banner banner banner banner

Продам тюрму. Дорого

Міністерство юстиції – це інституція, на яку покладено відразу чимало завдань. Досить різних й, здавалося б, далеких одне від одного. Це і реєстрація політичних партій, і нагляд за пенітенціарною системою, це і нотаріат та адаптація українського законодавства до міжнародних норм. Але очільник відомства Денис Малюська зробив сенсом своєї діяльності тюрми та СІЗО – пенітенціарній системі він приділяє максимум уваги. Однак його завзяття не справляє враження: досить часто міністр просуває ідеї, які суперечать не тільки здоровому глузду, але й Кримінальному кодексу.

Продам тюрму. Дорого
112.ua

Наталія Лебідь

Журналіст

Міністерство юстиції – це інституція, на яку покладено відразу чимало завдань. Досить різних й, здавалося б, далеких одне від одного. Це і реєстрація політичних партій, і нагляд за пенітенціарною системою, це і нотаріат та адаптація українського законодавства до міжнародних норм. Але очільник відомства Денис Малюська зробив сенсом своєї діяльності тюрми та СІЗО – пенітенціарній системі він приділяє максимум уваги. Однак його завзяття не справляє враження: досить часто міністр просуває ідеї, які суперечать не тільки здоровому глузду, але й Кримінальному кодексу.

Чого хоче міністр

Ще у квітні 2020-го Денис Малюська представив концепт реформування пенітенціарної системи. До сесійної зали Верховної Ради він так і не дійшов, але міністр взявся впроваджувати окремі його положення, не чекаючи на благословення депутатів. Головні напрями тюремної реформи від Малюськи можна сформулювати як 1) скорочення в’язниць як таких, 2) скорочення їхнього "контингенту", 3) заробляння на СІЗО шляхом впровадження "платних" камер. 

Скорочувати будь-що нинішня влада любить й охоче цим займається. Поки флагман реформ Міхеіл Саакашвілі планує радикально "урізати" кількість судів, Малюська трудиться на своїй ниві. Мін'юст, за словами міністра, ініціює запуск універсальних установ виконання покарань з кількома рівнями безпеки, щоб злочинці могли утримуватися в межах однієї установи. А також, щоб такі установи містили окремі, ізольовані дільниці слідчих ізоляторів.

"Це надасть нам значну економію бюджетних коштів і дозволить закрити велику кількість напівпорожніх тюрем. З іншого боку, ув’язнені зможуть перебувати ближче до своїх сімей – отримувати передачі та частіше спілкуватись із рідними. Ми також хочемо впровадити оцінку або ж рейтингування установ відбування покарання залежно від багатьох факторів – рівень дотримання прав людини, умов забезпеченості засуджених, якості оцінки ризиків та потреб… Усе це дозволить нам зробити систему, з одного боку, дешевшою, з іншого боку – істотно ефективнішою", – заявляє Малюська.

Новини за темою

Отже, перший проект – закрити старі в’язниці та відкрити нові, універсальні. Другий: відпустити на волю злочинців, засуджених за незначні злочини, впровадивши альтернативну систему покарань. Зокрема, так званий "пробаційний нагляд" – замість традиційного позбавлення волі. Суть його Малюська викладає так: "Людина несе певні обов’язки, наприклад, влаштуватись на роботу, пройти лікування, навчання, іноді за її пересуванням буде слідкувати електронний моніторинг. Люди, які проходять пробацію, вже зараз фактично не вчиняють нових злочинів. 98% людей абсолютно нормально ресоціалізуються. Вкрай ефективний засіб впливу на злочинців", – переконаний міністр.

Окрім того, передбачається максимально розширити застосування сфери громадських робіт як різновиду покарання. І тут йдеться не про тяжкі злочини, а про дрібні, коли людину відправляти у місця позбавлення волі немає сенсу. Громадські роботи будуть застосовані як основний, так і як додатковий різновид покарання, наприклад разом з пробаційним наглядом.

"Ми пропонуємо скасувати такий різновид покарання як обмеження волі, коли людина ночує у виправному центрі, а протягом дня може виходити за його межі. Навіщо таке покарання існує і яка його мета – не зовсім зрозуміло. Відповідно ми хочемо, щоб обмеження волі було замінено пробаційним наглядом. Окрім того, ми хочемо максимально індивідуалізувати покарання. І робимо фокус на оцінці ризиків та потреб кожного засудженого. Така оцінка буде слугувати базою для визначення наступної долі засуджених. Наприклад, умовно дострокове звільнення, за яким зараз звільняються близько 30% усіх засуджених, причому таке звільнення відбувається за досить розмитими підставами. Ми хочемо, щоб умовно дострокове звільнення відбувалося на підставі науково обґрунтованого статистичного методу – ризику повторного вчинення злочину таким засудженим", – говорить Малюська.

