banner banner banner

Як Зе-команда регулюватиме ЗМІ: Що написано в медіакодексі Ткаченка

Як Зе-команда регулюватиме ЗМІ: Що написано в медіакодексі Ткаченка
112.ua

Наталія Лебідь

Журналіст

Хоча свята вже на носі, депутати працюють: 11 грудня голова "інформаційного" комітету Ради Олександр Ткаченко презентував проєкт закону, що регулює діяльність ЗМІ. Тобто той самий нашумілий "медіакодекс", довкола котрого було зламано чимало списів певний час тому назад. Сам Ткаченко попереджає: на сьогодні існує далеко не остаточний текст – радше, чорнетка.

Над законопроєктом працюватимуть далі – його "причешуть" і підготують до нового розгляду на комітеті, який відбудеться 23 грудня. А до сесійної зали він потрапить не скоро, бо останній пленарний тиждень цього року триватиме з 17 по 20 число. Потім депутати ще трохи попрацюють у січні і підуть на зимові канікули. Швидше за все, жити за новими правилами українські медіа почнуть не раніше весни 2020 року.

Але якими будуть ці правила?

60-сторінковий законопроєкт є доволі потужним документом. Навіть депутати з профільного комітету Ради, до яких 112.ua звертався по коментар, зізнавалися, що не читали його або погортали "по діагоналі". Не надто обізнані з новаціями й експерти. Однак, якщо пройтися текстом законопроєкту, дізнатися можна про таке.

Можна все, що не заборонене

У ст. 4 п. 1 законопроєкту декларується, що діяльність у сфері медіа ґрунтується на принципах свободи поширення та отримання інформації, свободи діяльності суб'єктів у сфері медіа.

У п. 2 зазначається, що ці свободи можуть бути обмежені "в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя".

Документ визначає, якого змісту повинні бути матеріали. У низці статей вказується, які матеріали треба заборонити. Також у документі встановлено форми відповідальності за порушення встановлених правил подачі інформації – від приписів до штрафів та позбавлення ліцензії.

Геть шкідливу інформацію

Цікавою є ст. 5. У ній перераховано основні завдання держави у сфері медіа. Серед них: 1) забезпечення збалансованості подачі інформації, політичний плюралізм, захист державної мови, стимулювання виробництва національного продукту, захист економічної конкуренції у сфері медіа, забезпечення прозорості й доступності інформації про структуру власності ЗМІ та багато іншого.

Є й пункт щодо забезпечення інформацією "етнічних українців, які проживають за межами України", проте немає навіть натяку на те, як держава бачить організацію віщання для діаспори. Крім того, йдеться про те, що є потреба в захисті "користувачів інформації, особливо неповнолітніх, від шкідливого впливу інформації", і знову-таки без пояснень, як здійснити такий захист і що, власне, зараховано до категорії "шкідливої інформації".

Низку статей першого розділу законопроєкту присвячено функціонуванню Національної ради з питань телебачення й радіомовлення та координаційної ради з питань медійної політики. Остання діє при Кабінеті міністрів як дорадчий орган і реалізує стратегію Національної ради в галузі медіа.

Сайти внесено до закону

Другий розділ законопроєкту присвячено суб’єктам у сфері медіа. Важливо те, що до їхнього переліку вперше додано сайти, тобто "суб’єкти у сфері онлайн-медіа", наряду з аудіовізуальними та друкованими ЗМІ. Раніше, нагадаємо, статус онлайн-ЗМІ був не врегульованим зовсім.

Важлива стаття цього розділу розміщена під номером 26. Це норми щодо власників медіа. У ній зазначається, що подібні юридичні особи щорічно (а саме – 31 березня) звітують перед Нацрадою "про структуру власності та контролю в порядку та за формою, що встановлюються Національною радою".

Виняток зроблено для ФОПів. Якщо власник медіа існує саме в такому статусі, він звітує так, як це передбачено для фізичної особи-підприємця.

Громади "мовлять", якщо мають кошти

Третій розділ законопроєкту – це "мовлення громад". Йдеться в ньому про локальні медіа, що обслуговують потреби населення в інформації "на місцях". Хто платить за це задоволення? Законопроєкт містить дві підряд статті, котрі суперечать одна одній. У першій йдеться про те, що "мовлення громад може фінансуватись завдяки будь-яким надходженням, не забороненим законодавством, з урахуваннями вимог цього закону". Але вже наступний пункт вимагає оплату на мовлення від "органу місцевого самоврядування". Про те, що робити у разі, коли подібних грошей органи місцевого самоврядування не мають, не йдеться.

У цьому самому розділі дається визначення "національного" та "європейського" продукту, а також їхньому співвідношенню. "Для лінійних медіа європейський продукт, а також програми, що оригінально походять зі США та Канади, мають становити не менш ніж 50% загального тижневого обсягу мовлення, у тому числі не менш ніж 50% загального тижневого обсягу мовлення має становити національний продукт. Для тематичних лінійних медіа вимоги щодо обсягу європейських програм встановлюються Національною радою спільно з органом спільного регулювання", – йдеться в ст. 40.

Мова на ТБ – не менше 90% української

А ст. 41 регулює мовне питання. Вона вимагає, аби у сфері національних аудіовізуальних ЗМІ (тобто на телебаченні) продукція державною (українською) мовою становила не менше 90%. На місцевих телеканалах планку дозволено опустити до 80%.

На радіо – свої квоти. Частка пісень (словесно-музичних творів) державною мовою має становити не менше 35%. І не менше 60% – від усіх радіопрограм.

Щодо дубляжу кінострічок, то "фільми, створені на території республік колишнього СРСР мовами, відмінними від російської або української мов та які в подальшому дубльовані російською мовою, мають бути озвучені або дубльовані українською мовою".

