У Киргизстані була відомою журналісткою, а в Україні стала бомжем: Як біженці шукають притулок в нашій країні

Офіційно в Україні нині проживає близько 2,4 тис. шукачів притулку – людей, які перебувають в процесі отримання статусу біженця. За даними ООН, насправді їх в три рази більше – приблизно 6,5 тис. Однак якими серйозними не були б причини для їх втечі і звернення за захистом в Україні, статус біженця отримують не більше 12-15%. Багато шукачів притулку оскаржують негативні рішення міграційної служби в судах та перебувають на напівлегальному становищі в країні більше 5 років.

За даними Державної міграційної служби України, на сьогоднішній день "щасливими володарями" посвідчення біженця є близько 1800 осіб і ще майже 800 осіб визнано особами, які потребують додаткового захисту. За весь час діяльності міграційної служби такі статуси було присвоєно близько 6 тисячам іноземців, багато з яких вже отримали українське громадянство і повністю інтегрувалися в наше суспільство.

Проте українська статистика по біженцях меркне поряд з, наприклад, Німеччиною (де проживає майже 1,5 млн біженців) або Туреччиною (кількість біженців досягає 4 млн). За словами експертів, в середньому Україна визнає біженцями не більше 18% шукачів притулку, а раніше ця цифра взагалі сягала 2-4%. "Насправді вся процедура визнання статусу біженця Державною міграційною службою націлена саме на те, щоб цей статус нікому не надавати та не надавати притулок. Це такий собі секрет Полішинеля. Всі про це знають, але ніхто не говорить", - вважає координатор проекту "Без кордонів" Максим Буткевич. У свою чергу в міграційній службі заявляють: більшість заявників є економічними мігрантами і просто хочуть таким чином недобросовісно убезпечити себе від подальшої депортації.

Складнощі починаються на кордоні

Для людей, яким довелося залишити межі рідної держави в пошуку безпечного для життя пристанища, складнощі починаються вже на посту української прикордонної служби. За законом, навіть якщо біженець нелегально перетнув кордон з паспортом або без нього, співробітники прикордонної служби зобов'язані взяти у нього відповідну заяву. Але, за повідомленнями міжнародних правозахисних організацій, ця норма часто не дотримується, особливо якщо іноземець не володіє українською, англійською або російською мовою. В такому випадку людині загрожує депортація назад туди, звідки вона так відчайдушно хотіла втекти.

Новини за темою

При цьому в прикордонній службі повідомляють: "Для того, щоб прикордонники зрозуміли, що особа бажає отримати статус біженця, ця людина має тим чи іншим чином виявити своє бажання. У випадку явно вираженого бажання надають особі пам'ятку і "таблицю мов" (текст "я розмовляю такою-то мовою" 62 мовами із зазначенням мови англійською). Після визначення мови, яку розуміє шукач притулку, персонал звертається згідно з укладеними контрактами в бюро перекладів і до шукача притулку прибуває перекладач. Також прикордонники можуть залучати за їхньої згоди носіїв мов, які в даний час знаходяться в прикордонному підрозділі". Однак все це, як правило, дуже енергозатратний процес для прикордонників, з урахуванням того, що іноземця, що виявив бажання отримати притулок, повинні вже протягом доби передати співробітникам міграційної служби.

В Управлінні Верховного комісара ООН у справах біженців в Україні (УВКБ ООН) повідомляють, що більше шансів на законний поводження у тих, хто перед приїздом інформує про це правозахисні організації. Однак, наприклад, у 2017 році понад 40 осіб, що повідомили УВКБ ООН про свій намір отримати статус біженця в Україні, все одно не пропустили через державний кордон. Крім того, заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, разом з анкетою потрібно заповнювати українською мовою, що досить проблематично для громадян інших держав. 

Якщо біженець потрапив на територію України легальним способом – наприклад, по візі або запрошення – він повинен протягом 5 днів звернутися в міграційну службу з відповідною заявою, причому приймати їх уповноважені лише в 12 територіальних відділеннях ДМС.

"У Львові нам відмовили у прийнятті такої заяви. Сказали чекати, поки закінчиться законний термін перебування – 90 днів. Хоча за законом ми повинні відразу ж звернутися. Мені здається, їм [співробітникам] просто було ліньки цим займатися", - розповідає шукач притулку з Російської Федерації Олексій Дьячков.

При цьому, згідно з дослідженням БФ "Право на захист", у багатьох відділеннях міграційної служби співробітники відмовляються розглядати заяву іноземця, якщо з дня його прибуття в Україну пройшло більше 5 днів. В законодавстві такої норми немає і, за великим рахунком, заяву можна подавати коли завгодно (за винятком нелегального перетину кордону), лише б були чіткі докази і підстави для отримання захисту.

