banner banner banner

"Нічия": Як експерти оцінюють переговори в Парижі

"Нічия": Як експерти оцінюють переговори в Парижі
112.ua

Наталія Лебідь

Журналіст

Вінстон Черчіль колись сказав: "Якби Гітлер вторгся до пекла, я б замовив перед парламентом слівце за диявола". Замінимо Гітлера на Путіна, і матимемо актуальне на сьогодні висловлювання. Ми можемо по-різному ставитися до політики Європи, а конкретніше – Франції і Німеччини, але не можемо заперечувати, що дві флагманські державі Європи докладають зусиль для того, аби посприяти завершенню російсько-української війни. Не без врахування власних інтересів, певна річ. Те саме стосується і Сполучених Штатів. Тож доброю звісткою на сьогодні є передусім те, що "нормандська четвірка" змогла зібратися 9 грудня у Парижі після трьох років простою. Але чи вийде у лідерів "четвірки" конвертувати ці посиденьки в реальний мир на Донбасі?

Важливо бути дипломатом

Представники опозиційних до президента Зеленського політсил – "Батьківщини", "Європейської солідарності", "Голосу" – встигли розкритикувати главу держави за результати "нормандських" перемовин. Хоча, як говорить в коментарях 112.ua керівник центру "Третій сектор" Андрій Золотарьов, "зради не сталося, капітуляції теж. Капітуляція стосується попереднього президента, який залишив нам у спадок Мінські угоди. А Зеленському вдалося пройти між крапельками".

Водночас не можна не погодитися і з експертом-міжнародником Антоном Кучухідзе, котрий підкреслює: ситуація, в якій діяв президент Порошенко, відрізняється від нинішньої – тієї, що припала на каденцію Володимира Зеленського. Тому порівнювати п’ятого і шостого президента у розрізі війни і непродуктивно, і некоректно.

І все таки не можна не наголосити: Зеленський озвучив у Парижі ті ж тези, на яких завжди наполягав і Порошенко: 1. Крим та Донбас – це Україна, і федералізації не буде. 2. Поступок по газу і обнулення перемоги України в судах над "Газпромом" не буде. 3. Спочатку – контроль над кордоном, а вже потім – вибори. 4. Незмінна вимога – виведення з ОРДЛО всіх військових формувань. 5. Україна не вестиме перемовин з фейковими республіками і не обіцятиме їхнім ватажкам амністії.

Одним словом, зовнішньополітичний курс України щодо Росії лишається незмінним, а "червоні лінії", відносно яких Зеленського попереджали перед паризьким вояжем, лишилися неторканими. Отже все добре?

І так, і ні. Добре – в тому розумінні, що підсумки паризького саміту могли б бути гіршими. Погано – що просування вперед є мінімальним. Чому так сталося – пояснив сам Зеленський. Майже нульова результативність перемовин впиралася у ментальні, чи то пак "психополітичні" особливості його головного співрозмовника.

"Складно домовлятись дуже. Але були моменти, коли ми в чомусь домовились, у деяких речах. Тому що він (Путін) кожне питання розбирає на деталі, і ми починаємо навіть кожне слово врегульовувати. Тобто я – інша людина, я швидка людина, я думаю: "раз-раз – і домовились". Ні. Тут інша природна біомеханіка", – охарактеризував Зеленський президента Росії.

А на запитання: "То хто кого?" Зеленський відповів так: "Зараз правильно бути дипломатом. Давайте говорити так: нічия".

Політексперт Денис Богуш з нічиєю не погоджується. "Зради не сталося. Є три маркери, за якими ми могли побачити, як піде політика Зеленського. Це лише три слова: Крим, газ і Донбас. Крим, за словами Зеленського, він згадував, але не встиг розвинути цю тему у повноцінну розмову. Про газ вони поговорили, як і про Донбас. По Донбасу нібито просунулися: багато говорили про кордон, і це було надзвичайно важливим моментом – позиція Зеленського щодо контролю над кордоном. Тут президент не пішов на жодну поступку, і червоні лінії не були перетнуті. Тут не нічия, а 0:0,1 на нашу користь", – каже Богуш.