Друковані медіа та інтернет-сайти "видаються (виходять) державною мовою, а також іншими мовами в порядку, визначеному законом України "Про забезпечення функціонування української мови як державної".

Право на спростування

Законопроєкт передбачає право особи на спростування поширеної щодо неї інформації. Якщо мало місце обнародування "відомостей, які не відповідають дійсності та/або принижують її честь, гідність чи ділову репутацію".

Але й мас-медіа своєю чергою можуть відмовити в спростуванні, якщо ображена особа, грубо кажучи, забагато хоче або поводиться невідповідно. Конкретніше, відмова можлива у тих випадках, коли "обсяг тексту спростування або відповіді, який вимагає поширити заявник, є надмірним для реалізації права на спростування" або коли "текст спростування або відповіді містить мову ворожнечі чи іншу інформацію, поширення якої заборонено відповідно до чинного законодавства України" тощо.

Злочин і кара

Приблизно 70% тексту законопроєкту присвячено трьом новелам: порядку ліцензування медіа, діяльності Нацради та контролю за контентом, який поширюють медіа. Порушення правил гри, які допускають медійними, поділено на "значні", "незначні" та "грубі". Певна річ, що за "грубі" порушення передбачені найбільш суворі санкції.

А загалом видів санкцій – три. Це стягнення штрафу, анулювання ліцензії та/або скасування реєстрації, заборона поширення медіа на території України.

На щастя, у законопроєкті не йдеться ані про кримінальну відповідальність для журналістів, ані про відповідальність за "наклеп". Подібні моменти можна було зарахувати до законопроєкту, принаймні, неофіційно про них говорили законотворці. А медіаспільноту особливо обурювало поняття наклепу, під яке при бажанні можна було підігнати все що завгодно.

У тексті немає ще однієї норми, котру також проговорювали раніше: про те, що ЗМІ, яке протягом трьох років демонструє збитковість, має зазнати більш жорсткої перевірки на тій підставі, що воно, мовляв, приховує джерела свого фінансування.

"Таке положення є абсолютно неприпустимими в українських реаліях, – говорить 112.ua Сергій Томіленко, голова Національної спілки журналістів України. – Наша держава є однією з найбідніших в Європі, бідними в нас є і засоби масової інформації, тож очевидно, що вони не є бізнес-проєктами. При цьому значний прошарок журналістів та редакторів працюють не за велику зарплату, а за ідею, особливо це стосується регіональних медіа. Це все одно, що стягувати з хворої людини податок на хворобу чи якось обмежувати її через те, що вона втратила здоров’я".  

Думка експертів

"Нинішній законопроєкт – це ще дуже сирий варіант, який напрацьовувався окремими медіаюристами. Йдуть запевнення, що до 23 грудня робота над ним триватиме, і тоді ми не побачимо в цьому документі найбільш дражливих норм", – коментує Томіленко.

Водночас Томіленко радить медіаспільноті не чекати на час "Ікс", а читати закон вже, і "як це прийнято зараз говорити, визначати червоні лінії самостійно, за які ані депутати, ані влада не повинні переходити, беручись за медіареформування".

Коментуючи положення законопроєкту, якими власникам медіа заборонено втручатися у його редакційну політику, Томіленко зазначає, що така практика поширена у демократичному світі, і декларативно все звучить правильно, але потрібні уточнення щодо того, "як держава планує контролювати вплив власників" і "у чому він проявляється".

"Тут головне не створити таку ситуацію, аби у нас кожен журналіст і кожне медіа стало наперед підозрюваним у тому, що він є порушником і на нього може бути скерована увага контролюючих органів. Важливо, аби новий законопроєкт не залякував і не вбачав у кожному медійникові того, хто грає не по правилам", – каже Томіленко.

"У нас ще не було такого складу Нацради чи такого регулятора, котрий би не визнавав шаленої критики за вибіркові перевірки і за те, що є суб’єктом політичного тиску. Згадаймо, як та сама команда Зеленського критикувала Нацраду за її ангажованість. Поки що в нас у країні немає довіри ані до регулятора, ані до медійників", – додає голова Національної спілки журналістів.

Томіленко каже, що він дуже хотів би побачити низку ініціатив, які сприяли б оздоровленню економічного клімату, в якому функціонують масмедіа. Це має стати одним з пріоритетів державної політики, наряду із забезпеченням безпеки журналістів, обмеження впливів ворожої пропаганди тощо. "Якщо буде докладено зусиль із впровадження цих напрямів, до влади виникне довіра, а з довіри виникне й бажання дебатувати про чесне партнерство між державою та її медіа". 

Тим часом, поки Томіленко здебільшого звертає увагу на ідеологію законопроєкту, секретар Національної спілки журналістів і директор агентства "Українські Новини" Денис Іванеско говорить про матеріальний бік справи. "Члени Нацради насамперед підвищили собі зарплату. Просто в закон записали 75 прожиткових мінімумів на місяць. З 1 січня це буде 157 620 грн. Все правильно, за брудну справу треба багато платити", – обурюється він.

"Зарплата в цензорів з Нацради буде зростати разом з прожитковим мінімумом. Жодних прив'язок до єдиної тарифної сітки, до зарплат учителів, лікарів, міністрів або президента. Зеленський, до речі, отримує вп’ятеро менше того, що платитимуть членам Нацради, – 28 тис. грн на місяць. Якось занадто дорого утримувати цей нікудишній орган. Шкода від роботи Нацради давно перевищує користь, яку він теоретично повинен приносити", – говорить Іванеско.

Він, до речі, переконаний, що без Нацради можна було б обійтися зовсім. От тільки депутатам забракне сміливості її ліквідувати.

Наталія Лебідь

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>