banner banner banner

Нові імена на карті Києва, - частина друга

На честь кого було дано старі та нові назви вулиць столиці

Першу частину статті про старі та нові назви вулиць у Києві читайте за посиланням.

Було: проспект Героїв Сталінграду

Нові імена на карті Києва, - частина друга
Фото з відкритих джерел

На честь кого було дано старі та нові назви вулиць столиці

Проспект з'явився на карті Києва у 1973 р., коли почалася активна забудова Оболоні. Спочатку він мав назву проспект Славутича, оскільки бере свій початок від берега Дніпра. Назву на честь учасників Сталінградської битви (1942-1943 рр.) вулиця дістала в 1982 р. і досі вона жодного разу не змінювалася.

Стало: проспект Володимира Івасюка

Володимир Івасюк Фото з відкритих джерел

Володимир Івасюк (1949-1979 рр.) – український композитор, поет, художник, автор понад 100 пісень. Першу свою пісню Івасюк написав у 15 років на вірші батька. Активно складати вірші і музику почав після переїзду з родиною до Чернівців. Тоді ж вперше постраждав за антирадянські погляди – Івасюка відрахували з медичного інституту за участь у "політичному інциденті". У 1970 р. створив два найвідоміших своїх твори – пісні "Червона рута" і "Водограй". Через рік на екрани вийшов український музичний фільм "Червона рута", в якому прозвучало багато творів Івасюка. Протягом наступних двох років його пісні здобули безліч нагород. Наприклад, Софія Ротару у 1974 р. здобула перемогу на фестивалі в польському Сопоті з піснею "Водограй". Цей успіх вона повторить і в 1977 р. з піснею "У долі своя весна". У цей же час Івасюк багато працює над музичним оформленням вистав, а також навчається в медінституті і консерваторії. Великий композиторський успіх прийшов до Івасюка в 1978 р., коли він став лауреатом всесоюзного конкурсу композиторів-студентів консерваторій у Москві. У квітні 1979 р. Івасюка викликали з дому телефонним дзвінком, після чого він зник. А майже через місяць композитора було випадково знайдено повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Похорон Івасюка на Личаківському цвинтарі перетворився на масову акцію протесту проти радянської влади, після чого на його твори в СРСР фактично було накладено заборону. За офіційною версією слідства загибель Івасюка було визнано самогубством, проте в 2014 р. українська прокуратура відновила розслідування обставин смерті композитора, оскільки частина свідчень вказувала на те, що його могли вбити співробітники КДБ. У 2009 р. Івасюку посмертно було присвоєно звання Героя України.

Було: вулиця Олександра Горовиця

Олександр Горовіц Фото з відкритих джерел

Олександр Горовиць (1876-1927 рр.) – піаніст, педагог, музичний критик. Горовиці були відомою в Києві музичною династією. Найбільш відомого її представника – Володимира Горовиця - вважають одним із найвидатніших піаністів в історії музики. Олександр Йоахимович доводився йому рідним дядьком. Здобувши в шкільні роки музичну освіту, він вирішив вступити на юридичний факультет київського університету, але в 1902 р. все-таки повернувся до музики, ставши учнем Олександра Скрябіна в Московській консерваторії. Згодом і сам викладав музику в Харкові, писав для харківської газети "Південний край", виступав з концертами в Києві, Одесі, Харкові.

Стало: вулиця Василя Барки

Василь Барка Wikipedia

Василь Барка (1908-2003 рр.) – український письменник і перекладач. При народженні отримав ім'я Василь Костянтинович Очерет, але згодом взяв псевдонім. Перша збірка віршів Барки, опублікована у 1930 році, вже після переїзду письменника на Північний Кавказ, викликала хвилю звинувачень у "буржуазному націоналізмі" та "релігійних пережитках". Взагалі, біблійні теми і сюжети займали чимале місце у творчості письменника, як і тема Голодомору 1932-1933 рр. Їй присвячено найвідоміший твір автора – роман "Жовтий князь", перша в історії літератури книжка, в якій було показано Голодомор. Ідею "Жовтого князя" Барка виношував 25 років. Що стосується біографії письменника, то з Україною його пов'язували переважно спогади дитинства. На Північному Кавказі він жив і працював з 1928 р. З початком війни у 1941 р. пішов на фронт добровольцем, а після її завершення опинився в таборі для переміщених осіб в Аугсбурзі. У 1947 р. Барка перебрався до Франції, а звідти трьома роками пізніше виїхав до США, де прожив решту життя. З роботою в Америці у письменника не складалося – йому доводилося братися навіть за миття вікон. Втім, літературну працю при цьому Барка не покидав і продовжував писати статті з історії літератури і свої авторські твори. Спадщина Василя Барки становить понад 20 томів романів, повістей, есеїв, перекладів і літературної критики. В останні роки життя письменник тяжко хворів і помер в американському будинку для літніх людей у віці 94 років.