Крим: чому розмови не вийшло

Відштовхуючись від реперних точок, окреслених Богушем, проаналізуємо останній "нормандський формат" з точки зору відсутності / наявності домовленостей по трьох блоках питань. І спершу торкнемося Криму.

За словами самого Володимира Зеленського, питання окупованого півострову було ним зачеплено, але побіжно. "Якби Зеленський почав переговори з питання Криму, то цим би вони і завершилися. Тут надто жорстка позиція російської сторони", – коментує керівник центру "Третій сектор" Андрій Золотарьов.

А заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко дає інше пояснення. Справа тут не в жорсткості російської позиції, а в тому, що Крим та Донбас – взаємопов’язані речі. Варто Кремлю дати послаблення в одному питанні, як миттю згадають друге. "Без Криму не буде і вирішення проблеми Донбасу. Війна на Донбасі триватиме доти, доки невирішеним лишатиметься питання Криму. Тут або Україна змириться з його утратою, або Росія півострів неочікувано "поверне". Бо як тільки ми вирішимо питання Донбасу, наступним на порядку денному постане Крим", – переконаний Петренко.

А оскільки не можливий ані один, ані другий сценарій (тобто і Україна своєї території не зречеться, і Росія її не віддасть), війна на сході має всі шанси тривати нескінченно довго. "Було з самого початку зрозуміло, що питання Криму винесено за дужки домовленостей. Про нього немає згадок у комюніке, на чому від самого початку наполягав Путін. Але, ймовірно, Крим згадували під час тет-а-тету, бо на прес-конференції Зеленський підкреслив, що Україна не йтиме ні на які територіальні поступки", – каже Петренко.

Зовсім інша річ – газ. Про нього говорили відкрито, але газове питання також не потрапило до підсумкового комюніке.

Газ: у гру вступає Трамп

"Мене вкрай турбує аспект газових переговорів, – зазначає директор компанії персонального та стратегічного консалтингу "Berta Communications" Тарас Березовець. –  Саме сьогодні стало відомо про те, що проект двох американських сенаторів від обох партій – республіканця Теда Круза і демократки Джоан Шахін – про санкції щодо компаній і осіб, причетних до будівництва "Північного потоку-2", буде включений в законопроект про національну оборону. А це означає, що "Північний потік" може бути зупинений або серйозно загальмований у фінальній стадії".

"І коли я бачу в складі делегації прізвище цього дуболома Олексія Оржеля і згадую озвучену ним же ідею про пряму закупівлю газу у Газпрому, стає не по собі", – емоційно додає Березовець.

З цього приводу зауважимо три речі. По-перше, ситуація з газом й справді складна.

По-друге, присутність Оржеля або будь-кого іще у складі української делегації не вплинуло на остаточне рішення нашої держави. Газової капітуляції не сталося – принаймні, поки що. Україна тримає оборону і відбивається від невигідних пропозицій Росії. Остання наполягає на короткострокову контракті, тоді як Україні потрібна довга угода за європейськими правилами гри.

"Дуже складно, коли одна сторона наполягає на одному році, а ми наполягаємо на десяти. Я думаю, щось ми знайдемо. Десь посередині", – сподівається Володимир Зеленський.

По-третє, на світовій газовій шахівниці, можливо, дійсно відбудеться нова розстановка фігур. Це те, про що говорив Тарас Березовець. 10 грудня стало відомо про те, що Конгрес США заклав до бюджету на 2020 рік введення санкцій щодо російської енергетики. Санкції США можуть змусити європейські компанії відмовитися від участі у проєкті "Північний потік-2" через великі витрати, повідомило видання The New York Times.

Політолог Кирило Сазонов налаштований, щоправда, доволі скептично щодо цієї інформації. "Трамп запізнився зі своїми санкціями. Бо "Північний потік-2" буде запущено вже наступного року. Америка веде свою власну гру з Німеччиною", – зазначає він.

І не тільки з Німеччиною, додає Андрій Золотарьов. "До чого нас штовхають США? До того, щоб ми купували у Польщі скраплений газ, який буде постачатися зі Сполучених Штатів", – каже він.