"В Україні є дві форми надання притулку: статус біженця та статус особи, яка потребує додаткового захисту. Україна приєдналася до Конвенції ООН 1951 року в 2002 році, і з тих пір статус біженця можуть отримати люди, які довели факт персонального переслідування на ґрунті релігійних, політичних поглядів, приналежності до соціальної групи, раси і так далі. А статус особи, яка потребує додаткового захисту, отримують люди, які покинули територію своєї країни через збройні внутрішні і зовнішні конфлікти, тобто де має місце не персональний, а масовий утиск прав людини. В Україні найчастіше надають останній статус. Обидва статуси дають однакові права, такі ж, як і в українців, за винятком права брати участь у виборах. Однак людина зі статусом біженця має право отримати українське громадянство через три роки на пільгових правах, а зі статусом особи, яка потребує додаткового захисту, - тільки на загальних підставах", - пояснює особливості вітчизняного законодавства з питань біженців адвокат Олексій Скорбач.

Новини за темою

Разом із заявою співробітники міграційної служби забирають національний паспорт іноземця і натомість видають "довідку про звернення за захистом в Україні". Це єдиний документ, який легалізує перебування іноземця в Україні на весь час розгляду його заявки – а цей процес може тягнутися роками. Спершу його видають на місяць: за цей час співробітники міграційної служби повинні упевнитися в особі прохача притулку, провести з ним інтерв'ю і перевірити, чи має він взагалі право на отримання особливого статусу. Після того, як прийнято позитивне рішення про оформлення документів особової справи, цю довідку подовжують на шість місяців, і за цей час шукач притулку, щоб узаконити своє перебування на території України, має десь зареєструвати своє місце перебування.

"Це ненормальна вимога українського законодавства, на мій погляд. Де можна зареєструвати своє місце проживання, якщо ти тільки що приїхав з іншої країни? Орендодавці не горять бажанням офіційно когось реєструвати. Мені пощастило: мені з цим допоміг товариш. А так зазвичай людям доводиться реєструватися в Центрах для бездомних", - розповідає біженець із РФ Олексій Вєтров.

Представилися СБУ, схопили й вивезли до Росії

Протягом трьох місяців з власником "довідки про звернення за захистом в Україні" повинні провести ще одне інтерв'ю. Можливо, не останнє: матеріали особової справи шукача притулку можуть відправляти на перевірку співробітникам СБУ, Міністерства закордонних справ, а також в різні громадські об'єднання для вивчення всіх обставин справи і за наявності підстав для відмови у наданні захисту (якщо іноземець скоїв тяжкий злочин неполітичного характеру до прибуття в Україну; вчинив злочин проти миру та дії, що суперечать цілям ООН; вже має статус біженця в іншій країні). Чиновники територіального відділення повинні також ретельно вивчити ситуацію в країні походження шукача притулку і тільки після детальної перевірки всіх фактів (які, згідно з положеннями ООН, слід трактувати завжди на користь потенційного біженця) скласти письмову рекомендацію по справі. Саме на підставі цієї рекомендації, яку разом з папкою відправляють у Київ, приймається остаточне рішення: надавати статус біженця чи ні. За словами правозахисників, така "експертиза" проходить непрофесійно.

Новини за темою

"У своїй доказовій базі, вивчаючи особисту справу біженця з Таджикистану, вони використовували інформацію з туристичних сайтів та з сайту президента Таджикистану. Ця інформація може об'єктивно висвітлювати події в тій країні? Таке відчуття, що вони виходять з тієї позиції, як обґрунтувати прийняте з самого початку рішення про відмову", - вважає Максим Буткевич.

Так, за перше півріччя 2019 року міграційна служба відмовила в притулку 190 особам, а статус біженця підтвердила тільки в 19 випадках і ще у 28-ми надала статус особи, яка потребує додаткового захисту. При цьому шукачі притулку отримують письмову відмову без вказівки мотивації такого рішення. Це можна буде з'ясувати вже в судовому порядку, причому на оскарження дається всього п'ять днів.

"Деякі шукачі притулку оскаржують рішення по колу мало не 10 років. В минулому році я робив запит в міграційну службу. Відмовилося, 39% прийнятих ними рішень суд відхиляє. Це при тому, що суди у нас, як правило, намагаються захистити бік держави, а не біженця. Уявіть, наскільки неефективний цей орган! Раніше суди зобов'язували міграційну службу переглядати матеріали справи заново (а потім ці рішення знову оскаржуються в судовому порядку), але останнім часом вже зобов'язують прийняти позитивне рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. При цьому ні один працівник ДМС не поніс відповідальності за своє незаконне рішення. У суді вони аргументують своє рішення так: на ім'я шукача притулку є кримінальна справа, він повинен понести за це кримінальну відповідальність. А переслідувань в тій країні немає. Кілька років тому я захищав одного біженця-блогера з Росії. Надали всі докази переслідувань і його опозиційної діяльності, у тому числі факт наявності великої публіки і свідоцтво тисяч репостів його записів. В суді ж міграційна служба заявила, що про цю людину ніхто не знає, і що насправді він не може бути об'єктом для політичного переслідування. Доходило до смішного: співробітники київського відділення міграційної служби не знали, хто такий Навальний і чим він взагалі в Росії займається", - скаржиться адвокат Олексій Скорбач.

