banner banner banner

Школярі на броньовику: Як на київському "Арсеналі" згадували героїв УНР

Школярі на броньовику: Як на київському "Арсеналі" згадували героїв УНР
112.ua

Ксенія Цивірко

Журналіст

29 січня виповнюється 102 роки з початку Січневого повстання більшовиків у Києві, яке прискорило падіння Центральної Ради та УНР. Воно тривало 7 днів, доки радянські війська йшли на Київ. Ситуація в столиці УНР на початку 1918 року була важка – Центральна Рада хоч і проголосила незалежність, але не мала сил боротися з більшовиками, які в кожному місті мали своїх прихильників. Вранці 29 січня 1918 року представники Київської ради робітничих і солдатських депутатів висунули Українській Центральній Раді ультимативні вимоги: передати владу Радам і роззброїти українські військові частини. Центральна Рада відхилила їх – натомість вимагала беззастережної капітуляції. Звечора в місті поновилися збройні сутички. Українська влада виявилася нездатною навести лад у столиці. У місті майже не було надійних військ, які підтримували Центральну Раду. Врятували ситуацію війська Симона Петлюри, які повернулися до Києва під ударами військ Михайла Муравйова. 2 лютого повстання на вулицях Києва було придушене, трималася його головна опора – завод "Арсенал". Після кровопролитного штурму завод був узятий військами Симона Петлюри вранці 4 лютого. Втім це не врятувало УНР – за кілька днів українська влада змушена була залишити Київ. Вже 4-й рік поспіль киянам нагадують про ці події історичною реконструкцією бою біля стін заводу "Арсенал", яка щорічно збирає понад тисячу глядачів. 112.ua теж побував на заході.

* * *

Початок вистави київський осередок "Свободи", організатор заходу, анонсував на 4 години суботнього дня, але в цей час на Арсенальній площі вже було не проштовхнутися: навколо ділянки, огородженої сигнальною стрічкою, дерев'яними штендерами і нацгвардійцями в салатових жилетах, люди стояли суцільною стіною, виставивши над головою напоготові камери телефонів.

112.ua

Багато хто прийшли сюди цілими сім'ями, заздалегідь підготувавшись до анонсованого заходу, а деяких привернув ажіотаж навколо імпровізованого поля бою і урочисті промови ведучого зі сцени. На сцені виступав Олег Тягнибок, який повідомив, що його партія на черговому з'їзді визначила свого висуванця на місцевих виборах, які відбудуться цієї осені в Києві, і представив під оплески публіки Андрія Іллєнка – він був кандидатом на посаду столичного мера і у 2014 році.

Ведучі – історик Богдан Галайко і Петро Кузик, обидва члени ВО "Свобода", – по черзі почали пояснювати присутнім про те, яке становище було в країні понад століття тому: щоб запобігти формуванню молодої незалежної української держави, більшовики по всій країні влаштовували повстання, щоб відтягнути і без того нечисленну армію націоналістів із лінії фронту.    

Повітря розривали різкі поодинокі звуки пострілів: реконструктори "пристрілювали" холостими патронами свою зброю по обидва боки від сцени.

112.ua

- З боку більшовиків – дуже укріплені позиції. На барикадах розміщені кулеметні гнізда, підступи всі прострілюються. Раніше тут не було такої масштабної забудови, відповідно було дуже важливо по плацу, з відкритої вулиці, штурмувати ці укріплення. Зараз українські вояки зачистили від повстанців Поділ, звільняють будівлю Центральної Ради, яка також була в облозі, і поспішають сюди. В будівлі заводу також пристріляні позиції з вікон на другому і третьому поверсі, тож українським військовикам дуже важко просуватися серед такого шквального вогню, - описував події зі сцени Петро Кузик.

