Опозиційні ігри на провладних полях: Хто в Раді протистоятиме Зеленському?

Опозиційні ігри на провладних полях: Хто в Раді протистоятиме Зеленському?
Колись вони були в одній команді. Але це було 15 років тому Фото з відкритих джерел

Наталія Лебідь

Журналіст

Після того як у Верховній Раді розподілять усі портфелі (байдуже, забере їх собі "Слуга народу" чи поділиться з колегами з опозиції), в парламентських стінах залишиться тільки одна цікава посада. Неофіційна, але доволі "смачна". Посада голови опозиції. Кожна з чотирьох фракцій, яка залишиться у меншості, претендуватиме на звання єдино вірної опозиційної сили. І хоча на думку директора Українського інституту аналізу та менеджменту політики Руслана Бортника, "опозиційний сегмент триматиме на собі "Опозиційна платформа – За життя", решта фракцій – "Європейська солідарність" Петра Порошенка, "Батьківщина" Юлії Тимошенко та "Голос" Святослава Вакарчука – конкуруватимуть за можливість бути першими на цьому ігровому полі.

Будемо дружити опозиціями

Власне, заявку на те, щоб бути "старшим" чи "головним" з-поміж інших опозиційних фракцій, вже зроблено "Європейською солідарністю". 9 серпня на Фейсбуці близької до екс-президента Порошенка Ірини Геращенко з’явився заклик до колег об’єднати зусилля у новій Верховній Раді. Щоправда, мета такого об’єднання у викладі Геращенко видається дещо меркантильною.

Новини за темою

"Європейська солідарність", пише вона, звернулася до політичних сил, які не є керівною більшістю, зокрема до "Голосу" і "Батьківщини, "з пропозицією спільно узгодити і скоординувати позиції щодо пропорційного представництва фракцій у керівництві ВР і комітетах". "Наша команда, – додає Геращенко, – має професійний, фаховий склад. Ми готові запропонувати найкращих фахівців на голів комітетів нацбезпеки та оборони, євроінтеграції, закордонних справ, прав людини, свободи слова, регламентного, бюджетного, культури і духовності, економічної політики, з питань ветеранів, які забезпечать результативну і фахову роботу комітетів".

Біда лише в тім, що стільки комітетів опозиції загалом та "Європейській солідарності" зокрема ніхто не дасть. У "Слузі народу" вже визначилися із тим, скільки крихт з барського столу скинуть зголоднілим "меншовикам". Це може бути головування в комітеті з питань свободи слова та в комітеті з прав людини. Плюс – нехай вже так! – посада другого віце-спікера. Але це лише три позиції на чотирьох учасників гри.

"Ситуація підштовхує політиків до хоча би ситуативної співпраці в частині розподілу комітетів, отримання посади віце-спікера тощо. Але це може бути виключно тимчасово, задля вирішення кадрового питання. Наявність союзу між Порошенком і Тимошенко негативно відіб’ється на електоральній підтримці їх обох. Щодо Вакарчука, то в нього, як мені здається, ще не повною мірою відкинули ідею формування коаліції зі "Слугою народу", – зазначає Руслан Бортник.

Новини за темою

"Об’єднання можуть бути лише спонтанними: наприклад, задля розподілу портфелів. Не виключаю, що опозиції дадуть які-небудь комітети, і коли під час розподілу посад виникатимуть ті десяті частині дробу, які далі вже не діляться, ці квоти доведеться так чи інакше між собою узгоджувати. Ось саме тоді опозиціонери і почнуть між собою домовлятися, кому відійде посада голови, а кому – посада заступника в якому-небудь маленькому парламентському комітеті. Але це не буде структурне об’єднання. Тим паче, що на сьогодні це не регулюється ані регламентом, ані іншими законодавчими актами. Тобто навіть формальних стимулів до об’єднання фракцій нема", – коментує заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко.

А от директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов вважає інакше: "За портфелі спільної боротьби не буде. Хоча би тому, що їх не так багато і на всіх не вистачить. А по-друге, хай нова влада бере всю відповідальність на себе. Це взагалі певна пастка для опозиціонерів – коли їм надають якісь портфелі. А потім говоритимуть: "Дивіться, у нас спільна відповідальність, у нас опозиція бере в усьому участь". А навіщо це опозиції? Меншість, від Медведчука до Вакарчука, радше дасть владі можливість показати, на що вона здатна".

Не портфелями єдиними

Отож, єднання задля посад не буде. Або ж – у кращому разі – воно вийде виключно тимчасовим. Доти, доки кар’єрні потреби депутатів не буде задоволено бодай частково. Але що далі? Хтось претендуватиме на гегемонію чи йтиме разом з колегами плече в плече?

Безперечно, у Юлії Тимошенко та Святослава Вакарчука вже мали би поховати останні сподівання на спільну більшість зі "Слугою народу". І мали би змиритися з реальністю та думати над тим, як виживати в нових умовах. Боротьба між Тимошенко, Порошенком та Вакарчуком (від якої "Опозиційна платформа – За життя" триматиметься осторонь) принесе чимале задоволення передусім партії влади, але не тим, хто під схвальним поглядом Зеленського борюкатиметься на татамі.

Але водночас і цілувати один одного у трьох перелічених політгравців приводу нема. "Поки у президента Зеленського високий рейтинг, немає сенсу в тому, щоб об’єднуватися проти нього. Це політичний суїцид. От коли нова влада почне робити помилки та поводитися безвідповідально і зверхньо або демонструвати схильність до корупції, то тоді можна об’єднуватися на базі негативного консенсусу та всебічного несприйняття нової влади та її дій. Але поки що цього не сталося", – констатує Карасьов.

