Працівнику ЧАЕС, йдеш у відпустку - здай дозиметр

Кажуть, багатьох опромінених у перші дні пожежі на Чорнобильській АЕС у 1986 році ховали на більшій глибині, ніж було треба, і в свинцевих трунах. Хай там що, але поховати людину, яка навіть зазнала сильної дози опромінення, - справа кількох днів, а от поховати атомну електростанцію, аварія на якій забрала тисячі життів, виявилося справою непростою. На це піде не один десяток років і знадобляться зусилля тисяч людей. Якщо дивитися поверхово, робота на ЧАЕС не особливо відрізняється від інших робіт, що потребують міцних рук і професійних знань. Але це поки... Багатотонні поклади радіаційного пилу і паливних збірок під контролем. Якщо ж ситуація з-під нього вийде, потрібно бути готовим не залишити пост. Як не залишили свої робочі місця ті, хто, незважаючи на нудоту, темряву в очах, з повним розумінням масштабів загрози, залишався на станції, коли сталася катастрофа у 1986-му. І це, мабуть, головна відмінність роботи на станції. 112.ua вивчав, як влаштовані життя і побут працівників Чорнобильської атомної станції через 18 років після її повної зупинки

Працівнику ЧАЕС, йдеш у відпустку - здай дозиметр

Олена Голубєва

Журналіст, 112.ua

Кажуть, багатьох опромінених у перші дні пожежі на Чорнобильській АЕС у 1986 році ховали на більшій глибині, ніж було треба, і в свинцевих трунах. Хай там що, але поховати людину, яка навіть зазнала сильної дози опромінення, - справа кількох днів, а от поховати атомну електростанцію, аварія на якій забрала тисячі життів, виявилося справою непростою. На це піде не один десяток років і знадобляться зусилля тисяч людей. Якщо дивитися поверхово, робота на ЧАЕС не особливо відрізняється від інших робіт, що потребують міцних рук і професійних знань. Але це поки... Багатотонні поклади радіаційного пилу і паливних збірок під контролем. Якщо ж ситуація з-під нього вийде, потрібно бути готовим не залишити пост. Як не залишили свої робочі місця ті, хто, незважаючи на нудоту, темряву в очах, з повним розумінням масштабів загрози, залишався на станції, коли сталася катастрофа у 1986-му. І це, мабуть, головна відмінність роботи на станції. 112.ua вивчав, як влаштовані життя і побут працівників Чорнобильської атомної станції через 18 років після її повної зупинки

Шлях службової електрички, якою співробітники Чорнобильської атомної електростанції добираються на роботу зі Славутича, лежить через митну територію Білорусі. За вікном пролітають мальовничі болота, ліси Полісся. Потяг без зупинок. Час у дорозі – 57 хвилин. Ще частина співробітників живе в режимному Чорнобилі, а деякі в Іванковому – в цьому випадку в'їзд до зони з боку КПП "Дитятки". Станція, на яку прибуває електричка, називається Семиходи – за назвою села, яке було на місці нинішньої Чорнобильської АЕС до того, як партія та уряд ухвалили рішення його знести, звільнивши територію для промислового гіганта – чотирьохблокового колоса, що виробляє електрику з енергії радіоактивних уранових збірок.

Електричка ходить зі Славутича щоранку п'ять днів на тиждень, повертаючи персонал, що працює 7 годин на день, додому до 18:00. Ще частина працівників ЧАЕС працює в 12-годинну зміну. Їх називають змінним персоналом. В електричці у кожного співробітника станції своє місце – це негласне правило, люди звикають сідати на одне і те ж сидіння, не змінюючи його по багато років, як паркувальне місце. Мабуть, якщо хтось захворіє, звільниться або не дай Бог помре, це відразу стане помітно всьому вагону, місце буде пустувати.