Експерти вважають, що таке недбале ставлення до своїх обов'язків викликано не тільки низькою кваліфікацією держслужбовців, але й тим, що вони слідують негласній вказівці не надавати біженцям притулок в Україні. Мовляв, якщо будемо більше видавати позитивних рішень, тим більше до нас "повалять". З цим переконанням яскраво контрастують масштаби еміграції з України, які значно перевершують зарубіжних біженців: так, лише у 2015 році в країнах ЄС українці подали 22,4 тис. клопотань про притулок, що на третину більше, ніж 2014, а в 2017 році Державна міграційна служба видала українцям майже 5,2 тис. дозволів на ПМЖ, при тому, що зверталися за отриманням такого дозволу далеко не всі наші співвітчизники. 

"Ми в Україні вже майже три роки. Поїхали з Таджикистану. Там зараз влада переслідує і всіляко пригнічує прихильників опозиційної Партії ісламського відродження Таджикистану. Так от скільки ми спілкувалися з людьми, ще жодна людина з Таджикистану не отримала статус біженця тут. Тому що нас чекає, ми не уявляємо", - розповіла на правах анонімності молода таджичка, якій довелося залишити і дім, і сім'ю на батьківщині.

Новини за темою

В Україну більшість біженців приїхали з Афганістану, Сирії, Сомалі, Іраку. За словами правозахисників, з країн СНД приїжджали і раніше, але розраховувати на отримання притулку стало можливо тільки після початку збройного конфлікту з Росією, так як дипломатичні стосунки з тих пір змінилися.

Проте спецслужби СНД досі співпрацюють на очах у всіх, тому багатьом біженцям з пострадянських країн в Україні небезпечно. "Наприклад, відомий випадок. Володимир Єгоров з Тверської області проводив антикорупційні розслідування, на його будинок було вчинено напад. У 2017 він приїхав в Україну і попросив притулку. Звернувся до чернігівського територіального управління ДМС. Потім йому звідти подзвонили, щоб він прийшов на співбесіду. Але Єгоров так і не дійшов — його просто схопили й вивезли в Білорусь. Люди представилися співробітниками СБУ", - повідомляє Скорбач.

І за словами експертів, і за засвідченням самих біженців, такі випадки не поодинокі. Однак в Україну все одно їдуть: одні вірять, що Майдан переміг, інших приваблює споріднена культурна і мовне середовище. А з країн Африки та Близького Сходу сюди часто потрапляють помилково, не завжди усвідомлюючи різницю між Європейським Союзом і Європою. Однак для деяких категорій людей отримати статус біженця не проблема. "У вузьких колах є відомості, що посвідчення біженця коштує 6-10 тис. дол. А для людей, які рятуються від кримінальних переслідувань, ця послуга може коштувати і в 10 разів дорожче. Наприклад, якщо бізнесмен скоїв економічний злочин, то, отримуючи статус біженця, процедура міжнародного розшуку зупиняється", - каже юрист, який побажав залишитися неназваним.

На межі закону і життя

Після того, як шукач притулку отримав довідку про звернення за захистом в Україні, він лишається напризволяще: де хочеш, там і живи; чим хочеш, тим і харчуйся. Для того, щоб офіційно влаштуватися на роботу, роботодавець повинен одержати відповідний дозвіл на працевлаштування іноземця, особливістю якого є зобов'язання платити не менше 10 мінімальних зарплат. Часто шукачі притулку не можуть влаштуватися навіть нелегально, оскільки роботодавців відлякує мовний бар'єр і загроза заплатити штраф (від 10 до 20 мінімальних зарплат). У будь-якому випадку для працевлаштування потрібно мати ідентифікаційний код, щоб оформити банківську картку, і в цьому питанні теж далеко не все гладко.

"Насправді ідентифікаційний код отримати можна, але для цього потрібно звернутися в податкову службу з паспортом. А оскільки паспорт забирають в міграційній службі, треба встигнути все зробити до подачі заяви на отримання статусу біженця. Якщо заяву подано, то можна спробувати домовитися з співробітниками міграційної служби, щоб вони надали хоча б нотаріально завірену копію паспорта. Все залежить від людського фактору – часто люди йдуть назустріч. Проте якщо дія паспорта прострочено, то вже нічого отримати не можна. Щоб продовжити дію національного паспорта, потрібно звернутися в посольство, а туди, само собою, ніхто не піде: це означає, що відносини з державою тривають і ви звертаєтеся по її захист. А це вже є причиною для переривання процедури надання притулку", - пояснює Скорбач.

