Свободы.net: Як запровадити цензуру, прикриваючись порятунком країни

"Ті, хто готовий пожертвувати основоположною свободою заради придбання обмеженою тимчасової безпеки, не заслуговують ні свободи, ні безпеки" Франклін Делано Рузвельт "Чотири свободи"

Свободы.net: Як запровадити цензуру, прикриваючись порятунком країни
Сноб.Ру

112.ua

Редакційний блог

"Ті, хто готовий пожертвувати основоположною свободою заради придбання обмеженою тимчасової безпеки, не заслуговують ні свободи, ні безпеки" Франклін Делано Рузвельт "Чотири свободи"

Вибіркове покарання Нацрадою з питань телебачення і радіомовлення телеканалу "112 Україна", який транслював скандальний випуск "Шустер live" з Максимом Шевченком, публічне "помилування" телеканалу "24" за відмову транслювати скандальне ток-шоу в подальшому, попередження телеканалу "Еспрессо TV" за трансляцію виступу президента Росії Володимира Путіна (згодом канал пройшов процедуру скасування санкції) і телеканалу News One за інтерв'ю оголошеного у розшук колишнього прем'єр-міністра України Миколи Азарова говорять тільки про одне – в медіапросторі такий же бардак, що і в країні в цілому. І оскільки в Україні владу стан війни називає антитерористичною операцією, найближчим часом державні органи, відповідальні за інформаційну політику, не будуть ініціювати законопроекти, що регулюють медіапростір під час іноземної агресії і встановлювати параметри допустимої присутності ворожих пропагандистів та ідеологів в українських ЗМІ. На адресу інформаційної політики Міністерства вже полетіли публічні звинувачення від більшості ЗМІ та експертів за бажання перекласти цілком і повністю свою відповідальність за те, що відбувається на ЗМІ, які в умовах юридичного "бедламу", відсутність чітких юридичних меж що можна і що не можна в умовах т. зв. гібридної війни, виявляється, зобов'язані керуватися виключно етичними і патріотичними міркуваннями у своїй діяльності. Нових законів військового часу немає, і, схоже, не з'явиться, а керуватися існуючими ставати небезпечно. У зв'язку з цим попередження Нацради (який влада теж використовує, щоб перекласти з себе відповідальність, оскільки це регуляторний, а не законодавчий чи виконавчий орган) тільки залякують ЗМІ, формують імідж "жертв" опозиційних медіа, ведуть до цензури. "У нас цензурою відповідно до закону вважається будь-яка заборона на згадування певних осіб або організацій", - нагадує медиаюрист Тетяна Котюжинська у своєму відеоблозі, і додає, що обмеження на поширення інформації може накладати тільки суд. Більше того, пані Котюжинська бачить в діях Нацради перешкоджання журналістській діяльності Савіка Шустера. Канал "112 Україна", коментуючи попередження, теж заявив про зародження цензури.

Казус Шустера-Шевченко

Випуск "Шустер live", що транслюється телеканалами "112 Україна" і "24", обернувся скандалом у зв'язку з п'ятихвилинним включенням по скайпу в прямому ефірі російського журналіста Максима Шевченка, який виголошував і відстоював типові російсько-пропагандистські позиції про "каральну операцію" і "братовбивчу війну" на Донбасі.

Перший заступник голови Нацради Ольга Герасим'юк під час засідання з цього питання відверто заявила, що "прямий ефір – це сфера національної безпеки". Засновник "Савік Шустер студії" та ведучий "Шустер live" Савік Шустер у своєму відкритому листі серед іншого, заявив наступне: "… Так, ми можемо заборонити "слова ненависті", але ми ніколи не втілимо в життя це правило в прямому ефірі. Ми перервемо або вимкнемо людини тільки після того, як вона промовила такі слова".

Питання будь-яких обмежень свободи слова, у тому числі прямих ефірів політичних ток-шоу, повинен знаходитися не в площині доцільності. ЗМІ мають комерційну мету і суспільні завдання. Шустер завжди давав глядача телеканалам, які його транслювали, саме через високу провокативності контенту. Звузити порядки дозволеного демократична держава зобов'язана законами і підзаконними актами. Інакше це вже не демократія, а зловживання своїм правом на обмеження. Влада і так часто необґрунтовано списує все на інтереси національної безпеки та оголошує кожного, хто насмілюється її критикувати, трохи не соратником Кремля. Суспільству необхідно продемонструвати чітку грань, яка відділяє захист національних інтересів від боротьби з інакомисленням і тоталітаризмом.

Що стосується самоцензури, в демократичних країнах вона теж існує, в основному з міркувань політкоректності або через урахування існуючих законів щодо обмежень свободи слова. Роздуми про політичні наслідки своїх повідомлень і небажання ризикувати призводить до самоцензури. Під час війни в Перській затоці журналісти добровільно віддавали свої матеріали на погодження військовим, щоб випадково не розголосити військову таємницю. Тобто це акт доброї волі з метою не допустити негативних наслідків, це влада розуму над емоціями.

Що свідчить європейське законодавство?

