Операція "Трійка тиранії": Як Штати витісняють РФ і Китай із Латинської Америки

Операція "Трійка тиранії": Як Штати витісняють РФ і Китай із Латинської Америки
Джон Болтон є "сірим кардиналом" зовнішньої політики адміністрації Дональда Трампа Reuters

Георгій Кухалейшвілі

політолог-міжнародник

Цими днями радник президента США з питань національної безпеки Джон Болтон пообіцяв посилити санкції проти Венесуели, Нікарагуа і Куби, а також назвав ці країни "трійкою тиранії" в Західній півкулі. Радник наголосив, що "деспоти" цих країн нарешті зустріли гідного противника, як-от президент Дональд Трамп. Обмежувальні заходи торкнуться понад 20 кубинських фірм, пов'язаних із армією і спецслужбами. США блокують операції із золотим запасом Венесуели, забороняють американським громадянам торгувати золотом, яке експортується з цієї країни. Які конкретно штрафні заходи буде запроваджено проти Нікарагуа, радник президента не уточнив. США запроваджують санкції щодо цих країн під приводом узурпації влади та порушення прав людини провладними режимами. Метою США є зміна влади в цих державах і відновлення американського впливу в Західній півкулі.

Новини за темою

Венесуела, Нікарагуа і Куба знайомі з санкціями США не з чуток. У липні 2018 р. Штати запровадили санкції проти трьох чиновників із Нікарагуа у відповідь на застосування сили проти протестувальників. Протягом 2017-18 рр. адміністрація Трампа кілька разів запроваджувала санкції проти окремих чиновників і фінансового сектору Венесуели, де вже кілька років триває громадянське протистояння між прихильниками президента-соціаліста Ніколаса Мадуро і його супротивниками. Економічне ембарго США проти Куби триває з 1960 р. Після певної лібералізації відносин між двома країнами у сфері торгівлі, туризму та міграції при екс-президенту Бараку Обамі, в листопаді минулого року республіканці запровадили обмеження на фінансові транзакції, поїздки.

Українська реконкіста Трампа і Болтона

Джон Болтон є республіканцем старого покрою, і його варто сприймати як "сірого кардинала" в адміністрації Трампа, одного із архітекторів сучасної зовнішньої політики США. Існує думка, що недавнє рішення американського президента про вихід Вашингтона з Договору про ліквідацію ракет середньої і малої дальності 1987 р. було ухвалено з урахуванням його думки. В період президентства Джорджа Буша-молодшого Болтон півтора року обіймав посаду постійного представника США в ООН. Він дотримується жорсткої позиції щодо Росії, Північної Кореї та Куби, яку в 2000-х звинувачував у розробці біологічної зброї. Болтон вважає, що міжнародну спільноту може очолити тільки одна наддержава – США. Отже, американцям потрібно зміцнити свої позиції в ключових регіонах світу і витиснути звідти своїх геополітичних конкурентів.

Адміністрація Трампа проводить у Західній півкулі щось на кшталт "реконкісти", як у Середньовіччі іспанські і португальські монархи відвойовували Піренейський півострів у маврських емірів. Вони проводять роботу над помилками своїх попередників – Буша-молодшого й Обами, які коштували США зниження впливу в регіоні, який з початку минулого століття вважається винятковою зоною американських інтересів. При Буші-молодшому США фактично пішли з Латинської Америки і сконцентрувалися на Близькому Сході. Американці витрачали мільярди доларів на військові операції в Афганістані та Іраку, змінювали політичні режими в цих країнах, але не надали фінансової допомоги латиноамериканським партнерам, насамперед Аргентині, у подоланні економічної кризи на поч. 2000-х.

