Торгівля людьми: Як українці тисячами потрапляють у рабство

У них забирають документи. Їх б'ють. І змушують безоплатно працювати. І якщо ви думаєте, що у рабство потрапляють тільки безхатьки та любителі оковитої, то дуже помиляєтеся. За підрахунками правозахисників, десятки тисяч українців зараз перебувають у рабстві. Вони гарують на полях, жебракують, надають сексуальні послуги. І це вже ціла індустрія, де крутяться мільярди доларів. Тож як звичайні люди опиняються в полоні і хто на цьому заробляє?

Торгівля людьми: Як українці тисячами потрапляють у рабство
112.ua

Ліга корупції

Програма "112 Україна"

У них забирають документи. Їх б'ють. І змушують безоплатно працювати. І якщо ви думаєте, що у рабство потрапляють тільки безхатьки та любителі оковитої, то дуже помиляєтеся. За підрахунками правозахисників, десятки тисяч українців зараз перебувають у рабстві. Вони гарують на полях, жебракують, надають сексуальні послуги. І це вже ціла індустрія, де крутяться мільярди доларів. Тож як звичайні люди опиняються в полоні і хто на цьому заробляє?

Трудовий полон – це не завжди означає бути закритим у підвалі. Є навіть термін: сучасне рабство. Бо ж нині є безліч інших способів маніпулювати людьми. Це не коли ти вийшов і тобі там накинули мішок на голову, посадили в машину і посадили в підвалі. Ні. Це коли ти віддав свій паспорт. От тоді і почалася торгівля людьми.

Олег Рикун, заступник керівника Департаменту боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми Національної поліції України, пояснює: "Щоб ви розуміли, є потерпілі, які мають вищу освіту, і не одну.

Все залежить від того, в яку експлуатацію хочуть втягнути громадян самі трафікери. Є багато схем вербування наших громадян.

Взагалі вербують тих, хто перебуває в уразливому стані, малозабезпечених. Тих, хто шукає роботу. У когось є грошові боргові зобов’язання. Отаких людей стараються наші трафікери завербувати".

Новини за темою

За словами директора українського офісу Міжнародної організації "А 21" Юлії Саченко, торгівля людьми – це найбільш швидкозростаючий кримінальний бізнес у світі, який наразі приносить шалені прибутки людям, які цим займаються.

Листопад 2018 року. Поліція викриває найбільших рабовласників в історії держави. "Насправді це прецедентна справа. Таких справ не було взагалі ніколи. Не виявлялося за мій стаж 16 років роботи. Це вперше було звільнено стільки осіб, які піддавалися трудовій експлуатації", – говорить Олег Рикун.

У бараках – сотня бранців зі всієї країни."Більшість із них були безхатченки. Або мали алкогольну залежність. Або були люди, які не мали постійного працевлаштування і шукали роботу на так званих п’ятачках. Біля вокзалів своїх міст", – уточнює Саченко.

Заступник керівника Департаменту боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, Олег Рикун згадує: "Для цього організаторами були підібрані особи ромської національності, які вербували таких громадян. Вони пропонували їм зарплату від 500 гривень на день. Говорили, що будете працювати на сільському господарстві". Як бонус усім одразу наливали.

Просиналися люди вже в рабстві. Документи у них забирали, а хто добровільно не хотів працювати – змушували силою. Працювали в дуже тяжких умовах. З 6 ранку до 7 вечора. Грошей ніяких не отримували. Давали лише сигарети. За спроби втечі – били до безпам’яті.

"Якщо особи, які були туди привезені, хотіли втікти, до них застосовувалося фізичне насилля. Обов’язково. Застосовувалося в такому плані, що це бачили всі. Щоб залякати інших. І погрожували, що ви звідси нікуди не втечете. Ми вас все одно знайдемо", – говорить Олег Рикун.

Тринадцятьох членів банди затримали. Їм загрожує до 15 років тюрми.

* * *

На початку 2015-го син Віри Володій, Євген, подався до Росії на заробітки – працювати кур’єром. І невдовзі перестав виходити на зв’язок.