112.ua

Цегляна стіна колишнього складу збройних припасів і заводу "Арсенал" теж нагадувала про ті події: з цього боку, вздовж Московської вулиці, вона була суцільно вищерблена і вкрита вирвами від куль і гранат. Це сліди, які залишила зброя українських солдатів, які намагалися ліквідувати снайперські позиції більшовиків у будівлі.

Нарешті перед сценою з'явилася групка українських розвідників, яких відразу ж "поранили" холостими патронами дозорні "червоні".

- Якби не коментарі, - сказав невисокий хлопчик шкільного віку в синій куртці, звертаючись до батька, - я б не зрозумів, що в кого стріляє. А стріляють всі.

Хлопчик знімав запеклу стрілянину на телефон, дивуючись, чому реконструктори валяться на землю, якщо патрони – безпечні й холості.

112.ua

Втім бутафорською виставу назвати було не можна: у постановці використовували справжню зброю того часу, а на деяких вояках навіть була одягнута автентична столітня шинель.

- Це пальто мені позичила знайома сім'я. Зараз таке не пошиють в ательє і ніде не знайти, - розповіла про свій образ Олеся, яка грала в постановці сестру милосердя. Вона разом з однією з груп реконструкторів приїхала з Вінниці, привізши з собою на причепі справжній броньовик "Остін" і кулемет "Максим". Вовняне пальто навпомацки від часу стало жорстким і грубим, а зброя, здається, зовсім не змінила своїх властивостей.

112.ua

- Апостольник (головний убір черниці), флягу і сумку я замовляла в ательє своїм коштом, - розповідає Олеся, демонструючи свою амуніцію. – У нас це хобі. Знаєте, як люди купують дороге спорядження для їзди на велосипеді, так і в нас, реконструкторів, заведено теж витрачати гроші на костюми. Елементи свого костюма я шила за ескізами…

Не договоривши до кінця про своє захоплення історичною реконструкцією, Олеся побігла з групою військовиків на площу – їй треба було захищати "поранених". Іноді, за її словами, доводиться надавати справжню першу допомогу – в аптечній сумці у неї є всі засоби, – позаяк випадково реконструктори можуть поранитися або травмуватися.

Українська армія змушена відступати, але все ж таки не здається: цьогоріч в постановці бере участь справжній броньовик, який виявився "сюрпризом" для повсталих робітників заводу.

112.ua

Кузик та Галайко увійшли в роль ведучих, і зовсім, здається, не відрізнялися від коментаторів футбольного матчу:

- Спостерігаємо останні вказівки від командира… - збуджено і з висхідною інтонацією зі сцени говорить Богдан Галайко.

- Ви можете спостерігати унікальне відтворення бою ... - підхоплював Петро Кузик. - У більшовиків, схоже, закінчуються патрони, вони починають кидатися підручними засобами, але це навряд чи лякає наше військо ...

112.ua

112.ua

- Наші війська нарешті досягають барикад більшовиків і встановлюють український прапор, - з полегшенням констатував перший коментатор.

Попри опис всього, що відбувається, людям цього було недостатньо: зануритися в столітню атмосферу і стати свідками пам'ятного для українців бою хотіли й у "задніх рядах". Маленьких дітей на плечі посадили батьки, а деякі, щоб побачити сцени, залізли на цементні клумби.

- У всій постановці брали участь три організації: військово-історичний клуб "Повстанець", КП "Центр історії Вінниці" і "172-й піхотний полк", члени якого в цьому році грали більшовиків. Тут працюють професіонали, ми вже неодноразово організовували захід із цієї тематики, тому цього разу навіть не волали, але все пройшло чудово і за сценарним планом. Але найбільшою складністю насправді стало те, на що ми вплинути не могли: не було снігу. У попередні роки сніг можна було використовувати для того, щоб ховатися від "куль" супротивника і маневрувати, а ось в цьому році зима видалася дуже теплою, тому перебіжки між "укриттями" довелося влаштовувати на відкритій місцевості, - розповів трохи пізніше сценарист-реконструктор Владислав Запорожець.