Спецелектричка приходить у закритий модуль, який для зниження радіаційного фону в перші роки після аварії був обшитий ще й свинцевими листами – потім їх зняли. Щоб потрапити всередину модуля, співробітники проходять КПП. Над одним з них плакат: "Виходячи з відпустки, отримай дозиметр". Зі зворотного боку є плакат із закликом: "Йдучи у відпустку, здай дозиметр". Йдеться про так званий накопичувачі, він є у кожного працівника станції і носиться як бейдж на мотузці на шиї. Дозиметр вимірює рівень накопичення дози опромінення кожного зі співробітників. Всупереч поширеному міфу, він не "пищить" в особливо забруднених місцях. "Ми не бачимо показники накопичувачів – вони здаються кожен місяць відповідальному підрозділу, який фіксує показники в індивідуальних картках співробітників", - говорить співробітниця ЧАЕС Юлія Марусич.

Музейного вигляду радіоточка на КПП передає зарядку: "вдих-видих, вдих-видих" бадьоро несеться з динаміка по жахливого вигляду похмурому коридору. Від агітплакату "Умій діяти при пожежі" тут, за декілька кілометрів від зруйнованого 4-го енергоблоку, пробирає, звичайно, до кісток. У модулі кілька поверхів, на яких розташовані роздягальні для персоналу. Сотні одноманітних рядів сірих шафок зі змінним одягом. У кожній роздягальні туалет. Тут переодягаються й адміністративні працівники, і ті, хто працює безпосередньо всередині блоків. На місцевому жаргоні це називається "санприймач". Щоправда, співробітники, що працюють безпосередньо в блоці, переодягаються двічі: тут і в санприймачі на самій ЧАЕС. Це необхідно, оскільки вони повертаються назад разом з усім персоналом і потрібно виключити ризик присутності одягу, який може бути забруднений радіацією. Від санприймача до адміністративного корпусу ЧАЕС людей возять автобуси.

За вікнами автобуса пропливає ще один гігант заввишки з 30-поверховий будинок. Це оточене завмерлими заржавілими кранами зупинене в 1986 році будівництво 5-го і 6-го енергоблоків. Ядерне паливо в ці блоки тоді ще не було завантажено, але на момент аварії там працювала зміна із 285 будівельників та інженерів… Звідси до 4-го блоку рукою подати. Пропливає за вікнами гігантська градирня, теж недобудована. Канали водойми охолоджувача. Зараз у них рівень води знизився на кілька метрів – адже станція не виробляє електроенергію, ядерне паливо з усіх блоків вже вивантажено, нічого охолоджувати.

На ЧАЕС зараз працюють 2,3 тисячі осіб, для порівняння, на кінець 2000 року, на момент зупинки станції було близько 10 тисяч співробітників. Але це тільки штатні співробітники. Життя АЕС, яка і після фактичної смерті залишається колосом – практично містом, що займає декілька квадратних кілометрів, – обслуговують ще й тисячі співробітників підрядних організацій. Вони займаються прибиранням приміщень, готують їжу для їдалень (саме так – їх на території три), дезактивують службовий одяг. Найбільше підрядників працює на будівництві арки – безпечного конфайнменту, який у листопаді 2016 року було встановлено над об'єктом "Укриття", що закриває зруйнований 4-й енергоблок. Тут працюють до 500 осіб на день одночасно. У пік будівництва, перед тим як арка була встановлена, кількість людей сягала 1,5 тисячі, кажуть співробітники станції. Співробітники майданчика "новарки", як називають проект на місцевому жаргоні – за назвою компанії генпідрядника будівництва, французької NOVARCO, як правило, працюють вахтами по 15 днів (15 вихідних). У них своя окрема їдальня – на малій будбазі, як тут кажуть.

