banner banner banner banner

П'ять років тому вбили Олеся Бузину. Розслідування немає, а книги під забороною

П'ять років тому вбили Олеся Бузину. Розслідування немає, а книги під забороною
112.ua

Ганна Пєшкова

Журналістка

Рівно 5 років тому, 16 квітня 2015-го, відомого письменника та публіциста Олеся Бузину застрелили біля під'їзду власного будинку. За місяць до загибелі Бузина розповідав про напади і погрози на свою адресу, давав інтерв'ю ЗМІ, в яких різко висловлювався про політику влади.

Петро Порошенко за час свого президентства так і не зустрівся з матір'ю вбитого. Книги Бузини після його смерті перебували в негласному "бані" з політичних причин. Як, втім, і спогади про письменника - книга "Олесь Бузина. Пророк і мученик".

Новини за темою

П'ять років потому книги все ще практично неможливо знайти в книжкових магазинах, Володимир Зеленський відмовив матері Бузини у зустрічі, а екс-генпрокурор Руслан Рябошапка - у відновленні розслідування справи про замовників та організаторів цього вбивства.

Чому творчість письменника все ще табуйовано, і навіть при зміні президента не змінюються підходи щодо резонансного вбивства? Про що взагалі писав Бузина і за що нажив собі безліч ворогів в Україні?

Бузина проти Шевченка

Книга письменника про Тараса Шевченка блискавично стала не тільки бестселером, але і найпотужнішою іскрою, яка розпалює полум'я ненависті щодо Бузини. Письменник малював йому зовсім незвичний для суспільства характер алкоголіка і в цілому слабкої ментально людини. Бузина в досить жорсткій формі розвиває тезу про те, що за відсутності допомоги від дворянства Шевченко нічого б не досяг. Адже Тараса викуповували з кріпацької неволі, вчили, надсилали гроші, витягали з армії.

"Сам він не міг нічого. Немає нічого дивного, що Україна тепер повторює його долю, скаржачись, плачучи, канючачи кредити й очікуючи дива. Адже для неї він теж став язичницьким богом", - пише публіцист.

Бузина впевнений: без сторонньої допомоги "в українській глушині спився б ще один провінційний маляр з мутними від сивухи очима". Саме такі очі Бузина бачить на стогривневій купюрі. На алкоголізм поета, на думку Бузини, вказують спогади поета Полонського про безлад і порожній штоф з-під горілки.

Під сумнів Бузина ставить й основні ідеї його творів. Наприклад, сюжет про зваблену паном кріпачку, який неодноразово зустрічається в його творах, він вважає однобоким. Бузина нагадує: Катерину силоміць ніхто не тягнув на сінник, тому офіцер, може, й не винен зовсім. Ба більше, він шукає і можливі психологічні причини вчинку Катерини. На його думку, вони могли б лежати в марнославстві дівчини, в її спробі потрапити до дворянства.

У своїх інтерв'ю Бузина також неодноразово нагадував, що три чверті творів Тараса Шевченка написано російською, та і "Кобзар" був з м'яким знаком на кінці. Він обурюється тим фактом, що Шевченко здобув велику славу: навіть оперний театр назвали іменем Шевченка, хоча ні опер, ні балетів Кобзар не складав. Той факт, що за п'єсою Шевченка "Назар Стодоля" була написана опера, він, щоправда, пропускає.

"Хто ж такий Шевченко? Моторошно закомплексована маленька людина, яка все життя страждала через свої еротичні невдачі, страхи, безпорадність і низьке походження. Звідси його нездатність до компромісів; самоіронія, яка згладжує недосконалість буття, і патологічна ненависть до дворянства, до "панів",  незважаючи на те, що саме вони вивели його в люди", - писав Бузина.

112.ua

Звичайно, в своїй книзі Бузина наводив чимало домислів і не найбільш аргументованих логічних суджень. Тому того, хто скаже, що Бузина занадто однобоко дивиться на творчість Шевченка, не можна з чистою совістю звинуватити в неправоті. Але не факт, що сам письменник дійсно вважав український символ таким огидним. Тим паче, автор надто вже часто порівнює самого себе з Шевченком, що наштовхує на деякі думки.

Дуже ймовірно, що Бузина просто хотів епатувати суспільство і змусити його інакше дивитися на загальноприйняті речі, про що неодноразово писали його рецензенти. Висловлюючись сучасною мовою - "хайпував". Це швидко стає зрозуміло і з візуального оформлення літератури: курсив, підвищення регістру.

Якщо пройтися по всій творчості Бузини, стає зрозуміло: насамперед він доводив, що не варто створювати з когось ідолів, гомеричних страждальців, бо це підриває свободу думки і свободу слова. Мати Бузини також бачить у його книзі лише спробу показати, що будь-якій людині властиві помилки, і нікуди від цього не подітися.

