Санкції проти Туреччини: Демарш Заходу з неоднозначними наслідками

Санкції проти Туреччини: Демарш Заходу з неоднозначними наслідками
З відкритих джерел

Георгій Кухалейшвілі

політолог-міжнародник

Днями відносини між Заходом і Туреччиною досягли найнижчої позначки з моменту невдалої спроби повалення президента Реджепа Ердогана в ході військового перевороту у червні 2016 року, подальших репресій та посилення авторитарних тенденцій у близькосхідній країні.

На засіданні міністрів закордонних справ країн-членів Євросоюзу було прийнято рішення ввести санкції проти Туреччини у відповідь на незаконні бурильні роботи на нафтогазовому родовищі на шельфі Кіпру.

ЄС згортає переговори з Туреччиною про авіаційну угоду, яка передбачає зниження цін на квитки на 50% для третіх країн, і могла посприяти зростанню обсягів пасажирських перевезень, створенню 48 тисяч робочих місць і збільшенню прибутку турецьких аеропортів на 5 млрд доларів.

Міністри ухвалили рішення скоротити фінансову допомогу Туреччині до 2020 року. ЄС планував виділити Туреччині понад 4 млрд євро з 2014 по 2020 роки. Брюссель збирається переконати Європейський центральний банк переглянути свою кредитну політику по відношенню до Туреччини. У минулому році Туреччина отримала позик від європейських кредиторів на суму понад 358 млн євро.

Слідом за ЄС посилили тиск на Туреччину США. Штати виключили Туреччину з програми малопомітних винищувачів F-35 п'ятого покоління після початку поставок російських протиракетних комплексів С-400. США планували поставити в Туреччину 100 таких літаків. Перший F-35 США поставили Туреччині в червні 2018 року для підготовки пілотів. У Конгресі США є прихильники введення санкцій проти Туреччини серед республіканців і демократів.

Сенатори-республіканці Рік Скотт і Тодд Янг запропонували ввести обмежувальні заходи у відповідності з "Актом про протидію супротивникам Америки за допомогою санкцій" 2017 року.

Новини за темою

Документ дає президенту США право заборонити видачу американських віз, скасувати експортні ліцензії, доступ до Експортно-імпортного банку США і розрахунки з учасниками американської фінансової системи. Однак санкції можуть призвести до неоднозначних наслідків.

Мотиви санкцій

Певна логіка в діях Заходу є. За допомогою обмежувальних заходів США і ЄС розраховують змусити владу Туреччини проводити більш передбачувану зовнішню політику, рахуватися з їхніми інтересами і відмовитися від амбіцій регіонального лідера на Близькому Сході. Будучи країною-членом НАТО, Туреччина самовільно вийшла з фарватеру євроатлантичного вектору розвитку.

Ердоган намагається всидіти на кількох стільцях одночасно і урвати вигоду від співпраці з противниками США. Це проявляється у закупівлі нафти з Ірану і критиці виходу США з ядерної угоди, переслідуванні західних журналістів, зближенні з Росією у військово-політичній та економічній сфері.

Туреччина співпрацює з Росією у сфері будівництва магістрального газопроводу "Турецький потік", незважаючи на критичне ставлення Білого дому і Єврокомісії до даного проекту.

Євросоюз вводить санкції проти Туреччини у відповідь на порушення його енергетичних інтересів. Природний газ з офшорних родовищ Кіпру може стати одним з джерел диверсифікації ЄС напрямків імпорту блакитного палива і скорочення енергетичної залежності від Росії.

У лютому 2019 року американська корпорація ExxonMobil відкрила в ексклюзивній економічній зоні Кіпру велике газове родовище (140-230 млрд куб. м природного газу). Експорт природного газу з цього родовища планується почати до 2022 року.

Інша американська компанія Noble Energy відкрила в 2011 році на шельфі Кіпру родовище "Афродіта", запаси якого становлять близько 200 млрд куб. м. Серед європейців в ексклюзивній економічній зоні Кіпру також працюють нафтогазові компанії Total (Франція), Eni (Італія), British Petroleum (Великобританія).

