banner banner banner

Підемо на органи? Як буде працювати в Україні новий закон про трансплантацію

Підемо на органи? Як буде працювати в Україні новий закон про трансплантацію
112.ua

Наталія Лебідь

Журналіст

Отже, сталося. Наприкінці минулого року Верховна Рада проголосувала за законопроект № 2457, який регулює новий порядок трансплантації органів. Поки що – у першому читанні, тож зміни у документі можливі.

Головні новації полягають у наступному. Буде створено електронний реєстр донорів та реципієнтів. Окремо – для тих, хто шукає (і віддає) органи, окремо – для тих, хто потребує стовбурових клітин для лікування, наприклад, лімфом та лейкозів.

Принцип добровільності передачі біологічного матеріалу зберігається, тобто або сам донор має заповідати органи після своєї смерті, або замість нього це роблять близькі родичі.

Завдяки наявності електронного реєстру пошук пар "донор-реципієнт" відбуватиметься автоматично, без участі людського фактору, який в Україні обертається на тотальну корупцію.

Новини за темою

Але контролюватимуть процес все-таки люди – буде створено Координаційний центр трансплантації, відповідальний за логістику тощо. Єдина база даних українських пацієнтів має працювати й з іноземними клініками також. А запустяться усі ці зміни у 2021 році.

Противники ухвалення закону про трансплантацію неодноразово лякали обивателя розширенням чорного ринку органів. Однак боятися слід не чорних трансплантологів, а того, що ухвалений Радою документ насправді не запрацює. Чому? В цьому розбирався 112.ua.

Його величність хаос

Не секрет, що для трансплантації органів українці виїжджають за кордон. Звісно, лише ті з них, котрі мають кошти, бо йдеться про космічні (для пересічної родини) суми.

Одним з популярних напрямків "медичного туризму" донедавна була Індія, але в її законодавстві відбулися зміни, тож тепер ця країна для реципієнтів закрита. Користувалася попитом й Білорусь, але й там відтепер оперуватимуть не більше 50 іноземців на рік.

А в Україні, до речі, на пересадку органів чекають понад 5 тисяч громадян – таку цифру наводить Дмитро Коваль, заступник міністра охорони здоров’я.

Однак що в Україні із законодавством, котре регулювало би цю галузь медицини? Чи існує воно в принципі? І так, і ні. У 1999 році було ухвалено закон "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини".

Його головна вада полягала у забороні "трупної" трансплантації, тобто пересадку не робили в тих випадках, якщо помираюча людина не дала не це згоду.

Таку згоду могла дати родина покійного, але коли рахунок йде на години (бо саме стільки "живуть" органи після смерті носія), бюрократичне зволікання множить на нуль подібний варіант.

Через майже 20 років, у травні 2018-го, парламент дещо підкоригував чинний закон. Презумпцію незгоди (яка, до слова, скасована у багатьох країнах) він лишив чинною, але зробив великий крок уперед, дозволивши трансплантацію від несімейного донора.

Тоді ж було вирішено створювати і вище згаданий електронний реєстр, на котрий ще попередня влада виділила 26 млн грн. Однак реєстр не запрацював, хоча гроші було "освоєно".

Таким чином, спроба проштовхнути трансплантацію уперед ще рік тому зазнала поразки. Як же за таких умов лікують українців в Україні? Та, власне, як доведеться. Спорадичні операції з пересадки органів проводять радше не завдяки чинним правилам і нормам, а всупереч їм.

Ні, тут не йдеться про незаконні, підпільні маніпуляції. Йдеться про непристосованість української медицини до трансплантації. Вона викручується як може. А разом з нею "крутяться" й пацієнти та їхні родини. І, певна річ, чималі гроші.

Чому закон не запрацює?

"Якщо старий закон було відірвано від реалій, оскільки було написано без взаємодії з профільним міністерством і лікарями, він не враховував питань, які постають перед практиками, новоухвалений – усуває бюрократичні перешкоди і дає можливість впровадити чіткі, прозорі та будь-кому зрозумілі правила проведення трансплантацій.

Багато невластивих для законів положень перенесено до підзаконних нормативно-правових актів – це знімає додаткові перепони, щоб лікарі хотіли і могли здійснювати трансплантацію в країні", – зазначає на сторінках "Нового времени" згадуваний вище Дмитро Коваль.

Але насправді все далеко не так легко, просто й прозоро, як у цьому переконує чиновник.

Кожен, хто хоч раз мав "щастя" стикнутися з державною медициною в Україні, може засвідчити з власного невеселого досвіду, що державні клініки працюють із вкрай застарілим обладнанням.

А це породжує купу проблем – починаючи від антисанітарії, в умовах якої немає сенсу проводити трансплантацію, до неможливості зафіксувати смерть пацієнта.