112.ua

Після встановлення українського прапора на "ворожій" території, за барикадами з мішків і дула кулемета, що стирчав з амбразури, нацгвардійці відступили від сигнальної стрічки на знак закінчення вистави.

Діти першими кинулися вперед: потрібно було зібрати гільзи від холостих патронів на пам'ять.

Ведучі оголосили, що тепер кожен може залізти на броньовик і зробити пам'ятне фото з реконструкторами і технікою, але просили не розходитися: киянам і гостям столиці пропонували рушити пам'ятною смолоскипною ходою до Аскольдової могили, де поховані герої бою під Крутами. Бій відбувся 29 січня 1918 року - тоді близько 4 сотень українських студентів загинули в нерівному бою з військами Муравйова під Крутами – селом у Ніжинському районі. Підкріплення до них так і не прийшло через повстання, що вибухнуло в Києві.

- М-да, ідіоти якісь, - зітхнув літній перехожий, який ненадовго затримався біля дороги, щоб поспостерігати за тим, що відбувається. – А хто в Маріїнському парку похований? А як розстріляли самих повстанців-більшовиків потім, чому не говорять?

Проте таких незадоволених зібралися одиниці, переважно глядачі прийшли цілеспрямовано подивитися заготовлене подання.

- Дуже дякую! Робіть таке ще! Я дуже вами пишаюся! – з посмішкою сказала жінка з дитиною, яка вирішила особисто підійти до сцени й подякувати організаторам. Вони так само з посмішкою, цілком формально, подякували їй у відповідь, теж відчуваючи гордість за організований захід.

112.ua

- У нас тут все зроблено на власному ентузіазмі, і на захід ані копійки державних грошей не витрачено. Все зроблено на свої гроші. Приблизно витратили 2-3 тисячі доларів, переважно на закупівлю холостих патронів, сіна для мішків. А сцена, екран і техніка у нас свої – ще з часів Майдану збереглися, - розповів трохи пізніше Петро Кузик.  

Площа під вищербленою стіною "Арсеналу" заповнилася людьми, які все ніби кудись поспішали: одні – пройти до підземного переходу і потрапити в метро, інші – залізти на броньовик і зробити фото, треті – встигнути взяти факел, який роздавали в білому "бусику" і стати у перших рядах в урочистій ході.

Втім безпосередньо на марш затрималося не більш як чверть від присутніх спочатку, і смолоскипів вистачило майже на всіх. На довгому дерев'яному бруску канцелярськими скобами закріпили просочену воском тканину, але з боку смолоскипна хода виглядала куди таємничішою. Краплі розплавленого воску стікали на асфальт, одяг та взуття, але нікого це не бентежило: вогонь у руках несли навіть маленькі діти.

112.ua

- Бахмач. Крути. Героїв не забути! – вигукував речитативом хлопець попереду всієї колони під звуки барабанного маршу. Назустріч йому майоріла величезна хоругва молодіжної військово-спортивної організації "Сокіл", а вздовж ходи її учасники несли прапори "Свободи" і банери на тему бою під Крутами.

Міська адміністрація дозволила тимчасово перекрити рух по всій дорозі від Арсенальної площі аж до церкви Святого Миколая, де ті, у кого ще факел залишався горіти, загасили його у великому мідному казані. Перед фасадом по-новорічному прикрашеної церкви вже чекав священник Олексій – з ним домовилися ще вдень, – щоб заспівати молебень на честь похованих там убитих молодих воїнів. Поступово святкове зібрання добігло кінця, і після щорічної порції вшанування полеглих героїв і запалювання патріотичних почуттів гості поступово почали розходитися хто куди. Гучномовець з мікрофоном вимкнули, банери згорнули, і люди, які об'єдналися навколо національної ідеї, знову стали жити своїм повсякденним життям.

Ксенія Цивірко

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>