"Я шукала сина сама. Чотири місяці – це було страшне життя. Не знати де" – каже мама.

112.ua

Сина вона відшукала у російській колонії. Виявилося, що на чужині Євген потрапив у справжнє рабство і його змусили працювати наркокур’єром. Невдовзі Віра Володій з’ясувала, таких потерпілих, як її син, – сотні. І їх вербували з допомогою реклами.

Віра Володій - керівник ГО родин потерпілих, розповідає: "Маючи кредити, не маючи де заробити грошей, люди повірили тому, що була така широка реклама. На банерах, в метро були оголошення – потрібен кур'єр-експедитор, висока заробітна плата, проживання. Люди, які попалися на це оголошення, не знали, куди вони їхали".

"Про це були розміщені відповідні оголошення в транспортах, на стінах, в інтернеті. І наші громадяни попадали таким чином в пастку. Вони приїжджали до Російської Федерації. Там їм давали якісь посилки, які вони перевозили.

І згодом їх затримувала місцева поліція і з’ясовувала, що вони перевозили наркотичні засоби" – говорять в Департаменті боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми.

За тими ж оголошеннями на роботу до Росії у 2015-му поїхав Максим Кокотчиков.

Батько Михайло так розповідає про те, що сталося: "Він поїхав за вказаними реквізитами на заробіток в Росію. За цими оголошеннями, котрих було дуже багато в метро. Всі їх бачили і натяку на те, що це буде щось заборонене, там, звичайно, не було". За місяць зв’язок із сином обірвався.

112.ua

"Різко з ним обірвався зв’язок, і ми злякалися. Звичайно, почали шукати. І побачили в ЗМІ кримінальну хроніку російського міста Бєлгорода. Побачили заарештованого, і зрозуміли, що це наш син", – каже батько.

Михайло відразу вирушив до Росії. Із сином він зустрівся у СІЗО. Максим розповів: коли дізнався, що насправді треба працювати наркокур’єром, хотів повернутися додому, але його змусили зостатися.

"Ну а що вам робити, якщо вам загрожують смертю. Чи вам самому, чи вашим близьким родичам", – каже він.

А на наступний день після відмови Максима затримала поліція. За словами батька, це люди – разового використання. От вони зробили якусь справу, і їх просто здають.

Адвокат Віта Мусатенко говорить: "Коли люди кажуть, що не хочуть цим займатись, через 3-4 години протягом доби їх заарештовує поліція. І таким чином люди стають обвинуваченими у розповсюдженні наркотиків".

У 2016-му Максим Кокотчиков за розповсюдження наркотиків отримав у Росії 9 років тюрми. В Україні родичі таких потерпілих зверталися до поліції, але вийти на організаторів схеми правоохоронці ніяк не могли. Аж поки з російської кримінальної кабали не вдалося втекти українці.

Місто Дніпро. Олена – єдина, кому вдалося вирватися з наркорабства. Але у неволі залишилися її чоловік та донька.

Жінка переконана: її сім’я стала жертвою російських наркобаронів та правоохоронців. Вони заманюють заробітчан, змушують їх працювати, а потім наче використаний матеріал садять у тюрми і тим самим закривають показники по наркозлочинах.

У цю кримінальну історію Олена вплуталась у 2015 році. За словами Олени, у них було тяжке фінансове становище, кредити. І, звичайно, хотілося покращити цю ситуацію.

У цей момент її доньці запропонували роботу кур’єром в Росії. Пропонував  знайомий. Сказав, що можна їхати всією сім’єю, але збиратися потрібно терміново.

"Це все настільки швидко відбулося, що так, мабуть, і задумано – спонтанно та швидко, що не дають часу оговтатися", – каже Олена.

112.ua

У червні 2015-го Олена зі сім’єю прибула до Москви. Постраждала розповіла, що три дні вони побули в Москві, а потім роз'їхалися по різних містах. Дочка залишилася в Москві. Чоловік поїхав до Рязані. А вона – в Липецьк.

Усі троє мали працювати кур’єрами. Олена відразу запідозрила щось неладне: "Трансформаторна будка, під будкою чорна курточка, а під курточкою – чорний пакет". 