"Якщо недовіра до Зеленського значно перевищить довіру, а остання почне наближатися до нуля, то тільки тоді якісь переструктурування у Верховній Раді стануть можливими. Але я поки не бачу, яким чином це може відбуватися. На сьогодні Офіс президента лише посилюватиме формальний захист своїх лав і своєї коаліції. Тому я не виключаю, що вона протримається до того ж часу, до якого протримається сам президент Зеленський", – зауважує Богдан Петренко.

Новини за темою

Таким чином, наймудріший шлях для нинішньої опозиції – це завмерти й чекати на сприятливий момент, щоб вчасно вийти з анабіозу. Інколи, щоправда, можна перевзуватися у стрибку і голосувати солідарно, якщо цього вимагає політична кон’юнктура. Приміром, Руслан Бортник не виключає спільного голосування "Опозиційної платформи – За життя" зі "Слугою народу", коли йтиметься, як каже він, про "питання війни і миру". З тою-таки "Опозиційною платформою – За життя" в певний момент часу може зійтися і "Батьківщина" – для того, наприклад, аби завадити впровадженню відкритого ринку землі.

"У кожного буде свій тактичний малюнок роботи у Верховній Раді. Вакарчук стане всебічно підтримувати Зеленського, пропонувати своїх професіоналів до уряду та виконавчої влади, у них взагалі нині більше точок дотику в багатьох питаннях, аніж тих моментів, які можуть роз’єднувати. Не виключаю, що й Тимошенко буде проводити гнучкий курс щодо нової влади: щось підтримувати, а щось – ні (ринок землі, наприклад, навряд чи). А у Порошенка – своя історія, нова влада буде робити все можливе, щоб завдати по ньому нищівного удару. Зокрема, використовуючи корупційний скандал в оборонпромі. Тому в нього просто немає виходу, у нього один шлях – йти в опозицію. А от у Вакарчука та Тимошенко такої гострої потреба нема", – говорить Вадим Карасьов.

То чи не тому, бува, в партії Порошенка першими виступили із закликом до єднання, бо і сам Петро Олексійович, і члени його фракції почуваються загнаними у глухий кут?

Фактор амбіцій

Можливо, й так. А, можливо, перехоплення ініціативи для "Європейської солідарності" було важливим з погляду задоволення персональних амбіцій Петра Порошенка. "Запит на консолідацію в українському суспільстві є, але реалізація такого єднання є обмеженою. Заява "Європейської солідарності" – спроба відповідати такому запиту. Хоча для більшості пересічних українців ідеологічно Порошенко та Тимошенко (та навіть і "Голос") нічим один від одного не відрізняються. Хіба що персоналії різні. Можливо також, що Порошенко має на меті заявити про себе як про неформального лідера опозиції. Інше питання, які в нього є для цього підстави. Бути просто головою фракції – це для нього вже не та планка, такий статус не задовольняє його амбіцій. Він все ще вважає себе президентом, і посада голови опозиції для нього значна привабливіша, ніж просто керування фракцією", – переконаний Богдан Петренко.

І дійсно, просто сидіти в засаді й чекати, коли посиплеться рейтинг Зеленського і "Слуги народу", доволі нудно. Значно цікавіше очолити цей процес. Крім того, в цій самій засаді стає тісно: опозиціонери штовхають один одного ліктями, намагаючись якомога ближче підібратися до точки, з якої можна буде стартувати. І йдеться не тільки про майбутні парламентські вибори, а й про президентські теж. На них Вакарчуку, приміром, важливо не повторити досвід 2019 року і не проґавити свій шанс. Бо і Петро Олексійович, і Юлія Володимирівна сплять і бачать, як кількість їхніх потенційних суперників зменшується.

Майбутнє гостре суперництво, шлюзи для якого відкриються вже в недалекому майбутньому, є ще однією причиною того, чому ніхто з представників опозиції єднатися насправді не буде. Надто вже різні інтереси у потенційних партнерів, наголошує Богдан Петренко. "До того ж, екс-президент Порошенко несе доволі негативний тягар, а Юлія Тимошенко вважає себе незалежним політиком. "Опозиційна платформа – За життя" ідеологічно не підходить до єднання з будь-ким, а "Голос" ідентифікує себе як цілковито нове утворення, яке навряд чи піде до спілки зі старими політиками, щоб не втратити своїх електоральних переваг", – додає він.

До речі, ці самі відмінності опозиціонери зможуть використати при ідентифікації "Я – не Зеленський". Порошенко й Тимошенко гратимуть на тому, що вони – досвідчені та професійні, а не якісь там шоумени з телевізора. А Вакарчук, навпаки, ще раз осідлає попит на нові обличчя.

Потенційно найбільш непримиримим опонентом нової влади може стати "Батьківщина" Тимошенко, припускає Руслан Бортник. А також, каже він, "Опозиційна платформа – За життя". "Ці дві фракції будуть найбільшими критиками Зеленського в частині соціально-економічних перетворень. А "Європейська солідарність" та "Голос" – в частині питань миру і війни та гуманітарних перетворень", – вважає експерт.  

Хай там як, а за звання "Антизеленський" кожен змагатиметься в міру своїх сил на можливостей. Як і за те, щоб стати найбільш протиставленим новій владі опозиціонером. Кастинг на останнє звання вже відкрито, а саме шоу стартує з вересня. Зрештою у будь-якої української влади були свої антиподи, але ще ніколи, мабуть, політична конкуренція між ними не була такою високою.

Наталія Лебідь

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>