Робота задарма, СНІД, одностатеве кохання: Чим живе жіноча зона

Замість модних нарядів вони одягають бушлат, а на голову – пухову хустку! Сплять на нарах - це приварені до підлоги залізні лежаки. І щодня працюють за копійки. Наші журналісти відвідали кілька жіночих колоній. Ми покажемо, чому невільниць тримають у нестерпних умовах, та хто наживається на рабській праці засуджених

Робота задарма, СНІД, одностатеве кохання: Чим живе жіноча зона
112.ua

Ліга корупції

Програма "112 Україна"

Замість модних нарядів вони одягають бушлат, а на голову – пухову хустку! Сплять на нарах - це приварені до підлоги залізні лежаки. І щодня працюють за копійки. Наші журналісти відвідали кілька жіночих колоній. Ми покажемо, чому невільниць тримають у нестерпних умовах, та хто наживається на рабській праці засуджених

Шлях у тюрму починається із СІЗО. Жінок тримають в окремих корпусах. Харків. Через місцевий ізолятор щороку проходять тисячі арештантів. Хтось транзитом, коли по етапу перевозять з однієї в’язниці в іншу, а є такі, що роками чекають на судовий вирок. Їх називають постояльці.

У Харківському СІЗО зараз перебувають понад дві сотні жінок.

Довгий тюремний коридор, тьмяне світло. За порушення режиму жінок також кидають на карцер. Умови на ямі не кращі, ніж у чоловіків. Крихітна кімнатка із височезною стелею. Табурет приварений до підлоги. Прогулянки чи навіть книги заборонені.

В одній із камер – арештантка з маленькою дитиною. Жінка народила вже у неволі. Хто сидить з дітьми, то тримають окремо. Камера схожа на квартиру. Навіть готувати на електричній плитці можна.

Хлопчина з пелюшок знайомий з тюремним побутом. Весь день у камері, на вулицю дозволяють виходити лише на 2 години. Коли малому виповниться три роки, його від матері заберуть. І віддадуть під опіку родичам, або ж у дитячий будинок.

В інших камерах, чи як їх називають тутешні, хатах – типова тюремна атмосфера. Бетонна підлога, двоповерхові залізні нари, сигаретний душок. Старенький телевізор – багатство невільниць. Пенсіонерки, молодь, та навіть іноземки вживаються разом. Катя – тюремна знаменитість. Вона виглядає максимум на 40, а насправді їй 70! У вузькоокої баби Каті серйозна стаття. Звинувачують в організації незаконного перевезення в’єтнамців через кордон.

Новини за темою

Після вироку суду жінки відправляються у заклади відбування покарань. Місця зі своєрідною субкультурою.

В Україні 11 колоній для жінок. Загалом приблизно 1,5 тисячі невільниць. Тих, які раніше не були засуджені, називають першачками, рецидивісти на жаргоні – бувалі. У чоловічих колоніях є блатні, у жінок є свій аналог. Жучка.

* * *

Виправна колонія № 65 у Полтавській області. Одна із найбільших в Україні. Тут відбуває покарання три сотні жінок. Більшість – рецидивісти.

Це від зовнішнього світу тюрму відділяє мур та колючий дріт, а зсередини буцегарня радше на робоче містечко змахує. Тут величезні швейні цехи. Випускають матраци, постільну білизну та уніформу для військових. Засуджені шиють навіть медичний одяг. 

112.ua

У коморах стратегічний запас медичних масок. Понад сто п’ятдесят тисяч. Коли ви купуватимете в аптеці маску – знайте: вона швидше за все з колонії.

Покірні невільниці – це дешева робоча сила. Заробляють вони приблизно по 150 гривень на місяць. Гроші на руки не видають, а переводять на спеціальний рахунок. Тратити гривні можна лише у місцевому магазині. Взуття жіноче 35 гривень, каблук є. Труси коштують 23 гривні.

Однак більше за гроші тут котирується умовно-дострокове звільнення. Тому й працюють покірно за хорошу поведінку. А комусь за роботою час швидше біжить.