Дуже добре аналізує ситуацію з газом Богдан Петренко. Він справедливо зауважує, що "Україна не є тією державою, яка встановлює порядок денний. Вона мусить підіграти одному з цих двох гравців. Зманіпулювати існуючим порядком денним, аби зрештою відстояти свої інтереси".

"Зрозуміло, що зараз ми – на перетині двох інтересів: Сполучених Штатів, які намагаються продати Європі свій скраплений газ, і Росії з її власним паливом", – додає Петренко.

Вибір того, на чиєму боці краще грати, для експерта є очевидним. Ставку краще робити на Америку, говорить він. "Рішення США по санкціях відриває перед Україною більший простір для маневру. Так само, як і рішення судів у суперечці між Газпромом та Нафтогазом, і польське лобі, яке наполягає на тому, щоб Північний потік-2 був наповнений не більше ніж на 50%".

Водночас ще нічого не вирішено, нагадує Петренко, і вже найближчі події покажуть, куди саме прямує Україна.

Донбас: проблеми з контролем над кордоном

Проте нормандський формат збирався не задля газу. Четвірка світових лідерів прибула до Парижу для того, аби вкотре зупинити кровопролиття на Сході України. Принаймні, троє з них точно переслідували саме цю мету. "Наскільки я розумію позиціонування Зеленського, йому економіка не надто цікава. У нього особиста амбіція – це мир. У мене таке відчуття, що найбільше часу він займається Донбасом, і справді хоче досягти миру", – зазначає Антон Кучухідзе. 

Що ж з цього приводу вирішили у Парижі? Створити в рамках мінського формату ще одну групу, яка буде займатися виключно питанням поетапного контролю українського кордону. "Цей етап повинен закінчитися до виборів. У президента РФ позиція з Мінськом узгоджена, на жаль. Найголовніший програш для України в Мінську – це кордон", – зауважив Володимир Зеленський.

І додав, що питання українського кордону для України – безпекове, а для Росії – політичне. Усвідомлюючи це, Зеленський передусім наполягав на відновленні українського контролю над кордоном. "По головному питанню мирного врегулювання – що раніше "вибори або кордон"? – спільної позиції сторін (і прогресу) немає, хоча все і погодили "формулу Штайнмайера", – відзначає директор Українського інституту аналізу та менеджменту політики Руслан Бортник.

Формула Штайнмайера пізніше буде вписана у тіло чи у прикінцеві положення закону про особливий статус Донбасу. І експерт Богдан Петренко вже передчуває, м’яко кажучи, непросту реакцію частини суспільства на цю законодавчу новацію. Але це буде згодом, бо наразі дія закону про особливий статус пролонгована ще на рік.

"Я, звичайно, в шоці від того, що український Фейсбук пише – не все так погано. Таке враження, що "гіпноз" почав діяти й на адекватну частину. Відбулося те, що й мало відбутися – перший етап впарювання Донбасу на умовах Путіна. Сама розмова про якісь вибори і Штайнмайера – це не зрада, а зрадище. Нас ведуть російською логікою", – обурюється політолог Євген Булавка.

А от Руслан Бортник не бачить "зради", а, натомість, перераховує плюси від зустрічі нормандської четвірки. "Розморожений / перезапущений нормандський переговорний формат і робота над реалізацією "скам'янілих" Мінських угод. Рубікон цього циклу розрядки настане в березні-квітні 2020 року – коли сторони зберуться на другу зустріч", – зазначає він.

Крім цього, "ключовими тактичними домовленостями стали: зобов'язання про повне припинення вогню, обмін захопленими особами, спроба розведення сил на трьох нових ділянках, встановлення нових пунктів пропуску на лінії розмежування, розширення місії ОБСЄ до формату "24/7" , імплементація "формули Штайнмайера" в українське законодавство", – нагадує Бортник.

Водночас він зауважує, що "повноцінного миру найближчим часом не буде – ситуація скочується до політичного "заморожування" в зоні протистояння".

Подібний сценарій розглядає і Кирило Сазонов. "В Парижі не сталося ані зради, ані перемоги. Все йде до заморожування – до придністровського сценарію. Варіантів того, як можна вийти з цієї ситуації, домовившись про щось, не існує. Заморожування – єдиний варіант", – констатує він.