Милі вбивці та лакшері-тюрми

До якогось часу пропозиції керівника Мінюсту виглядають цілком прийнятними. З ними можна погоджуватися або ні, але вони, принаймні, придатні для дискусії. Але у Дениса Малюськи є й інший набір ідей, які буквально заганяють у ступор. Нещодавно чиновник надумав залучити штучний інтелект для обрання запобіжного заходу або покарання для обвинуваченого у карній справі. Таким чином Малюська сподівався вилучити з процесу людський фактор, а, простіше кажучи, хабарі або "телефонне право" для суддів. А тому цілком серйозно запитував у своїх фоловерів на Фейсбуці, де краще закупити відповідний "софт".

Ще раніше, тобто до ідеї зі штучним інтелектом, Малюська пропонував відпустити на свободу частину в’язнів – навіть тих із них, які засуджені до довічного ув’язнення, тобто мають в бекграунді тяжкі та особливо тяжкі злочини, передусім – вбивства. Мотивував це міністр як епідемією коронавірусу, так і тим, що "довічники" – загалом доволі симпатичні люди.

Засуджені до довічного ув’язнення – це "украй стримані, розумні, інтелігентні, начитані люди. Класичний приклад – це коли людина 19-20 років повернулася з армії, молодий-зелений. У когось у банді когось вбили із групи таких же… Це було в 1989-1990-1991 роках. Зараз 2020-й. Вони сидять десятки років. Це люди, яким вже 40-50 років. Вони навіть особливо не пам’ятають те своє життя. Це абсолютно принципово інші люди, не такі, якими вони потрапили до в’язниці. Я таких готовий брати на роботу. З ними можна спілкуватися про безліч різних речей. Вони обережні і не бачили іншого світу. Це жахливо", – просторікував Малюська.

"Потрібно, щоб суспільство зрозуміло, що це безпечно, ці люди адекватні, їх можна поетапно, вибірково, після ретельного аналізу психологів поступово випускати, і немає сенсу витрачати бюджетні кошти на їх утримання", – додав він.

Оскільки економія коштів та наповнення бюджету стало свого роду ідеєю фікс для Малюськи, міністр виступив з іще двома ініціативами. По-перше, приймати у заставу від тих, кого суд готовий відпустити до ухвалення вироку, нерухоме майно. "Ми пропонуємо приймати в якості застави не лише грошові кошти, але й, наприклад, нерухомість. Або ж надавати можливість розстрочки сплати застави", – каже міністр.

Ініціатива номер два – це облаштовувати приватні СІЗО або ж хоча б приватні камери для багатіїв, котрі суттєво відрізнятимуться за рівнем комфортну та якістю обслуговування. "Ми підемо на приватизацію СІЗО. І в нас дійсно з’являться приватні СІЗО – це слідчі ізолятори, де особи утримуються до вироку суду", – обіцяє Малюська. В чому сенс новації? За перебування у приватному (читай: поліпшеному) СІЗО платитиме сам "клієнт", і ці кошти підуть на утримання СІЗО державних, де знаходяться ті, хто платити за себе не може. Малюська порівнює приватні СІЗО з такими собі готелями, єдина відмінність яких – наявність охорони та ґрати на вікнах.

Міністрові вже не раз пояснювали, чому подібна ідея є не просто поганою, але й злочинною, але він, схоже, не збирається відступати від наміченого плану.

Власне, відправлення людини до СІЗО (на відміну від бронювання готелю) – акція примусова, яку здійснює держава і яка несе за це відправлення 100% відповідальність. Розподіляти заарештованих на тих, хто може і хто не може дозволити собі кращі умови, означає порушувати засадниче положення про рівність всіх людей перед законом й, окрім того, цілу низку статей Конституції України.

Зокрема, статтю 28-му, яка забороняє катування, а також "жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність" поводження або покарання. А ще статтю 21-шу та 24-ту, які декларують рівність прав людини та невідчужуваність і непорушність її свободи. Статтю 8-му, що проголошує верховенство права. І, нарешті, статтю третю Конституції, яка говорить про те, що "людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю".

І ще один важливий момент: до слідчих ізоляторів направляють невинних громадян. Невинних у тому розумінні, що до вироку суду їхня провина не вважається доведеною, а суд (що в Україні трапляється рідко, але все таки трапляється) може завершитися й виправдувальним вироком. А відтак чому потенційно невинна особа повинна сплачувати державі за свою примусову ізоляцію – лишається незрозумілим. Як і те, чи збирається пан Малюська виплачувати компенсацію людині, котра покине судову залу очищеною від будь-яких підозр.