Окрім того, дістається в творах Бузини не тільки Шевченку. Олександр Пушкін - деякий ефіоп, який "стрибнув у російське дворянство прямо з африканської пальми". Володимир Набоков - педофіл, Микола Чернишевський - "патлатий нігіліст". Пантелеймон Куліш у "Вурдалаці" в його нелюбові до Шевченка - ледь не святий, а в інших творах -  заздрісник і пліткар. Бузина навіть сам до кінця не визначився, як він до нього ставиться.

Про те, що гострий стиль Бузини насправді не був відображенням ненависті, пише на сторінці в соцмережі політичний експерт Микола Спиридонов.

"Іноді я дзвонив Олесю, в тому числі і з критичними зауваженнями щодо його статей на історичні теми. Хоча тепер мені вже зрозуміло, що знав-то він ніяк не менше, просто інтерпретував інформацію так, як вважав за потрібне", - підкреслює він.

Але далеко не всі розуміли стиль автора. Спілка письменників України подала на нього до суду за "образу честі і гідності поета Тараса Шевченка". На виході з суду Бузину побили. І таких нападів від тих, хто не міг перемогти його словесно, письменник пережив безліч.

Бузина - аналітик і бунтар

Якими б не були емоційні репліки від Бузини, він все одно проводив досить глибоку, копітку аналітичну роботу. Письменник дуже любив фактаж і висміював співрозмовників, які погано оперували даними. Список джерел в його творах затягував на кілька сторінок. Причому він аналізував не інтерпретації, а саме першоджерела. Це могли бути рідкісні мемуари, листування, літописи, записки купців. Щоправда, наскільки він критикував чужі статті, настільки ж довірливий був до першоджерел й іноді боявся піддавати їх здоровій оцінці. Грішив він і тим, що міг послатися на французьку газету від 1652 року, яку почали видавати лише 120 років тому.

Після "Вовкулака" Бузина видає "Таємну історію України-Русі", в якій предметом його глузувань вже виявляється Михайло Грушевський. Якщо хоча б побіжно переглянути книгу, стає зрозуміло, за що Бузина здобув таку негативну славу. Він "множить на нуль" всю українську історіографію. Бузина наводить спогади арабського халіфа від 922 року про купців із Русі, згідно з якими вони не дотримувалися мінімальної гігієни і привселюдно займалися коханням. Також тут фігурує й опис виборів гетьмана, під час яких у натовп кидали гранати. І хоча основна думка в книзі - ніякої України не було ні на яких картах, він називає людей не "росіянами" та "малоросами", а "нашими", "українцями".

112.ua

Не дивно, що під час презентації книги "Воскресіння Малоросії" письменнику знадобилася охорона "Беркуту". З цією книгою він навіть висувався на Шевченківську премію, всупереч всьому, що писав про Кобзаря. Письменник вважав: якщо б цю нагороду отримала російськомовна людина, це показало б, що дискримінації в країні немає. Ба більше, Бузина іронізував, що сам Шевченко як переважно російськомовний письменник подібної премії ніколи б не удостоївся.

Розвінчував Бузина не тільки лідерів ідеологічних, але і своїх сучасників. У книзі "Революція на болоті" Бузина критикував "помаранчеву" політичну еліту. Самого Ющенка він висміював не тільки за спробу впровадити одну спільну мову за двомовності, а й за відсутність економічних програм для підтримки високотехнологічних галузей.

Бузина співпрацював з кількома виданнями і згодом став шеф-редактором "Сьогодні". З посади йому довелося піти через обмеження, до яких автор не звик. Йому не можна було критикувати екс-прем'єра Яценюка, екс-президента Кучму. Обурення у нього викликало те, що не можна згадати зростання виробництва фабрики Порошенка в російському Липецьку. Не хотів Бузина писати і "заказники".

Найбільше письменник був незадоволений тим, що українські ЗМІ порушували основну умову якісної журналістики: надати два протилежні джерела інформації. Його обурювало те, що цитувати прес-службу штабів можна, а представників "Л/ДНР" - не можна. Про письменство Бузина говорив те ж саме: щоб виробити правильну позицію, має бути дві точки зору.

Якщо ви пишете в стилі агресивної журналістики, ви в будь-якому випадку перейдете комусь дорогу. У випадку з Бузиною легше було сказати, кому він дорогу не перейшов. Йому було легко образити не тільки почуття націоналістів і вірян, але і любителів літератури, живопису. Навіть після смерті письменника на вулиці, де він був убитий, представники "Правого сектору" встановили власну пам'ятну дошку. На ній говориться лише про те, що вбивство стало причиною для переслідування двох націоналістів. Про Бузину - ані слова.

