banner banner banner

Перспектива Сходу: Чому українська дипломатія "пробуксовує" в АТР

112.ua продовжує серію матеріалів про роботу українських дипломатів за кордоном, і сьогодні мова піде про "край світу" – Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Зараз Україна повністю прикута до Заходу, де ми шукаємо підтримки у Європи та США. Натомість Схід практично повністю залишається поза увагою вітчизняної дипломатії. Хоча саме там розташовані країни з найбільшим населенням і найшвидшими темпами економічного розвитку – Китай, Індонезія, Японія, Південна Корея. Цей зовнішньополітичний пробіл суттєво знижує наші шанси на вигідне партнерство зі східними "китами", і його потрібно усунути

Перспектива Сходу: Чому українська дипломатія "пробуксовує" в АТР
Фото з відкритих джерел

Святослав Богданов

Аналітична Група ГО «Міжнародний Рух «Східна Європа»

112.ua продовжує серію матеріалів про роботу українських дипломатів за кордоном, і сьогодні мова піде про "край світу" – Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Зараз Україна повністю прикута до Заходу, де ми шукаємо підтримки у Європи та США. Натомість Схід практично повністю залишається поза увагою вітчизняної дипломатії. Хоча саме там розташовані країни з найбільшим населенням і найшвидшими темпами економічного розвитку – Китай, Індонезія, Японія, Південна Корея. Цей зовнішньополітичний пробіл суттєво знижує наші шанси на вигідне партнерство зі східними "китами", і його потрібно усунути

Азіатсько-Тихоокеанський регіон (далі – АТР) – це територія, що включає в себе десятки країн, розташованих у Південній та Східній Азії, а також вздовж узбережжя Тихого океану. Основними з них у східній півкулі вважаються Японія, Китай, Індія, країни АСЕАН (Індонезія, Малайзія, В'єтнам та інші) та Австралія.

Загалом, роботу українських дипломатів в країнах регіону можна охарактеризувати, як позитивну. Наші диппредставництва функціонують практично в кожній державі АТР та очолювані досвідченими дипломатами. Особливу активність проявляє посол в Австралії Микола Кулініч, якого експерти виокремлюють, як одного з найдосвідченіших вітчизняних дипломатів. Не зважаючи на тривалу відсутність керівника дипмісії в цій країні (4 роки), Кулініч зміг швидко відновити конструктивний діалог з її керівництвом, що вже принесло свої плоди: вигідна угода про постачання австралійського уранового палива на українські електростанції та організація майбутнього візиту прем'єра Австралії у Київ.

Новини за темою

Посли в інших державах, наприклад, Китаї, В'єтнамі, Малайзії, регулярно проводять зустрічі з місцевим істеблішментом, організовують заходи, націлені на розвиток торгово-економічної співпраці, зближення націй у соціальному та культурологічному аспектах.

Але українські дипломати – лиш "гвинтики" в механізмі зовнішньої політики нашої держави. І коли в МЗС немає чіткого бачення роботи в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, система дає збій. "Не все залежить від дипломатів. Вони всі можуть робити добру справу, їх не треба скеровувати, бо на місці вони знають і розуміють краще, як і що робити. Корінь проблем у Києві, в МЗС та Адміністрації президента, які фактично ігнорують Азію (окрім Японії). По суті, там цим ніхто не займається" – переконаний член Української асоціації китаєзнавців Олексій Коваль.

Українське МЗС зазначає, що а сьогодні, АТР є найбільш динамічним регіоном світу, в якому зосереджені колосальні людські, природні та матеріальні ресурси". Отже, нашій державі він мусить бути цікавим, як в політичному, так і в економічному плані. Проте в дійсності, картина – інакша.

Фото з відкритих джерел

Новини за темою

Ключовою проблемою є відсутність загальнонаціональної стратегії роботи. З цим погоджуються абсолютно усі опитані нами експерти. Більшість основоположних документів України (наприклад, Стратегія сталого розвитку – 2020, Стратегія нацбезпеки тощо) повністю орієнтовані на європейський вектор та не містять навіть згадок про АТР і необхідність роботи у даному напрямку. Лиш окремі документи військово-оборонної сфери (Військова доктрина, Стратегічний оборонний бюлетень) побічно вказують на важливість регіону в контексті світової безпеки.

"Азіатсько-Тихоокеанський регіон для України завжди, за роки незалежності, був регіоном, якому приділялася увага за залишковим принципом. Мало де можна знайти згадку про АТР у наших стратегічних документах. Вони можуть побіжно стосуватися необхідності розвивати відносини з регіоном загалом, з Китаєм, і на цьому все. Навіть бачення того, яким має бути основний акцент в АТР, існує лише у наших дипломатів на місцях, і то на рівні інтуїції" – запевняє експерт Інституту суспільно- економічних досліджень Юлія Курнишова. І на це є ряд причин.

