Рік без АТО: Чим зараз дихає мирний Маріуполь

Вже рік Маріуполь, який опинився в 2014 році в епіцентрі бойових дій у Східній Україні, живе без придатку АТО. Його скасували у квітні минулого року, після того, як посунули лінію фронту на 25 км від міста. Ми вирушили подивитися, як повертається до мирного життя місто, в якому не так давно проросійські бойовики розстріляли мирний мікрорайон "Східний" на околиці, а в центрі спалили управління МВС

Рік без АТО: Чим зараз дихає мирний Маріуполь
112.ua

Олена Голубєва

Журналіст, 112.ua

Вже рік Маріуполь, який опинився в 2014 році в епіцентрі бойових дій у Східній Україні, живе без придатку АТО. Його скасували у квітні минулого року, після того, як посунули лінію фронту на 25 км від міста. Ми вирушили подивитися, як повертається до мирного життя місто, в якому не так давно проросійські бойовики розстріляли мирний мікрорайон "Східний" на околиці, а в центрі спалили управління МВС

Повний репортаж читайте в журналі "Хроніки 112". Випуск 16. Рік без АТО: Чим зараз дихає мирний Маріуполь

До війни до Маріуполя можна було дістатися літаком Київ - Донецьк (півтори години льоту), а звідти маршруткою до Маріуполя рукою подати. Тепер Донецьк – тимчасово окупована територія, а донецький аеропорт – легендарний пам'ятник мужності українських "кіборгів", які тримали його оборону до останнього. Пам'ятник подвигу, в якому люди витримали, проте не витримав бетон.

Тепер до Маріуполя з Києва майже всі дістаються потягом. З урахуванням того, що він іде через Запоріжжя, в дорозі перебуває майже 16 годин. Раніше маршрут пролягав через Донецьк, що за часом було набагато менше, ніж зараз.

У поїзді дорога з Києва - одна з головних тем обговорення. Не те, щоб літак, хоча б швидкісний потяг "Хюндай" пустили! З'ясовується, що мої попутники на маршруті Київ - Маріуполь - мандрівники з великим досвідом.

Бувалі не радять економити, купуючи квитки на плацкарт. У цих вагонах їздять переважно військовики.

- Буваэ і п'ють, і бійки. Всяке, - зітхає провідниця.

Фрагмент електронного журналу "Хроніки 112" 112.ua

У нас у вагоні підібралися люди непитущі, але товариські. Двері купе не зачинялися допізна. Більш ніж сполучення між містами всіх хвилює війна. За іронією, всі, хто зібралися на вечірнє чаювання в одному з купе, знають про неї не з новин.

- Ми відразу дітей забрали і - на відпочинок. Думали, пересидимо, і все розсмокчеться, - ділиться спогадами чоловік, який виїхав з Донецька в 2014 році.

- І ми так думали, що буде, як у Слов'янську, - каже інший.

- Не розсмокталося..., - зітхають.

Згадують свої покинуті будинки, квартири.

Чоловік їде до Волновахи, а потім до окупованого Донецька продавати квартиру.

- Ми вже й надію втратили. Але зателефонував ріелтор. Каже, йому завдаток дали вже.

Пояснює, автівкою вирішив не їхати. Нормальної дороги немає. 100 км до Донецька траса вбита буквально.

- Обстрілами? – уточнюю.

- Ні, - заперечують обізнані співрозмовники, - бронетранспортерами розбита.

- Так, товариш теж їхав на джипі, так каже, асфальт просто горбом, доводилося об'їжджати, як на гірці, - вклинюється хлопець.

- Тому вирішили через Волноваху. Там, кажуть таксисти, налагодили регулярні маршрути через блокпост. Ось тільки як гроші вивозити? "Деенерівці", кажуть, більш ніж тисячу доларів провозити не дозволяють.

Помовчали.

Фрагмент електронного журналу "Хроніки 112" 112.ua

Повний репортаж читайте в журналі "Хроніки 112". Випуск 16. Рік без АТО: Чим зараз дихає мирний Маріуполь

- А Росія грошові перекази в Україну взагалі заборонила. У тому сенсі, якщо виїхати до Росії і звідти переслати.

Знову помовчали.

- Гроші то таке, а от як ви будете вивозити меблі, речі? – запитую я.

Всі співрозмовники з подивом повертаються до мене. Розумію, сказала щось не те.

- Ми про це навіть не думали ніколи, - кажуть вони. – Тоді, в 2014 році, коли обстріли були, приїжджали, щоб відвезти людей, своїх собак, котів, - все забирали в першу чергу. Потім ті, хто залишився, знайомі, сусіди, передавали, як могли, фотографії. От і все.

- Так квартиру з меблями продаєте?

- Звичайно, з меблями, зі шторками, килимками, рушниками, посудом. З усім, що в нас там було. Заберу тільки фотографії, які залишилися.

- Це боляче? – уточнюю.

- Дуже, - каже мій співрозмовник, - адже я пам'ятаю, як ми нарешті змогли з дружиною купити цю квартиру ще в 90-і. Обміняли на однокімнатну з доплатою. А тоді часи були такі неспокійні, й інформацію, що квартира продається, передавали через знайомих, щоб бандити не дізналися. Там донька народилася, вже в цій квартирі.

Примітно, що коли я вже згодом поділилася з одним із місцевих мешканців тим, що в поїзді мені довелося зустріти людину, яка їхала до окупованого Донецька продавати свою квартиру (абсолютно немислима річ у моїх типово київських мізках), той всупереч очікуванням навіть не здивувався. Тільки жадібно уточнив:

- За скільки? За скільки продавав? – та здивовано: – І ти не запитала? А квартира хоч в центрі, ні? Тому що ми... а наші...

Фрагмент електронного журналу "Хроніки 112" 112.ua

У попутників у поїзді питаю:

- Це добре, що вам навіть вдасться продати. А от як з тими будинками і квартирами, в які ті, хто залишився на окупованих територіях, вселяться без дозволу? Як це все буде, коли територія повернеться додому, під контроль України? – питаю.

- Хай тільки спробують, я їх своїми руками викину з нашого будинку, противні загарбники, - скидається юна дівчина. - У нас дача залишилася в Широкиному. Вже рік не знаємо, що з нею. Раніше мама телефонувала сусідам, а тепер і вони звідти виїхали. А там все мама, дід своїми руками робили. У нас там виходиш - і відразу море, а на березі абрикос зростає. І одна гілка у нього – просто як лавочка, таке природне явище. Ми там дуже любили з мамою сидіти і дивитися на море. Я б їх взагалі всіх...

- Ну що ти, так не можна, - помовчавши, м'яко умовляють її співрозмовники, - не можна судити тих, хто там залишився. Адже у когось батьки хворі...

- Так, а вчителів, професуру, лікарів "деенерівці", кажуть, під страхом розстрілу не випускали..., - говорить хлопець.

- Ну так, не можна. А так, як вони, можна? Приїжджають до Маріуполя за українською пенсією. А моя бабуся, яка на відміну від них, другу пенсію на окупованих територіях не отримує, приходить, а один стоїть такий і каже їй: можете навіть не займати чергу, зі мною ще 20 осіб. Пул з Донецька.

Співрозмовники мовчать. Помалу розмова знову повертається до Маріуполя.

Повний репортаж читайте в журналі "Хроніки 112". Випуск 16. Рік без АТО: Чим зараз дихає мирний Маріуполь

Олена Голубєва

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>