112.ua

Втім, якими би епатажними не були висловлювання Бузини, замовчування розслідування його смерті обурює навіть ту частину громадськості, яка не згодна з його поглядами. Ті самі "переслідувані" націоналісти, обвинувачені у вбивстві Бузини, зараз обіймають високі посади. Андрій Медведько – член громадської ради НАБУ, Денис Поліщук - керівник робочої групи Мінветеранів з перевірки місць позбавлення волі. Зеленський ж про Бузину мовчить, згадуючи у своїх виступах тільки справу Шеремета, що тільки дає їжу для роздумів про "незручність" цієї персони для президента.

Чи горять рукописи Бузини

Як казав сам автор, біда не в тому, що книги іноді забороняють, а в тому, що їх не читають. Незважаючи на наявність злісних ворогів, у Бузини були чи не найбільші тиражі в країні. А це - найкращий показник інтересу до письменника. Книга, що викликає емоцію, завжди читається легко і з цікавістю.

У "Малоросії", наприклад, був наклад у 10 тисяч примірників, при тому, що "нормальні" показники зазвичай приблизно втричі менші. Багато його видань випускалися додатковими тиражами.

Бузина живе у своїх книгах, передачах, статтях, виступах. Високий інтерес до його літератури є і зараз. Але книги автора все ще перебувають у негласному "бані". За словами його матері, дня не минає, щоб хтось їй не подзвонив з питанням, де можна їх купити.

"Книги не виходять, а у мене розривається телефон. Просять: де купити? Де дістати? Де взяти? На жаль, зараз немає книг Олеся", - каже Валентина Бузина.

Необхідність заборони друку або ввезення окремих книг у країні пояснюють "запобіганням застосування Російською Федерацією проти громадян України методів інформаційної війни та дезінформації, поширенням ідеології людиноненависництва, фашизму, ксенофобії і сепаратизму".

Чи справді в творах Бузини була присутня ксенофобія і сепаратизм? Питання суперечливе. Хтось вважає, що так і було, хтось - що він потрапив під ніж того порядку денного, який сьогодні диктує окрема верства суспільства. Як, власне, і класична російська література, яка не має зв'язку з політикою.

Що стосується списку забороненої в Україні літератури, то Зеленського ця ситуація, схоже, не дуже турбує. Ми стикаємося з ігноруванням цієї теми. Головний спеціаліст відділу з питань свободи слова Держкомтелерадіо Олександр Латай говорив ЗМІ, що установок від нової команди не було, навіть негласних.

При цьому деякі погляди гаранта не так вже й далекі від позицій Бузини. Під час новорічного звернення Зеленський заявляв: "…У нашому паспорті не вказано, "правильний" та "неправильний" українець". Про це ж Бузина говорив у замітці "Почуйте Південний схід":

"Не можна підходити до громадян своєї країни з подвійними стандартами. Не можна ділити їх на "правильних" і "неправильних", "свідомих" і "несвідомих". І ті, і інші – люди. З однаковими реакціями на дійсність. З рівними правами", - писав він.

Новини за темою

Мати Олеся вважає, що він своєю кров'ю заплатив за свободу слова. Але в підсумку його вбивство, навпаки, стало застереженням про те, що мати свою особливу думку в Україні небезпечно. Після смерті Бузини і зміни української влади переслідування свободи слова не припинилося. Зеленський доручає уряду розглянути законопроекти про кримінальну відповідальність за маніпуляцію інформацією. Ця відповідальність стосується не тільки журналістів, але й будь-якої особи, яка поширює дезінформацію. Подібний законопроект намагалися проштовхнути в Раду і за часів Порошенка.

На початку року за неповажний допис у соцмережі щодо президента майор Роман Ковальов з відділу інформаційної протидії оперативного управління штабу командування Сухопутних військ отримав сувору догану. Втім, у країні тиражується теза про свободу висловлювання.

"Мені здається, в нашій країні вже настільки сильна свобода слова, що її вже час би приглушити, і з поваги до інституту президентства фільтрувати свою промову", – заявила в ефірі телеканалу "Наше время" депутат фракції "Слуги народу" Ольга Василевська-Смаглюк.

У міжнародній організації "Репортери без кордонів" наводять дані, які дещо відрізняються від заяви народної обраниці. Торік, згідно з рейтингом свободи преси у світі, Україна посіла 102-ге місце зі 180-ти. Ситуацію в організації називають "досить тривожною". Втім, у команді Зе поки ніхто не тривожиться.

Ставитися до Бузини можна як завгодно. Але хіба свобода слова не є головною цінністю нашої держави? Адже саме це робить її цивілізованою. За Зеленського, як і за Порошенка, влада закриває на це очі, диктуючи свою лінію. А народ від весни до весни, від річниці до річниці смерті письменника наївно чекає правосуддя.

Анна Пєшкова

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>