Однак у Туреччини зовсім інші плани. У 1974 році турецькі війська вторглися на Кіпр і окупували його північну частину у відповідь на спробу грецького режиму "чорних полковників" здійснити державний переворот на острові і включити його до складу Греції (енозис).

З тих пір на півночі острова існує підтримуване Анкарою сепаратистське утворення Турецька Республіка Північний Кіпр, яке вимагає розділу офшорних родовищ. Уряд Кіпру поширює свій суверенітет на всю територію острова і займається освоєнням родовищ у партнерстві з європейськими і американськими компаніями.

Туреччина всіляко цьому перешкоджає. У 2018 році турецькі військові кораблі не допустили судно італійської компанії Eni до проведення бурових робіт. Турки намагаються привласнити собі частину родовищ і обзавелися спеціальними судами для буріння свердловин.

Новини за темою

Поведінка Туреччини на Кіпрі нагадує дії Росії, яка привласнила українські газові родовища в Чорному морі після анексії Криму. Міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу заявив, що турецькі судна продовжать бурові роботи до тих пір, поки уряд Кіпру не погодиться поділити родовища з турками-кіпріотами.

Купівля Туреччиною російських протиракетних комплексів С-400, які не відповідають стандартам НАТО, стала останньою краплею терпіння американців. Вашингтон неодноразово закликав Анкару не купувати С-400, розроблені для стримування наступальних можливостей США.

В Пентагоні впевнені, що росіяни зможуть отримати доступ до технологій, застосовуваних у винищувачах F-35, у разі їх поставки в Туреччину. США вже вводили санкції проти оборонної структури Китаю у відповідь на придбання російських протиракетних комплексів С-400 і винищувачів Су-35.

Турки не дали американцям іншого вибору. Тому США позбавляють турецьких військових можливості провести переозброєння своїх військово-повітряних сил за рахунок літаків F-35 і надалі налагодити випуск необхідних комплектуючих на турецьких підприємствах.

Мета США – змусити режим Ердогана розставити пріоритети і визначитися, з ким він збирається співпрацювати в оборонній сфері – з США або Росією. Принаймні до недавнього часу міністерство оборони Туреччини віддавало перевагу західному обладнанню.

Парк військово-повітряних сил Туреччини складається з американських літаків, включаючи багатоцільові винищувачі F-16 четвертого покоління. У нинішній ситуації Туреччині доведеться міняти постачальників обладнання та комплектуючих і переходити на аналоги з інших країн, що спричинить зміни у програмі підготовки турецьких військових льотчиків, додаткові витрати та незручності.

Зараз для цього не найкращий час, оскільки турецька економіка переживає кризу, а в країні зростає інфляція.

Мотиви Ердогана

Туреччина може продовжити працювати з американськими постачальниками озброєнь, отримувати преференції від співпраці з ЄС, якщо відмовиться від придбання С-400 і припинить бурити шельф Кіпру. Однак не робить цього з низки причин.

Турецький уряд спеціально нагнітає конфліктну ситуацію у відносинах з Кіпром і ЄС, щоб відвернути турецьких громадян від кризових явищ в економіці. Анкара домагається розділу родовищ на шельфі Кіпру, щоб дати можливість турецьким компаніям видобувати і продавати природний газ і забезпечити приплив грошових коштів в турецьку економіку в непрості часи.

Проблема протистояння з Кіпром об'єднує турецьке суспільство, і Ердогану потрібна перемога в суперечці навколо приналежності родовищ, щоб підняти свій рейтинг.

Останнім часом популярність Ердогана та його "Партії справедливості і розвитку" знизилася, враховуючи перемогу на останніх виборах мерів Анкари, Стамбулу та Ізміру кандидатів від опозиції. Не дивно, чому турецька влада вважає, що санкції ЄС не завадять продовжити буріння свердловин.

Новини за темою

Не варто перебільшувати значення санкцій як засоби примусу Туреччини. Обмежувальні заходи ЄС у тому вигляді, в якому вони є, є швидше попередженням режиму Ердогана, ніж ефективним засобом тиску, оскільки не зачіпають торгівлю.  

