banner banner banner banner

Є така професія - Батьківщину захищати: Що ми знаємо про українських воїнів світла

Є така професія - Батьківщину захищати: Що ми знаємо про українських воїнів світла
112.ua

Ірина Шостак

Журналістка

"Рубиновые части, солнца зари…"

- Ой, моя улюблена пісня. Давайте послухаємо, гарно ж, душевно.

- Постривай Машо, зроби трохи тихіше, Сашко щось хоче сказати, його і так заглушає тріск багаття, з піснею його голосовим зв'язкам точно не впоратися.

- Це ти правильно помітив, Васю. Я так голос не зривав зі своїми хлопцями на полігоні, а тут рідні діти довели. 

- Малеча просто скучила за тобою, ти коли назад?

Новини за темою

— Післязавтра. Насправді сумую за звичним мені темпом життя, адже я, як пішов добровольцем у 2014 році, так досі звикнути до розміреного життя не можу.

- Я точно так само, синові 16 років, а мама в роз'їздах, з одного контракту на інший, з полігону на полігон — романтика. Хто б сказав мені про це років 10 тому, не повірила б. Не те що ти, Васю, природжений військовик.

- Та куди там, бачили б ви, як я проходив курс молодого бійця на строковій службі, посміялися б знатно. 

Як зараз пам'ятаю: підйом о 6-й, гімнастика, навчання, навчання і ще раз навчання. То нас вчать правильно припиняти кровотечу, то ходити стройовим кроком, то розповідають, як володіти зброєю. 10 умивальників на 300 осіб, і незважаючи на це моє задоволене обличчя, адже я йду до своєї мети, стопами батька - стати військовиком.

Facebook ООС

Потім присяга, 800 людей пішки йдуть на площу, тоді була спека неймовірна, хтось навіть непритомнів, але ми з товаришами стояли, красиві й горді.

- А що потім?

- Потім 2014 рік, я пішов на контракт, ну, а далі ви знаєте - знайомство з вами. Ти ще тоді медиком була, так, Машо?

Так, лихий час. Якби я знала, що доведеться побачити і пережити, не знаю, чи пішла б тоді волонтером. А тепер що вже говорити, цивільне життя не для головного сержанта взводу матеріального забезпечення, адже як ви будете без їжі, води, боєприпасів і наших золотих рук. Ось, ти, наприклад, Сашко, вмієш ремонтувати техніку? Не відповідай, знаю, що ні. А я так, хоча давалося мені це не легко. Пам'ятаєте, як я розповідала вам, як наді мною, ще зеленою, пожартував командир? Підходжу я до нього дізнатися, які деталі потрібні для машини, а він упевненим командним голосом каже: "Потрібно виписати накладну на прокладку між кермом і сидінням". Я почала носитися, дізнаватися як це зробити, а всі навколо реготали. Чому? Виявилося, що прокладка між кермом і сидінням - це поганий водій, якого просто потрібно замінити.

- Я цю історію чув уже кілька разів і все одно щоразу смішно. А вперше, здається, ти мені її розповіла в машині, коли відвозила з місця обстрілу. Через біль більше нічого не пам'ятаю, лише твій сміх.

- Так, саме тоді це й було. Ой, Сашко, я як побачила тебе з посіченими ногами, пам'ятаю, думала, що хоч би довезли, хоч би не на руках... Адже ми тебе вантажили практично що окремо від ніг. Жах. Але найцікавіше: ти їхав і жартував, що хочеш одружитися, просив знайти тобі красиву молоду медсестру. Не знаю, як узагалі ти був притомним і міг жартувати, твій тиск був мало не 60 на 40. Я ще сміялася з водієм, мовляв, ось мужчини, навіть при смерті про жінок думають, так, Васю?

- Перестань, уже знаю, що ти збираєшся сказати.

- Дай я Саші розповім, адже до пуття він і не знає, як ми з тобою познайомилися.

Новини за темою

Ми стояли біля Авдіївки, я тоді була медиком, ходила перевіряти позиції, комплектацію аптечок. Ми з Василем йшли з однієї позиції на іншу, він був моїм провідником. Дорога була виїжджена колісною технікою, тож я знала, що якщо почнеться обстріл, стрибну в одну з ям. Буквально через кілька хвилин так і сталося. Але, тільки-но я впала на землю, відчула тиск іншого тіла, повертаюся — Вася накрив мене собою. Я була дуже здивована.