Ольга вдруге сидить за вбивство. Їй дали 14 років. Як і чимало тутешніх, вважає себе невинною. Цілими днями вона вишиває сорочки. Бірок на одязі, що виготовлений у колонії, немає. Хоча згідно з законом, на всій продукції має бути вказано не тільки місто, де розташована колонія, а й написано, що зроблений товар руками засуджених.

Від роботи звільнені лише пенсіонери. Таких тут кілька десятків. Їм виплачують тільки половину пенсії, решту, згідно з законом, вираховує колонія на власні потреби. Весь свій день вони проводять у бараках перед телевізором. У тюрмі бабусь називають "каральний загін".

112.ua

Новини за темою

Живуть тут у величезних кімнатах, де поміщається з десяток осіб. Замість нар – звичайні ліжка. А засудженим навіть дозволено користуватися косметикою.

Ця колонія на фоні інших – зразково-показова. Сюди мріють потрапити ледь не всі засудженні. В інших в’язницях тюремне життя має абсолютно інші реалії.

* * *

Серед засуджених ця в’язниця має лиху славу. І вони готові давати хабарі, лиш би не потрапити сюди. Бо тут чи не найгірші умови і треба гарувати на підпільних виробництвах. Це 44 жіноча колонія у Чернігові.

Враження, наче потрапляєш у часи Радянського Союзу. Довкола все сіре, жінки закутані у куфайки та пухові хустки. Косметика та чиста білизна тут – неймовірна розкіш.

Це єдина колонія в Україні, де адміністрація заборонила жінкам користуватися підодіяльником. Хоча це незаконно.

Періодично жінки переживають так званий шмон – у перекладі на доступну мову це: перевірка та повний огляд. Процедура досить принизлива. "Два оперативники з пищалкою, ставлять нас на розтяжку, роздягають при всіх, і я повинна присідати, вони там заглядають", - говорить одна з засуджених. У потаємних місцях людського тіла шукають наркотики та телефони. "Нас ще водять на жіноче крісло, там теж огляд. Принизливий. Потім ще голою при всіх контролерах обшукують", - додає засуджена.

Згідно з законом, робити подібні огляди можуть лише медики. Але за колючим дротом своя реальність. Побутові умови теж далекі від ідеалу. Гаряча вода – дефіцит. Банний день – раз на тиждень. Туалет на жаргоні називають – дючка.

У тюремну їдальню навіть страшно заходити, не те що їсти. На стінах сирість, обвалюється штукатурка.

Пайка хліба, шматочок риби і зверху знову хліб. Таке їдло тут називають тюремний гамбургер. Запивають чаєм із пластикового відерця з-під майонезу.

112.ua

Посеред їдальні прямо у підлозі – помийна яма. Туди скидають баланду. Та добро не пропадає. Потім її вивозять свиням.

Ця колонія розрахована на 900 осіб, але зараз тут перебуває лише 200. І це значить, що працювати треба за чотирьох.

Та адміністрація вперто не хотіла пропускати журналістів на промзону. Цей цех називають – пушилка. Спеціальні машини подрібнюють різний непотріб у пил. Знаряддя праці як у первісному ладі.

Недопалки, секонд-хенд – все це подрібнюють і набивають у матраци. Директорка виробництва зізнається – покупців хоч відбавляй. Вся Україна не здогадується, на якому дранті спить. За день можуть набити до 200 матраців.

На одному виробі колонія заробляє 200 гривень, якщо матраців 200, то за день відповідно буде – 40 тисяч! Засуджені ж отримують копійки.

Наступний тюремний бізнес, може, не настільки прибутковий, але ви точно цим користуєтесь і це може нести загрозу вашому життю.

Директорка виробництва викручується як може. Наші журналісти викрили схему, як у тюрмах по всій країні хворі на СНІД та туберкульоз засуджені розфасовують харчові продукти.

Знайте, фактично весь лавровий лист, який ви купуєте у супермаркеті чи магазині, що б не було написано на етикетці – насправді – "мейд ін зона".

Однак чернігівські тюремники пішли ще далі. Тутешня лаврушка йде на експорт, у Євросоюз.