Перша – географічна віддаленість регіону. Українське МЗС відносить цей фактор до категорії несприятливих через те, що основною формою взаємодії з АТР сьогодні є торгово-економічне співробітництво. А воно, у свою чергу, ускладнене неможливістю транзиту вітчизняних товарів в регіон через територію РФ внаслідок українсько-російського конфлікту.

Друга – кадрова. Ми страждаємо на "брак кваліфікованих українських сходознавців зі знанням мов та спеціалізацією на АТР", стверджують в МЗС. А причиною цьому знову ж таки є недостатня увага до регіону.

І нарешті третя та найглибша причина – політична. Азіатсько-Тихоокеанський регіон є різнополюсовим. Практично всі його країни обирають союзників з двох супердержав: США чи Китаю. Успішно лавіювати між обома, як це, наприклад, намагаються робити Південна Корея і В'єтнам, вдається далеко не кожному. На жаль, Україні в тому числі.

Новини за темою

Революції, які відбувались у нас в 2004 і 2013 роках та призводили до кардинальної перестановки політичних сил в державі, викликали не менш кардинальні зміни у ставленні до країни з боку іноземних партнерів. "Тільки-но в країні відбуваються революції, і до влади приходять демократичні сили, у нас активізуються відносини, наприклад, з Японією і, навпаки, погіршуються з Китаєм", – стверджує Курнишова.

Безумовно, те, що сьогодні Україна обрала європейський вектор пріоритетним для нашої зовнішньої політики – правильно. Але не можна при цьому нехтувати східною частиною світу. Ніхто не стане сперечатися, що з урахуванням розмірів АТР, інтенсивності його торгово-економічного розвитку та зростанням ролі і могутності Китаю на світовій арені, цей регіон може незабаром стати новим політичним і економічним центром світу. І тому дуже важливо налагоджувати роботу з ним вже зараз.

Важливість для України

З політичного боку, країни АТР важливі для нас в аспекті підтримки в ГА ООН та інших міжнародних платформах. Останні голосування в Генасамблеї по ключовим українським питанням були неоднозначними. Наприклад, Резолюція ГА ООН про територіальну цілісність України 2014 р. показала упевнену прихильність до нас держав АТР. "За" проголосували практично всі, крім КНДР ("проти") та декількох країн на чолі з Китаєм, які утримались. Але у 2016-му під час голосування по ситуації з правами людини в Криму тенденція дещо погіршилась. "Проти" виступили Китай, Камбоджа та КНДР, а утримались більше 5-ти країн, з-поміж яких Індонезія та Малайзія, що, звісно, можна пояснити ставленням цих країн до прав людини.

В контексті забезпечення міжнародної безпеки та стримування агресії РФ нам необхідно зближуватися не лише з Заходом, але і спробувати "потоваришувати" з Китаєм. Особливо зараз, коли після обрання нового американського президента, "Піднебесна" адаптує свої пріоритети у зовнішній політиці.

Водночас, основна вигода від співпраці з державами АТР проявляється все ж таки в торгово-економічній сфері. Мова не лише про інвестиції чи просто перспективні ринки збуту, але і про спрощені вимоги до якості продукції, що робить наші товари там конкурентоспроможними. "Зрозуміло, що мова не йде про ринок Європи і США, бо там потрібно досягати їх критеріїв і стандартів, а в АТР дуже раді будуть прийняти навіть технологічну українську продукцію, а не тільки товари з агропромислового комплексу, металургії чи хімічної галузі" – каже експерт Інституту суспільно- економічних досліджень.

З іншого боку медалі, азіатські ринки, як товарний ресурс, також відкрили б для нас нові можливості. "Цей регіон в цілому виробляє продукцію високої якості за більш скромними доступними цінами. Це дозволить Україні розсудливо диверсифікувати джерела закупівель товарів і, отже, відокремити себе від надмірної залежності від імпортних товарів і технологій з ЄС, які тягнуть Україну вниз по торговому балансу" – переконаний експерт з пострадянських країн американського аналітичного центру The Jamestown Foundation Грегоріо Баджіані.

За даними Державної служби статистики, загальний товарообіг між Україною і основними державами в АТР суттєво скоротився після подій 2014-го року і, не зважаючи на зростаючу динаміку останніх років, до рівня 2013 року він ще не дотягує (табл.).

Фото з відкритих джерел

Для того, щоб покращити цю ситуацію, потрібна чітка взаємодія з кожною окремою державою, яка досягається лише шляхом клопіткої дипломатичної роботи.

