"У брудних вагонах, разом з худобою їхали жінки, старці та діти": 70 років операції "Вісла"

Акція "Вісла" – військово-політична операція польської комуністичної влади, яка полягала в депортації всього українського населення з південно-східних регіонів Польщі (Лемківщина, Холмщина, Надсяння та Підляшшя) в її північно-західні землі

"У брудних вагонах, разом з худобою їхали жінки, старці та діти": 70 років операції "Вісла"
uahistory.info

Акція "Вісла" – військово-політична операція польської комуністичної влади, яка полягала в депортації всього українського населення з південно-східних регіонів Польщі (Лемківщина, Холмщина, Надсяння та Підляшшя) в її північно-західні землі

В Україні 28 квітня згадують примусове переселення наших співвітчизників у Польщі в рамках операції "Вісла". У 2017 році цим подіям виповнюється 70 років.

Акція "Вісла" - військово-політична операція польської комуністичної влади, яка полягала в депортації всього українського населення з південно-східних регіонів Польщі (Лемківщина, Холмщина, Надсяння та Підляшшя) в її північно-західні землі.

9 вересня 1944 р. маріонеткові Комітет національного визволення Польщі та уряд УРСР уклали угоду про взаємний обмін населенням": українського - з території Польщі до УРСР і польського - з території України до Польщі.

На виконання цієї угоди у 1944-1946 роках з Польщі до УРСР було переміщено понад 480 тис. етнічних українців. Використовували різні методи впливу на людей - від психологічного тиску (через пропагандистську агітацію, шантаж, залякування тощо) до фізичної сили із залученням військ.

Після закінчення терміну угоди в Східній Польщі ще залишалося близько 150 тис. українців. Радянська влада відмовилася приймати їх на території УРСР. Тому виник задум переселяти українців вглиб Польщі на малозаселені західні і північні її землі, які до закінчення Другої світової війни належали Німеччині.

28 березня 1947 р. українські повстанці з лісової засідки вбили віце-міністра оборони Польщі Кароля Свєрчевського. Цю подію було використано як привід для початку депортації.

Спочатку план називався "Спеціальна операція "Схід" і включав одночасне проведення депортації і бойових дій проти УПА. Згодом його перейменували у "Віслу". Для практичної реалізації створили спеціальну оперативну групу "Вісла", до складу якої входило близько 21 тис. військовиків.

До кінця квітня 1947 східну територію Польщі поділили на райони. Туди направили військовиків ОГ "Вісла" з розрахунку від 20 до 50 солдатів на одне село. Крім цього, 13 602 вояків чехословацької армії заблокували кордон, а 17 літаків-розвідників контролювали у прикордонній смузі ліси і гори. Сім'ї українців поділили на три категорії: "А" - хто навмисно ухилився від виселення у 1944-1946 роках; "В" - сім'ї з військовослужбовцями; "З" - всі інші. На підтримку політики "асимілятивного розпилення" видали додаткову інструкцію про заборону розміщення в одному селі більш ніж однієї сім'ї з категорії "А" або "В" і п'яти сімей категорії "С".

24 квітня 1947 р. Президія Ради міністрів Польщі ухвалила рішення у справі акції "Вісла".О 04:00 28 квітня оперативна група стала до його виконання. Діяли за такою  схемою: на світанку військовики щільним ободом оточували села і наказували жителям "зі списку" готуватися в дорогу. Між тим солдати проводили обшуки в будинках, господарських приміщеннях і дворах, а бувало, що підпалювали будинок і двір. Щоб упакувати майно, давалося 2 години (іноді 15-20 хвилин). Забирати дозволяли особисті речі, продукти, худобу, запаси зерна і картоплі. Через поспіх і брак транспорту переселенцям вдавалося "схопити" тільки найнеобхідніше. Нерідко встановлювали обмеження щодо ваги багажу - до 25 кг на людину. Після завантаження майна колона людей під збройним контролем вирушала до збірного пункту. Такі "марші" могли тривати понад 20 годин. На одному пункті збиралися люди з кількох місцевостей та очікували перевезення на завантажувальній залізничній станції. Пункти були переповненими. Іноді переселенцям вдавалося втекти звідти і повернутися до своїх домівок.

