"Розфрендити" Росію: З 1 квітня припиняє дію Договір про дружбу з РФ

"Розфрендити" Росію: З 1 квітня припиняє дію Договір про дружбу з РФ
З відкритих джерел

Наталія Лебідь

Журналіст

Ще восени минулого року президент України Петро Порошенко повідомив про те, що Україна має намір припинити Договір про дружбу з Росією.

"Сьогодні ми підійшли досить підготовленими і юридично захищеними до наступного кроку: припинення дії Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією, який з вини Москви вже давно став анахронізмом", – зазначив він на зустрічі з українськими послами в Києві.

Серед експертів, котрі коментували подію, знайшлися ті, хто звинуватив главу держави у передвиборчому піарі. Мовляв, лише наприкінці каденції Порошенко дозрів до того, аби сказати Москві "бувай!"

Однак у цьому випадку подібні обвинувачення цілком позбавлені підстав. Вчинити інакше Порошенко просто не міг – хоча б тому, як сконструйовано вище згаданий Договір.

Але про особливості цього документа – дещо пізніше, а поки про те, які аргументи за його збереження висувалися українськими топовими чиновниками.

Чому Турчинов проти?

Оцінка Договору про дружбу на київських теренах однозначною не була. Низка посадовців у різні періоди часу доводили, що відмовитися від виконання Договору в односторонньому порядку неможливо. Зокрема, показовою в цьому відношенні є позиція Олександра Турчинова.

На початку 2018 року секретар РНБО зазначив, що з боку першого заступника голови комітету Держдуми РФ у справах СНД Костянтина Затуліна надійшла пропозиція денонсувати Договір про дружбу. При цьому малося на увазі те, що перший крок мусить зробити саме Україна.

"Росія хотіла, щоб Україна денонсувала Договір про дружбу і відмовилася від кордонів, встановлених після Другої світової війни", – заявив Турчинов.

У його коментарях така пропозиція була підступною та неможливою. "Для сильної позиції в міжнародних судах нам потрібен цей Договір. Там Росія визнає кордони, і Крим там український", – сказав він. Надалі подібні тези повторювалися в тих чи інших варіаціях представниками української влади.

Новини за темою

Однак кожен з них робив акцент на хибному та на алогічному твердженні, що, відмовляючись від угоди в поточному часі, Україна легалізує порушення своїх кордонів у недалекому минулому. До цього повернемося трохи згодом, а зараз – про те, чому розривання Договору стало важливим саме минулоріч.

Насправді все просто: 1 квітня 2019 року добігає кінця десятирічний термін дії документа. Договір про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та Російською Федерацією був підписаний 31 травня 1997 року і набув чинності після обміну ратифікаційними грамотами, який мав місце 1 квітня 1999 року.

Дія Договору автоматично продовжується кожних 10 років, і чергове десятиліття його чинності спливає вже за пару тижнів.

Якщо котрась зі сторін бажає зупинити дію документа, вона мусить попередити про це свого партнера за півроку до завершення чергового десятиліття, тобто в цьому разі це слід було зробити до 1 жовтня 2018-го.

Якщо пропустити дедлайн, розірвати Договір можна буде шляхом денонсації, а це складніший та більш затратний у часі та енергії варіант, відтак важливо не упустити сприятливий момент.

Суттєво, що у 2014-му Верховна Рада вже робила спробу запустити механізм денонсації, але зазнала фіаско. Хоча і тоді, і зараз для всіх було очевидним те, що після анексії Криму та збройної агресії Росії на українському Донбасі говорити про добросусідство чи дружбу з РФ не доводиться.

Судовий вимір

Тепер щодо судового аспекту. Ми маємо Договір з Росією і маємо беззаперечні докази його порушення. Від того, що зараз Україна ініціює розривання угоди, злочини Москви не перестануть бути злочинами. І відповідальність Кремля за нехтування нормами міжнародного права не буде дезавуйована через відсутність Договору про дружбу.