Росія і Китай скористалися ситуацією та заповнили вакуум у регіоні: в Латинській Америці розпочалася "ліва хвиля". На тлі кризових явищ в економіці до влади в країнах регіону почали приходити соціалісти – Уго Чавес у Венесуелі, Нестор Кіршнер в Аргентині, Лулу да Сілва в Бразилії. Навіть Нікарагуа, де у 80-х тривала громадянська війна між соціалістичним режимом Ортеги і проамериканськими партизанами "контрас", різко змінила курс уліво. За підсумками виборів у Нікарагуа 2006 р., постарілий Ортега і його партія "Сандиністський фронт" знову взяли кермо влади в свої руки. Спільною рисою всіх цих режимів стали антиамериканізм, відхід із фарватеру зовнішньої політики США і втручання держави в економіку, націоналізація об'єктів приватної власності, у тому числі американської. Барак Обама намагався відновити довіру до США серед країн регіону, влаштував латиноамериканське турне, відвідував Кубу, спілкувався з нині покійним венесуельським президентом Уго Чавесом.

Даніель Ортега Reuters

На сьогодні Латинську Америку розкололи в політичному плані. Якщо в 2015 і 2018 роках у Бразилії, Аргентині до влади прийшли президенти-правоцентристи Жаїр Болсонару, Маурісіо Макрі, готові зміцнити відносини зі США, то ліві політики Ніколас Мадуро і Даніель Ортега продовжують правити в своїх країнах. Венесуела, Нікарагуа і Куба перебувають в авангарді прихильників скорочення політичного впливу США в регіоні та зміцнення відносин з Китаєм і Росією. Каракас спонсорував соціалістичні рухи в інших країнах Латинської Америки, постачав безкоштовно нафту Нікарагуа та на Кубу. Американська влада підозрює, що венесуельські соціалісти фінансували ліворадикальну терористичну організацію ФАРК, яка півстоліття вела збройну боротьбу за владу з урядом Колумбії, але склала зброю в 2016 р. – у розпал економічної і політичної кризи у Венесуелі.

Новини за темою

Американці вирішили вдарити санкціями відразу по трьох оплотах латиноамериканського "соціалізму 21 століття". Трамп і Болтон не вигадують нічого нового в Латинській Америці. Вони керуються досвідом колишніх президентів-ізоляціоністів від Республіканської партії Теодора Рузвельта, Вільяма Тафта, Калвіна Куліджа, які в першій половині 20 століття здійснювали військові інтервенції в Гондурас, Домініканську Республіку, Нікарагуа, Мексику і на Кубу, щоб вплинути на політичні процеси в цих країнах в інтересах США і захистити інтереси американського бізнесу. Трамп і Болтон беруть приклад зі свого однопартійця, екс-президента Рональда Рейгана, який у 80-х провів військові операції в Гренаді і Панамі, домігся зміни політичних режимів, орієнтованих на зближення із СРСР. Ось тільки на зміну кулям і пороху прийшли економічні інструменти тиску, щоб уникнути критики міжнародної спільноти і домогтися відсторонення від влади Мадуро й Ортеги руками власного народу. Якщо це відбудеться в найближчій перспективі, США зможуть повернути Венесуелу і Нікарагуа в орбіту свого впливу та створити прецедент для розгойдування опозиційних настроїв проти лівих режимів Ево Моралеса в Болівії, Леніна Морено в Еквадорі, Табаре Васкеса в Уругваї.

Передумови для цього існують. З 2014 р. у Венесуелі триває громадянське протистояння, і коаліція "Круглий стіл демократичної єдності" спікера парламенту Омара Барбоса, і партія "Народна воля" Леопольдо Лопеса домагаються усунення від влади Мадуро, який загруз у корупції та нездатний врегулювати глибоку соціально-економічну кризу. Невдоволення владою існує серед громадян Нікарагуа. У квітні-травні в країні відбувалися великі антиурядові протести із закликами до Ортеги піти у відставку, які вилилися у сутички з силовиками. За допомогою санкцій США хочуть посилити непросте становище, в якому перебувають Мадуро й Ортега, і підкріпити позиції їхніх супротивників. Санкції проти Куби мають символічне значення, оскільки ця країна вважається чи не еталоном політичного розвитку для латиноамериканських лівих популістів. Однак ефективність санкцій щодо "острова свободи" досить суперечлива, оскільки кубинці вже давно адаптувалися до життя в умовах ембарго.