- Василю, так ти в нас герой?

- Сашко, у нас щодругий герой, від тих, хто днює і ночує на передовій, до тих, хто мирно готує їжу в тилу.

- Так, Василь правий.

Думская.net

Я пам'ятаю, як потрібно було терміново підвезти боєприпаси на передову, одного водія відпускати я не хотіла, вирішила, що якщо що, будемо боротися за життя разом. Звичайно, коли ми їхали, то знали, що нас там чекають, адже зазвичай для обстрілів і вибиралися машини, повні людей або боєприпасів. І ось ми вже їдемо назад, і нас накривають. Бах, бах, бах. Той бідний "ЗІЛ" і не підозрював, що може летіти з такою швидкістю. Але, як бачите, ми втекли. Пощастило. 

- Так, шкода, що багатьом з нас так не пощастило. Не хочу згадувати про те, що бачили мої очі, але і забувати собі не дозволю

Я теж спершу був добровольцем, навіть спробував себе в ролі медика. Ми забирали поранених з місця обстрілу, в одного бійця було аж 5 осколкових поранень, продірявлена печінка, я боявся, що от би встигнути довезти, адже там рахунок йшов на хвилини. Але ви не повірите, хлопець тікав від нас. Кричав, що хоче продовжити стояти за країну. Мурашки та й годі.

- Ох, добре, що зараз більш спокійно, так, Васю? Підйом, зарядка, робочі завдання, наряд, сон. У тебе так само? З розваг книги і душевні розмови з побратимами.

- Так. Хочу побудувати невелику лазню в нас. А що, я чув хлопці так робили.

- Ти невиправний. Правильно кажуть, що цивільний пес нічого не робить, а військовик - з ранку до ночі будує будку.

З відкритих джерел

А як інакше? Хоч-не-хоч, там другий будинок. Свої конфлікти, притирання, сварки й примирення. Всі ми люди, і всі ми дуже різні, єдині лише в тому, що ніколи не залишимо позиції. Хоча в нас притирань навіть менше, ніж у тих, хто далі від району. Чому? Насправді все просто - чим ближче ворог, тим згуртованіше ми стаємо. Адже ось він, буквально через кілька кілометрів. А на полігоні все інакше, у хлопців уявний ворог, вони іноді не до кінця усвідомлюють, що ми на війні. Вони ближче до цивілізації. Точно так само, як і всі ті, хто не живе в Донецькій або Луганській областях. 

Новини за темою

Соромно зізнатися, але я іноді не кажу, що я військовик — люди дуже дивно реагують. Якщо спочатку всі були за нас горою, то сьогодні ситуація трохи відрізняється.

- Я знаю, про що ти говориш, Сашко. У мене багато знайомих втратили будинки, сиділи тижнями в підвалах і виходили лише, щоб викинути відра з нечистотами. Для тих, хто далі від зони АТО, все здається чимось за межею. Нібито їхня "хата скраю".

- Так, але прислів'я же говорить про зворотне, як ми всі могли цього раніше не розуміти: "Моя хата скраю - першим ворога зустрічаю".

- Ось ми і зустрічаємо. За мирне небо…

- Так, ви мені дасте-таки договорити, я взагалі-то хотів підняти цю чудову чашку, прошу зазначити, міцного чаю за нас і наших побратимів і сестер, за всіх тих, хто так само, як і ми, встигли подорослішати, постаріти, розчаруватися в житті й знову її полюбити. І це за один день. За всіх, хто щоразу вмирав разом з ними, зі своїми братами і сестрами, які потом і кров'ю стояли за наше з вами майбутнє!

І так, Машо, зроби голосніше. Сьогодні наше свято. Нехай всі чують, хто тут Воїни світла і Воїни добра. Ура!

"Воины света, воины добра

Охраняют лето, бьются до утра.

Воины добра! Воины света!

Джа Растафарай бьются до рассвета..."

Збирала історії та записала Ірина Шостак

Джерело: 112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>