Пакунок треба було віднести до іншої телефонної будки. По дорозі жінка наважилася глянути, що всередині, і здивувалася: "Взяла цей пакет. Приїхала, розвернула. Там був білий порошок. Я, звичайно, відразу зателефонувала чоловіку. Кажу, що ми кудись вляпались, – або зброя, або наркотики".

Вони вирішили втекти із кримінальної кабали. Але за кілька днів телефон  чоловіка і доньки перестав відповідати.

Жінка самотужки повернулася у рідний Дніпро, а потім дізналася: її доньку та чоловіка затримали російські поліцейські. "Він у Рязані, а вона – в Іваново. Термін у неї – п'ять з половиною, в нього – 7", – говорить Олена.

По приїзді у Дніпро Олена відразу відправилася у поліцію. Розповіла, що у рабство їх завербував місцевий житель на ім’я Максим. Правоохоронці чоловіка одразу затримали. Максим виявився вербувальником, він почав співпрацювати зі слідством і здав організаторів. Через пару місяців заарештували Соколовського, Квачана.

Як встановило слідство, схему організували троє жителів України та один молдаванин. Дмитро Кулініч, прокурор Київської місцевої прокуратури повідомив про затриманих чотирьох осіб, троє з яких перебувають у Київському СІЗО. А одна – під домашнім арештом.

Загалом жертвами наркорабства стали більше двох сотень людей.
Адвокат Віта Мусатенко уточнила: "Ми зараз можемо казати про ці 235 випадків. Про ті, які ми знаємо, що ці люди визнані потерпілими. І по них відповідно зверталися до поліції".

Слідство вже завершене. Та розповідати деталі у прокуратурі чомусь відмовилися.

Дмитро Кулініч на все це сказав: "Обставини справи, на жаль, я не можу розголошувати, оскільки в судовому засіданні вони ще не досліджувалися, не озвучувалися ще. Обвинувальний акт. Тому це є досить некоректно та буде порушувати права захисту".

Справа у суді ще з 2016 року. Родичі потерпілих та їхні адвокати переконані – судовий розгляд затягують.

Адвокат Віта Мусатенко переконана в тому, що немає зацікавленості в розгляді справи: "Немає зацікавленості, та немає політичної волі. Тому що ми знаємо, якщо є справа, коли суд зацікавлений – вони розглядаються дуже швидко, по суті виносяться рішення".

В свою чергу керівник ГО родин потерпілих Віра Володій має надію, що цих людей не відпустять. Більше того, вербування наркокур’єрів триває донині. Тільки вже без оголошень, а з допомогою так званого сарафанного радіо.

"Слідство знає, і багато родичів повідомляють. Наявність фактів того, що люди навіть в 2017 році, і на початку 2018 року їдуть працювати, підтверджують, що ця схема існує, вона працює. Але вона вже трошки видозмінена", – застерігає адвокат Мусатенко.

Мати засудженого Євгена Володія переконана в тому, що винних не карають, а кримінальний канал вербування рабів не перекривають, бо у цій схемі крутяться великі гроші, й за цим стоять дуже великі люди і великі гроші.

* * *

Одеська область. Місто Балта. Навесні 2017 року до тутешнього відділу поліції у супроводі ветерана АТО В'ячеслава Яровенка зайшов Іван Чернега. Чоловік заявив – його самого, сестру та матір упродовж років тримали в рабстві місцеві бізнесмени.

"Це місцеві роми. Сім’я одних з таких самих "дєрзкіх" циганів, які є в Балті. Вони торгують на ринку. Нібито підприємці", – каже Яровенко. Від сім’ї підприємців Долоків Іван Чернега потерпів найбільше, його тримали 14 років в рабстві.

У 2003 році Іван пішов до Долоків різноробочим. Він допомагав їм по господарству і жив на території їхнього будинку.
"Спочатку було все нормально. Десь півроку він зі мною розраховувався", – згадує Іван Чернега.