Арка має виняткову важливість. Вона та об'єкт "Укриття" приховують 1300 тонн паливомістких радіоактивних матеріалів: лавові маси, паливні збірки, фрагменти активної зони, графітову кладку, дрібнодисперсний радіоактивний пил, воду. Всередині об'єкта, за оцінками, до 4 млн т радіоактивного пилу. Його просочування відбувалося постійно всі ці роки, як контрольовано – через вентиляцію, так і неконтрольовано – через шпарини у покрівлі, отвори конструкції. Адже як будували "Саркофаг"? А будували – як могли: тоді, в 1986 році, радіаційний фон зашкалював. До зруйнованого блоку, який випромінював смертельні дози,  підганяли крани, скидали будівельні конструкції на його дах з вертольота. В результаті вийшло багато щілин – конструкція не була монолітною. Вже через 20 років, після введення в експлуатацію "Укриття", фахівці заговорили про загрозу його руйнування. Хоча спочатку очікувалося, що він простоїть щонайменше 30 років.

Через щілини у зруйнований блок з дощами і талим снігом потрапляла вода. Її небезпека в тому, що вода мігрує і може виносити радіоактивні матеріали. І хоча практично на всій площі всередині зруйнованого блоку є прилади для вимірювання випромінювання, там є і приміщення, у які і до цього моменту люди не мають доступу, а відповідно, не знають, які там можуть бути елементи, наскільки вони радіоактивні. Туди, куди не можуть дістатися люди, без проблем добирається вода. За оцінками, після встановлення арки, надходження води зменшилося в 3-4 рази.

Новини за темою

Зараз конфайнмент ще не введено в експлуатацію – він не до кінця герметичний. У цьому напрямі ведуться роботи. "Але він вже працює, коли аркова споруда перебувала на майданчику монтажу – 300 метрів від нинішнього положення, в цій же точці рівень радіації був у 5-7 разів вищим. Зараз арка навіть не повністю загерметизирована, ці роботи на фінальній лінії, зараз триває герметизація. Після того як арка була встановлена в проектне положення, ми стали міряти, 100, 200, 300 метрів на різній висоті, так-от, у середньому рівень радіації впав у 10 разів. Після герметизації, очікувано, рівень випромінювання ще більше знизиться", - розповіла 112.ua співробітниця ЧАЕС Юлія Марусич.

За її словами, викиди пилу, професійною мовою – газоаерозольні викиди, знизилися в 3-4 рази в порівнянні з аналогічним періодом 2016 року. На датчику, розташованому в будівлі оглядового майданчика, фон становить 133 мікрорентгени на годину (у Києві близько 30). Сам датчик знаходиться на рівні покрівлі, тому в приміщенні фон нижчий.

Незважаючи на те, що ядерне паливо з блоків вже вивантажено, роботи у співробітників ЧАЕС достатньо. "Блоки розвантажені – але це не означає, що ми замок на двері повісили. Зокрема, ми використовуємо обладнання для транзиту електроенергії в єдиній енергосистемі України". До того ж триває демонтаж обладнання. Зараз демонтується турбінний зал 1 і 2 енергоблоків. Перетворити ЧАЕС на галявину не так вже просто, через 18 років після зупинки планово завершилися лише підготовчі роботи, станція переходить безпосередньо до процесу зняття з експлуатації та консервації. За планом, галявиною будівля станції може стати не раніше 2065 року.

Новини за темою

Але це далеко не означає, що тоді станція перестане становити серйозну небезпеку. На її території все ще залишається 21 тисяча вивантажених з реакторів паливних збірок, які будуть зберігатися до повного розпаду в них радіоактивних частинок – не менше ста років. Зараз завершуються випробування в сховищі відпрацьованого ядерного палива СВЯП-2. Після цього в нього будуть перевантажувати збірки зі старого сховища – процес, імовірно, триватиме 10 років. Тільки перевантаження. СВЯП-2 дозволяє використання більш сучасної і менш витратної сухої технології зберігання.

Затребувані професії на станції нині – оператори щитів, слюсарі-наладчики, інженери, фахівці з контролю системи спостереження та контролю радіаційної ситуації. Зрозуміло, охорона. Є і нічні зміни, але на відміну від колишніх часів, у них задіяно дуже мало працівників.

Харчуються працівники за картками в їдальні. На картки їм кладуться гроші з розрахунку приблизно 25 грн на день. Кажуть, що на нехитрий обід – салат, перше, друге, компот – вистачає. На друге – бувають котлети, відбивні, трапляється, печінка, кажуть співробітники. На стіні в їдальні прикріплено оголошення про те, що норми і правила видачі лікувально-профілактичного харчування на роботах з особливо шкідливими умовами регламентуються Постановою Державного комітету Ради міністрів СРСР з праці і соціальних питань від 7 січня 1977 року.

Одна столова на ЧАЕС працює з 11:00 до 15:00. В їдальні ж, розташованій в адміністративному корпусі, співробітники можуть з'їсти сніданок, обід і вечерю.

На станції, що пережила трагічну аварію, сьогодні працюється спокійно, часом рутинно. Співробітники турбуються про те, що час переносити кімнатні квіти. Неквапливо палять перед будівлею оглядового майданчика, за сотню метрів від 4-го енергоблоку і за декілька кілометрів від сховища з радіоактивними паливними збірками. На перший погляд звичайне життя. Але вони все пам'ятають і розуміють. І в цьому, мабуть, їхня головна відмінність від всіх зайнятих на інших роботах і в інших місцях людей. Пам'ятають про те, що наступного дня після аварії зміна на станцію прибула о 7 ранку в повному складі. Про те, що товариші Валерія Ходемчука, тіло якого досі не знайдено, отримуючи смертельні дози, шукали його до останнього. Пам'ятають, що Валерій Топтунов, який натиснув кнопку аварійного захисту реактора, із залу не втік. "Після натискання кнопки захисту система її управління могла спрацювати не раніше, ніж за 18 секунд", - каже Юлія Марусич.

Новини за темою

  

На щитах управління відсутнє обладнання, яке б показувало оператору, яка потужність зараз… візуально на той момент оператори цього бачити не могли. Якби бачили, Топтунов, звичайно ж, натиснув би кнопку значно раніше. А тоді трагедії вже ніхто не міг запобігти. Силою вибуху зірвало кришку реактора, вона злетіла під стелю залу і, впавши, стала вертикально.

При цьому 3 і 4 енергоблоки мали загальне обладнання. "Тому одне із завдань персоналу в перші хвилини після аварії полягало в тому, щоб відокремити технічно, технологічно 3 і 4 блоки один від одного. Не допустити того, щоб аварійні процеси перекинулися і на третій енергоблок", - каже Марусич. У краєзнавчому музеї Славутича та Чорнобильської АЕС екскурсоводи описують цей процес як "рвали, різали, поки могли, розуміючи, що роблять і чим ризикують".

Модель нутрощів 4-го блоку ЧАЕС 112.ua

Тієї ночі на фатальній зміні було 176 співробітників станції та 285 робітників на будівництві п'ятого-шостого енергоблоків. 130 офіційно підтверджених діагнозів – променева хвороба, у перші ж дні.

І працівники станції, пожежники легендарної шеренги № 1 у перші хвилини зробили все можливе, щоб зупинити катастрофу.

У 2011 році на стіні між третім і четвертим енергоблоками відкрили меморіал у пам'ять про Валерія Ходемчука. До нього щороку приїжджають його дорослі діти, дружина. Нещодавно вона залишила на меморіалі відбиток і своєї руки.

Звичайна робота, якщо дивитися поверхово. А якщо глибоко – в очах співробітників ЧАЕС можна бачити ці пам'ять і розуміння, що якщо трапиться біда, вони теж не залишать свої робочі місця, не втечуть, не поїдуть, як і ті, про кого вони пам'ятають.

А поки все добре, електричка з ЧАЕС піде строго за розкладом. Коли закінчиться робоча зміна.

Олена Голубєва

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...