Вже зараз міністра юстиції можна було б притягувати до відповідальності як мінімум за перевищення службових повноважень. І за нехтування правами людини, порушення яких є очевидним. Але схоже, що урядовець не розуміє, що сам може випробувати на собі всі принади "відреформованої" ним пенітенціарної системи. А тому жарти на тему VIP-камер не сходять зі сторінок Фейсбуку Дениса Малюськи.

Так, 1 серпня міністр презентував дві платні камери в Одеському слідчому ізоляторі – з ремонтом, кондиціонером та власним бойлером. Ціни на них "стабільні незалежно від сезону", зауважив Малюська. Доба коштує 985 гривень, тиждень – 3502 грн, місяць – 4093 грн. "Справа в тому, що весь Київ відпочиває в Одесі, а платних камер там не було. Столичні жителі могли зазнавати дискомфорту. Ну а ми ж клієнтоорієнтовані. Де клієнти – там і ми", – написав Малюська в притаманному йому стилі. Та ще й запропонував купувати сертифікати на платні камери і дарувати їх потенційним "клієнтам".

Найгірше за все те, що із Малюською ніколи не можна бути впевненим у тому, жартує він чи говорить серйозно. Але якщо сертифікати – не жарт, міністру теж варто придбати такий. Про всяк випадок.

А що у "попередників" та за кордоном?

Як це часто буває у нинішньої влади, ряд ідей вона запозичила у влади попередньої. Ідею реформувати пенітенціарні заклади і навіть пускати їх з молотка просували ще за прем’єрства Володимира Гройсмана. Щоправда, тоді йшлося про продаж лише двох СІЗО – Лук’янівського у Києві та Львівського. Ба, власне, не так самих СІЗО, як землі, на якій вони розташовані. Оскільки обидві тюрми знаходяться у державній власності, їх реалізація була можливою, але так і не відбулася.

Причини цього наразі невідомі. Ділянка землі, на якій розташоване Лук’янівське СІЗО, на початку 2017 року оцінювалася у майже 10 мільйонів гривень. Можливо, ціна не видалася привабливою потенційному покупцю, котрий, до всього, мав би й нести витрати, пов’язані із ліквідацією будівлі тюрми. Друга ймовірна причина полягає, можливо, у тому, що всіх "зеків" треба було кудись переміщати. Відпускати ув’язнених на всі чотири сторони, як це пропонує робити Малюська, за часів Гройсмана ніхто не збирався.

Для "клієнтів" "Лук’янівки" підібрали варіант у Коцюбинському – селищі міського типу, що на Київщині. Там, природно, були не в захваті від такого сусідства. Хоча заступник тодішнього міністра юстиції Петренка Денис Чернишов і роз’яснював принагідно, що у міністерства "є земельна ділянка з державною формою власності, яка перебуває в розпорядженні пенітенціарної системи, але ніяк не в розпорядженні Коцюбинської селищної ради", тобто питати чийогось дозволу держава не збиралася.

У кожному разі, продаж найбільшого в Україні СІЗО було знято з порядку денного. Ізолятор і досі перебуває у державній власності. Що ж стосується закордонного досвіду, то, власне, він існує. Так, у США приватна тюремна індустрія найактивніше розвивалася у 80-і роки минулого століття, коли в країні йшла боротьба з наркоторгівлею. Зараз у США 2,1 млн в'язнів, близько 128 тис. із них (6%) перебувають у приватних в'язницях. Держава платить за це компаніям 23 тис. доларів на рік за одного в'язня.

Новини за темою

При цьому в американських приватних в'язницях є свої суттєві недоліки: приватні компанії нерідко заощаджують державні гроші, виділені на ув'язнених, а також не приймають хворих або нездатних до важкої праці людей.

У Великій Британії приватні в'язниці з'явилися в 90-х роках. Станом на початок року з 83,5 тис. ув'язнених 15,9 тис. (19%) відбували покарання саме в приватних в'язницях. У приватній тюремній індустрії Британії інша проблема: високий рівень насильства, незаконне зберігання та вживання наркотиків.

Тим часом в Австралії з 43,1 тис. засуджених 7,4 тис. осіб перебувають у недержавних (17%) в'язницях. Однак умови там чи не гірші: на одного ув'язненого в добу витрачають близько 200 доларів, а в державній в'язниці – 300. При цьому деякі приватні в'язниці переповнено.

Також приватні пенітенціарні заклади є в Бразилії, Мексиці, Франції, Британії, Південній Кореї, Японії, Новій Зеландії, Данії, Естонії, Чилі, Перу та ПАР. Однак тут йдеться саме про злочинців, які були визнані такими згідно із рішенням суду. Щодо контингенту слідчих ізоляторів, тобто людей, чия провина ще не доведена, то виглядає на те, що ніде у світі їх не тримають у приватних тюрмах. Україна може стати "піонером" у цій галузі, хоча невідомо, чи потрібна нашій державі така пальма першості.

Наталія Лебідь

Джерело: 112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>