banner banner banner banner

Шпигунські ігри під прикриттям держтаємниці: Як і для чого спецслужби курують "ескадрони смерті"

Шпигунські ігри під прикриттям держтаємниці: Як і для чого спецслужби курують "ескадрони смерті"
112.ua

Ксенія Цивірко

Журналіст

Зрідка з тюремних катівень і політеміграції доносяться сенсаційні зізнання колишніх членів нелегальних або напівлегальних збройних угруповань, що кидають світло на обставини нерозкритих і загадкових убивств політичних діячів, журналістів, бізнесменів.

За їхніми словами, часом у боротьбі зі злочинністю й революційними настроями державні органи йдуть на другий план. Об'єднавшись навколо красивих гасел, колишні та нинішні силовики нібито удаються до самосуду над простим населенням. Криміногенна ситуація від цього значно не поліпшується, зате виникає благодатний ґрунт для розквіту диктаторських режимів.

Новини за темою

Офіційно влада всіх країн майже завжди заперечує свою причетність до "ескадронів смерті", що діють у законспірованому режимі. Достеменно відомо тільки, що плідними на "ескадрони" виявилися латиноамериканські країни в другій половині минулого століття. А чи міг "погожий вітер революцій" занести це явище і в наші краї?

Від Латинської Америки до пострадянського простору

Сліди діяльності "ескадронів смерті" в тому чи іншому вигляді знаходять майже у всіх країнах третього світу: у Сальвадорі, Колумбії, Парагваї, Іраку, Палестині, ЦАР, Кенії тощо. Історики вважають, що масового характеру такі озброєні банди набули в латиноамериканських країнах другої половини 20 століття, зосередившись навколо боротьби з комунізмом і підпільними революціонерами. Однак пізніше "ескадронами смерті" стали називати не тільки ультраправі угруповання, а й офіційні силові спецпідрозділи, яких підозрювали в тому, що за наказом влади вони нібито здійснювали фізичну ліквідацію політичних і бізнес-опонентів.

З відкритих джерел

"Вони приїжджають на чорних пікапах без номерних знаків, вриваються до будинків і нападають на жінок". Такими є свідчення очевидців, згадані в минулорічній доповіді ООН про ситуацію у Венесуелі.

Ночі в Каракасі давно позбулися романтики і мрійливих міркувань про світле майбутнє, а місцеві жителі — спокійного і здорового сну. За півтора року тут було вбито близько 7 тисяч осіб. На думку міжнародних доповідачів, такі дії входять до стратегії президента Ніколаса Мадуро щодо "нейтралізації, придушення й криміналізації політичних опонентів і людей, які критично ставляться до уряду".

Венесуельці стверджують, що "ескадрони смерті" складаються з бійців спеціальних поліцейських сил (FAES), які усувають усіх незгодних із владою під виглядом боротьби зі злочинністю. Для імітації законного "перевищення повноважень" жертвам державного терору підкидають зброю та наркотики, стріляють у повітря і в стіни, щоб створити видимість "опору правоохоронним органам".

Незважаючи на те, що міжнародні спостерігачі розповіли про наявну проблему світовій громадськості, прямих повноважень втручатися у внутрішню політику країни ніхто не має. Венесуельський уряд стверджує, що доповідь ООН побудовано на брехні, а місцеві жителі тим часом, тремтячи перед "правосуддям", вважають за краще зайвий раз не скаржитися на своє життя.

Утім, Венесуела - не єдина країна у світі, де в "успішну епоху" XXI століття можна натрапити на підконтрольний владі "ескадрон смерті". На Філіппінах, наприклад, це абсолютно не приховують і навіть це з гідністю всім показують.

Президент Родріго Дутерте свого часу закликав небайдужих громадян не боятися самостійно чинити правосуддя над наркоманами і заявляв, що "швидкі страти злочинців залишаються найефективнішим способом боротьби з викраденнями та наркоторгівлею". Нинішні з його подачі "ескадрони смерті" чинили правосуддя на власний розсуд, убиваючи сотні громадян, але врешті змогли майже повністю побороти наркозалежність у регіоні.

До кінця 2017 року кількість загиблих у цій "війні" сягнула 8 тисяч. Незважаючи на свою жорстокість і незаконні методи боротьби зі злочинністю, Дутерте став народним улюбленцем: сім разів обирався (максимально можливий строк) мером міста Давао; у 2014 році був представлений до номінації на World Mayor Prize (але відмовився від його отримання), а врешті дістався до президентського крісла.

Один із колишніх членів "ескадрону смерті з Давао" Едгар Матобато зізнався в Сенаті, що їхніми жертвами стали понад тисячу філіппінців, серед яких за наказом мера були також його особисті вороги й політичні опоненти. Однак ця історія, що набула розголосу, так і не знайшла свого розвитку. Не минуло й місяця після виступу Матобато, як його заарештували.