"У мене і до зустрічі, і після неї був та лишився поміркований оптимізм. В принципі, Зеленський що обіцяв, те і виконав: він їхав за результатом, і певний результат досягнуто. Плюс він їхав по конкретні терміни, і ці терміни були озвучені всією нормандською четвіркою. Обмін полонених – до кінця року, припинення вогню та розведення сил – тут терміни також означені, хай навіть дотриматися цих рішень буде непросто", – каже Антон Кучухідзе.

Він додає: "Зрозуміло, що колосального прориву не сталося, та й очікувати його було не варто. Зі сказано четвіркою було зрозуміло, що всі суперечливі питання Україна та Росія вирішили залишити на потім. Україні потрібен мир, в Росії – зняття санкцій. Макрон, якого у нас так багато критикують, насправді говорив про те, що пом’якшення стосунків із Росією можливо в обмін на її певні кроки". 

Та в кожному разі "важливо, що Франція та Німеччина визнали: Зеленському вдалося перезапустити нормандський процес, і після трирічної паузи справа знову пішла", – резюмує експерт.

Що далі?

Піти-то справа пішла, але як далеко вона зайде? Припустимо, що війна на Донбасі буде й справді заморожена за придністровським сценарієм. Що, між іншим, не є аж таким поганим варіантом – хоча б з огляду на те, що на Придністров’ї не проводяться бойові дії, а конфлікт давно вийшов з гарячої фази.

Однак це не єдина перспектива на найближчі роки чи десятиліття. З плином часу "підтримка з боку Франції та Німеччині буде падати. У Німеччини вгору візьмуть бізнес-інтереси, а що стосується Франції, то, за великим рахунком, ця частина Європи їй ніколи не була цікава. Франція традиційно більше цікавиться Близьким Сходом", – каже Кирило Сазонов.

Що ж стосується самого Зеленського, то "Володимира Олександровича можна привітати, але річ у тому, що його тактична перемога несе загрозу стратегічного плану. А саме – втрату Зеленським його базового електорату, котрий голосував за нього як за "президента миру", – відзначає Андрій Золотарьов.

Але чинний президент ще на початку своєї каденції говорив про те, що він йде тільки на один термін. А відтак втрата електорату не має його турбувати.

Між іншим, соціальний психолог Світлана Чуніхіна дає цікаву характеристику Володимиру Зеленському. Вона вважає, що його робить вразливим бажання зберегти певного роду чистоту і моральність. "Слухайте, але ж дійсно у КДБ на нинішнього президента нічого немає. Він не йшов довгим шляхом до влади, принаймні не традиційним шляхом (через неминучі угоди і зради), – пише вона на своєму Фейсбуці. – І виходить, що з усіх доступних Путіну методів притискання до нігтя для Зеленського є: 1. В'язкі переговори, коли партнера топлять в нескінченних деталях ("Зе" визнав, що це було складно). 2. Гра на почутті сорому".

Щодо гри на почутті сорому, то Чуніхіна має на увазі наступне. "Путін, мабуть, майстерно вміє соромити людей, яким важливо бути для світу хорошими (сам то він злий геній і виплодок пекла, йому важливо вселяти жах). Поки виходить, що найуразливіше місце Зеленського в переговорах з ворогом – це те, як важливо йому залишитися порядною людиною".

З цим можна погоджуватися або ні, але Антон Кучухідзе звертає увагу на те, що Володимир Зеленський – на відміну від значної частини своєї фракції – поки перебуває над усіма корупційними та іншими скандалами. До нього є свій набір претензій, але чинний президент ще не втоплений з головою у політичне багно. А все тому, що, не дивлячись на дещо неоднозначний бекгранд, Зеленський залишається ідеалістом. І щиро плекаючи цю ідею – ідею миру – він зберігає шанс на бодай часткове її втілення.

Але – щоб не захопитися надмірною компліментарністю – зауважимо, що таким є стан справ саме на зараз. Що буде далі – покаже час.

Наталія Лебідь

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>