Новини за темою

Крім того, шукачі притулку повинні на рівних правах з іншими іноземцями оплачувати медичні послуги і навіть виклик швидкої допомоги. Однак у деяких випадках цю вартість зрештою компенсують партнерські організації УВКБ ООН. "Ми не можемо допомогти всім, але найбільш уразливим категоріям населення, які не можуть розраховувати на допомогу держави, ми допомагаємо. Серед іншого у нас з 2017 року діють так звані гранти на самозабезпечення. Ми допомагаємо відкрити малий і мікробізнес біженцям та шукачам притулку. В основному це стосується закладів швидкого харчування, перукарських послуг, швейної справи, сільського господарства, а також ми надаємо курси підвищення кваліфікації", - повідомляє радник з питань довгострокових рішень Представництва Агентства ООН у справах біженців в Україні Олена Турчин.

Тим не менш, в окремих випадках допомагає шукачам притулку і держава. Вразливі категорії – в основному жінки і діти – можуть отримати в міграційної служби дозвіл на проживання в "пункті тимчасового розміщення біженців" (ПТРБ). Таких пунктів в Україні три – на Закарпатті, в Одесі та Яготині (Київська область) – і розраховані вони на 430 осіб. При цьому зараз у них проживає близько 260 іноземців, в основному – багатодітні сім'ї. Всі вони мають право проживати в ПТРБ тільки півроку, а далі міграційна служба приймає рішення про те, чи продовжувати цей термін, чи ні. За час свого проживання шукачі притулку повинні адаптуватися до місцевого культурного і мовного середовища і навчитися заробляти собі на життя. Проте курси української мови держава не надає: їх для потенційних біженців теж влаштовують партнерські організації УВКБ ООН.

Втім, найбазовіші потреби все-таки забезпечуються коштами з держбюджету. "На продукти харчування на кожну людину в середньому в день припадає 35 грн. Видаємо продуктові набори ми 4 рази на місяць, враховуючи, що дітям треба молочні продукти з обмеженим терміном зберігання. Всі норми по калорійності і складу передбачені відповідною постановою Кабміну. Те ж стосується і медикаментів. Миючі засоби та засоби гігієни, а також одяг Кабміном не передбачені, але ними забезпечують шукачів притулку партнери УВКБ ООН. Нашим мешканцям, наприклад, БФ "Рокада" видає картки магазину "Метро", і там вони купують собі потрібні товари побутової хімії та засобів гігієни", - розповідає директор ПТРБ в Яготині Тетяна Бельченко. 

112.ua

Цей пункт, як і всі інші, являє собою гуртожиток з окремими житловими блоками. Втім, спочатку в Яготині ця будівля і повинна була стати гуртожитком для чорнобильського медичного училища. Після приєднання України до Конвенції ООН по біженцях, тодішній Державний комітет у справах національностей та міграції у 2003 році прийняв рішення зробити з цього будинку пункт тимчасового розміщення біженців. Реконструкція тривала майже 10 років, та й зараз не закінчена до кінця: на сьогоднішній день в експлуатацію введено лише одне крило будівлі на 101 ліжко-місце. Тим не менш, умови там більше схожі на готельні: в "номерах" на дві кімнати є своя вбиральня і ванна. "Іноді ми віддаємо цілий блок сім'ї. Адже за мусульманськими звичаями не годиться, щоб жінка з однієї сім'ї приймала душ з чужою жінкою. У нас тут все по-особливому. Один з наших мешканців домовився з місцевими і іноді забирає на забій баранчика. Вони [мешканці] на задньому дворі облаштували місце з мангалом і піччю для плову. Іноді навіть нас пригощають", - розповідає Бельченко.

У кожному блоці є велика загальна кухня. Посуд для приготування їжі видається адміністрацією. Видані продуктові набори зберігаються в окремих для кожної сім'ї холодильниках.
У кожному блоці є велика загальна кухня. Посуд для приготування їжі видається адміністрацією. Видані продуктові набори зберігаються в окремих для кожної сім'ї холодильниках. 112.ua
У кожному блоці є велика загальна кухня. Посуд для приготування їжі видається адміністрацією. Видані продуктові набори зберігаються в окремих для кожної сім'ї холодильниках.
У кожному блоці є велика загальна кухня. Посуд для приготування їжі видається адміністрацією. Видані продуктові набори зберігаються в окремих для кожної сім'ї холодильниках. 112.ua
У кожному блоці є велика загальна кухня. Посуд для приготування їжі видається адміністрацією. Видані продуктові набори зберігаються в окремих для кожної сім'ї холодильниках.
У кожному блоці є велика загальна кухня. Посуд для приготування їжі видається адміністрацією. Видані продуктові набори зберігаються в окремих для кожної сім'ї холодильниках. 112.ua
У кожному блоці є велика загальна кухня. Посуд для приготування їжі видається адміністрацією. Видані продуктові набори зберігаються в окремих для кожної сім'ї холодильниках.
У кожному блоці є велика загальна кухня. Посуд для приготування їжі видається адміністрацією. Видані продуктові набори зберігаються в окремих для кожної сім'ї холодильниках. 112.ua