112.ua

Згодом Іван влаштував на цю роботу свою матір – Тамару Чернегу. Вона теж поселилася на території. Та невдовзі їм перестали платити зарплату, а до роботи заганяли силою. Чоловік одразу надумав втекти і звернутися до міліції, та рабовласники до правоохоронців прийшли швидше.

"Я втік, потім вони написали на мене заяву, що я вкрав болгарку. Я прийшов до міліції. А цей же циган мені каже – ти будеш у мене працювати далі і міліція тебе не чіпатиме", – каже потерпілий.

Його ж розповіді про знущання та рабство міліціонери проігнорували. За втечу Івана Чернегу добряче побили: "Била палкою по голові. Вм'ятини залишились. І випадково промахнулася і ліве вухо… Заставили взять ніж і відрізати його".

Навіть старенької жінки рабовласники не жаліли. Тамара Чернега розповідала, що били і ремнем, і палкою, повибивали навіть зуби.

Від тортур у Тамари Іванівни стався інсульт. Підприємці відвезли її до доньки і заявили, що тепер вона мусить замість матері на них гарувати. "Не буде Івана чи мами – будеш ти відробляти. Будуть твої діти відробляти. Все життя будете відробляти", – говорить дочка Олена Іванова.

У рабстві Олена пробула місяць, потім її відпустили. Скаржитися правоохоронцям жінка побоялася. Кілька разів тікав з неволі Іван, але його силою повертали назад. Більше того, місцеперебування чоловіка здавали місцеві жителі.

На початку 2017-го про свою біду Іван розповів знайомому атовцю В'ячеславу Яровенку. Чоловік відвів бідолаху до поліції.

"Це нелюди. Наглі. Я і всі ми є винуватцями того, що така ситуація має місце. А правоохоронні органи… вони напряму винні в тому, що ці роми дозволяли собі таке робити" – каже В'ячеслав Яровенко.

112.ua

Міліціонери завели кримінальне провадження у будинку Долоків, знайшли паспорти Івана та його матері. На Тамару Чернегу Долоки тайкома оформили підприємця.

Справа про незаконне позбавлення волі досі відкрита за фактом. Тобто підозру сім’ї Долоків не пред’являли. Начальник місцевої поліції стверджує – доказів проти підприємців нема.

Олександр Нємцев, начальник Балтського відділу поліції натомість заявив: "Знаходження документів однієї людини у іншої вдома не є доказом того, що її незаконно утримували. Документи могли потрапити з будь-якого мотиву. Тим більше що людина там працювала або підробляла".
Самі ж Валентина та Іван Долоки факт рабства заперечують: "Це неправду він говорить. Це пропащий бродяга".

Тим часом потерпіла від рабства сім’я Чернегів не вірить, що їхні кривдники будуть покарані.
"А все тому, що вони багаті. Багато покровителів. А у нас хто? Нікого немає", – у розпачі каже потерпіла Олена Іванова.

* * *

Історія цієї жінки – наче сценарій гостросюжетного фільму. У 90-х Олена Ширякіна працювала у столиці перекладачем у престижній будівельній компанії. У 2001-му Олена втратила роботу, розійшлася з чоловіком. Київські сусіди, родина Ємчуків запропонували їй поїхати на заробітки до Європи.

"Ось у мене є фірма, є гарна знайома. Давай я тебе на роботу відправлю. То ти там за декілька років на квартиру собі заробиш", – згадує колишня рабиня Олена Ширякіна.

Ємчуки пообіцяли зробити їй візу, тож Олена віддала їм свої паспорти. А поки триватиме процес оформлення документів, сусіди запропонували жінці пожити у них на дачі.

Сотня кілометрів від столиці. Село Черевки. Саме сюди Ємчуки привезли Олену. А вже наступного дня розповіли їй страшну новину. Обвалилася будівля німецького посольства, яку зводила компанія Ширякіної, і тепер її розшукує міліція.

"Вона сказала, що обвалилася будівля посольства. Я кажу, що не може такого бути. Люди загинули. А хто винний. Ти та твої переводи", – каже Ширякіна. Тим часом сусідам Ємчуки заявили, що прихистили божевільну родичку.