Про існування "ескадронів" говорять і в пострадянському просторі. Міжнародні правозахисні організації регулярно повідомляють про прояви державного терору щодо своїх громадян у Чечні, Казахстані, Таджикистані.

А минулого року екс-боєць білоруського СЗШР розповів про таємниці щодо масових убивств 20-річної давності. Отримавши політичний притулок у Європі, він сказав в інтерв'ю для DW, як за вказівкою уряду відбувалися вбивства видних опозиціонерів: Юрія Захаренка (екс-глава МВС Білорусі), Віктора Гончара (глава Центрвиборчкому), бізнесмена Юрія Красовського, журналіста Дмитра Завадського. Також низку доказів було надано тодішньому міністру МВС Білорусі Юрію Сівакову. Однак вагомими їх не вважали: керівника спецназу Дмитра Павличенка, якому приписували смертельні розправи, через кілька днів після арешту звільнили, а голову КДБ і генпрокурора — звільнили з посад.

Існування українських "ескадронів смерті" теж питально маячить у ЗМІ, не залишаючи без уваги очевидні прогалини в роботі правоохоронних органів.

Убивчі хитросплетіння в Україні

Наприкінці 90-х - на початку "нульових" українські газети рясніли кримінальною хронікою: убивство найбільшого донецького олігарха Євгена Щербаня, екс-голови Нацбанку Вадима Гетьмана, політика В'ячеслава Чорновола, журналіста Георгія Гонгадзе…

Викривальні "плівки Мельниченка", які нібито записували в президентському кабінеті Кучми, давали зрозуміти, що до низки резонансних убивств можуть бути причетні люди з вищих ешелонів влади.

Особливе місце в цій історії посідає "банда перевертнів", що діяла в 1997-2001 рр. під чуйним керівництвом підполковника УБОЗ на пенсії та співробітника СБУ Ігоря Гончарова. Як стало відомо згодом, майже всі вбивства скоювали на замовлення "зверху", причому за "нерозкриття" справ перевертні-міліціонери "заносили" своїм колегам, фінансово заохочуючи низькі показники ефективності слідства. Ватажок банди після свого арешту був побитий у Лук'янівському СІЗО, що аж знепритомнів, а через кілька місяців помер у лікарні швидкої медичної допомоги.

Обставини його смерті оповито загадкою: в офіційному свідоцтві причина смерті була "не встановлена", а тіло поспішно віддали на кремацію. Втім, Ігор Гончаров, як свідчать сучасники, був обережним: він заздалегідь відправив до редакції "Інституту масової інформації" лист із позначкою "розкрити після моєї смерті", в якому хотів "розкрити всі карти" своєї кримінальної справи. З тексту рукопису серед іншого випливало, що усний наказ про ліквідацію Гонгадзе виходив безпосередньо від міністра МВС, а до виконання також були причетні бандити з банди Киселя.

Георгій Гонгадзе З відкритих джерел

Незважаючи на спровокований "кучмагейт" і Помаранчеву революцію, слідство у справі Гонгадзе тягнулося довгі десять років. Головний фігурант, екс-міністр МВС Юрій Кравченко, був знайдений мертвим у власному будинку в Конча-Заспі 4 березня 2005 року, коли повинен був з'явитися на допит до Генпрокуратури. Від співпраці зі слідством його зупинили два вогнепальних постріли в голову. І хоча характер першого поранення ніяк не давав змогу зробити ще один "контрольний", офіційною причиною смерті стало самогубство.

Однак зам'яти справу, яка дістала широкий резонанс, уже не вдавалося. У 2013 році за ґрати нарешті відправили тодішнього начальника карного розшуку Олексія Пукача, який за наказом Кравченка власноруч душив журналіста ременем.

З точки "Євромайдану" починається новий виток підозр у беззаконні з боку тих, хто цей закон повинен охороняти. Знаходяться непрямі свідчення того, що "ескадрони" можуть бути причетними до викрадення активістів під час Майдану та стрільців із "Чорної сотні" "Беркуту". Але, як було насправді, знає тільки обмежене коло розвідників і "радників з питань соціальних досліджень і суспільних проблем".

У 2016 році в Харківському СІЗО виявили приміщення, яке охрестили "таємною в'язницею СБУ". Підозрювані в тероризмі й сепаратизмі стверджують, що їх тримали під вартою без будь-яких судових рішень і матеріалів кримінального провадження і без можливості сконтактуватися із зовнішнім світом.

"Поки колишні в'язні таємних в'язниць СБУ досі чекають встановлення правди, справедливості й відшкодування, відомство продовжує заперечувати підтверджені факти та звинувачує "російську пропаганду" в поширенні нібито неправдивих тверджень, які не хоче визнавати українська сторона", - зазначають у своїй доповіді Amnesty International.

