"Втомлені від лайна": Для Зеленського пролунав перший дзвоник Майдану

"Втомлені від лайна": Для Зеленського пролунав перший дзвоник Майдану
Фото з відкритих джерел

Наталія Лебідь

Журналіст

Поки що їх було лише декілька сотень. Їх – це протестувальників, котрі вийшли 2 липня о 20:00 на Майдан Незалежності із плакатами "Ми втомились від лайна" й скандували цей самий слоган, намагаючись бути почутими на Банковій. Вся акція тривала під назвою "Терпіти більше не можна", а спричинило її рішення ЦВК зареєструвати кандидатами в депутати блогера Анатолія Шарія та екс-голову президентської Адміністрації  Януковича Андрія Клюєва. Власне, сама ЦВК у цій ситуації нібито й не винна: в комісії просто виконали рішення Верховного Суду, яким Центрвиборчком зобов’язали зарахувати вище названих осіб до переліку депутатів. Так пояснює ситуацію секретар ЦВК Наталія Бернацька, котра додає: ВСУ не взяв до уваги того факту, що Шарій і Клюєв не проживали протягом останніх п’яти років в Україні. Прикордонна служба не підтвердила, що перетинання кордону з їхнього боку мало місце, а відтак, попри очевидність їхньої відсутності обох претендентів були змушені допустити до участі у виборах. Але історія навіть не про це.

Кожному "парному" президенту по Майдану

А про те, що президент Володимир Зеленський перебуває при владі менше двох місяців, але протести на кшталт тих, що мали місце на Майдані, навіть не перші. На початку червня йому вже кричали на Банковій "У нас війна – зачекає шаурма!" та "Кучму – геть!" Останнє означало незгоду з поверненням Кучми до складу Мінської групи. До речі, Леонід Данилович (так само, як і Віктор Федорович) міг би розповісти своєму молодому наступнику, що парний порядковий номер в очільника держави, як правило, означає чималі соціальні потрясіння. Принаймні, другому президенту було свого часу непереливки, а четвертий з ганьбою втік до Ростова. Долю шостого поки не визначено, але початок його каденції є тривожним та неспокійним.

Щоправда, перший президент України Леонід Кравчук був змушений достроково подати у відставку – якраз через масові протести, зумовлені його політикою. Але добровільність його уходу змусила поважати Кравчука за такий крок: більше жоден з його наступників не повторив його досвіду і не зазнав впливу настроїв вулиці.

І в першу чергу – Леонід Кучма. У 2000-2001 роках в Україні тривала акція "Україна без Кучми", спричинена підозрою у причетності тодішнього президента до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе. Київ та інші великі міста здригалися від масових мітингів та гучних пікетів під будівлями органів держвлади. У столиці сутички з маніфестантів з міліцією мали місце просто під Адміністрацією президента, проте на Кучму це не справило належного враження. А навіть якщо і справило, то не настільки, аби Леонід Данилович "здався" та написав заяву на звільнення.

Через три роки – у 2004-му – Кучма знову став свідком Майдану, але саме свідком, а не обвинуваченим. Помаранчева революція розгорілася через рішення ЦВК віддати перемогу на виборах Віктору Януковичу, і Кучма був втягнутий у розрулювання політичної кризи. На щастя, йому вистачило мудрості не діяти методами "Україна без Кучми" і не застосовувати в центрі Києва силу. А відтак, влада відійшла Віктору Ющенку.

Третій президент України хоч і обнулив свій рейтинг наприкінці каденції, але "правив" тихо й мирно. Хоча й мав власний майдан, а точніше, біло-блакитний "антимайдан", але там все обійшлося без ексцесів. Чого не скажеш про його наступника Віктора Януковича. Чим завершилася його каденція, потреби нагадувати нема. Хоча аналітик Андрій Юсов, наприклад, вважає, що точкою неповернення для Януковича стало навіть не питання євроінтеграції, а "мовний майдан" 2012 року, пов'язаний з ухваленням закону Ківалова - Колесніченка.     

Саме з 2012-го почала накопичуватися критична маса невдоволення, яка згодом вилилася в те, що відмову від підписання у Вільнюсі угоди про Асоціацію з ЄС владі Януковича вже не пробачили. До речі, Юсов пропонує Зеленському взяти це на замітку і не дублювати "мовні" помилки Януковича. "Навряд чи партії влади слід повторювати такі інструменти", – говорить він.

А от політолог Кирило Сазонов тим часом вважає, що Зеленський підставляє себе не так мовою, як контингентом, що входить до близького оточення президента. А також – сприянням поверненню "колишніх" представників істеблішменту з-за кордону та з політичного забуття. "Судячи з кадрової політики нового президента, на нас знову чекає Майдан, і дуже скоро… Тільки цього разу треба не дати їм добігти до Ростова, і не з кровожерливості: просто вони потім повертаються, а це погано", – говорить Сазонов.

Рука Порошенка?

Але про Майдан як такий (тобто у форматі 2004 або 2013 років) говорити, напевно, іще зарано. Хоча, як відзначає політолог Михайло Басараб, "в 2011-му багато хто казав, що новий Майдан неможливий і що донецькі прийшли на багато років. Це заохочувало режим Януковича до ще більшого свавілля. Мовляв, суспільство не здатне на протест. Та це враження виявилось помилковим. Так буде і зараз. Зеленський трохи більше як місяць став президентом, але відбувається ефект накопичення – люди ще придивляються. Чекають на останню краплю".