В яготинському пункті проживає 76 осіб, з них 45 – діти, причому деякі з них нещодавно тут народилися. Незважаючи на "вавилонське змішання", діти швидко адаптуються і знаходять спільну між собою мову. Більшість з них ходять в місцеві дитячий садок і школи, а деякі вже вирішують, в якій коледж вступити. В той же час дорослі цим стурбовані: невідомо, який вердикт їм винесе завтра міграційна служба, а дітям треба здобувати освіту. Але найбільше їх турбують гроші. За словами директора ПТРБ, з усього "житлового складу" працює тільки четверо чоловіків: чи то тому, що роботу знайти важко, чи то тому, що на повному забезпеченні можна від неї відпочити. Однак самі шукачі притулку кажуть, що в Яготині з роботою важко, адже навіть місцеві жителі щодня їдуть на роботу в столицю в забитих електричках. Деякі відчайдушні постояльці пункту розміщення біженців знаходять інші шляхи: перепродують на місцевому ринку за зниженою ціною видані їм продуктові набори.

Поруч з кухнею – окремий
Поруч з кухнею – окремий "господарський блок. Мешканці тут перуть одяг. Тут же знаходяться душові кабінки і туалет, але ними ніхто не користується, оскільки вони є і в житлових "номерах" 112.ua
Загальна кімната відпочинку
Загальна кімната відпочинку 112.ua
Новий, ще не заселений житловий номер. Він складається з двох кімнат, невеликого передпокою, ванної кімнати і клозету
Новий, ще не заселений житловий номер. Він складається з двох кімнат, невеликого передпокою, ванної кімнати і клозету 112.ua
Новий, ще не заселений житловий номер. Він складається з двох кімнат, невеликого передпокою, ванної кімнати і клозету
Новий, ще не заселений житловий номер. Він складається з двох кімнат, невеликого передпокою, ванної кімнати і клозету 112.ua
У ПТРБ є також і медичний пункт. При потребі медсестра навіть робить уколи
У ПТРБ є також і медичний пункт. При потребі медсестра навіть робить уколи 112.ua

Місцеві жителі обурюються, що чужих біженців держава годує, а про своїх біженців зі сходу України в цьому плані не подбала. І тим не менш все одно купують у них пакети гречки, розфасований сир і макарони. "Я про цей неприємний інцидент знаю, - каже Тетяна Бельченко, - і бесіду з ними провела. Але за всіма не встежиш".

На задньому дворі постояльцям пункту тимчасового розміщення біженців дозволено не тільки готувати плов і смажити шашлики, але навіть вирощувати овочі. На городі ростуть помідори, кукурудза і кабачки
На задньому дворі постояльцям пункту тимчасового розміщення біженців дозволено не тільки готувати плов і смажити шашлики, але навіть вирощувати овочі. На городі ростуть помідори, кукурудза і кабачки 112.ua
На задньому дворі постояльцям пункту тимчасового розміщення біженців дозволено не тільки готувати плов і смажити шашлики, але навіть вирощувати овочі. На городі ростуть помідори, кукурудза і кабачки
На задньому дворі постояльцям пункту тимчасового розміщення біженців дозволено не тільки готувати плов і смажити шашлики, але навіть вирощувати овочі. На городі ростуть помідори, кукурудза і кабачки 112.ua

Втім, таку розкіш — жити в пункті тимчасового розміщення біженців — отримують одиниці шукачів притулку, близько 10%. Інші ж мають свої, приховані від очей громадськості темні історії виживання, починаючи від причин втечі з однієї країни і закінчуючи труднощами, які вони зустріли в Україні.

Історія №1. Олексій Вєтров

"У мене була невелика мережа магазинів комп'ютерної техніки. Бандити приходили і пропонували свої "послуги з кришування". У Росії майже всі бізнесмени стикаються з цим, а відмовитися важко: ці самі бандити керують поліцією і ФСБ. Через банківські рахунки Ощадбанку мого магазину вони пропонували відмивати бандитський общак, прокручуючи гроші через торгівлю. Так перевіряли працездатність бізнесу, а потім почали просити відсотки з обороту. Коли відмовився від співпраці, магазини неодноразово обкрадали. Кримінальні справи за цими фактами або взагалі не відкривали, або швидко закривали, коли свідки під тиском відмовлялися від своїх свідчень. Потім організували проти мене складну схему з кредитним шахрайством. Просто віджали бізнес – техніки було на 3 мільйони рублів. Квартиру під погрозами теж довелося продати. Більш того, заарештували навіть батьківське майно, яке врешті-решт все-таки вдалося відстояти. А мамина пенсія досі заарештована. Через такий стан речей, повне свавілля і відсутність правового захисту в Росії я з 2011 року став громадським активістом", - згадує свою історію колишній бізнесмен з Нижнього Новгорода Олексій Вєтров.