Ба навіть навпаки: саме у такий спосіб позиція України матиме логічну довершеність, і відстоювати свої позиції в міжнародних судових інстанціях стане не важче, а легше, бо з’явиться додатковий аргумент: ми саме тому і припинили дружні відносини з Росією, що вона розв’язала війну та порушила територіальну цілісність України.

У Договорі, ратифікованому в 1999 році, чітко зазначене наступне: "Високі Договірні Сторони відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність чинних між ними кордонів".

Анексувавши Крим та ввівши свої війська на територію Донецької та Луганської областей, Росія наплювала на нею ж підписані зобов’язання, і саме завдяки раніше укладеному Договору, ми маємо зараз можливість вимагати справедливості та покарання порушниці.

Збереження Договору, збереження наявних дипломатичних відносин, збереження економічно-торгівельних зв’язків, які не тільки не мінімізуються, а навпаки – поглиблюються та розширюються (після невеликої паузи, що тривала протягом 2014-2016 років), якраз і надають агресору козир, котрий тяжко "вбити" – адже якщо Україна "дружить" з Росією на колишньому рівні, це означає, що її влаштовує статус кво і жодних претензій вона до своєї візаві не має.

Договір про Дружбу зв’язує нам руки, він створює ілюзію того, що злочинцеві готові пробачити смерті тисяч українців лише тому, що колись цей злочинець урочисто присягнув "поводитися добре".

У такій позиції немає ані послідовності, ані виваженості, є лише бажання уникнути вирішення проблеми. Але подібне – вже в минулому, рішення ухвалене, тож наразі лишається тільки спостерігати реакцію Москви, а вона – цілком прогнозована та передбачувана. І полягає у наступному.

Що кажуть у Кремлі

Міністерство закордонних справ Росії направило офіційному Києву ноту через припинення дії Договору про дружбу між країнами. На переконання російського зовнішньополітичного відомства, "Україна оголосила про це у властивій їй в останні роки манері, звинувативши у всіх бідах Росію".

"Припускаємо, що договір міг дещо застаріти, все-таки підписали його 20 років тому. Але сталося це явно не з вини Москви, яка завжди заявляла про готовність до переговорів та обговорення конкретних пропозицій з модернізації договірно-правової бази, включно з договором про дружбу від 31 травня 1997 року", – йдеться у ноті.

Російські дипломати звинувачують Україну у порушенні договору в 2004 році шляхом ратифікації меморандуму про підтримку операцій НАТО. Друга наша "провина" полягає у внесенні в 2015-му поправок до Військової доктрини, в якій заявлено про вступ до НАТО як про стратегічну мету держави.

Водночас у Москві розкритикували зміни до Конституції України, за якими нещодавно закріпили курс на Європейський союз і НАТО.

"При цьому навіть не було задіяно передбачений договором 1997 року механізм консультацій з Москвою для обговорення цього питання", – бідкаються у РФ.

На додачу до сказаного Кремль заявляє, що "Україна грубо та систематично порушує статтю 12 цього документа. Відповідно до неї, сторони нібито мають гарантувати "захист етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин на своїй території" та "створити умови для заохочення цієї самобутності".

Також Україна та Росія начебто зобов'язуються "сприяти створенню рівних можливостей і умов для вивчення російської мови в Україні та української мови у РФ".

"Замість цього майданна влада протягом низки років веде цілеспрямований наступ на російську мову та права російськомовного населення України", – резюмує Кремль, який твердо налаштований на те, аби проголосити порушником дружби саме офіційний Київ.

Тим часом вся ця словесна еквілібристика зайвий раз переконує українську сторону, що ми – як каже міністр закордонних справ Павло Клімкін – "все робимо правильно". У вітчизняному МЗС висміюють 12 сторінок претензій з боку Москви – ноті Росії там не надають жодного значення.

Далі – буде?

У контексті українсько-російських взаємин перманентно виникає проблема доцільності дипломатичних стосунків. Це – окрема новела, не дотична до Договору про дружбу, однак минулорічної осені це питання активно обговорювали, сподіваючись, власне, що саме таким буде наступний крок української влади.