Фото з відкритих джерел

Та коли впаде ця сама "остання крапля" (і чи впаде вона взагалі), цього не спрогнозує ніхто. Поки що триває дрібний дощ з більших або менших приводів для невдоволення – незнижені тарифи, незбільшені зарплати, неухвалені закони (зокрема, обіцяний Зеленським закон про імпічмент), відсутність прогресу щодо завершення війни, провали в зовнішній політиці, дивні судові рішення, інциденти довкола мови, статусу Донбасу, повернення до України людей з когорти Януковича тощо. Все це не додає популярності президенту Зеленському ані з боку його патріотичного виборця (котрий голосував за принципом "аби не Порошенко"), ані з боку тих, хто прагне за всяку ціну миру із Росією, ані з боку звичайних обивателів, яких турбує передусім їхнє фінансове благополуччя.

Новини за темою

Як наслідок – рейтинг політсили Зеленського починає падати, і його партія "Слуга народу" помалу дрейфує від 51% (максимум, якого вдалося досягнути) до 40% підтримки.

Але якщо говорити про протести 2 липня, то, на думку команди Зеленського, у них є конкретний автор. Точніше автор є у реалізованого за допомогою судів плану: спочатку змусити ЦВК зареєструвати двох токсичних кандидатів, а потім – на хвилі "хайпу" – записати це в негатив Володимиру Зеленському.

Так, принаймні, вважає кандидат від партії "Слуга народу", журналіст Олександр Дубінський: "Я розглядаю цю ситуацію як багатоходівку, яку повністю проконтролював Порошенко. Його судді, його ЦВК реєструє двох кандидатів, які можуть викликати протестні настрої в суспільстві, і сам Порошенко користується цим приводом, щоб вивести людей на вулиці", – пояснює він.

У грі проти Зеленського Петра Порошенка звинувачує і політтехнолог Михайло Подоляк. "Є привід для Майдану!" – закричали неприкаяні політичні зірки, які лишилися за бортом нового владного Титаніка", – так починає він пост на своєму Фейсбуці.

А далі пропонує згадати про те, що "у гордій ЦВК з 17 членів одразу 11 – ручні для Петра Олексійовича (квоти БПП, НФ, "УДАРу"). А генеральним прокурором досі працює його свояк Луценко (а до нього свояк Шокін), і за всі п'ять років так і не були висунуті адекватні підозри найяскравішим персонажам минулого. Не тільки Клюєву. Тобто за п'ять років не доведено нічого. По складах читаємо: ні-чо-го... А, ні, вибачте. Реанімували на більш цинічному рівні систему судово-прокурорського "обілєчіванія", добре так упакували грошима, розпродали справи, набили всю вертикаль своїми людьми, щоб зараз кричати "не дозволимо, не допустимо", – зазначає Подоляк.

Не хитайте човен-2

Участь Петра Порошенка (хай і опосередкована) у подіях на Майдані 2 липня – це "суто передвиборче", каже в коментарях 112.ua директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов. Мета незримої присутності Петра Олексійовича – "потрапити до парламентського раю на загрозі реваншу". І це при тому, що сам Порошенко казав, що "ще одного Майдану Україна не витримає", нагадує Карасьов.

І попереджає: "Новий Майдан – це буде катастрофа, це знову Путін захоче втрутитися, як у це було в 2013-2014 роках. Але, на щастя, такий сценарій є малоймовірним. Зараз тривають ар’єргардні майдани, які збирає політизована та наелектризована публіка – з-поміж тих, хто лишився без участі у виборчій кампанії та перебуває поза системними політичними силами. Зараз триває останній акт усієї цієї п’єси – радикально майданівської. Але як у Майдану 2013 року не було свого плану, так нема його і тепер – просто потреба продемонструвати свою незгоду. Але якщо ви – серйозні політики або хочете увійти чи залишитися в політиці, то треба прораховувати кроки наперед, а не повторювати якісь гормональні викиди за допомогою радикалізованої молоді".

"Перед виборами майданів не буває, це політологічна закономірність, – заспокоює директор соціологічної служби "Український барометр" Віктор Небоженко. – Чому? Тому що протилежно орієнтовані політичні групи прямо зацікавлені у проведенні виборів, і ніхто не буде використовувати останній аргумент у вигляді Майдану. Хоча різномасті акції протесту на Хрещатику проводити можуть, навіть у межах все тих самих виборів. Туди прийдуть ті, в кого великий дефіцит політичної комунікації. Припустимо, що їх не запрошують на 112-й канал, а 113-го просто немає", – жартує він.

"А от вже після виборів, – продовжує Небоженко, – коли українці зберуть картоплю, коли чимала кількість чоловічого, та й жіночого, населення не знатиме, куди себе подіти, от тоді, тобто восени, можливі всякого роду майдани. Але й для них потрібен досить вагомий привід".

"Гадаю, що зараз відбувається імітація протестів, і успіху це дійсно не досягне. Зараз у Зеленського ще є значна база підтримки та високий персональний рейтинг. І доки в нього все це є, він може спокійно спостерігати за тим, що відбувається. Але в подальшому, якщо команда Зеленського продовжуватиме займатися втіленням ідей лібертаріанства, то тоді – та ще й на тлі падіння його рейтингу! – протести можуть набути більш гострого та радикального характеру", – зауважує в коментарях нашому виданню керівник центру "Третій сектор" Андрій Золотарьов.

А Вадим Карасьов резюмує: "Те, що відбувається зараз, тільки підриває ті паростки стабільності, які є. А ця стабільність, як бачимо, влаштовує всіх. Вона влаштовує французів, німців, американців, росіян. Історію з майданами треба завершувати, бо вона дуже погано закінчується для державного будівництва".

Словом, з протестами – хоч "великими", хоч "малими" – варто зачекати. І це заклик не лише для соціуму. Владі також не варто провокувати своїх громадян на те, аби мораторій на революції був дочасно порушений.

Наталія Лебідь

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>