Як Росія в медіа конструює міф про "споконвічно російський" Крим

Після того як Росія порушила ряд міжнародних та міждержавних договорів, анексувавши Крим, їй треба було терміново легітимізувати свої дії принаймні у символічній сфері. На допомогу в цьому прийшли і старі імперські, і новостворені політичні міфи

Як Росія в медіа конструює міф про "споконвічно російський" Крим

Після того як Росія порушила ряд міжнародних та міждержавних договорів, анексувавши Крим, їй треба було терміново легітимізувати свої дії принаймні у символічній сфері. На допомогу в цьому прийшли і старі імперські, і новостворені політичні міфи

Оскільки минуле є потужним джерелом легітимації, не дивно, що саме його Росія використовувала як інструмент політичної боротьби від самого початку анексії Криму, намагаючись довести законність своїх претензій на півострів. Саме до історії, минулого та результатів нелегального референдуму найбільше апелював президент РФ Володимир Путін у зверненні до обох палат Федерального зібрання Російської Федерації, сумнозвісно відомого як "Кримська промова Володимира Путіна":

"16 березня в Криму відбувся референдум, він відбувся у повній відповідності з демократичними процедурами і міжнародно-правовими нормами. У голосуванні взяло участь понад 82% виборців. Понад 96% висловилися за возз'єднання з Росією. Цифри гранично переконливі. Щоб зрозуміти, чому було зроблено саме такий вибір, досить знати історію Криму, знати, що значила і значить Росія для Криму і Крим для Росії".

Новини за темою

У рамках цієї статті ми проаналізуємо, яким чином ця легітимація через історію проявляється у медіа. Як case-study розглянемо публікації інформаційного агентства та мережевого видання "РИА Новости" - зразкового прокремлівського ресурсу. Також варто зазначити, що тут ми розглядаємо історію як суто ідеологічний конструкт російської влади, через що вона впритул наближається до політичного міфу.

Отже, згідно з наведеним фрагментом з "Кримської промови", досить знати історію Криму, щоб зрозуміти, чим є "Росія для Криму і Крим для Росії", певно, через історію можна "зрозуміти" і анексію. Справді, саме незнанням історії дорікатимуть усім, хто захоче наголосити на незаконності дій Кремля.

І навпаки, у центрі уваги завжди опинятимуться слова західних експертів та політиків про "історично російський" Крим.

"Кримська промова" Путіна не тільки визначила порядок денний російських медіа на наступні роки, а й забезпечила щедрий ґрунт для створення та реактуалізації різних політичних міфів:

"У Криму буквально все пронизано нашою спільною історією і гордістю. Тут древній Херсонес, де прийняв хрещення святий князь Володимир. Його духовний подвиг - навернення до православ'я - визначив загальну культурну, ціннісну, цивілізаційну основу, яка об'єднує народи Росії, України і Білорусії. У Криму - могили російських солдатів, мужністю яких Крим у 1783 році було взято під Російську державу. Крим - це Севастополь, місто-легенда, місто великої долі, місто-фортеця і батьківщина російського чорноморського військового флоту. Крим - це Балаклава і Керч, Малахів курган і Сапун-гора. Кожне з цих місць є святим для нас, це символи російської військової слави та небаченої доблесті".

Новини за темою

Таким чином, вже на цьому етапі можна простежити два основних вектори, напрями легітимації анексії за допомогою історії. По-перше, це легітимація через міф про Севастополь як про "місто російської військової слави", без якого неможливо уявити існування Росії. Севастополь, як йтиметься нижче, у нових реаліях може навіть претендувати на звання "третьої столиці Росії", адже без нього неможливо уявити російський Чорноморський флот, а без флоту – і саму Росію.

По-друге, це легітимація через православний аспект, адже в очах Володимира Путіна Крим – це "історична духовна купіль", за доступ до якої "російський народ боровся багато віків", бо саме у Херсонесі прийняв хрещення князь Володимир.

Давайте проаналізуємо обидва вищенаведені вектори легітимації, а також те, яким чином вони проявляють себе в обраному для аналізу медіа.

Севастополь – "місто російської слави"

На осколках нашей Сверхдержавы
Величайший парадокс истории:
Севастополь – город русской славы
Но не на российской территории?

А. Николаев

Директор Інституту українських досліджень та викладач історії Гарвардського університету Сергій Плохій у своїй роботі "Місто слави: Севастополь у російській історичній міфології" стверджує, що незалежна Україна "забрала" із собою цілий ряд "імперських "святих місць", яскраво позначених на російській культурній мапі", з чим колишній імперії дуже важко змиритися. Такі фантомні болі Плохій пов’язує з "територіалізацією пам’яті".

До таких імперських "святих місць", крім місць, культових для православ’я, як, наприклад, Софіїський собор, Києво-Печерська Лавра, належать також міста, пов’язані з імперською історією, – Полтава і Севастополь.

На думку Плохія, питання Криму, Севастополя та російського Чорноморського флоту практично завжди перебувало в центрі українсько-російських відносин не в останню чергу через міф, згідно з яким Севастополь – це "місто російської слави, символ російського флоту і російського славетного минулого".

Підсумував це адмірал Ігор Касатонов, колишній керівник Чорноморського флоту ВМФ Росії, за словами якого, "позбавити Росію Чорноморського флоту та її військо-морських баз у Криму та Чорному морі означало б відкинути її на три століття назад, до часів Петра I".