Олена стала невільницею родини Ємчуків. Жінці поставили перед фактом: або її здадуть правоохоронцям, або ж вона мусить гарувати. Сусідка Тетяна Тимків показала землю, де Олена два рази на рік копала на колінах, повзаючи,  садила часник по декілька соток.

Годували невільницю гірше собаки. "То якийсь цвілий хліб, то прокислу кашу. То суп з кульбаб. Годували помоями", – каже Олена. Рятуючись від голоду, рабиня крала їжу у котів.

112.ua

Рабині забороняли навіть рвати фрукти й овочі. А за те, що вона їла полуниці, її сильно били ногами. Знущання над Ширякіною – жителі села бачили.

Тетяна Тимків згадує: "Чую…бах…Боже мій. Здалося чи ні. Я дивлюся…а це вже другий удар по спині лопатою".
Люди хотіли допомогти Олені, але вона від них сахалася. За словами Олени, її били за не так зроблену роботу, або навіть зачеплену рослину.

Сусідка Тетяна Тимків кілька разів навіть зверталася і в стару міліцію, і до нової поліції. Та правоохоронці в історію з рабинею не вірили.

"Мене здивувало те, що вони не взяли в мене заяву. Вони нічого не писали. Просто в усній формі", – каже сусідка.

Зрештою, у 2017-му жителі села наважилися самотужки рятувати Ширякіну. Коли Ємчуків не було на дачі, вони зайшли на територію і забрали звідти невільницю. Сусідка навіть не думала, що побачить таку картину: "Я зашла, а вона каже – тільки не бийте мене, я норму зроблю. Ми просто врятували людину".

Ширякіну доставили до лікарні. Туди ж одразу приїхали рабовласники Ємчуки і почали переконувати медиків, що Олена – їхня божевільна родичка. Лікарі небилицям не повірили.

Наталія Марищенко, заступник головного лікаря Згурівської ЦРЛ згадує: "Вона була абсолютно адекватна, повністю розповіла, хто вона, повністю все за себе розповіла. Орієнтувалася у всьому".

А правоохоронці доказів того, що Олена Ширякіна перебувала у рабстві, не знайшли.

* * *

Ця жінка боїться показувати своє обличчя. Про те, що вона була у сексуальному рабстві, її рідні досі не знають. У 2010 році Олена отримала диплом інженера і вирішила їхати за кордон.

Олена пояснює, що побачила в Інтернеті програму стажування:" Я в Інтернеті знайшла програму стажування. Британська компанія брала мене на роботу і оплачувала навчання у коледжі".

Ірина Мидловець, спеціаліст Програми з протидії торгівлі людьми розповіла про цей випадок так: "Їй запропонували стажування у Великобританії. При цьому сказали, що зараз ми тобі оплатимо твій переліт. А потім, коли приїдеш, ти будеш ще і працювати. Півдня навчатися, півдня працювати на фабриці".

Пропозиція була заманлива.

"Вона порадилася з батьками. Подумали, чому б і ні. Гарна пропозиція. Вони зайшли подивилися. Був навіть сайт цього коледжу, куди вона їде", – згадує Мидловець.

Разом з Оленою по цій програмі стажування з України до Британії їхали ще чотири дівчини: "Вилітати ми мали з Варшави. Ці організатори нам винайняли бус, щоб довіз нас з Києва до Варшави в аеропорт. І ні одна з нас тоді чомусь навіть не подумала, що тут щось не так. Чого нам замовляють машину, щоб їхати в іншу країну?".

Замість аеропорту українок привезли на закриту віллу під Варшавою.

"Нам в лоб сказали, що мусимо бути повіями. Сказали, що в них все схвачено, поліція в курсі. Куди тікати? Нам по 20 років, ми в чужій країні", – розповідає Олена.

За словами Ірини Мидловець, їх змусили надавати сексуальні послуги. Вона надавала ці послуги протягом півроку. Потім в Олени почалися проблеми зі здоров’ям, і їй купили квиток додому.