Олексій Вєтров 112.ua

Опинившись особисто в лещатах "законного беззаконня" влади і буквально втративши все, він знаходив життєві сили в боротьбі з системою і разом зі своїми однодумцями проводив мирні антиурядові мітинги. Але, зрештою, система поборола його самого: завели кримінальну справу за багаторазову участь у народних протестах без попередження та узгодження з владою, а також за порушення громадського порядку. 

"У 2014 мене оголосили в розшук, затримали в Москві і повинні були конвоювати в Нижній Новгород. Але, як би іронічно це не звучало, для цього не вистачило співробітників правоохоронних органів: всі займалися придушенням мітингів у Москві та "охороною громадського правопорядку". Я повинен був добровільно приїхати на слідчий допит в Нижній Новгород. Але поїхав у Білорусь, а звідти потрапив в Україну", - розповідає історію своєї втечі Олексій Вєтров.

Попри наявність всіх доказів свого політичного переслідування, співробітники міграційної служби відмовили йому в оформленні статусу біженця. "Я пройшов всю процедуру оскарження рішень міграційної служби, від окружного суду до Верховного адміністративного суду. Знаєте, чим мотивувала своє рішення Державна міграційна служба? "Росія – правова держава, де політичні переконання і громадська позиція не загрожують свободі і здоров'ю громадянина". Крім того, через "відсутність доказової бази" мені відмовили в оформленні статусу біженця і на касації у 2015 році. Однак УВКБ ООН визнав мене "мандатним біженцем". І тепер я перебуваю в Україні, по суті, нелегально, прикриваючись ефемерним захистом ООН, який насправді не має ніякої законної сили в Україні. Але для правоохоронців все-таки це посвідчення має вагу. Коли я отримав остаточну відмову в оформленні статусу біженця і пішов у вінницьке відділення міграційної служби за паспортом, мене там вже чекали співробітники поліції. Хотіли депортувати. Але я їм показав документ від ООН, що я мандатний біженець, і вони мене відпустили", - згадує Олексій Вєтров. У подібних випадках, коли рішення міграційної служби суперечать здоровому глузду і позбавляють шукача притулку належного захисту, "у гру" вступає УВКБ ООН. Тепер колишній житель Росії чекає свого переселення в Європу в рамках спеціальної програми для біженців.

Історія №2. Олексій Дьячков

Переслідування Олексія Дячкова теж нагадують серію "Кримінальної Росії", страхітливу своєю невигаданою документальністю.

"У мене була доля в бізнесі – в компанії, яка надавала комунальне обслуговування багатоповерхівок. У цьому бізнесі стали зацікавлені люди з криміналу і влади. Паралельно я багато років займався обстоюванням прав людей та профспілковою діяльністю, а в 2013 став розкривати факти корупції нашого мера. Справа в тому, що я жив у Рубцовську: це місто Алтайського краю славиться тим, що тут відразу 6 зон. І, як не крути, тут все пов'язано з кримінальними авторитетами і вихідцями з кримінальних кіл. У мера до мене було тільки одне питання: хто за мною стоїть? Думаю, тільки тому не вбили, тому що було вбити набагато простіше, ніж починати тяганину з переслідуванням. У мене був невеликий інцидент із сином: він завинив і отримав символічне покарання – ляльковою ганчір'яною сумкою дочки. Через 4 місяці на мене завели кримінальну справу за завдання болю синові, хоча судмедекспертиза не виявила жодних слідів і каліцтв. Виявилося, подала заяву співробітниця органів опіки на підставі довіреності, яку підписав мер міста. В процесі слідства мене фактично позбавили батьківських прав, хоча це, за законом, поза компетенцією слідчого. Я продовжував боротися за права робітників, підтримувати профспілкову діяльність. А у мене вдома майже кожен день проходили обшуки, викликали на всякі комісії, машину зупиняли на кожному посту ДПС. Коли анексували Крим і проводили там так званий референдум, у нас – здається, це було 12-13 березня – на підтримку цього проходили мітинги. Люди на площі стояли з плакатами, вигукували "Крим наш"… Я проїжджав повз і вирішив подивитися, що там відбувається. Мене обурив такий стан речей, я вийшов на сцену і виступив проти: ненормально анексувати частину іншої суверенної держави. Натовп мене швидко зі сцени скинув, звичайно, і передав поліції. А через тиждень у п'ятницю мені подзвонив начальник карного розшуку – мій старий знайомий, з яким я колись займався спортом. Він сказав, що на моє ім'я у них є постанова на арешт, але, мовляв, поки вихідні, мене ніхто затримувати не буде. Я, дружина і діти за 24 години швидко зібрали речі і покинули РФ. Навіть закордонних паспортів не було", - згадує Олексій Дячков.