Новини за темою

Тонкощі формування міфу про Севастополь як про "місто російської слави" під час Кримської війни 1853—1856 рр., з його пам’ятниками адміралам Корнілову, Нахімову, Істоміну, "Севастопольськими розповідями" Льва Толстого та іншим, лишається поза межами нашої уваги, але про це можна детально прочитати у вищезазначеній статті Сергія Плохія.

Зазначимо лишень, що оборона Севастополя 1941-1942 рр. реактулізувала міф про героїчне місто, робота радянського історика Євгена Тарле "Місто російської слави: Севастополь у 1854-1855 рр." надала йому антизахідного характеру, а статус міста-героя, присвоєний у 1965 році, змістив акцент з оборони міста у 1854-1855 рр. під час Кримської війни на оборону міста у 1941-1942 рр. під час Другої світової війни.

Російська пропаганда постійно підкреслює героїчний статус міста, апелює до його героїчного минулого. Навіть у такій нейтральній статті, як "Сонце зійде: найкращі місця у Криму для зустрічі світанків та заходів" розділ "Севастополь" починається з такого пасажу: "Головні асоціації з Севастополем пов'язані з його бойовою славою. "Місто російських моряків" і "місто-герой" - практично перше, що спадає на думку при згадці Севастополя".

У новині про те, що "губернатор" Севастополя Дмитро Овсянніков планує зробити місто "третьою столицею Росії", обов’язково вказується на героїчний статус міста. Сам "губернатор" не забуває згадати про славу попередників: "Ми будемо розвивати Севастополь як третю столицю Росії - південну столицю Росії, як центр тяжіння для всієї країни. Разом ми досягнемо високих результатів, все це будемо робити заради наших дітей і слави наших попередників".

 "Сакральна Корсунь"

Як зазначає кримський історик Сергій Громенко, унікальність міфу про "сакральну Корсунь" полягає не тільки в тому, що він "народився на наших очах", а ще й у тому, що він має точну дату створення, а також автора – самого Володимира Путіна.

Якщо у березневій "Кримській промові" президент РФ тільки окреслив цей міф, то під час зустрічі з молодими істориками у листопаді 2014 року він озвучив уже завершену версію: "Крим для російських православних людей має певне сакральне значення. Адже саме в Криму, в Херсонесі, хрестився князь Володимир, а потім хрестив Русь. Від початку первинна купіль хрещення Росії там. І потім, Херсонес - це ж Севастополь. Ви уявляєте, який зв'язок між духовним джерелом і державною складовою, мається на увазі боротьба за це місце, і за Крим загалом, і за Севастополь, за Херсонес. По суті, російський народ багато століть бореться за те, щоб твердою ногою стати біля своєї історичної духовної купелі".

Як зазначає Громенко, ідея про "історичну духовну купіль" у Криму настільки сподобалася президенту, що він охоче повторив її і в посланні до Федерального зібрання (грудень 2014 року): "У Криму ... духовний витік формування багатоликої, але монолітної російської нації та централізованої Російської держави. Адже саме тут, у Криму, в стародавньому Херсонесі, або, як називали його російські літописці, Корсуні, прийняв хрещення князь Володимир, а потім і хрестив всю Русь...".

Сергій Громенко розвінчує цей новостворений міф, наводячи список причин, з яких концепція "сакральної Корсуні" та "історичної духовної купелі" є фіктивною з історичної точки зору.

Цікаво, що за запитом "Корсунь" у пошуковику "РИА-Новости" повертається 31 релевантний запит, де Корсунь завжди згадується у зв’язці з князем Володимиром, адже саме в Корсуні, "за переказами, прийняв християнство святий князь Володимир, що хрестив потім і Русь". Крім цього, зустрічаються новини, як, наприклад, анонс відеомосту Москва - Сімферополь, про "розвиток у Криму релігійного туризму".

Але загалом не можна стверджувати, що тема "сакральної Корсуні" або Криму як духовного центру Росії набула широкого розповсюдження на цьому ресурсі.  

Враховуючи методичне повторення президентом Росії тези про те, що Володимир прийняв хрещення у Криму, а потім хрестив і всю Русь, символічна фіксація цієї концепції була лише питанням часу.

Так, вже наприкінці квітня 2014 року з пропозицією встановити в Москві пам'ятник Володимиру, "великому князю київському, хрестителю Русі", виступила ініціативна група, яку одразу підтримала Російська військово-історична спільнота. Результатом ініціативи став пам’ятник Володимиру. Його відкрили на центральній площі Москви 4 листопада 2016 року за участю президента Путіна.

Пам'ятник князю Володимиру в Москві З відкритих джерел

Звісно, ініціатива зі встановлення пам’ятника невипадково збіглася у часі з анексією Росією Криму, яку після порушення ряду міжнародних договорів треба було терміново легітимізувати принаймні у символічній сфері. Примітно, що саме камінь з Херсонеса ліг в основу пам’ятника Володимиру у Москві, а освячував камінь особисто патріарх Кирило. Таким чином, встановлено дуже важливий символічний зв’язок між Кримом та Москвою.

Як зазначає Сергій Плохій, це прагнення змінити парадигму та показати: Росія хрестилася не в Києві, а в Криму, через що особливий статус Києва просто нівелюється.

Катерина Богуславська

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...