"Підеш в поліцію – виставимо в інтернет відео, де ти з чоловіками. І вся Україна буде дивитися. Так шантажували. Ні батьки, ні друзі досі не знають, де я була і що робила", – пояснює колишня рабиня.

"Вона не сказала батькам, що перебувала в ситуації сексуальної експлуатації. Вона просто сказала, що повернулася, бо мені важко було сприймати той клімат", – каже Ірина Мидловець.

І кримінальні схеми, за якими українок вивозять у закордонне рабство, досі існують.

Микола Кульчицький, полковник поліції, начальник Управління боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми ГУНП в Одеській області розповів, як в аеропорту "Бориспіль" було затримано громадянку Бельгії, яка намагалася вивезти двох українок в країни ЄС з метою сексуальної експлуатації.

А це вже Львів. Тут вже українець пообіцяв своїм співвітчизницям золоті гори за кордоном, а насправді планував запроторити їх у секс-індустрію.

На Одещині недавно також затримали іноземця, який вивозив у рабство українок.

Любов Гордієвська, підполковник поліції, начальник відділу комунікації ГУНП в Одеській області повідомила: "У пункті перепуску було затримано 45-річного іноземця, який намагався вивезти за кордон трьох українок для подальшої сексуальної експлуатації".

Визволенням українок з рабства займається львів’янин Ігор Гнат. Журналісти називають його "антисутинер". На рахунку Гната понад чотири десятки звільнених із закордонного полону жінок. Він розповідає, що найчастіше у рабство потрапляють ті, хто їдуть працювати нелегально.

112.ua

"Оці молоді жіночки, які їдуть за кордон на свій страх і ризик, вони кажуть, що в курсі справи. Уже прочитали багато буклетів, по телебаченню, в газетах читали. Нас уже ніхто не продасть – попадаються на раз-два", – говорить Ігор Гнат.

Все почалося 20 років тому. Тоді разом з братом він зупинився в одному з мотелів у Словаччині. Випадково дізнався: поруч діє бордель і там незаконно утримують українку. Чоловіки зайшли до закладу як клієнти, знайшли дівчину, вивели через чорний хід, і в багажнику автомобіля довезли до кордону.

Відтоді до нього звертаються родичі потерпілих.

Ігор пояснює, як він допомогає: "Жінка, яка потрапила в біду, дає знати про це своїм рідним чи друзям. А ті далі шукають, як би допомогти їй. Ну і звертається до нас. Як правило, це звучить так: наша донька, чи там моя сестра, чи моя подруга поїхала за кордон на заробітки, потрапила в біду, потребує допомоги. Все".

Пошук однієї полонянки може розтягнутися на роки.

"Нам потрібна хоч мінімальна інформація, щоб ми могли за щось зачепитися. А далі ми крок за кроком будемо шукати. Копії документів, самі свіжі фотографії, щоб ми їх хоч побачили. Якусь ще інформацію зібрати, де вона. Бо як скажуть – вона там у Римі. Шукай. Рим великий! А конкретно де", – каже Ігор Гнат.

Сексуальне рабство – це ціла індустрія. В Європі діють мафіозні клани, які займаються постачанням товару. Недавно разом із німецькими журналістами Ігор Гнат зняв цілий фільм-розслідування про тонкощі цього делікатного бізнесу: "Журналісти винайняли готель, прямо весь готель, прямо в центрі Берліну.

Ми його переобладнали, вивіски поробили, зробили з нього бордель, назвали ескорт-сервіс "Киев". І почали давати інформацію в газети, що ми шукаємо дівчат. І все, і тут нам пішли пропозиції".

На них вийшли постачальники, які запевняли: можуть привозити дівчат у необмеженій кількості, наче товар.

В Німеччині попит на українських красунь неймовірний. Проституція там легальна. Тому безправні секс-рабині - надзвичайно вигідний товар.

"Якщо є жінка, яку туди силою, обманом, або погрозами втягнули, вона буде мати мінімальний мінімум з тих грошей. А хтось буде на тому добре наживатися. Тут економічне питання стоїть на першому місці", – констатує Гнат.