Було: вулиця Петровського

Григорій Петровський Wikipedia

Григорій Петровський (1878-1958 рр.) – радянський партійний і державний діяч, один з ідеологів червоного терору. Рано захопився ідеями комунізму і політикою в цілому. Обирався до Державної думи Російської імперії, де представляв робітників Катеринославської губернії. Після Лютневої революції 1917 р. почав працювати в радянських владних структурах. Зокрема, будучи наркомом внутрішніх справ, підписав у 1918 р. постанову "Про червоний терор", жертвами якого, за деякими даними, стали 140 тис. осіб. Крім того, у 1922 р. представляв Україну у складі комісії з підготовки союзного договору і підтримав повне її підпорядкування Москві у складі Радянського Союзу. У 1930-ті рр. зумів уникнути репресій, які зачепили також старше покоління більшовиків, однак у 1939 р. піддався критиці за потурання "ворогам народу" з числа керівників Української РСР і був знятий з усіх посад. Поховано Петровського у стіні московського Кремля.

Стало: вулиця Василя Щавинського

Знімок сторінки каталогу колекції живопису Василя Щавінського Фото з відкритих джерел

Василь Щавинський (1868-1924 рр.) – хімік-технолог за фахом, мистецтвознавець і колекціонер за покликанням. Освіту хіміка-технолога Щавинський здобував за кордоном, у знаменитому цюріхському Політехнікумі – альма-матер безлічі нобелівських лауреатів (у тому числі Альберта Ейнштейна). Отриманою професією займався, навіть очолював миловарний завод у Санкт-Петербурзі. Але головною пристрастю Щавинського був усе ж живопис. Свою колекцію він почав збирати близько 1906 р. До 1917 р. в ній налічувалося вже майже 150 картин переважно голландських і фламандських майстрів. Крім того, Щавинський досліджував питання техніки і технології живопису і написав кілька статей, в тому числі про матеріали, за допомогою яких створювали картини. Був убитий вуличними хуліганами 27 грудня 1924 р. Поховано на Літераторських містках Волковського кладовища в Санкт-Петербурзі.

Було: вулиця Пугачова

Омелян Пугачов Фото з відкритих джерел

Омелян Пугачов (1742-1775 рр.) – донський козак, ватажок Селянської війни 1773-1775 рр. у Росії. Служив у царському війську, однак скоїв злочин і змушений був переховуватися, видаючи себе за купця. У 1772 р. оголосив себе врятованим імператором Петром ІII та почав підготовку до повстання, яке тривало в Оренбурзі з жовтня 1773 по березень 1774 рр.  і зазнало невдачі. Потім Пугачов спробував взяти Казань, але й тут повстанців було розбито. Незважаючи на окремі успіхи, діяльність повстанської армії Пугачова було припинено, а його самого заарештовано і страчено.

Стало: вулиця академіка Ромоданова

Андрій Ромоданов Фото з відкритих джерел

Андрій Ромоданов (1920-1993 рр.) – видатний український нейрохірург. Народився в сім'ї православного священика, якого в 1937 р. репресували. Проте зміг вступити до Київського медичного інституту і закінчити його в 1942 р., коли виш перебував в евакуації у Челябінську. У роки Другої світової встиг послужити командиром санітарної роти на фронті, а після її закінчення вступив до аспірантури й обрав своєю спеціалізацію нейрохірургію, зокрема лікування черепно-мозкових травм, епілепсії, пухлин головного мозку, також багато займався дитячою нейрохірургією. У 1974 р. його було обрано дійсним членом Академії медичних наук СРСР. У 1980-ті рр. під його керівництвом у Києві розробляли методики лікування онкологічних захворювань головного мозку, в тому числі із застосуванням хіміотерапії. Ромоданов також брав участь ув розробці ефективних методик реабілітації після захворювань і травм головного мозку. Поховано медика на Байковому кладовищі.

Було: вулиця Семашка

Микола Семашко Wikipedia

Микола Семашко (1874-1949 рр.) – радянський лікар і політик. Ще під час навчання на медичному факультеті Московського університету зацікавився ідеями марксизму і пристав до революційного руху, за що був засланий на батьківщину до Орловської губернії. Після повторного арешту емігрував до Швейцарії, де познайомився з Леніним і приєднався до більшовиків. Після Жовтневої революції зайнявся створенням радянської системи охорони здоров'я. Посаду наркомздоров'я РРФСР обіймав протягом цілих 12 років (з 1918 по 1930 рр.). Після війни займався відновленням охорони здоров'я на звільнених від окупантів радянських територіях. Поряд з тим брав участь у цькуванні мікробіолога Ніни Клюєвої і гістолога Григорія Роскіна, які опублікували свою роботу про розробку протиракового препарату в США.