Свобода слова – фундаментальне право кожного з нас і користуватися цим правом можна, як кому заманеться. Це право не залежить від фіксації в законах, але така фіксація допомагає гарантувати нашу свободу висловлювань і захистити її, якщо відбуваються порушення. Право це не абсолютне, в демократичному суспільстві його реалізація пов'язана із зобов'язаннями і відповідальністю і навіть може бути обмежена. У Євроконвенції з прав людини (ч. 2 ст. 10) перелічені інтереси, за якими свобода слова може бути обмежена. Це національна безпека, територіальна цілісність або громадська безпека, для запобігання заворушенням і злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації, для підтримки авторитету і неупередженості суду. Принцип Євроконвенції "Немає свободи для ворогів свободи", по суті, зведений до сумлінного використання свобод. Якщо хтось хоче використовувати гарантовані Конвенцією волі на шкоду іншим – його право повинно бути обмежено, а до виноватому повинні бути застосовані санкції. Мова йде про обмеження зловживанням свободою слова в таких чутливих питаннях, як релігійні, національні почуття людей, захист моралі, репутації і т.ін. Відповідно до статті 18 Євроконвенції, накладення обмежень на реалізацію прав слід тлумачити вузько і виключно для передбаченої мети. Застосування обмежень не є позбавленням права, а формою запобігання розповсюдження інформації, якщо мова йде про міру запобіжного заходу, або формою відповідальності, якщо вже розповсюдили інформацію. Тобто повинні бути на рівні держави законодавчо закріплені норми покарання за зловживання свободою слова. Держава своїми рішеннями забороняє/зупиняє/обмежує поширення інформації. І втручання в свободу слова має бути передбачено законом. При цьому закон повинен бути чітким, однозначним, завчасно оприлюдненими.

Данський журналіст 31 травня 1985 року опублікував свою статтю в газеті, освітивши в ній расистські настрої групи молодих людей одного з мікрорайонів Міста, які називали себе "зеленими куртками". З цієї публікації редактори однієї з телепрограм захотіли зробити документальний фільм. Журналіст запросив трьох молодиків для телеінтерв'ю. Під час інтерв'ю гості вдалися до образливим зухвалим зауважень в адресу іммігрантів і національних меншин Данії. Їх висловлювання підпадали під дію кримінального кодексу, і вони всі були засуджені. Кримінальне слідство було розпочато і проти журналіста, який оскаржив рішення суду в Страсбурзі, стверджуючи, що він не мав намірів пропагувати расистські настрої у своїй програмі, а лише хотів продемонструвати своїм глядачам існування таких настроїв, і тим самим приєднатися до дискусії на цю тему в суспільстві. Європейський суд звернув увагу на обставину, що журналіст не заохочував молодиків, жодним натяком не дав зрозуміти, що поділяє їх погляди. Європейський суд зазначив наступне: "Репортажі, що базуються на інтерв'ю – не має значення, відредагованих чи ні – є одним з найбільш важливих засобів, з допомогою яких преса може грати свою найважливішу роль вартового у суспільстві…покарання журналістів за сприяння поширення заяв, зроблених іншою особою в процесі інтерв'ю, може серйозно перешкодити ЗМІ робити свій внесок в обговорення проблем суспільно важливої тематики, якщо тільки мова не йде про серйозні ситуації" ( Див. рішення у справі "Обзервер" і "Гардіан" від 26.11.1991 р. п. 59).

Раб не хоче свободи, а хоче стати паном

Яскравим проявом  бажання обмежити свободу слова в Україні став опублікований законопроект 2225 від  24.02.2015 (автор - нардеп від "Народного фронту" Костянтин Матейченко з Артемівська), в якому пропонуються зміни до Кримінального кодексу України (стаття 339). У разі прийняття, цитую: "за умисні дії з підриву авторитету держави та її органів влади", у тому числі – за "... цинічне, зневажливе ставлення та неприйняття як окремих структурних елементів системи державного управління (його відповідних органів), так і держави в цілому, що в подальшому може спричинити за собою порушення усталених соціальних норм і правил організації суспільного і державного ладу і життя - карається виправними роботами на строк до двох років або арештом до шести місяців або позбавленням волі на строк до трьох років".

Фактично критика будь-якого органу державної влади в метафоричній формі може привести журналіста в тюремну камеру на 3 роки. За словами інших "фронтовиків", фракція не розглядала цей документ, але сама поява такої пропозиції депутата від правлячої коаліції наштовхує на думки, що в Україні живий дух "драконівських законів від 16 грудня 2013 року.

І, наостанок, приклад з практики у країні, яка пишається своєю демократією і верховенством права. Під час однієї з прес-конференцій в Білому домі, присвяченої трагічним подіям 11 вересня 2001 року, Держсекретар США Кондоліза Райс офіційно звернулася до представників ЗМІ з проханням утриматися від трансляції в ефірі кадрів із зображенням Бен Ладена, щоб не допомогти йому передати своїм спільникам знак для початку нових атак. Зауважте, з публічним зверненням, проханням (не наказом) до медіа подбати у своїй діяльності про громадську безпеку і відчути за це відповідальність. З того часу пройшло багато часу. Шокована падінням "веж-близнюків" і налякана загрозою повторення подібних терактів Америка прийняла Патріотичний Акт (USA Patriotic Act) (2001 рік), Акт спостереження за терористів (Terrorist Surveillance Act) (2006) та Акт захисту Америки (Protect America Act) (2007) та ввела спеціальні правила поведінки для загальнонаціональних друкованих видань, теле - і радіоканалів. Уряд США переконав суспільство розлучитися з частиною своїх конституційних прав і свобод в обмін на гарантію безпеки. У всякому разі, у зацікавлених громадян сьогодні немає ілюзій з приводу, хто, як і під яким приводом позбавив ЗМІ частини самостійності, використовуючи їх як інструмент в руках правлячої еліти.

Медіаексперт Людмила Петрів для 112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...