Олексій Дьячков зі своїм сином Богданом 2016 р.н. 112.ua

З своєю сім'єю він приїхав у Львів, але у відділенні міграційної служби відмовилися приймати заяву на отримання статусу біженця: мовляв, звертайтеся після того, як закінчиться законний термін перебування на території України – 90 днів. "У цей час ми жили в Старосамбірському районі Львівської області. По закінченню терміну легального перебування до нас вже прийшли співробітники правоохоронних органів, щоб депортувати назад в Росію. Ми всією сім'єю тоді поїхали знову до Львова в міграційну службу, і заяву нарешті прийняли. Ми пройшли кілька співбесід, але в підсумку отримали відмову. Мотивація – Росія світська, правова держава, де прав людини дотримуються. Це при тому, що Крим анексували, йде війна на сході України, гинуть тисячі людей і мільйони стають вимушеними переселенцями. Ми оскаржили це рішення в суді. Суд зобов'язав міграційну службу переглянути справу. Міграційна служба переглянула… і дала точно таку ж відмову. Ми знову оскаржили це в судах різних інстанцій - і так йде по колу вже майже 6 років. І, поки ми перебуваємо в процедурі, я не можу отримати офіційну роботу. Доводиться це робити неофіційно – працюю в автомайстерні у колишнього атовця. Грошей ледь вистачає, а в мене ж сім'я: дружина і четверо дітей. Одна з них, до речі, вже в Україні народилася, ледве вибили свідоцтво про її народження і потім півтора року домагалися отримання українського громадянства. У дитини виявили відхилення аутичного спектру, а реабілітація та заняття коштують дуже дорого; інші діти навчаються в школі. При цьому ні УВКБ ООН, ні держава нам ніяк не допомагають. Тільки небайдужі люди, які знають про нашу ситуацію", - розповідає Олексій Дьячков. Зараз сім'я живе у Львові і нещодавно виграла свій 9-й за рахунком суд у Державної міграційної служби. "Дружина намагається подати на ПМЖ як мама громадянина України, але і тут з документами є складнощі. А я часто думаю: якби я знав, що на мене чекає в Україні, чи пішов би я на той мітинг ще раз?" - зізнається колишній бізнесмен.  

Історія №3. Нурахон Егамбердієва (Мірзаабдуллаєва)

Нурахон Егамбердієва і три її дочки – Мадінахан, Зулайхо і Фахрінсо – в процесі отримання статусу біженця вже півтора року. Шлях в Україну лежав довгий і нелегкий, деталі якого гідні окремо взятого роману. Нурахон ще погано розмовляє російською, але все розуміє і як доказ надає стос паперів – незліченна кількість листів, власних статей, звернень до президента, омбудсмена, правозахисних українських і міжнародних організацій.

"У 2010 у нас в Киргизстані істотно змінили Конституцію, обмеживши узбецьку національність у всіх правах. Я як корінна узбечка була проти цього, збирала підписи для подачі петицій. Через це на мене завели чергову, вже не першу, кримінальну справу – за розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Тим часом у червні в Ошській області на півдні Киргизії почався геноцид узбеків: солдати армії на БТР, націонал-фашистські бойовики та переодягнені в цивільне поліцейські відкрили вогонь у бік мирного узбецького населення. Було вбито близько 3 тисяч осіб, 10 тисяч – поранено, 200 тисяч змушені були тікати. Людей просто розстрілювали з автомата Калашникова, ґвалтували жінок, дітей і навіть чоловіків. Спалювали й трощили майно, грабували будинки. Людей обливали бензином і спалювали живцем. Відрізали ніс, вуха, статеві органи. Це було страшно. Потім правоохоронні органи проводили так звану зачистку: всіх узбецьких чоловіків забирали в відділення УВС і під тортурами змушували їх зізнатися в тому, що це вони самі вбивали і гвалтували своїх побратимів. Все це я задокументувала на фото і відео: я все життя пропрацювала незалежним журналістом. Ці події я висвітлювала навіть для BBC. Часто доводилося писати під вигаданими псевдонімами…" - згадує пережите Нурахон.

112.ua

Її журналістські матеріали також використовувалися у книзі "Година шакала": у 2011 році через це на жінку завели ще одну кримінальну справу за двома статтями і конфіскували все майно.