Основні партнери

Попри те, що в АТР входить майже 50 держав, Україна приділяє увагу лиш низці з них. В основному, це Японія та Китай.

Японія

2016 рік в українсько-японських відносинах ознаменувався суттєвим прогресом. На початку року було ратифіковано міжурядову Кредитну угоду про Другу позику на політику розвитку та здійснення економічних реформ. У квітні Президент Порошенко здійснив офіційний візит до "країни сонця, що сходить", в результаті чого вперше було підписано Меморандум про співробітництво у сфері освіти, культури та спорту. Крім того, на парламентському та міністерському рівнях було здійснено низку взаємних візитів до Києва та Токіо вітчизняних і японських делегатів.

Посол Японії в Україні Шігекі Сумі у ході свого інтерв’ю для Укрінформу заявив, що тільки після Революції Гідності обсяг допомоги Японії склав 1,86 млрд доларів, серед яких 1,1 млрд – на реконструкцію Бортницької станції аерації, 300 млн – вищезазначеної макрофінансової допомоги в рамках Кредитної угоди, а також сотні мільйонів доларів на реформування української поліції, оновлення Київського метрополітену, придбання обладнання для медичних закладів та ремонти шкіл.

Посол Японії в Україні Шігекі Сумі Фото з відкритих джерел

Здавалось би, тенденція дуже позитивна. Однак, поточний рік характеризується суттєвим зменшенням обертів в українсько-японських стосунках. З важливих подій можна відмітити лише зустріч президента Порошенка з делегатами Японської федерації бізнесу наприкінці травня, де обговорювалось встановлення прямого авіаційного сполучення між нашими державами та шляхи розширення співробітництва. І це при тому, що 2017-й в Україні оголошено роком Японії. Як виявилось, звучить гучно, але, крім соціально-культурних заходів, на кшталт, виставок орігамі, цей проект нічого з себе не представляє. На думку експертів, хоча офіційно рік Японії мусив стати потужним інструментом у зближенні наших держав, на практиці це виявилось повною профанацією. "Стратегічно цей захід не містить ніяких позитивних наслідків для нас і жодного підґрунтя" – переконана експерт-японіст Олена Микал. На її думку, українська зовнішня політика взагалі не торкається АТРу, а зосереджена лише на США і Європі, і це – наша серйозна помилка.

Натомість, історично ми маємо багато спільного з Японією. Мова йде про Чорнобиль і Фукусіму та про Крим і Курили. "Попри те, що це негативні речі, вони нас об’єднують" – переконана пані Микал – "це є дуже сильна зав’язка, яка дає розуміння партнеру того, що відбувається в нашій країні, виходячи з власного прикладу. Це спільний досвід". І ми повинні використовувати цей зв'язок. Адже, Японія – чи не єдина держава регіону, з якою нам реально побудувати ефективні відносини не лише в торгівлі, але і в плані політичної підтримки.

Китай

Ситуація з Китаєм теж залишає бажати кращого, хоч після останнього візиту української делегації в Пекін "лід", принаймні, "зрушив".

Не секрет, що Китай - достатньо складна держава в плані налагодження міжнародних відносин. Це пов’язано з багатьма факторами, у т.ч. ідеологічними, а тому дипломатія з ним повинна бути справжнім мистецтвом. Основний акцент у стосунках з Китаєм ми завжди робили на торгово-економічній та інвестиційній сферах. За даними Державної служби статистики України, в цьому аспекті КНР впевнено посідає друге місце по товарообігу серед усіх економічних партнерів України впродовж останніх декількох років. Але цей рейтинг не можна зарахувати на нашу користь. Адже, розібравшись, стає зрозуміло, що 2-ге місце досягнуто не експортом вітчизняних товарів на китайські ринки, а якраз навпаки, і негативне сальдо для нашої держави тільки за І квартал поточного року вже складає майже 1 млрд доларів. У нашому рейтингу Китай дійсно посідає друге місце, але ми для нього – лиш "зернина у мішку".

На сьогодні, КНР має декілька масштабних проектів, орієнтованих на євразійський континент. Це "Один пояс, один шлях" та формат "16+1". В обох нам хотілось би бути, але перспективи примарні.

Перший проект орієнтований на відродження Великого шовкового шляху та глобальне освоєння китайцями євразійських та африканських ринків. Країнам, що увійдуть в "Один пояс", Китай надаватиме значну фінансову підтримку (від 2 до 3,5 трлн дол.) у вигляді інвестицій на розвиток інфраструктури, логістики та інших важливих сфер для функціонування проекту.