Останнє звучить абсурдно, але процедура трансплантації починається з фіксування смерті мозку. У світі ухвалено певний протокол, який включає застосування кисневих аналізаторів та доплерів – пристроїв, які відображають відбиття звукових хвиль.

Новини за темою

Про таке у переважній більшості лікарень не мають жодного уявлення. У ЗМІ була інформація про те, що бокси для органів, які мають бути мегастерильними, у Київському центрі трансплантології поросли грибком.

У подібних умовах смішно згадувати про санітарну авіацію й бригади швидкого реагування, які доправляють органи у максимально стислі терміни. Ще раз про очевидне: всього цього в Україні просто нема.

Відсутність грошей та устаткування – це величезна проблема номер один. Проблема номер два полягає в тому, що через численні зволікання в Україні нічого не робиться вчасно. І це добре ілюструє відтерміноване укладання електронного реєстру.

Прикрий нюанс: з тексту закону чомусь викинули фразу про те, що пересадка органів має проводитися своєчасно, а це відкриває перед зацікавленими особами широкий простір для зловживань: адже орган, на який так чекає пацієнт, може несподівано піти "наліво".

І ще один момент, який звучить як блюзнірство: держава бере на себе фінансування операцій з пересадки органів. Власне, й за Конституцією, і за реформою Супрун, медичні маніпуляції (а особливо ті, від яких залежить життя людини) є безкоштовними.

Однак в умовах, коли державні клініки канючать "благодійні внески", коли пацієнт самотужки оплачує бинти, шприци та плівку для рентгену, тяжко повірити у готовність держави взяти на себе витрати з трансплантації.

А між тим з 1 січня 2020 року набула чинності постанова Кабінету міністрів України № 1083 – із "прайсом" на пересадку органів. Із оприлюднених розцінок ми дізнаємося про те, що трансплантація нирки в залежності від нюансів "потягне" на 324-721 тис. грн, серця та/або легень – 535 тис. грн, печінки – 855 тис. грн, а стовбурових клітин – починаючи від 1,3 млн.

Все це, повторимося, береться оплачувати держава, і навіть якщо в цьому випадку все буде без обману, незрозуміло інше: а хто візьме на себе купівлю ліків для прооперованих пацієнтів?

Для того, щоб донорський орган прижився і не був відторгнутий організмом згодом, хворі до кінця життя змушені приймати препарати, які пригнічують імунітет. Ціна питання – від 20 до 40 тисяч доларів на рік. Для багатьох такі кошти є непідйомними, а без цих ліків немає сенсу й проводити операцію – вона просто не буде результативною.

Подумаєш, криво нирку пришив

Що ж стосується "чорних трансплантологів", якими так залякували соціум, то боятися їх не варто хоча б через специфічність "товару", за яким вони можуть полювати. Людська печінка – не дамська сумочка, яку так легко зірвати з плеча, а відтак десь переховувати.

Навряд чи кримінальні хроніки поповняться масовими випадками кіднепінгу, проте у законі є певні моменти, які змушують напружуватися.

Через ці моменти занепокоїлося, зокрема, й Головне юридичне управління Верховної Ради. Його фахівці звернули увагу на те, що в законі чітко не прописано поняття "близьких родичів", які можуть давати згоду на вилучення органів після смерті донора.

Але ще більш двозначно звучить положення про те, що доступ до органів та до операцій з їх трансплантації отримують "представники закладів охорони здоров’я" та якісь "суб’єкти господарювання".

Доволі розмите формулювання, якщо не сказати більше. Як мінімум за ним криється дозвіл на проведення подібних операцій для приватного медичного бізнесу. Проте у законі, подібному до цього, така невизначеність неприпустима.

Особливо на тлі пом’якшеного покарання за шкоду, спричинену "неправильною" трансплантацією. Якщо така шкода була ненавмисною, медик взагалі не нестиме відповідальності. А якщо навмисною – ескулап сяде на три роки або ж… сплатить штраф у розмірі 8,5 тис. грн.

З тексту закону зникло також покарання за несанкціоноване втручання у роботу електронної системи або за порушення конфіденційності.

Подейкують, що на подібних змінах наполягали лікарі, яким не подобалося, що пересадка органів як процес доволі делікатний (з етичної точки зору зокрема) може обернутися для них тюремним строком.

Хай там як, а медики отримали свою індульгенцію. Вони – у виграші, як і владна команда, котра може намалювати собі на фюзеляжі ще одну зірочку – мовляв, в Україні дозволили трансплантацію. Хто ж тоді у програші? Вочевидь, ті ж, хто й завжди – пацієнти українських лікарень.

Наталія Лебідь

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>