"В Узбекистані нам обіцяли дати притулок і забезпечити дітям захист. Спочатку все так і було, а потім мене примушували співпрацювати зі спецслужбами під тортурами, але я відмовилася. Після виборів нова влада Узбекистану і Киргизстану домовилися між собою про передачу біженців на батьківщину для продовження кримінального переслідування. Я змінила своє прізвище на прізвище чоловіка, знову поїхала в Киргизстан і перестала займатися журналістикою, оскільки боялася за своє життя. Влаштувалася нелегально працювати на швейну фабрику. Але це не допомогло: якась жінка здала мене владі, і мені знову довелося тікати. З доньками я вилетіла до Туреччини, а звідти транзитом потрапила в Україну", - розповідає про свої "пригоди" Нурахон.

Не дивлячись на весь жах пережитого, жінка не втрачає сил: у неї є три неповнолітніх дочки, які змушені були переживати все це неспокійне кочівництво з країни в країну, по суті, через її професійну діяльність і непримиренну життєву позицію.

"Коли я звернулася в міграційну службу, у мене три місяці не приймали заяву. В цей час я з доньками просто залишилася на вулиці, без будь-якої підтримки і ледь знаючи мову. Я приїхала в Україну, тому що вірила, що це демократична країна. Особливо після того, як народ показав свою силу на Майдані. УВКБ ООН залишила мене на цей час без допомоги. Ми, по суті, бомжували. Знайшли на Троєщині однокімнатну квартиру за 4,5 тисячі гривень. Вчотирьох спали на ліжку-полторушці! Ми запізнилися з оплатою на пару днів, і господар нас виставив за двері. Всю зимову ніч ми просто провели в під'їзді. Потім знайомі узбеки допомогли нам і дозволили пожити в квартирі, де не було ніяких комунальних послуг і зручностей. Просто цементна підлога і стіни. Деякі речі нам допомогли зібрати волонтери проекту "Без кордонів", небайдужі люди, а решту я збирала на будівельних смітниках. Коли заяву на отримання статусу біженця прийняли, Міграційна служба видала направлення на наше розміщення в пункт для біженців в Яготині. Але у нас в кімнаті були жахливі умови, під ліжками я знайшла сміття, сліди від сечі і фекалій. Дві доньки навчаються в київській школі, і кожен день на проїзд туди і назад доводилося витрачати багато грошей, яких просто не було. Тому ми вирішили, що в будні вони будуть залишатися на ніч в школі медресе в Києві – це мусульманське релігійно-просвітницький та навчальний заклад. Через це в пункті тимчасового розміщення біженців відмовилися видавати продовольчі набори для дітей, оскільки їх не було на місці. Зрештою ми відмовилися від таких умов і поїхали назад в Київ. Зараз я працюю неофіційно – роблю випічку. А так ким я тільки не працювала тут: двірником, садівником, прибиральницею…" - розповідає історію свого життя Нурахон.

Жінка з розчаруванням констатує, що особливо ніякої підтримки від держави і правозахисних організацій не отримувала: "Наприклад, УВКБ ООН видає на півроку 500 гривень на купівлю побутової хімії та засобів гігієни на всю сім'ю. Але тільки на гігієнічні прокладки я витрачаю по 720 гривень за три місяці – у мене ж три дочки", - пояснює Нурахон.

А на питання, що вона збирається робити у разі відмови міграційної служби в отриманні статусу біженця, відповідає: "Наш завтрашній день – це секрет. Ніхто не знає, що нас чекає. Але я приїхала в Україну з глибокою вірою у зміни, які приніс за собою Майдан. Я вірю, що тут панує демократія, хоч і корупційні проблеми тут не менші, ніж були в наших краях. Тут дуже терпимий народ, який поважає нашу релігію. Ми сподіваємося, що новий президент України змінить законодавство щодо біженців. У всякому разі, всі ми цього чекаємо. Якщо в ДМС все-таки відмовлять, ми будемо влаштовувати акції голодування сім'ями, запросимо представників міжнародних ЗМІ і правозахисних організацій".

Дивно, що тягар проблем не зміг придушити готовність шукачів притулку хай там що добиватися свого і надалі. 

* * *

В Україні таких біженців, які не бояться відкрито і голосно заявляти про свої проблеми, - одиниці. Незважаючи на пташині права і пережитий досвід невдалої боротьби з державним устроєм, вони сподіваються, що тут все буде по-іншому. Їхня втеча з країн, де можуть безкарно забрати життя і свободу з найабсурдніших причин, - триває. І скільки б воєн за права людини не було би програно, прохачі притулку продовжують вірити, що "ворог буде розбитий". Але наскільки добре вони встигли познайомитися з нашою країною і вивчити ворожу тактику?    

Ксенія Цивірко

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>