Стало: вулиця Миколи Павлушкова

Микола Павлушков Фото з відкритих джерел

Микола Павлушков (1904-1937 рр.) – ключовий фігурант справи про так званий "Союз визволення України". Павлушков доводився племінником українському політику та письменнику Сергію Єфремову. З дитинства виховувався у дусі ідей відродження української державності. В юності входив до ядра "Союзу української молоді" (організація існує й донині), але в руки НКВС потрапив за звинуваченням у причетності до вигаданої організації "Союз визволення України". Павлушкова затримали в числі перших. Після знущань, тортур і психологічного тиску він вказав на схованку із щоденником Єфремова, а також дав обвинувальні свідчення проти себе і ще кількох людей. Його було засуджено й ув'язнено у Соловецькому таборі, а 3 листопада 1937 р. розстріляно.

Було: вулиця Тропініна

Василь Тропінін, автопортрет Wikipedia

Василь Тропінін (1776-1857 рр.) – російський художник, портретист. Народився в сім'ї кріпака, з дитинства почав проявляти здібності до малювання. Під час навчання кондитерському мистецтву майстерно зображував на виробах фігури людей і тварин. Завдяки цьому граф відправив його як вільного слухача до Академії мистецтв у Петербурзі. Тут він двічі ставав найкращим у конкурсах, за що мав отримати вільну. Замість цього в 1804 р. його було відкликано до нового маєтку свого господаря на територію нинішньої України. Тут крім виконання господарських обов'язків займався живописом й архітектурою. У 1847 р., вже після переїзду до Москви, граф задарма відпустив Тропініна на волю. За свої роботи митець був удостоєний звання академіка. Пензлю Тропініна належить понад 3000 портретів, зокрема українських селян, Устима Кармелюка, Олександра Пушкіна та інших.

Стало: вулиця Якубенківська

У другій половині XIX століття ця вулиця вже носила назву Якубенківський провулок. Назву на честь Василя Тропініна вулиця отримала лише в 1953 р.

Було: провулок Михайла Реута

Михайло Реут (1882-1940 рр.) був київським робочим-кравцем. Заснував у Києві профспілку кравців. Входив до складу київського комітету більшовицької РСДРП. Згодом зробив політичну кар'єру ій обіймав керівні партійні посади в Києві. У 1920-ті рр. був директором київського міського банку.

Стало: провулок Памви Беринди

Памво Беринда (помер у 1632 р.) – один із перших київських друкарів, лексикограф, поет, перекладач, видавець. Був одним із найосвіченіших людей свого часу, володів кількома мовами, в тому числі давньогрецькою, старослов'янською, давньоєврейською та латиною. Від середини 1590-х рр. на запрошення львівського єпископа Гедеона Балабана очолив у Стрятині друкарню, яка видавала церковну літературу. Після переїзду Беринди до Перемишля, діяльність друкарні зупинилася, а сам він згодом прийняв чернецтво і вирушив до Львова працювати в друкарні Успенського братства та викладати у братській школі. У 1615 р. києво-печерський архімандрит Єлисей Плетенецький викупив стрятинську друкарню, перевіз її до Києва і попросив Беринду зайнятися нею. Так було покладено початок друкарні Києво-Печерської лаври, в якій Беринда пропрацював до кінця життя. Головною працею типографа став знаменитий "Лексикон" – друкований словник, який налічував близько 7 тис. слів з перекладом з церковнослов'янської на літературну українську і тлумаченням.

Було: провулок Ладо Кецховелі

Ладо Кецховелі Фото з відкритих джерел

Ладо Кецховелі (1876-1903 рр.) – російський революціонер, соціал-демократ. Приєднався до революційного руху ще в юності, організував страйк учнів своєї семінарії, за що був висланий з Тифліса до Києва. Згодом за аналогічним звинуваченням його було заарештовано в Києві й відправлено на батьківщину. У Тифлісі вступив у грузинську соціал-демократичну організацію "Месаме-дасі" і, освоївши друкарську справу, почав створювати підпільні друкарні. За нелегальну видавничу діяльність був заарештований і загинув у в'язниці.

Стало: провулок Воздвиженський

Провулку, який виник приблизно в середині XVIII століття, повернуть історичну назву. Втім, на дореволюційних планах Києва такого об'єкта немає – його позначено як частину однойменної вулиці. Але в 1939 р., вже за радянської влади, існували і вулиця, і провулок. Вони тоді отримали ім'я Кецховелі.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>