році Вашингтон і Ташкент уклали контрактів на суму 2,55 млрд дол. Є плани з реалізації проектів у сфері перероблення газів, виробництва текстилю, продажу ліків. Американська дипломатія активізувалася в Центральній Азії, щоб не допустити повернення цього регіону в орбіту впливу Росії та посилення позицій Китаю.

Георгій Кухалейшвілі,

політолог-міжнародник

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>