На завантажувальних станціях, що охоронялися військовиками, українців розміщували в товарняках. За нормами в одному вагоні повинні були перевозити дві сім'ї, однак реалії були іншими. Наприклад, в Сяноці в 31 вагоні розмістили крім 897 осіб ще 24 коней, 120 корів, 45 кіз, 7 телят і 2 лошат. Потяги прямували до пунктів переадресації у Катовіце, Освенцімі та Любліні, а звідти вже до розподільчих пунктів у Щецині, Ольштині, Вроцлаві і Познані. Цю відстань долали в середньому за тиждень, іноді - протягом 20-30 днів.

Український інститут національної пам'яті

На пунктах переадресації теж доводилося чекати, іноді по 20 днів, щоб вирушити до залізничних станцій у відповідних повітах. Звідти прибульців розвозили по селах.

На нових місцях переселенцям діставалися залишені, часто понівечені колишніми власниками-німцями господарства. Українців позбавили церкви, школи та інших можливостей розвивати власне суспільно-культурне життя. Польські власті переслідували навіть найменші прояви побутового культивування українських національно-культурних традицій.

Акція нерідко супроводжувалася насильством: українські оселі спалювали, руйнували старовинні церкви, представників української інтелігенції та селянства за підозрою у сприянні УПА кидали до концтабіру в Явожні-Краківському воєводстві, створеному спеціально для "підозрілих українців на території колишнього гітлерівського концтабору "Аушвіц - Біркенау" .

Зі спогадів Йосифи Зарічної-Жарких, уродженки села Ляхавого Сяніцького повіту:
 
"17 червня злощасного 1947 р. до нас приїхало польське військо і наказали, щоб за кілька годин всі були зібрані та покинули село... Ніхто не знав, куди і назустріч якій долі. Батько все робив мовчки. Він був білим, як стіна. По маминому обличчю весь час текли сльози...
 
Наш збірний пункт був у гміні Довгобичів. Звідти нас забрали возами і військовими машинами до залізничної станції Вербковичі. У цій станції було десь півморга обгородженого дротом поля. І нас туди скидали. Плач стояв над полем до небес...
 
Після кількох важких і довгих днів побуту під відкритим небом нас почали вантажити в товарні брудні вагони. Наше невелике село розділено на два воєводства - Ольштинське і Щецинське. Дорога була довгою і неймовірно важкою - без їжі, без води, у спеці та тривозі: що нас там чекає?.. І так у брудних вагонах, разом із худобою їхали нещасні жінки, старці та діти, тому що чоловіків у середньому віці майже не було. Ними були забиті в'язниці Любліна та Ряшева, Явожно, сибірські табори".

29 липня 1947 ОГ "Вісла" припинила діяльність, передавши повноваження оперативній групі Краківського округу. Акція з депортації тривала три місяці. Внаслідок цих подій польська комуністична влада позбулася українського населення в південно-східних воєводствах країни, розкидавши по західній і північній Польщі 140 575 українців і поляків, які були в шлюбі з українцями. Було заарештовано і засуджено 315 осіб, з яких розстріляно - 173. До кінця 1947 р. зловили і вивезли ще понад 10 тис. осіб. Щоб повністю виключити повернення українців на рідні землі, їм заборонили змінювати місце проживання.

27 серпня 1949 р. у Польщі урядовим декретом переселенців позбавили прав на колишні господарства і залишене майно. У середині 1950-х років Польща на політичному рівні вперше висловила негативне ставлення до методів проведення акції, але не до самої операції. У 1956 році переселенці отримали можливість за попередньою згодою змінювати місце проживання.

3 серпня 1990 р. Сенат Республіки Польща засудив акцію "Вісла".

У лютому 2007 р. президент Польщі Лех Качиньський і президент України Віктор Ющенко в спільній заяві засудили акцію "Вісла". 5 квітня 2007 р. Ющенко підписав указ № 274 "Про заходи до 60-ї річниці операції "Вісла", де примусове переселення етнічних українців було названо страшними подіями в історії України.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>