Один з імовірних маршрутів нового Шовкового шляху проходитиме через український Чорноморськ (Одеська обл.). Принаймні, на це дуже сподівається наш уряд. Однак, пекінський саміт, присвячений "Одному поясу" (13-15 травня ц.р.) показав, що, на разі, участь в ньому України для КНР не в пріоритеті.

По-перше, участь у форумі для нашої держави обмежилась міністерським рівнем. По-друге, заяви українських делегатів, зроблені після повернення з Пекіну щодо результатів форуму, як і раніше не містять конкретних посилів про участь нашої держави у Шовковому шляху. Єдиним позитивним маркером, який може стосуватися даного проекту, стало підписання Адміністрацією морських портів України контракту з компанією ChinaHarbourEngineeringCompanyLtd на проведення днопоглиблювальних робіт у порту Южний (Одеська обл.). Слід відмітити, що також ведуться перемовини стосовно проекту концесії залізнично-паромного комплексу в порту Чорноморськ. Решта проектів, як наприклад будівництво мосту в Кременчуці чи реконструкція Шулявського шляхопроводу в Києві, стосунку до Шовкового шляху, безумовно, не мають.

пресс-служба Мининфраструктуры

Формат "16+1" – це ініціативний проект КНР, покликаний активізувати співробітництво з одинадцятьма країнами Євросоюзу та п’ятьма Балканськими державами, розташованими в Центральносхідній Європі. Як і "Один пояс, один шлях", виникнення "16+1" має торгово-економічне підґрунтя, однак його потрібно розглядати, як глобальний проект, що має також інвестиційну та, певною мірою, геополітичну привабливість для України у призмі розбудови зв’язків з ЄС та використання Китаєм України в якості "дверей до Європи". Географічно Україна може претендувати на участь у цьому форматі співпраці. Проте, нас чомусь туди не запрошують.

Можливо, причина криється у відсутності політичної волі з нашого боку. Адже засідання міжурядової Комісії зі співробітництва між Україною та Китаєм не проводилось з вересня 2013 року. Зустрічі голів держав відбувались лиш в рамках міжнародних заходів (квітень 16-го – Вашингтон; січень 17-го – Давос). Для прагматичних і дисциплінованих китайців – це може бути показником безсистемності роботи українського керівництва й небажання узгоджувати спільні дії.

Щоправда, під час останнього візиту в Пекін, перший віце-прем’єр-міністр України Степан Кубів нарешті домовився про проведення Третього засідання Міжурядової комісії до кінця 2017 р. Будемо сподіватися, це витягне українсько-китайські відносини з "трясовини" невизначеності.

Більшість опитаних нами експертів переконані, що Китай потрібен Україні як геостратегічний партнер, особливо в економічному плані, але з ним потрібно поводитись дуже обережно.

Як стверджує експерт-синолог Московського центру Карнегі Олександр Габуєв, побудова відносин з будь-якою державою повинна засновуватися на прагматичних інтересах. "Китай – друга економіка світу, яка найближчим часом може стати першою. В Україні достатньо багато товарів, потенційно цікавих для Китаю. Якщо Україна збирається розвиватися, як глобально орієнтована держава з глобалізованим бізнесом, то без китайського вектору зовнішньої політики це приречено на провал" – упевнений міжнародник. Проте, судячи з усього, не лише Україні цікавий Китай, але і навпаки.

На думку Юлії Курнішової, Пекін намагається просувати власні інтереси в Україні через три основні ідеї: створення зони вільної торгівлі, лібералізація міграційної політики та кредитування на вигідних для нього умовах. Всі вони наскільки перспективні, настільки ж і ризикові для нас.

В кінці травня китайський посол в Україні Вей Ду повідомив "Дзеркалу тижня", що Пекін готовий до переговорів з Україною про запровадження ЗВТ та взаємного безвізового режиму і чекає сигналу від Києва. Специфіка у тому, що Китай економічно потужніший за Україну у десятки разів і саме для нього ЗВТ є більш вигідним. Зрозуміло, хто головуватиме у цьому тандемі та диктуватиме правила, особливо враховуючи амбіції "Піднебесної". "Як ми знаємо, Трамп висував претензії Китаю, наскільки неправомірними були тарифи й економічна поведінка у двосторонній торгівлі. Якщо Китай дозволяв собі так поводитись зі США (найбільш могутньою державою світу), то можна уявити, як він поводитиме себе з Україною. Можна сказати, абсолютно "без гальм"" – переконана Курнішова.