У кримінальних зведеннях дедалі частіше миготять імена співробітників СБУ, викритих у держзраді й співпраці з ворожими спецслужбами. Наприклад, генерал-майор СБУ Валерій Шайтанов, завербований у 2014 полковником ФСБ Росії Ігорем Єгоровим. Підозри виникають через низку вбивств начальника спецрезерву ГУР Максима Шаповала, полковника управління контррозвідки СБУ Олександра Хараберюша, слідчого СБУ з особливо важливих справ Романа Закладного та інших бійців ЗСУ.

Підозрілими є і смерті професіоналів снайперської, диверсійної та розвідувальної справ - колишніх військовослужбовців та добровольців. В активіста "Правого сектора" та учасника АТО Олега Мужчиля (позивний Лісник) бійці "Альфа" СБУ випустили понад 20 куль за "чинення опору при арешті". Ту обставину, що "група лісника" могла офіційно співпрацювати з ГУР МОУ, не беруть до уваги. Завірені поліграфом свідчення про те, що група готувалася до виконання завдань за дорученням кураторів, не було підтверджено більш вагомими доказами.

Ще одна підозріла смерть - координатора "Правого сектора" на Західній Україні Олександра Музичка (позивний Сашко Білий) при затриманні спецназом столичного УБОЗу "Сокіл".

"Офіційна версія загибелі Саші - самогубство під час затримання, нібито він застрелив себе в серце. Коли ми приїхали на місце події, там уже стояли швидка й перелякані міліціонери з райвідділу: вони очевидно нічого не знали про підготовлювану операцію столичного УБОЗу, який спеціально для затримання надіслав з Києва загін "соколят", - говорить близький товариш Олександра Музичка і його заступник по "Правому сектору" Ярослав Гранітний, що перебуває під домашнім арештом зі звинуваченням у сепаратизмі.

Гранітний розповідає, що виявлений труп лежав на спині. Руки були в наручниках, а одяг розірваний.

"Мабуть, перевіряли, чи немає на ньому бронежилета. Очевидно, це було вбивство. Навіть якщо вірити офіційній версії, що його спершу обеззброїли, а потім, уже надівши наручники, виявили смертельні рани, то в такому разі на зап'ястях не залишилося б характерних слідів. А що говорить МВС про потерпілих? Що був поранений один боєць "Сокола": куля відрикошетила від каски й влучила в плече. Але очевидці, яких я особисто опитував на місці події, показали інше: вони чули, як по службовій рації передавали повідомлення, що після перестрілки було 2 "двохсотих" і 3 "трьохсотих", тобто два трупи і троє поранених. І хто ці п'ятеро осіб? З нашого боку ніхто поранений не був, убили тільки Сашу", - підкреслює Гранітний.

За його словами, міліціонери та цивільні люди такий лексикон не використовують. З цього Ярослав робить висновок, що в цій операції брали участь військовики.

Сповідь політемігранта

На які висновки, що вражають, не наштовхували б логічні міркування, прямих доказів існування "ескадронів смерті" в Україні немає. Враховуючи широкий арсенал "спеціальних засобів", які задіюють у межах інформаційних спецоперацій, розраховувати на "тверду доказову базу" не доводиться.

На наявність угруповань можуть указувати лише численні усні свідчення фігурантів кримінальних проваджень, оскільки прерогативою проведення слідчо-оперативних дій та експертиз користуються саме підлеглі уряду держоргани.

Деякі українці після роботи на СБУ переходять у руки вже до іноземних спецслужб у спробах отримати політичний притулок. Вони розповідають, що тікають від імовірних переслідувань в Україні, які нібито є можливими через їхні знання про роботу "ескадронів".

Новини за темою

Одним із таких агентів СБУ, котрі " втекли", назвався колишній одесит Євген Василькевич. Хлопець з екстравагантною зовнішністю вже знайомий широкій публіці: він був лідером руху FEMEN та активно брав участь у різних акціях протесту. І навіть деякий час працював журналістом, публікуючи свої матеріали під псевдонімом "Євген Довлатов". Усвідомлюючи резонансність своїх заяв про останні роки життя в Україні, він не закликає вірити йому на слово, але просить правоохоронні органи ретельно перевірити всі викладені факти. За його словами, це дасть змогу зрушити з "мертвої точки" ситуацію в країні.