Життя Ігоря нагадує гостросюжетний фільм. Бійки, погоні  – як-от під час рятувальної операції українки з фешенебельного іспанського курорту "Ібіца".
Він розповів, як втікали на авто, а за ними гналися, потім сиділи в катакомбі, а потім вже повернулися в місто. Операція завершилась успішно.

Тому на крайній випадок треба мати заготовлену фразу, яка просигналізує про небезпеку, радять фахівці. Наприклад так, як радить Ірина Мидловець: "У вас ніколи не було кота. Ви в процесі розмови. Мама, тато зі мною все добре. Нормально харчуюсь, робота є. Працюємо, обіцяли заплатити. А як там бабуся? Як там кіт? Абсолютно буденна розмова. Для ваших рідних та близьких це сигнал, що ви в небезпеці".

* * *

62-річний Степан Штойко ще в молодості втратив ногу у ДТП. Cім’ї у чоловіка не було, тож на схилі літ потрапив до Тиврівського будинку-інтернату на Вінниччині.

"Штойко Степан поступив до нас в 2005 році. Поступив такий в нормальному стані. Коли ми приймаємо їх, ми завжди запитуємо, чи є родина, чи є сім'я. Він поступив до нас як одинокий – розповідають в інтернаті.

Восени 2014-го він поїхав в гості до брата в обласний центр. Але ввечері в інтернат так і не повернувся.

Надія Ліщишина, чергова медсестра розповіла про цей випадок: "Його не було день, і другий день. Ми вже дали запит секретарю. Секретар дзвонила в міліцію. Його подали в розшук. І його не було більше року. Більше року".

Потім виявиться, того фатального осіннього дня 2014 року на Вінницькому вокзалі Степан розговорився з незнайомцем. Той запропонував його підкинути, але замість потрапити до брата у чоловіка забрали документи і відвезли у Житомир. Там продали ромам.

І щоб чоловік навіть не думав про втечу, з ним одразу провели профілактичну бесіду. Правила втовкмачували силою: "Там не маєш права сказати, що ти не хочеш бути, не маєш права сказати, що ти раб. Бо за це також б’ють".

112.ua

На жебрацькі гастролі цигани возили його ледь не по всій країні: Житомир, Тернопіль, Київ, Одеса.

"На трасі там на світлофорі, коли червоне світло, я підходив до кожної машини. Хтось давав, хтось ні", – згадує колишній жебрак.

Він щодня заробляв мінімум 200 гривень. Господарі забирали все, до копійки.

Спав він, як звичайно, на одному матраці, годували дешевою вермішеллю. І то не завжди. Завжди був під контролем, не мав змоги собі щось купити поїсти і витратити гроші.

Від постійного недоїдання та виснаження у чоловіка погіршилося здоров’я. Втрачати актив у вигляді одноногого жебрака ромам було невигідно. Степана відвезли у лікарню, коли у нього відкрилася язва. Зробили операцію.

Одначе розповісти медикам, що привезли його не родичі, а хазяї, він побоявся. Вирватися з рабства Степану вдалося весною 2016 року. Тоді він жебракував у Жмеринці на Вінничині. Циганка, яка за ним стежила, на мить відвернулася, і чоловік попросив допомоги у перехожої.

Дівчина одразу викликала поліцію. А поки правоохоронці їхали, циганка переконувала дівчину, що Степан насправді її родич, у якого банальні проблеми з пам’яттю.
Потім та циганка ще вмовляла його повернутися.

Але правоохоронці приїхали вчасно. Степана відвезли у той же Тиврівський інтернат. Загалом у рабстві він пробув півтора року.

"Він був дуже худий. Не в такому стані, як вони в нас. Чистенькі, опрятні. Худий, змучений якийсь. Довго ми відважували його, щоб він повернувся до свого попереднього стану, в якому був у нас. Він в нас хороша спокійна людина", – розповіли в інтернаті.

Тепер чоловік боїться покидати територію інтернату. Максимум відходить на кількасот метрів до місцевого ставка. Риболовля – його улюблене заняття.