Аналогічна ситуація і з безвізовим режимом. Україна неодноразово піднімала питання впровадження Китаєм безвізу для наших співвітчизників, але він погоджувався лише на схему: "ви – нам, а ми – вам", і ніяк інакше. Очевидно, що українські та китайські міграційні потоки неспіврозмірні. Тож, попри всі переваги для нас, не слід забувати про катастрофічну перенаселеність Китаю, яка сама по собі створює ризики китайської експансії в Україну в разі впровадження безвізу.

В плані фінансової підтримки Китай також різко відрізняється від Японії, яка надає переважно безповоротну допомогу Україні. А Пекін пропонує лише кредити, та ще й такі, що просувають його економічні інтереси. Наприклад, під закупівлю їхніх товарів, або під наймання китайських працівників, якщо це інфраструктурний проект.

І звісно, потрібно пам’ятати про одвічну жагу Піднебесної до чужих технологій. Китай ніколи не припиняє полювання на них, і в цьому аспекті українська авіаційна галузь є для нього "ласим шматком". Яскравим прикладом стала минулорічна ситуація з нашим АН-225 "Мрія", який ледь не продали китайцям разом з технічною документацією. На сьогодні ж, актуальним є питання створення спільного українсько-китайського підприємства по випуску і обслуговуванню українських авіадвигунів в Китаї та модернізації за їхні кошти "Мотор Січі". Навряд чи, наші східні друзі не скористаються таким шансом "запозичити" вітчизняні технології.

Всі ці фактори роблять Китай сильним та небезпечним "хижаком" на світовій арені. І українській дипломатії не можна про це забувати. "Інструментів захисту власних інтересів в цих асиметричних відносинах в України небагато, але їх потрібно використовувати" – переконаний директор Центру міжнародних студій, політолог Микола Капітоненко.

Індія

А ось з ким Україна не розвиває політичний діалог взагалі, так це з Індією (її часом теж зараховують до АТР). На думку експертів, це дуже нерозумно.

Як і Китай, це країна з величезним населенням (найбільшим у світі) та темпами економічного розвитку. За останнім критерієм у 2016-му вона обігнала навіть КНР. Але на відміну від Китаю, Індія не така агресивна у зовнішній політиці, і співпраця з нею несе менше ризиків для України. Для того, щоб зайняти серйозні позиції на ринку АТР, потрібно обрати державу-фаворита, через яку просувати наш продукт в регіон. Чому б не зробити ставку на Індію?

Для нашої держави їхній ринок збуту та інвестиції є досить бажаними. Згідно статистичних даних, минулого року товарообіг між нами й Індією склав майже 2,4 млрд дол. з вкрай позитивним для України сальдо (1,4 млрд).

Попри це, на політичному рівні Україна повністю ігнорує цю державу. Останнє засідання Міжурядової індійсько-української комісії зі співробітництва відбулось ще в листопаді 2013 року, візити українських високопосадовців в Індію припинились після 2012-го. Більшість фахівців пояснюють це нібито проросійською позицією країни, яка випливає, наприклад, з постійного партнерства у сфері постачання російського озброєння в Індію. Проте ця держава – самостійний гравець, і її міжнародні контакти з РФ не обмежують нас у налагодженні нормальних міжнародних зносин з Нью-Делі. Адже, якщо відмовитися від співпраці з усіма країнами, партнером яких є Росія, майже не буде з ким "товаришувати".

***

Отже, Україна може похвалитися певними досягненнями лише у стосунках з Японією, а також з Індонезією, де у минулому році ми увійшли до четвірки найбільших постачальників продовольчої пшениці в країну і розпочали перемовини про створення ЗВТ та Малайзією в аспекті співпраці у сфері запобігання кримінальним правопорушенням і підписання угоди про уникнення подвійного оподаткування.

Сільськогосподарська продукція визначена пріоритетним експортним товаром для України на 2017 рік. Якщо нам вдалося прорватися у п’ятірку найбільших постачальників зерна в Індонезії, конкуруючи навіть з Китаєм та РФ, то чому б нам не посилювати цей напрямок і в інших державах регіону.

Ще ми могли б нарощувати потенціал у сфері військово-технічного співробітництва. В цьому році завершується контракт на постачання харківським Заводом ім. Малишева комплектуючих для китайсько-пакистанських танків "Аль-Халід". Потрібно укладати нові контракти та розширювати ринки збуту такої продукції.

Двигуни, що виробляються на ДП "Антонов" користуються попитом не лише в Китаї, але й, наприклад, в Індії, компанії якої в минулому році започаткували співробітництво з цим підприємством та домовились про спільну розробку та будівництво нового транспортного літака. Сфера авіабудування – це гордість української промисловості і її продукція цікава державам АТР.

Святослав Богданов

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>