"Якщо є етикетка, на якій зазначено кілька мов різних країн, значить замовляли з перспективою, що у ці країни воно буде точно експортуватися. Це міжнародна контрабанда", - говорить адвокат Іван Ліберман.

У цехах майже тонна спецій, які ще потрібно розфасувати. І понад 300 тисяч вже готових упаковок.

На стінах хазяйнує грибок. На підлозі поміж бруду лежить товар. Та найстрашніше, що на виробництві працюють хворі люди.

Одна із ВІЛ-інфікованих жінок переконує, недавно порізала собі вени прямо на виробництві. Засуджені таким чином висловлюють протест. На робочому місці валяються пляшечки з терапії від СНІДУ. Хворі на туберкульоз також без роботи не сидять.

Це Інна, наші журналісти відшукали її у тубдиспансері. А ще недавно вона із відкритою формою туберкульозу фасувала продукти харчування у чернігівській колонії.

Однією лаврушкою робота не обмежувалась. Фасували також гірчицю. Продавати такі продукти, а тим більше вживати – небезпечно. Злощасні бактерії можуть підхопити покупці, застерігають медики.

Адміністрація викручується як може, запевняє, що це легальне виробництво. Мовляв, мають договори з торговими марками. А гроші дорожчі, ніж здоров’я людей.

Але журналістам жодних документів так і не показали. Ми викликали поліцію та прокуратуру. Правоохоронці відкрили провадження за статтею "порушення законодавства про працю". Бо засуджені працювали задарма.

Покарання за цей злочин – мізерний штраф.

* * *

Качанівська колонія у Харкові. Та сама, де відбувала покарання Юлія Тимошенко.

Це єдина в країні буцегарня, де тримають пожиттєво ув’язнених жінок – на жаргоні – пежешниць.

Та екскурсію тюрмою наші журналісти розпочали із промзони.

Тут шиють фактично все: від дитячого одягу і до військової форми та бронежилетів.

Понад двісті швачок приносять чималий дохід. Постільна білизна, ковдри, подушки. Ви й не здогадуєтесь, що найвідоміші торгові марки родом із харківської тюрми.

Колонія має укладені договори з торговими марками. І це виробництво офіційно приносить колонії чималий дохід. За рік виходить майже сім з половиною мільйонів гривень.

112.ua

Пожиттєво ув’язнені теж працюють, але ізольовано від інших. Вони кроять і зшивають наматрацники.

Усі вони сидять за вбивства. Історії наче під копірку. Чоловік п’яниця, розпускав руки і одного дня вона не витримала. Алкоголь додав сміливості вхопити ножа. Так було і з Валентиною.

Секція, де тримають довічниць, більше нагадує гуртожиток. Єдина відмінність – на вулицю не можна виходити, коли заманеться.

Охайні кімнати, застелені ліжка, та телевізор.

Наталя мовчки в’яже шкарпетки дітям-сиротам. Спиці заборонені, замість них ампулки з-під ручок. Своїх двох дітей жінка втопила в колодязі.

За вбивство двох чоловіків сидить Марина. Вдома були гості, випивали, двоє чоловіків накинулись на її співмешканця. А далі у пам’яті Марини – провал. Коли Марина отямилась – побачила власні закривавлені руки та два трупи.

Чоловік, заради якого вона кинулась в бій, її покинув.

Станом на початок 2018 року в Україні 21 жінка відбувала покарання довічно. З них 18 раніше за гратами ніколи не сиділи.

Восени 2016-го нардепи розглядали законопроект, який міг скасувати довічне ув’язнення для жінок. Але голосування провалилося.

Через двадцять років відсидки кожна довічниця має право просити президента про помилування. Це наразі єдиний спосіб побачити омріяну волю. За всі роки незалежності в Україні помилували лише одну пожиттєво ув’язнену жінку – Любов Кушинську. Вона вийшла на волю у квітні 2018-го. Загалом за гратами Кушинська провела майже 28 років.

* * *

За масивними воротами на території тюрми є ізольований відділ. Заходити туди смертельно небезпечно. Це збаразька колонія біля Тернополя. Єдина в Україні, де лікують туберкульоз у жінок. Це дуже поширена у тюрмах хвороба. Зараз тут 120 пацієнтів. Мінімум півроку, а саме стільки триває курс, їм заборонено виходити за ці стіни.