Євросоюз залишається основним торговельно-економічним партнером Туреччини і джерелом інвестицій. У 2018 році експорт Туреччини в ЄС зріс на 9% і склав понад 76 млрд євро.

Режим Ердогана не може відмовлятися від придбання російських протиракетних комплексів С-400 в силу того, що подібний крок буде сприйнятий в мусульманському світі як слабкість і залежність від позиції Вашингтона. Туреччина не поспішає ставити хрест на своїх амбіціях стати регіональним лідером на Близькому Сході і зміцнити свій вплив у країнах, які входили в сферу впливу Османської Імперії.

Турки спеціально вирішили придбати С-400, щоб продемонструвати всьому регіону свою самостійність, незважаючи на членство в НАТО. Ці комплекси купувалися Туреччиною не з міркувань оборони і безпеки, а для того, щоб пограти на нервах США.

Штати пропонували турецьким властям укласти угоду на постачання американських протиракетних комплексів Patriot замість придбання C-400, але ті відмовилися.

Побічні ефекти

Демарш ЄС і США може поглибити кризу у відносинах з Туреччиною і підштовхнути Ердогана до більш ризикованих авантюр. Своїми штрафними заходами влади США і ЄС плюнули в обличчя керівництва Туреччини, поставивши країну-член НАТО в один ряд з непередбачуваними авторитарними режимами на кшталт Росії, Ірану, Сирії, Північної Кореї, які також під санкціями.

В Анкарі можуть зрозуміти демарш Вашингтона і Брюсселя як відмову від діалогу та пошуку компромісів. Оскільки туркам не світять в осяжному майбутньому поглиблення відносин з ЄС і постачання сучасної американського зброї, то вони можуть піти на ще більше зближення з Росією і продовжувати ігнорувати пріоритети НАТО.

Росія вже намагається отримати вигоду з кризи у відносинах Туреччини з США і ЄС. Росіяни запропонували придбати в якості альтернативи F-35 свої винищувачі Су-35. Хоча Су-35 розрахований на завоювання переваги в повітрі і не є аналогом F-35, який розроблявся американцями як ударний літак з розширеними можливостями по захисту від винищувачів супротивника.

Військово-технічне співробітництво Москви й Анкари саме по собі парадоксальне. Росія постачає Туреччині своє сучасне обладнання, незважаючи на те, що вони є противниками у збройному конфлікті в Сирії.

Незважаючи на зустрічі в Астані лідерів РФ, Туреччини та Ірану, обговорення перспектив мирного врегулювання в Сирії, турки постачають зброю сирійським повстанцям, які протистоять підтримуваним росіянами військам президента Сирії Башара Асада в провінції Ідліб.

Тим не менш, співпрацюючи з Туреччиною у військово-технічній сфері, Росія провокує конфлікт між давніми партнерами по НАТО і підриває позиції США на ринку озброєнь Близького Сходу.

Розпалювана Туреччиною суперечка навколо розділу нафтогазових родовищ на шельфі Кіпру відповідає інтересам Росії, оскільки в перспективі вони можуть зіграти свою роль в скороченні залежності ЄС від поставок російських енергоносіїв. Росія і Туреччина переслідують спільні інтереси на газовому ринку ЄС.

Після того, як газопровід "Турецький потік" буде введено в дію, "Газпром" буде поставляти природний газ в ЄС транзитом через територію Туреччини. Тому Анкара займає позицію "собаки на сіні" – стримує освоєння нафтогазових родовищ на Кіпрі місцевими та західними компаніями, але до недавнього часу не робила активних зусиль з їх розробки.

Туреччина не йде на поступки ЄС, оскільки в разі посилення санкцій Ердоган може розірвати угоду про розміщення біженців на своїй території. У турецьких таборах для біженців перебувають понад 3 млн вихідців з Сирії та інших близькосхідних країн. Всі ці люди можуть хлинути в напрямку Європи, якщо турецька влада відкриє для них кордони.

Тому Заходу непросто приборкати незговірливого турецького лідера, який продовжує гнути свою лінію і претендувати на роль "господаря" Близького Сходу.

Георгій Кухалейшвілі,

політолог-міжнародник

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>