"Улітку 2015 року мене затримали в центрі Миколаєва, - починає свою розповідь з табору для біженців у Нідерландах 29-річний Євген Василькевич. "Альфівці" СБУ з повним бойовим екіпіруванням зв'язали руки стяжкою, посадили в машину і доправили додому. Там при мені й при понятих у шафі знайшли гранату Ф-1. Вона виявилася без бойового запалу, відбитків моїх на ній, зрозуміло, не було. Саме тому під час слідства вибухотехніки її насамперед "знешкодили", щоб знищити сфабрикований речовий доказ. З'ясувалося, що мене звинувачують одразу за кількома статтями, в тому числі за "посягання на територіальну цілісність", нібито я був лідером сепаратистської організації "Народна рада Бессарабії".

Далі Василькевич описує страшні тортури, які нібито сталися з ним у місцевому управлінні СБУ. Туди оповідача, з його слів, доставили з мішком на голові.

"Стріляли над головою, випалювали тіло, катували, а врешті-решт зґвалтували. Пропонували виконати завдання - отруїти відомого в Придністров'ї Дмитра Соїна (у 1993-2007 рр. - співробітник Міністерства державної безпеки невизнаної ПМР, нині проживає в РФ, консультує депутатів Держдуми з питань соціології, - ред.), з яким я був у близьких відносинах і який мені довіряв. На нього оголосив полювання чинний президент ПМР і навіть заплатив за вбивство українським спецслужбам, але Соїну вдалося втекти до Росії", - говорить співрозмовник.

Василькевич стверджує, що від виконання такого доручення відмовився, тож за низкою статей кримінального провадження йому загрожував довічний строк. І хоча йому вдалося домогтися виправдувального вироку суду, в СБУ співрозмовника нібито хотіли підсадити на гачок і запропонували стати агентом. У липні 2015 року він пройшов у будівлі СБУ поліграф, погодившись стати співробітником Департаменту контррозвідки. Відтоді публічні акції заграли для нього новими відтінками.

"Я був у групі з 15 осіб, точно таких самих завербованих агентів СБУ, яка мала свого куратора з відділу "К" з контррозвідки. Часто бував у Київській конспіративній квартирі на Лук'янівці, відвідувачами якої виявилися досить відомі в Україні особистості. До нашої групи входили різні фахівці, кожен займався своєю справою для виконання певного завдання. Хтось - безпосередньо фізичною ліквідацією, хтось - розвідкою, прослуховуванням і спостереженням. А я керував інформаційною безпекою групи. Якщо говорити зрозуміліше, то я прописував сценарії замахів на вбивства, а також виконував роботу з дезінформації, готував відповідні публікації в пресу, щоб у смерті людини чітко простежувався "російський слід", - зізнається Євген.

Політемігрант стверджує, що спецслужби, нібито скоюють злочини, намагаються бути більш різноманітними в "переведенні стрілок" на радикальних націоналістів. В одному з епізодів на трупі, за його словами, залишили зроблений маркером напис - "14/88".

"Звалити все на "підступи Кремля" недостатньо, треба продумати, які потрібно підготувати й надати докази. Якщо говорити про вбивство адвоката Юрія Грабовського, то в цій справі сфабриковано навіть дату смерті. Для цього спеціально обпалили подушечки пальців та обличчя, щоб пришвидшити природний процес розкладання тіла й надати для гістологічної експертизи відповідний матеріал", - ділиться секретами роботи Євген Василькевич.

112.ua

За запевненням Василькевича, агентурна мережа СБУ нараховує близько 25 тис. осіб, - майже стільки ж, скільки й штатних співробітників. Співрозмовник підкреслює, що не вперше виносить усю таємницю на публіку, але в Україні на ці заяви ніяк не реагують.

Василькевич стверджує, що проробив на СБУ понад три роки, після чого дізнався, що на нього готують замах. Вчасно виїхати з країни допомогли колеги. Призначивши зустріч біля будівлі Українського театру, йому передали документи й авіаквиток. Так він опинився в Голландії.

"Майже всім людям з моєї групи вдалося виїхати до своїх країн та отримати політичний притулок у Європі, але двох людей убили, подавши це суспільству під виглядом суїциду. Єдине, чого я хочу, - щоб покарали організаторів цих "ескадронів смерті", а люди звернули увагу на цю проблему. Адже в Україні досі є наші хлопці-агенти та перебувають на гачку в СБУ. І їх треба рятувати", - каже політемігрант.
У світі, де факт дійсності можна сфальсифікувати, дуже легко назавжди заблукати в конспіративних нетрях. Показання свідків і фактологічні нестикування матеріалів слідства можуть сигналізувати або про те, що хтось зацікавлений у "тупиковості" розслідувань, або банально про низьку ефективність правоохоронних органів. Де правда, а де конспірологія - не нам судити. Залишається сподіватися, що врешті-решт у пересічному житті простого українця одного разу зможе закріпитися глибоке переконання про торжество правосуддя.

Ксенія Цивирко

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected].

Джерело: 112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>