У відділеннях прохолодно, стовпчик термометра насилу доповз до 13-ти градусів.

Аби подивитись у яких умовах лежать важкохворі, журналісти одягають на себе захисні маски.

Увійшовши сюди без респіратора, можна з легкістю підхопити туберкульоз. У цій палаті лежать хворі на відкриту форму. Ірині – 31. Отримала 5 років за крадіжку продуктів із супермаркету. Болячку підхопила ще на свободі, але у диспансер її перевели лиш кілька місяців тому. А до того спочатку у СІЗО, а потім у Дніпровській в’язниці вона майже рік дихала на інших арештантів.

На тубнарах – так на жаргоні називають лікарню – всі ліжка зайняті. Поряд із туберкульозниками у сусідніх секціях тримають звичайних засуджених. Ось вони вишикувалися у їдальню. Наші репортери теж йдуть глянути, чим годують ув’язнених. До трапези запрошуємо й начальника. Сумніватися йому за статусом не годиться. Тому змушений брати піднос.

Засуджені завмерли – ще такого не було, щоб керівництво з ними за одним столом сиділо.

Змусити себе з’їсти хоч щось нашій журналістці дуже важко. А начальник подає приклад. Такої вистави жіночки ще не бачили.

112.ua

Після обіду жінки відправляються на виробництво. Тут, як і всюди, шиють одяг. Платять мізер.

На складах ми відшукали безліч рулонів тканини. Адміністрація викручується: це замовник забув забрати.

А ще, розповіли засуджені, керівництво колонії дурить замовників – списують тканину і продають наліво.

А це ще одне сумнівне виробництво. У промерзлому цеху крутять похоронні квіти. За день кожна працівниця має зібрати півтори тисячі квіточок. За одну штуку платять півкопійки.

* * *

Дніпропетровська область, місто Покров. Виправний центр № 79. Та нашій знімальній групі тут не раді. Всередину не пускають.

Згідно з законом, помічники народних депутатів можуть у будь-який час разом з журналістами потрапити на територію колонії. Але тут керівництво колонії на прохідній поставило вартового.

Про порушення довелося повідомляти у приймальню заступника міністра юстиції Дениса Чернишова.

Двері колонії вмить відчинилися.

У Покровському виправному центрі відбувають покарання жінки. Їх тут 70. І стільки ж вартових.

Це колонія з найлегшими умовами тримання. Тут сидять засуджені за дрібні злочини.

УДО – це умовно-дострокове звільнення. Швидше вийти можна за хорошу поведінку. А точніше – волю треба заробити. У виправному центрі є величезний швейний цех.

Згідно з законом, засуджені можуть працювати лише за бажанням і за гроші. Але у тутешній тюрмі свої правила. Хочеш вийти по УДО – працюй. І безкоштовно.

"Я тут сиджу вже 11 місяців і мені ніхто не заплатив ні копійки", - скаржиться засуджена Наталя Кучерова.

112.ua

Навіть більше, виявляється – невільниці, які працюють на виробництві колонії, ще мають доплачувати.

Найбільша боржниця – Марина Постовитюк. Вона вже два роки безоплатно гарує на швейці. "Ніякої зарплати за два роки не отримувала, але маю заборгованість 16,5 тисяч", - говорить вона.

Замість грошей адміністрація засудженим інколи сигарети і чай підкидає. "Зарплата вранці 2 цигарки, ввечері 2 цигарки і стакан чаю. За переробіток дали по 5 прокладок і по 5 шматків печива", - додає засуджена.

Та виявляється, батрачити задарма у швейному цеху це ще не найгірше. Щодня 30 засуджених відправляють працювати на "гарячку". Так називають кар’єр нікопольського феросплавного заводу.

Цей поїзд невільниці називають Рейс. З верхівки кар’єра із цистерн виливаються тонни розпеченої сталі. "Сплав з температурою 1200 градусів вони виливають, а ми внизу б’єм це. Там гаряче, у нас капці плавляться. Помаранчева жижа стікає коло нас, ну може за 30 метрів", - говорить засуджена Віра Бохонко.