* * *

У Дніпровському пансіонаті для людей похилого віку Павло Мишев одягає протези. Павлу 36. Він інвалід дитинства. Народився без рук та ніг.

Мама від нього відмовилася ще у пологовому будинку. Виріс Павло в інтернаті.

У 2001-му Павлу було 20 років. На вокзалі у Дніпрі до нього підійшли невідомі люди і запропонували підзаробити.
"Вони запропонували мені годинники. Продавати. Ну я і погодився. Сказали, що потрібен паспорт і вони поїдуть зі мною до Мінська", – говорить Павло.

112.ua

На пропозицію він погодився і поїхав, та щойно зійшов з поїзда – потрапив у рабство: "Забрали паспорт, протези. Спочатку запропонували мені вколотися, потім схиляли до алкоголізму, я відмовився. Потім просто почали знущатися". Замість роботи продавцем годинників його зробили жебраком.

Безногий чоловік викликав у перехожих жаль, бідолазі завжди кидали гроші, тому рабовласники експлуатували його ледь не цілодобово. Працював без вихідних, а коли відмовлявся виходити – били.

Згадуючи минуле, він і сам не розуміє, як йому вдалося вижити. Павло був не єдиним невільником у своїх господарів. Вони викрадали людей і спеціально їх калічили, щоб милостиню перехожі давали більшу.

"Просто був алкоголік. І коли його напоїли, відрубали палець, щоб він міг на цьому заробляти гроші", – розповів Павло.

Аби бідолахи не думали звернутись до правоохоронців, за ними постійно стежили наглядачі. Та й в одному місті довше, ніж на кілька місяців, вони не зупинялися. Павла, разом з іншими колегами по нещастю, наче на гастролях возили по всій Білорусі та Росії.

Він намагався втекти, і не один раз: "Це було в Сочі. Якось я познайомився там з однією дівчиною, і ми втекли. Але вони нас знайшли. Постригли ії, жорстоко з нею поводилися".

Вибратися з рабства йому допоміг випадок. У 2016-му Павло жебракував у російському Ставрополі.

"Я сижу. Прошу. Тут до мене підходить дві людини в формі, та й кажуть, що тут не можна. Ну і я відповів, що мені все одно", – згадує він. З перехожими почалася перепалка. І ці законослухняні громадяни доставили інваліда на каталці у поліцію.

Павло одразу зізнався поліцейським, що його вже 15 років тримають у рабстві. Російські правоохоронці зв’язалися з українськими, і вже за декілька днів він повернувся у рідне Дніпро. У місцевому пансіонаті йому дали кімнату.

Сергій Зуб, заступник директора з медичних питань Дніпропетровського геріатричного пансіонату розповів про Павла: "Він є організатором. Входить до складу громадської ради нашого пансіонату. Він молодець. Не зупиняється ні перед чим". Після 15 років, проведених у рабстві, він навіть розшукав своїх родичів.

Усі вони зараз живуть у Росії. Павло самотужки їздив до них у гості, але сім’я однаково відмовилася його признавати. Зараз Павло часто знімається у різноманітних телевізійних шоу, познайомився із всесвітньовідомим мотиваційним тренером Ніком Вуйчичем та вже кілька разів побував на відпочинку за кордоном.

* * *

Міжнародна організація з міграції підрахувала, що в Україні від торгівлі людьми постраждало щонайменше 230 тисяч осіб.

Директор українського офісу Міжнародної організації "А21" Юлія Саченко уточнює, що цифри ці приблизні: "Це досить приблизна цифра, тому що статистика велася і ведеться лише з 2000 року. Тому достеменно насправді ніхто не знає. Я думаю, що набагато більше".

За приблизними даними, на сьогоднішній день 150 мільярдів доларів - це щорічний дохід від торгівлі людьми. Колись ця цифра була на третьому місці після торгівлі наркотиками та зброєю, але на сьогоднішній день вже на другому місці.
Виявляється, рабство - це глобальна індустрія.

І від трудового полону не застрахований ніхто. Від безхатьків і до звичайних українців, які в пошуках кращої долі їдуть за кордон. А натомість потрапляють у рабство. 

 



відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>