Такого кроку зроблено не було, і є вкрай малоймовірним, що ми спостерігатимемо його протягом найближчого часу. Чи не одним з головних контраргументів щодо розриву дипстосунків з Росією є незавидна доля тих українців, котрі наразі перебувають на території РФ. Мовляв, на них такий демарш окошиться в першу чергу – їм просто почнуть мстити.

Однак варто уточнити, про кого саме йдеться? Якщо про українських заробітчан, то останнім варто самотужки зробити вибір на користь повернення на Батьківщину або продовження гастарбайтерства на землях Росії.

Зовсім інша історія пов'язана з другою категорією громадян – тих, хто так чи інакше зазнає утисків від російської влади. Вони, кажуть прибічники дипвідносин, можуть розраховувати на підтримку українського посольства чи консульства, а, позбувшись такої підтримки, відчують ще більші гоніння та переслідування.

Але це дещо викривлений погляд на ситуацію. По-перше, авторитарна влада Росії не дає можливості консульським установам надати необхідну допомогу своїм співвітчизникам.

А по-друге, навіть за умов розриву дипломатичних відносин консульства можуть залишитися. Адже якщо дипломатичні установи займаються політичною та економічною співпрацею, то консульські установи якраз і відповідають за захист прав громадян. Хоча, наприклад, Грузія і Росія розірвали як дипломатичні, так і консульські відносини.

Для таких випадків передбачена практика, коли інтереси однієї країни в іншій представляє третя – подібним медіатором могла б виступати Швейцарія, і це тільки посилило б акцент на правових конфліктах на території РФ.

Новини за темою

Другу групу зауважень щодо розриву дипвідносин можна назвати економічною. Як не складно здогадатися, тут усі заперечення вказують на негатив від зниження інтенсивності торгівельних контактів з Росією. Мовляв, закладене в бюджет зростання ВВП точно не буде досягнуте, якщо Україна втратить російські ринки.

Але й тут є свій контраргумент. Навіть якщо приймати як данність користь від торгівлі з ворогом, то найзатятіших прихильників таких зв’язків можна заспокоїти: розрив дипломатичних стосунків не позначиться на чинних економічних договорах: вони працюватимуть так, як і працювали, бо зрештою не посольства та консульства брали участь у їхньому укладанні.

Іншими словами, газ для європейських споживачів все так само тектиме територією України, та й залізничне сполучення між країнами також нікуди не дінеться (якщо, звичайно, щодо цього пункту не буде ухвалено окреме рішення).

Натомість до очевидних переваг розриву дипвідносин можна віднести можливість раз і назавжди очистити свою територію від представників російських спецслужб, які перебувають на нашій території цілком легально, прикриваючись дипломатичним імунітетом.

Окрім цього, такий крок внесе певну гармонію у становище України та зробить її власну презентацію кровопролиття на Сході більш логічною.

Адже світова практика знає випадки, коли дипломатичні стосунки між країнами розривалися на основі самої лише підозри про те, що один з учасників таких взаємин міг постачати на територію свого сусіда зброю або вести там певну підривну роботу.

Світова практика показує, що норми міжнародного права не передбачають можливості прямих дипломатичних контактів між країнами, одна з яких визнана агресором, – між тим політика України входить у протиріччя з такою практикою. Тому нам буде дуже не просто у всіх міжнародних судах, куди ми вже звернулися та звертатимемося надалі.

Адже в очах світової спільноти Україна виглядає не просто непослідовною, вона може бути потрактована як держава, що вводить в оману світове співтовариство.

Що ж стосується останнього побоювання відносно того, що подібне рішення може спровокувати Москву на повномасштабну війну, то воно взагалі не витримує критики. До 2014 року Україна мала з північним сусідом безліч договорів про дружбу та співпрацю, що ані найменшою мірою не захистило її від вторгнення військ РФ.

Москва в принципі не визнає жодних правил гри і не має моралі у загальноприйнятому розумінні цього слова, але її напад або ненапад визначатиме не це, а передусім власні військові та фінансові ресурси і доцільність подібного кроку як такого.

Наталія Лебідь

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на [email protected]

 
 

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>