Повторний другий тур виборів: Чи можливе в 2019-му повторення 2004-го?

Повторний другий тур виборів: Чи можливе в 2019-му повторення 2004-го?
Фото з відкритих джерел

Наталія Лебідь

Журналіст

Цьогорічні вибори президента України, безперечно, особливі. А особливість у тому, що теперішній лідер перегонів зацікавлений у перемозі значно менше, аніж два його найближчі суперники. Володимир Зеленський, по суті, не втрачає від програшу нічого. Він набуває ряд бонусів в будь-якому випадку, але програш для нього – не критичний. Зовсім інша справа – Юлія Тимошенко та Петро Порошенко. Якщо уявити, що саме вони опиняються в другому турі, то боротьба йтиме запекла та непримирима – надто багато для обох поставлено на карту. Тим паче, якщо переможець вирветься вперед з мінімальним відривом від переможеного. Чи піде в цьому випадку кандидат, який програв, до суду – ініціювати скасування результатів виборів та призначення повторного другого туру? Подібний сценарій було реалізовано у 2004-му. А те, що сталося одного разу, цілком може повторитися знову.

Питання "провокаційне" і "проросійське"?

Слід, щоправда, оговорити важливий нюанс. У 2004 році, під час президентських виборів, на яких боротьба точилася між Ющенком та Януковичем, проведені екзит-поли засвідчили перемогу Ющенка. Тоді як Центрвиборчком – відповідно до власних підрахунків – збирався оголосити президентом України Януковича. Подібного прецеденту не ставалося більше ніколи: наприклад, на виборах 2010-го року Віктор Янукович переміг Юлію Тимошенко із перевагою у три відсотки, що приблизно відповідало соціологічним замірам. Це, однак, все одно не завадило їй оскаржувати результати виборів у суді – щоправда, безуспішно.

Таким чином, vox populi був і лишається єдиним вичерпним мірилом чесності виборів. Слід дочекатися даних соцопитувань на виході з дільниць та порівняти їх з офіційно встановленими результатами. Збіг перших і других виб’є з рук козирі у найзатятішого борця за президентську булаву. Хоча ексцеси того, хто програє, не виключені в будь-якому випадку.

Новини за темою

Ми запитали про те, чи можливий повторний другий тур у 2019 році у народного депутата попередніх скликань Юрія Ключковського. У 2004-му саме Ключковський як довірена особа Віктора Ющенка звернувся до Верховного Суду із оскарженням результатів виборів. Наше питання Ключковський назвав "провокаційним" та "проросійським" і відмовився на нього відповідати. Вочевидь, будь-яке моделювання ситуації щодо повторного другого туру для частини соціуму виглядає як "розхитування човна", а за ним, як відомо, стоїть Росія.

Офіційна Москва наразі дійсно погрожує ініціювати визнання українських виборів нелегітимними – в разі, якщо її спостерігачі не будуть допущені до моніторингу виборчого процесу. Петро Порошенко вже зазначив, що як головнокомандувач віддасть наказ прикордонній службі розвернути російських спостерігачів додому. Така позиція викликала обурення в ОБСЄ, проте більшість українських експертів переконана: це нічого не означатиме і жодним чином не вплине на легітимність виборів. На бік України після певних роздумів став і спецпредставник Держдепу США Курт Волкер, котрий написав в своєму Твіттері, що "Росія є агресором, а отже застереження України щодо безпеки є обґрунтованими".

Відтак Росія може робити які завгодно гучні заяви, але долю виборів вирішуватимуть ключові українські політгравці. А те, як далеко вони зайдуть у відстоюванні своїх інтересів – покаже час.

Повторний другий тур - це непросто

Колишній член Центрвиборчкому Андрій Магера був одним з тих, хто відіграв ключову роль у долі виборів 2004 року. Разом із колегами Русланом Князевичем та Ярославом Давидовичем він не підписав протокол з офіційними результатами виборів, згідно із яким главою держави мав бути проголошений Віктор Янукович. Саме цей момент і дав старт цивільній справі "Ющенко проти ЦВК", котра розглядалася Верховним Судом з 25 листопада по 3 грудня 2004 року. Згадуючи ті події, Магера зазначає, що "у 2004 році взагалі не існувало процедури звернення до суду відносно дій ЦВК щодо встановлення результатів виборів".