112.ua

Потім застиглі брили засуджені жінки розбивають вручну.

Щодня Віра Бохонко величезним молотом гатить по камінні. Її робота не всім чоловікам під силу. "Кувалда важить 10 кілограмів. Вночі руки крутить так, що нестерпно. Ми беремо мазь і мажемо, щоб не крутило", - додає засуджена.

За день Віра має набити аж десять тонн брил. Наталя і Марія на кар’єрі працюють так званими носилками. Вони складають подрібнений сплав. Величезні брили жінки носять у руках. Камінь може важити і 30 кілограмів.

"Дівчата носять каміння і вони мають від того шрами всякі, рани на ногах, на руках", - говорить Віра Бохонко.

Щодня кожна бригада має виконати виробітку.

"Нас 13 осіб, значить має бути 13 ковшів. У ковші близько тонни. Тобто до тонни кожна жінка має виконати норму", - говорить засуджена Марія Єрьоменко.

За невиконання плану світить карцер. "В ДІЗО була 7 діб. За те, що ношу маленькі камені. Хтось доповів начальнику колонії, а він виписав порушення режиму", - говорить засуджена Анастасія Сєрова.

Гарують у кар’єрі без вихідних, від рання і до смеркання. Навіть для хворих попусту нема.

На папері невільницям зарплату нараховують, одначе на руки ніхто не отримав ні копійки. Як і у швейному цеху, тут всі винні тюрмі. "Не знаю… я, наприклад, розписалася за 1400 з копійками і нічого не отримала насправді. Ще й 7295 грн у мене мінус", - говорить Віра Бохонко.

Усю зарплату засуджених колонія залишає собі. З невільниць вираховують гроші за комунальні послуги та їжу.

За сніданок і вечерю вираховують по 800 грн на місяць. Відмовитися від харчів засуджені не можуть.

Усі ці жінки опинилися за гратами за не надто серйозні злочини. І тепер вони у справжньому рабстві, де змушені безоплатно гарувати. Невільниці самі зізнаються, після такого виправного центру на волю вони вийдуть озлобленими зечками.

"Тут більш агресивним стаєш, хочеться просто тією кувалдою дати комусь із них по голові. Можна сісти і строк заробити ще більший. Нас просто провокують. Взагалі дурдом", - зізнається Віра Бохонко.

Вже у Києві про виявлені у Покровському виправному центрі порушення ми розповіли заступнику міністра юстиції Денису Чернишову. Але куратор пенітенціарної системи відповів, що боротися зі зловживаннями – це робота прокурорів.

"Хай компетентні органи це перевірять, ми, як завжди, нікого не покриваємо, якщо винні - люди будуть притягнуті, якщо невинні - що про це говорити", - говорить Чернишов.

112.ua

А щоб винних справді притягнули до відповідальності, про усі факти зловживань у виправному центрі ми повідомили в Генеральну прокуратуру. Після нашого звернення представники Генпрокуратури поїхали на Дніпропетровщину.

Правоохоронці підтвердили: в’язні працювали наче раби, жодного трудового договору не було.

"Жодних трудових договорів, я це констатую і нам начальник установи це підтвердив. І я зобов’язав його написати на себе пояснення і він чітко вказав, що відносно кожної особи, яка працює на заводі, трудових договорів не існує", - говорить прокурор ГПУ Руслан Яцкевич.

Далі більше. Феросплавний завод зарплату засудженим нараховує, але до невільниць гроші не доходять.

"Ну таке я перший раз бачу… Так щоб таке відрахування… і таку бухгалтерію у кавичках я перший раз бачу. Феросплавний завод перераховував на кожну з цих 30 засуджених більше 7 тисяч гривень у місяць, а після всіх відрахувань вони були винні 2, 3, 7 тисяч гривень кожна", - зізнається прокурор ГПУ Михайло Кандиба.

Руслан Яцкевич додає, що, мало того, прокурори дізналися, що начальник установи хотів вже після відбуття строку покарання з колишніх в’язнів стягувати кошти.