Плацдарм впливу Китаю в Латинській Америці

США зацікавлені у змінах на політичному ландшафті Венесуели і Нікарагуа, оскільки на поточний момент провладні режими цих країн є регіональними партнерами Китаю і плацдармом для поширення геополітичного впливу в Латинській Америці. Китай здійснює економічну експансію в Латинській Америці. З поч. 2000-х Піднебесна стала одним із основних торговельно-економічних партнерів для країн регіону, найбільшим для Бразилії, Аргентини, Чилі, Перу й Уругваю. У 2016 р. товарообіг Китаю і країн регіону становив близько 216 млрд дол. Китай використовує Латинську Америку як сировинну базу та закуповує там нафту, мідь, залізну руду, сою, а країни регіону імпортують із Піднебесної високотехнологічну продукцію – телекомунікаційне обладнання, комп'ютери, кораблі, оптоволоконне обладнання, різну електроніку. За останні десять років кількість китайських капіталовкладень в економіках країн регіону зросла з 50 млрд до 200 млрд дол. Китайці переважно вкладають гроші в гірничодобувну промисловість, нафтогазову галузь, будівництво, банківську сферу.

Ніколас Мадуро і Сі Цзіньпін Reuters

Особливе значення для Китаю має багата нафтою Венесуела. Доведені запаси нафти в цій південноамериканській країні становлять 296,5 млрд барелів – більше, ніж у Саудівській Аравії (265,4 млрд барелів). Пекін надав Каракасу позик на суму 65 млрд дол. в обмін на нафту. Навіть незважаючи на громадянське протистояння і гіперінфляцію (20000% у серпні 2018 р.), Китай продовжує залишатися найбільшим кредитором Венесуели й обслуговує 23 млрд дол. її боргу. Найбільше грошей китайці вкладають у нафтогазовий сектор. Банк Розвитку Китаю планує інвестувати 250 млн дол. у нафтове родовище в долині річки Оріноко – одне з найбільших у світі. Американці також зацікавлені у видобутку чорного золота в цій місцевості, а поставки нафти з Венесуели до США не припинялися навіть після приходу до влади Чавеса.

Нікарагуа цікава китайцям завдяки її географічному положенню та виходу до Атлантичного і Тихого океану. З 2013 р. з'являється інформація про домовленість режиму Ортеги з китайською фірмою HKND олігарха Ван Джина про будівництво за 50 млрд дол. судноплавного каналу через територію Нікарагуа до 2020 р. (альтернатива чинному Панамському каналу). Проект так і залишився на папері, і навіть подейкують, що Ван Джин тихо усунувся від його реалізації. Однак поки сандиністи перебувають при владі, це питання буде стояти на порядку денному, і при наявності інвестора цей проект може бути реалізований усупереч невдоволенню нікарагуанців, землі яких відберуть під будівництво. Якщо у власності Китаю буде власна судноплавна артерія, що з'єднує Атлантику і Кариби, то його вплив у Західній півкулі буде тільки зростати.

Новини за темою

Провідники зовнішньої політики Росії

Венесуела і Нікарагуа служать провідниками зовнішньополітичних ініціатив Росії. Обидві країни визнали незалежність сепаратистських утворень Абхазія і Південна Осетія на території Грузії. Разом із Кубою вони визнали анексований український Крим територією Росії. Кремль використовує відносини з цими країнами для тиску на Білий дім. Минулого року венесуельська нафтова компанія PDVSA запропонувала російській компанії "Роснефть" купити 10% акцій компанії Petropiar, в якій у американської корпорації Chevron є 30%-а частка. У 2013 р. корпорація Chevron вклала 2 млрд дол. у розширення нафтовидобутку у Венесуелі. У 2015 р. Нікарагуа підписала угоду про спрощений порядок заходження російських військових суден у свої порти – прямо під носом в Америки. Москва побудувала в Манагуа центр супутникової системи глобального позиціонування ГЛОНАСС, який, за інформацією The Washington Post, може використовуватися в цілях розвідки.