Він додає, що у підготовці документу тодішня команда юристів посилалася на статті 8 та 124 Конституції України. Зауважимо, що 8 стаття декларує принцип верховенства права та гарантує захист прав громадянина України у суді, а 124 стаття говорить, зокрема, про те, що правосуддя здійснюють виключно суди, рішення яких є обов’язковими до виконання на всій території України. Іншими словами, 15 років тому правники, які виступали в інтересах кандидата Ющенка, ґрунтували своє звернення на вельми загальних постулатах. Тоді, у 2004-му, "процедури не було розписано, – ще раз повторює Магера, – а зараз вона є. Тобто з одного боку зараз простіше, а з іншого – складніше, бо є рамки цієї процедури, за які вже вийти неможливо".

Але про які рамки мова? Олексій Гарань, професор НаУКМА та науковий директор Фонду "Демократичні ініціативи" нагадує: "У рішенні суду від 2004 року формально не було визнано, що результати виборів фальсифіковано, але вказано на те, що в силу порушень на багатьох дільницях неможливо встановити результати виборів. Було використане саме це формулювання".

Саме так все й було, і якщо підняти старі документи, то в ухвалі Верховного Суду йдеться дослівно про наступне: "Факти системного і грубого порушення принципів і засад виборчого процесу при повторному голосуванні з виборів президента України від 21 листопада 2004 року є такими, що унеможливлюють достовірно встановити результати волевиявлення виборців у єдиному загальнодержавному виборчому окрузі по виборах президента України".

Тож тепер, говорять експерти, кандидати в президенти України, котрі захочуть повторити досвід 2004 року, мусять не говорити про фальсифікації, а збирати доказову базу порушень виборчого законодавства. Причому робити це наполегливо, ретельно та усвідомлено. "Прецедент створено, але порушення мають бути доведеними. Тимошенко в 2010-му теж оскаржувала перемогу Януковича, але тоді не було достатньо кричущих фактів порушення законодавства. Тобто тут має бути достатня юридична доказова база", – коментує Олексій Гарань.

"Звернення до суду можуть бути, але шанси провести так званий повторний другий тур зараз суттєво нижчі, ніж у 2004-му. Це можливо тільки в тому разі, якщо матимуть місце грубі непоодинокі порушення загальних засад виборчого процесу. Підкреслюю: якщо вони будуть тотальними. А не на одній-двох дільницях чи навіть кількох округах. Якщо такі порушення не впливатимуть на результати виборів, то відповідних судових рішень не буде", – резюмує Андрій Магера.

Фактор Майдану вирішальний?

Отже, кандидату в президенти України, котрий офіційно програє, варто пересвідчитися, що результати виборів, оприлюднені ЦВК, не збігаються з даними екзит-полів. Це – перший етап. Другий: методичне збирання "портфелю" усіх законодавчих порушень. До останніх можна зарахувати й масове вкидання бюлетенів в урни, і організований підвіз виборців на дільниці (так звані "каруселі"), і підкуп учасників голосування, і агітацію за того чи іншого кандидата, і свідоме псування урни чи документації виборчої комісії, і багато іншого.

Однак, як справедливо зазначає Олексій Гарань, "все це – для юридичної підтримки, а для суспільної підтримки важливими є настрої в соціумі". Експерт знову проводить паралель між 2004-м та 2010-м роками. У 2004-му, під час Помаранчевої революції "людям було очевидно, що, умовно кажучи, добро змагається проти зла, а у 2010 році значне розчарування діями помаранчевих політиків, в тому числі і Юлії Тимошенко, призвело до того, що її програш соціум сприйняв достатньо байдуже, він не викликав резонансу та підтримки".

Новини за темою

Між тим, якщо повернутися у 2004 рік, то цілком очевидно, що рушійною силою судових рішень були настрої за вікном Верховного Суду і решти урядових будівель. Уявімо на хвилину, що на Хрещатику та Майдані Незалежності не було вражаючих чисельністю мітингів та помаранчевого моря, котре без упину скандувало "Ющенко – так!". Загальна байдужість, скоріше за все, унеможливила б повторний другий тур.

"Тодішній Верховний Суд приймав рішення під тиском вулиці, під тиском Майдану і протестів. Я не думаю, що зараз будуть якісь масові протести. Для цього немає вагомих внутрішньополітичних підстав, хоча електоральні підстави можуть бути – наприклад, неправові дії в ході виборів. В цілому ж ситуація в країні і набагато складніша, і кардинально інша, аніж та, котра була в 2004 році. Бо все таки Верховний Суд керувався тоді не лише виключно правовими підставами, але й враховував політичну та геополітичну ситуацію", – говорить директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов.

Згадуючи геополітичну складову, Карасьов, безперечно, має на увазі ту солідарність, котру у дні Помаранчевої революції Україні демонстрував Захід. Серед однодумців Майдану були тодішні перші особи держав та ключових міжнародних інституцій: верховний представник ЄС із зовнішньої політики і безпеки Хав'єр Солана, генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер, президент Польщі Олександр Кваснєвський та інші.

Але окрім всебічної західної підтримки, успіх Помаранчевої революції зумовив й відомий усім компроміс між владою та опозицією, знаний як "політична реформа 8 грудня". У цей день Верховна Рада спромоглася на низку історичних голосувань – вона змінила склад Центральної виборчої комісії і внесла деякі правки до закону про вибори президента, щоб уникнути в подальшому фальсифікацій. Але головне те, що у цьому ж пакеті були ухвалені зміни до Конституції, котрі обмежили владу президента і передали частину його повноважень Кабінету міністрів і парламенту.

Подібні перетворення неможливо екстраполювати на день сьогоднішній. В Україні відсутнє настільки радикальне розшарування на владу та опозицію, яке визначало реалії 2004 року. Розгалужень опозиції наразі багато, і всі вони зайняті взаємопоборюванням. Що ж стосується міжнародної підтримки, то це взагалі окрема новела. Можна безкінечно довго теоретизувати на тему, "втомився від України Захід" чи ні, як вплинула на сприйняття нашої держави неподолана корупція та провалені реформи, і наскільки серйозним є зацікавлення європейської та американської спільноти у тому чи іншому кандидаті.

А відтак єдиним вагомим опертям будь-якого політика могла б бути все та ж протестна вулиця. От тільки за останні п’ятнадцять років сталося надто багато трагічних подій, включно із розстрілами на Майдані у 2014-му та війною, котра триває відтоді й дотепер. Все це змінило профіль цієї самої "вулиці" й, можливо, применшило її пасіонарність.

"Якщо говорити про потенційну спроможність до Майдану, то навряд чи можна очікувати, що наступні вибори до нього приведуть. Занадто низьким є рівень довіри населення до всіх кандидатів, а головні конкуренти не пропонують радикально різних напрямків розвитку держави", – зазначає Богдан Петренко, очільник Українського інституту дослідження екстремізму.

Дефіцит довіри до теперішнього істеблішменту є справді значним. Багато хто з соціологів саме з цим і пов’язує несподіваний злет Володимира Зеленського. Але чи збереться заради нього умовний Майдан? А за Порошенка і Тимошенко? Це дуже й дуже малоймовірно. Та якщо нинішній лідер перегонів й зуміє мобілізувати своїх прихильників, їхня акція обернеться театральщиною – і зовсім не через професію цього кандидата. Українська історія має певну циклічність. І якщо перебіг Революції гідності супроводжувався трагедією, то умовний Майдан-2019 обіцяє стати комедією. Що, можливо, й непогано. В кожному разі, це краще, аніж кровопролиття.

Наталія Лебідь

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>