За виявленими фактами Генпрокуратура порушила два кримінальних провадження: про грубе порушення законодавство про працю – за це світить лише штраф. І про торгівлю людьми. Цей злочин передбачає від 3 до 8 років ув’язнення.

Тим часом невільницям Покровського виправного центру зарплату досі не платять. На кар’єрі вони гарують задарма.

* * *

Не роботою єдиною живуть засуджені жінки. Поки воля витає лиш у мріях, у буцегарнях вони влаштовують особисте життя.

Романи з представниками адміністрації, звісно, бувають. Та найчастіше жінки крутять шури-мури між собою.

Жінок, які гидують зносинами із собі подібними, називають натуралки. Вони, як правило, мають невеликі терміни ув’язнення і сидять вперше. Настя одна із них. Розповідає про тюремні підкати.

"Якщо бачиш листівки, шоколадки, іграшки, не бери їх в руки. Якщо взяла до рук шоколадку, ти вже дала відповідь. На взаємосимпатію", - говорить засуджена Анастасія.

А ще за гратами, як і, зрештою, на свободі, кохання також продається. Тільки замість валюти тут сигарети, чай та одяг.

"Комусь йде допомога зі свободи, а комусь ні. А курити хочеться. Надаси сексуальні послуги, і в тебе все буде", - говорить колишня засуджена Марина.

Марина провела за гратами добрих десять років і на собі відчула всі тонкощі перебування у жіночому колективі. Колишня засуджена відверто говорить про те, як у в’язницях ЦЕ відбувається.

"Не обов'язково займатися сексом в ліжку лежачи. Там де завгодно займаються. Собаки і на вулиці цим займаються", - говорить вона.

Якщо пара живе в одному бараку, то їхні ліжка ставлять поруч, завішують ковдрами і виходить любовне купе. Адміністрація на такий шалаш закриває очі.

Дві половинки – так називають пару, де обидві залишаються жінками. А ще є верх-низ, де одна із партнерок приміряє на себе роль чоловіка.

"Та, яка грає роль чоловіка, називає себе кобель. Ходить по-іншому, манери, тактика розмови. Вони стрижуться налисо, або коротко", - говорить засуджена Анастасія.

У в’язницях інколи виникають справжні шекспірівські пристрасті, коли подружку пробують відбити.

У цієї пари все серйозно. Їдять за одним столом, працюють в одному цеху. Живуть вони у різних бараках, любовне купе збудувати не можуть. Тож, можливість побути удвох шукають деінде.

Ліза у цій парі – чоловік, Марина, відповідно, залишилася жінкою.

Марині лише 31. А вона вже відмотала 12 років за вбивство. Її обраниці Лізі майже 50, вона типова рецидивістка, загалом 36 років на нарах. Яке воно – життя за колючим дротом – жінка толком і не знає.

Вона професійна кишенькова злодія – власну майстерність демонструє на нашій журналістці.

Востаннє її затримали, коли крала п’яною. У такому стані майстерність втрачається.

За кілька місяців Ліза вийде на свободу. Марині залишилось відмотати ще три роки. До того часу Ліза на волі хоче обзавестись житлом, щоб як належить зустріти свою половинку.

Та, як зізнаються самі бувалі засуджені, тюремні союзи на волі переважно довго не тримаються.

А наразі вони насолоджуються останніми моментами разом. Адміністрація на таку любов закриває очі.

Більше того, засуджені сподіваються, що їм офіційно дозволять селитися парами. Європейські погляди на сексуальну орієнтацію у тюрмі поширюються швидше, ніж загалом в Україні.

І на відміну від чоловічих тюрем, одностатеві зносини серед жінок не засуджуються. У жіночих колоніях здебільшого немає тюремної ієрархії.

Їхня відсидка – це робота у холодних цехах, вільний час перед телевізором. І бажання чим швидше вийти на омріяну волю.

А довічниці навіть коли грають у нарди – це найпопулярніше заняття у тюрмі – через кості гадають: коли приймуть закон, який скасує пожиттєве ув’язнення для жінок.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>