Для Кремля перебування лівих при владі у Венесуелі і Нікарагуа - це гарантія того, що ці країни купуватимуть російську зброю. Після приходу до влади Чавеса венесуельська армія перейшла на російське озброєння (окрім військових кораблів і військово-морської авіації). У 2000-х Венесуела посідала друге місце серед країн світу за обсягами імпорту зброї з Росії (автомати, вертольоти, винищувачі, зенітно-ракетні комплекси, військова техніка). Розглядалася можливість постачання до Венесуели російських винищувачів Су-35, за придбання яких США нещодавно запровадили санкції проти Китаю. З приходом до влади Ортеги Москва поставила до Нікарагуа 50 танків Т-72, бронемашини "Тигр", вертольоти Мі-17В-5, ракетні і патрульні катери. Не дивно, чому Штати посилюють санкції проти режиму Мадуро й Ортеги, які віддають військові контракти росіянам, а не американцям.

Жаїр Болсонару стане новим президентом Бразилії - найвпливовішої країни Південної Америки Reuters

Регіональний контекст

Важливу роль для США у здійсненні політики тиску на Венесуели, Нікарагуа та на Кубі відіграє рівень підтримки з боку інших латиноамериканських країн. Традиційно уряди цих держав з острахом ставляться до будь-яких ініціатив, які виходять з Вашингтона, через історичні кривди за втручання в їхні внутрішні справи. У червні 2018 р. резолюція США про виключення Венесуели з Організації Американських Держав (ОАД) не набрала достатньої кількості голосів (проголосували 14 із 35 країн-членів). Нинішній президент Аргентини Маурісіо Макрі займає двоїсту позицію і не підтримує ані американські санкції проти Венесуели, ні політику Мадуро. Довгий час роль "старшого брата" Венесуели виконувала Бразилія. У 2015 р. екс-президент Бразилії Ділма Руссеф не підтримала запровадження санкцій проти Венесуели і закликала США припинити блокаду Куби. У липні 2018 р. ОАД обмежилася лише засудженням злочинів режиму Ортеги в Нікарагуа. США не вистачає підтримки з боку латиноамериканських країн.

Проте часи змінюються на користь Білого дому. На загальних виборах у Бразилії в жовтні 2018 р. переміг ультраконсерватор, гомофоб, антикомуніст і ксенофоб, колишній офіцер Жаїр Болсонару, який вступить на посаду президента з 1 січня 2019 р. Його правоцентристська Соціал-ліберальна партія отримала 52 місця в парламенті і стане фундаментом нової коаліції. Тепер США можуть розраховувати на підтримку Бразилії в Латинській Америці. Болтон привітав його з перемогою на виборах. Новий бразильський президент критикує уряд Мадуро, підтримує економічні санкції проти Венесуели. Він погрожував розірвати відносини з Кубою тому, що там перебувають при владі комуністи, які порушують права людини (що трохи смішно, враховуючи, що сам Болсонару явно не приклад поваги прав людини). Болсонару, як і Трамп, підтримує посилення міграційного режиму. В цьому контексті низка біженців із Венесуели є головним болем для Бразилії.

За довіру Болсонару вже бореться президент РФ Володимир Путін, який привітав його з перемогою на виборах. Бразилія разом із Китаєм, Індією і ПАР бере участь у блоці БРІКС, де роль першої скрипки грає Росія. Поки складно судити, якої позиції дотримуватиметься Болсонару в БРІКС. Він критично ставиться до Китаю, вважаючи, що бразильська економіка надмірно залежна від китайських інвестицій. Новий президент Бразилії налаштований проводити зближення зі США, з якими у Росії і Китаю останнім часом непрості відносини. Болсонару не приховує, що Трамп є для нього прикладом для наслідування і він буде проводити з ним зближення, що принесе вигоду Бразилії та США. Не виключено, що США можуть домовитися з Бразилією про розподіл відповідальності в Латинській Америці й об'єднати зусилля проти Венесуели, Нікарагуа та Куби за принципом "ворог мого ворога – мій друг". З позицією Бразилії завжди рахувалися в Латинській Америці, оскільки вона є найбільш економічно розвиненою країною в регіоні, у неї є міцна армія.

Георгій Кухалейшвілі,

політолог-міжнародник

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів