Незаконно засуджені: Чому в Україні невинні змушені "мотати" чужий срок?

З них вибили зізнання, сфабрикували справи і відправили за ґрати. Замість розкривати злочини, наші правоохоронці закривали показники. Як замість кривавих убивць на нари відправили невинуватих, і чому слідчі, прокурори та судді не понесли за це відповідальності?

Незаконно засуджені: Чому в Україні невинні змушені "мотати" чужий срок?
112.ua

Ліга корупції

Програма "112 Україна"

З них вибили зізнання, сфабрикували справи і відправили за ґрати. Замість розкривати злочини, наші правоохоронці закривали показники. Як замість кривавих убивць на нари відправили невинуватих, і чому слідчі, прокурори та судді не понесли за це відповідальності?

* * *

Харківська сотка. Колонія суворого режиму. Тут тримають 60 довічників. Усі сидять за жорстокі вбивства.

Із казематів їх випускають лише раз на добу – на годинну прогулянку. Чоловіка, який у камері склеює подарункові пакети, звати Віталій Козаченко.

15 років тому Віталія Козаченка визнали винним у кривавому вбивстві і довічно запроторили за ґрати.

На стіл у невеликій квартирі прифронтового Слов’янська Валентина Іванівна розкладає фотокартки сина.

Новини за темою

Після закінчення школи, у 1997-му Віталій вступив у Харківську пожежну академію. Під час навчання здружився з викладачем Сергієм Щербаком.

На старших курсах студент подався у комерцію. Відкрив на харківському ринку точку і продавав там посуд. 200 доларів на розкрутку бізнесу позичив йому викладач Щербак.

12 грудня 2001-го курсант Козаченко прийшов додому до Щербака, аби повернути борг.

Але викладача вдома не було, лише його дружина та донька. Відтак, за словами Козаченка, він одразу поїхав на вокзал й автобусом вирушив до рідного Слов’янська. А до Харкова повернувся наступного дня.

Тим часом саме 12 грудня 2001-го у Харкові відбулось моторошне вбивство. Загинула дружина та 4-річна донька викладача Щербака. А також двоє сусідів, які почувши крики, кинулись на допомогу. А сам будинок підпалили.

13 грудня 2001 року на допит міліціонери запросили Козаченка. "На допиті з мене зробили підозрюваного у злочині, який я не скоював", - говорить Козаченко.

Викладач Сергій Щербак згадувати минуле відмовився.

За версією слідства – кривавий злочин скоїв курсант Козаченко. І тільки після душогубства він поїхав до Слов’янська.

Він був єдиним підозрюваним. Мотив – не хотів повертати борг.

112.ua

Резонансне вбивство наробило чимало галасу, а якраз тоді до Харкова із візитом збирався хтось із державних високопосадовців.

"Оскільки приїхав високий чин, була вказівка з Генпрокуратури розслідувати злочин за 24 години", - згадує Козаченко.

І переконує - у застінках відділку його кілька годин катували.

Новини за темою

"Пакет на голову надягали, за допомогою олівця примудрялися пальці викручувати, погрожували розправитися над моїми рідними і близькими, якщо раптом я не зізнаюся в злочині, мені пропонували вибрати, як я вважаю за краще померти – випавши з вікна чи при спробі втечі, або впавши зі сходів, коли мене будуть вести", - згадує він.

І нібито силою змусили написати зізнання. Текст диктував слідчий.

Наші журналісти підняли матеріали справи. І знайшли ту саму явку з повинною.

Помітно, що зізнання написане різними почерками. Цей документ репортери показали професіоналу. Ігор Лисюк все життя пропрацював у міліції експертом-криміналістом. За його плечима сотні розкритих кримінальних справ. Зараз він на пенсії і погодився проаналізувати справу довічника Козаченка.

Це відео 16-річної давності. На допиті Козаченко розповідає подробиці.

За офіційною версією, дружину викладача вбили ось цим ножем.

112.ua

Його знайшли в обгорілій кімнаті на підлозі. Але пластикову ручку вогонь чомусь не пошкодив, та й на лезу не видно слідів крові. А підозрюваний не міг пригадати колір держака.

Загибла була у темночервоному халаті. Та Козаченко називає інше забарвлення.

На місці злочину експерти не знайшли жодного відбитку пальців Козаченка. Під нігтями загиблої його шкіри теж не виявили.

І це при тому, що на допиті Козаченко заявляв, що загибла у боротьбі наносила йому удари.

Запис допиту, як і слідчого експерименту – не суцільний, а має монтажні склейки. Хоча, згідно з правилами, камеру вимикати заборонено.

Колишній експерт-криміналіст Лисюк, прочитавши матеріали справи та вивчивши фотодокази, знайшов безліч невідповідностей. По-перше, ніж, який правоохоронці знайшли на місці злочину, найімовірніше, не є знаряддям вбивства. На ньому жодного сліду пожежі.

Так само, згідно з матеріалами справи, загиблим наносили удари скляною пляшкою та цеглою. На фото вони лежать поруч.

112.ua

Тільки цеглина притрушена снігом, а пляшка – ні. Відтак, тут дві версії: або речдоки переміщали, а це робити категорично заборонено, або ж ці речі до злочину жодного відношення не мають.

Усі фотографії зроблено з порушенням норм. Вони не пронумеровані і немає прив’язки до місця.

Але найголовніше неспівпадіння - це те, що згідно з матеріалами справи, Козаченко, аби знищити свої сліди, відкрив газ і підпалив будинок. Одначе вибуху чомусь не було.

Новини за темою

До речі, одразу після злочину, по гарячих слідах службовий собака привів правоохоронців до будинку на сусідній вулиці.

У приміщенні слідчий помітив підозрілі відбитки.

Але в результаті слідство встановило, що сліди крові у цьому помешканні залишив… собака. Наші журналісти завітали до цього помешкання і попросили пригадати господарів, хто тут жив 17 років тому, але спілкуватися вони відмовилися.

Єдиними речовими доказами у справі стали золоті прикраси загиблої, які слідчі знайшли під час обшуку у гуртожитській кімнаті Козаченка. Вони були сховані у взутті. Засуджений переконує – не його взутті.

Ретельно вивчивши усю справу, колишній експерт-криміналіст Ігор Лисюк не побачив жодного доказу, який би прямо вказував на провину Козаченка.

Та експерт одразу додає - навіть якщо відбитки справжнього вбивці були, то правоохоронці їх самі затерли. Бо за всіма правилами та канонами кримінології першими на місці злочину мають працювати лише троє експертів. А тут, згідно з протоколом, у будинку одразу був з десяток правоохоронців.

Слідчий та прокурор, які вели справу Козаченка, давно звільнились з органів, і де зараз живуть – невідомо. Адвоката Козаченка кілька років тому вбили. До речі, виконавця та замовника правоохоронці досі не знайшли. А суддя спілкуватися не захотіла.

Всі докази у цій справі – одяг, знаряддя вбивства - давно знищено. Єдине, що залишилося, в архіві – конверт із тим, що було під нігтями жертви. У 2001-му ДНК-експертиз ще не робили. Однак для того, щоб провести додаткову перевірку за сучасними технологіями, справу мають відправити на повторний розгляд, а для цього потрібні підстави. Недавно у Харківську поліцію надійшов лист. Двоє чоловіків зізналися у вбивстві, за яке сидить Козаченко.

"До мене приходив працівник поліції з Управління карного розшуку ГУ в Харківській області. Він повідомив, що двоє осіб, які проживають в місті Севастополі, письмово зізналися і розкаялися в скоєному. Назвав прізвища Самойленко та Петрушенко", - говорить Козаченко.

Але поїхати в окупований Крим і перевірити достовірність інформації, правоохоронці не можуть.

Тим часом мама засудженого стверджує – силовики пропонують їй зам’яти справу. І просять 20 тисяч доларів.

Сам Віталій Козаченко, аби довести свою непричетність до вбивства, готовий пройти перевірку на детекторі брехні.

Одначе заступник міністра юстиції Денис Чернишов чомусь не дозволив засудженому сісти на поліграф.

* * *

У харківській сотці цього злочинця тримають аж за двома дверима. Спочатку він протягне руки через решітку, і на нього одягнуть кайданки. Його виводять з камери лише у наручниках та у супроводі озброєного конвою.

Цього чоловіка звати Руслан Худолій, або ж "карлівський маніяк". Він один із найжорстокіших злочинців в історії України.

112.ua

Йому було лише 20, коли він скоїв уперше вбивство. А загалом на рахунку Худолія три десятки зведених зі світу людей.

Новини за темою

І впродовж шести років, поки правоохоронці безуспішно ловили справжнього маніяка, злочини міліціонери та прокурори вішали на невинуватих людей.

Райцентр Карлівка на Полтавщині. Рідне місто маніяка Худолія. Що цікаво, наприкінці 90-х після служби в армії він сам хотів працювати у міліції. Але його не взяли. Замість шукати іншу роботу, Худолій почав промишляти дрібними крадіжками.

Перше вбивство скоїв, коли господар побачив, як він цупить індиків.

Двохтисячний рік. Село Попівка. З даху цієї хати Худолій крав алюміній.

"Приїхав вночі на велосипеді, заліз на хату. Накидав отих алюмінієвих шматків у мішки. Бачу, хтось з ліхтариком вийшов на дорогу і загородив мені шлях. Почав світити, кричати. У мене тоді і маска була, але я втомлений був. І налазився по тому даху. Тікати було нікуди", - згадує Худолій.

112.ua

Злодій миттєво вирішив позбавитися свідка.

"Була у мене шабля. Двічі влучив по плечу, влучив по голові. Він трохи похитнувся, впав на коліна, потім набік, і все", - згадує вбивця.

У злочині міліція запідозрила сусіда загиблого – Анатолія Івашину. Бо до його будинку привів службовий собака.

Головним доказом стала закривавлена сокира.

"Знайшли в мене сокиру. Напередодні у жінки був день народження, і я тою сокирою птицю рубав і так кинув її в крові. Вони подумали, що тією сокирою я зарубав його", - говорить Івашина.

Івашина божився: злочинець не він, та правоохоронці силою взялися переконувати чоловіка у протилежному.

"По печінці, по нирках, під ноги. Зламали ключицю. Їм треба було справу закрити", - згадує Івашина.

112.ua

Попри катування Анатолій не погоджувався взяти на себе вбивство. Відтак, міліціонери завели справу на його рідного брата Миколу. Нібито вони разом скоїли злочин.

"Приїхала прокурор, посадили мене в машину, повезли", - згадує брат Анатолія Микола Івашина. Тільки спочатку повезли не у райвідділ, а до річки.

"Кажуть, зараз скупаєшся і будеш писати. Почали мене вниз головою топити", - говорить чоловік.

Продовжилися тортури у міліції.

"Пристебнули мене до батареї наручниками, а потім перекрили кисень", - згадує Микола.

Побитому Миколі правоохоронці запропонували угоду: якщо підставить брата, то до в'язниці не посадять.

"Прокурор полтавський каже - підеш за свідка. І я ото попідписував те, чого не було", - говорить він.

На Миколу Івашину повісили лише крадіжку і дали три роки умовно. Натомість Анатолія звинуватили у вбивстві і посадили на 12 років.

А Худолій продовжив свою криваву справу. У тому ж 2000 році він надумав обчистити чергове обійстя.

"Зайшов у двір, я не знав толком, хто там жив. Бачив, що якась там жінка сиділа. Думаю, алюміній пошукаю, подивлюсь, може, щось вкраду. Походив по двору, нема нічого, думаю, зайду в хату", - згадує Худолій.

Усередині він зустрів хазяйку. "Вдарив її два рази, і все, і пішов. Посадили хлопця якогось, двадцять з чимось років", - говорить справжній убивця.

Новини за темою

Цей злочин повісили на місцевого жителя Олександра Степанова. Йому дали 10 років.

Вже двоє невинуватих людей сиділи у в'язниці, а маленьке містечко продовжувало потерпати від серійного убивці.

До Карлівки відправили найкращих оперативників та слідчих. Серед них був і прокурор Олександр Легеньковський.

Правоохоронці почали перевіряти усіх місцевих чоловіків. Худолій вів настільки буденний спосіб життя, що правоохоронці навіть не взяли у нього відбитки пальців.

"Горілку я не пив, по барах не ходив, з блатними не гуляв. Дома сидів, жінка, дитина... Ну як звичайна людина", - згадує Худолій.

Тим часом він вирішив перейти до більш серйозних злочинів. До кримінального промислу Худолій залучив свого молодшого брата Олександра.

Грудень 2003 року. Пізно ввечері 16-річна Наталя Чінахова повернулася додому з дискотеки.

"Я підійшла до будинку, хотіла відчинити двері і через щось перечепилася. Хотіла відкрить двері, а вони відчинені. Ввімкнула світло і побачила маму. Вона лежала між залою і вітальнею. Повертаю голову назад, дивлюся бабуся на порозі лежить", - згадує жахіття Наталя.

112.ua

Того фатального дня Наталя втратила всю сім’ю. Мама, батько, дідусь, бабуся та 13-річний брат загинули від рук маніяків Худоліїв.

"Він стріляв з обрізу, а його менший брат добивав молотком", - говорить начальник поліції Карлівки Костянтин Лебідь.

По гарячих слідах правоохоронці убивць не затримали. І вони продовжили свій кривавий промисел.

"Після того, як вбили мою сім’ю, через місяць чи півтора вбивають ще одних людей у Карлівці", - говорить Наталя Чінахова.

Тим часом вже найвище керівництво держави вимагало знайти маніяка.

До Карлівки відправили ще більше оперативників. Руслан Худолій вирішив покинути рідне місто. У 2003 році він поїхав у Сімферополь. І там продовжив свою криваву серію.

"У Сімферополі тільки 6 убитих і 3 поранених", - говорить убивця.

Саме в Криму він потрапив на гачок правоохоронців. У 2003 році Худолій у Сімферополі обікрав будинок.

"Заліз я в хату до якогось начальника міліції в Сімферополі. А я ж не знав, що то він", - говорить Худолій.

З дому він поцупив лише мобілку. Міліція почала відстежувати апарат.

У 2004-му Руслана Худолія арештували. Він одразу здав свого спільника – брата Олександра. Старшому дали пожиттєве ув’язнення, молодшому – 15 років.

Тим часом навіть після затримання душогуба незаконно засуджені Івашина та Степанов ще два роки сиділи у тюрмі.

У 2006-му Анатолія Івашину та Олександра Степанова відпустили. За чужий злочин вони відсиділи по 6 років. За незаконне засудження з державного бюджету чоловікам виплатили по 370 тисяч гривень компенсації. Але ці гроші не повернули зламаного життя. Олександр Степанов підчепив на зоні туберкульоз і в 2016-му помер. А Анатолій Івашина сам зізнається, що після відсидки спився.

Анатолій Івашина зараз живе разом з братом Миколою. Тим самим, який після знущань міліціонерів дав фальшиві свідчення. Живуть чоловіки у старенькій, напіврозваленій хаті. Роботи у селі немає. Тож тримають господарство.

Тим часом за фабрикування справ жоден правоохоронець кримінального покарання не поніс.

У перевищені службових повноважень звинуватили лише одного працівника карлівської міліції Сергія Курінного.

Міліціонеру загрожувало 8 років тюрми. Але до вироку суду він не дожив.

Справи Івашини і Степанова вже давно вичерпали 10-річний термін давності. Матеріали знищили. Тому міліціонери, що вибивали зізнання, слідчі і прокурори, які фабрикували документи, та судді, які відправляли невинуватих людей за ґрати, залишилися безкарними.

* * *

2003 рік. Компанія з 4 чоловіків приїхала відпочити на озері. Пісні під гітару, шашлик, дівчата. Тільки ці посиденьки для Володимира Зякуна та Євгена Гученка закінчилися в'язницею. Вони отримали пожиттєві ув’язнення.

На зорі двохтисячних чоловіки жили у Сумах і промишляли закупівлею пуху. У червні 2003-го Гученко, Зякун та ще два компаньйони відправилися на закупи в Одеську область.

На озері біля села Знам'янка комерсанти вирішили кілька днів перепочити.

Дівчата були студентками, їм треба було їхати на навчання, і зранку 13 червня чоловіки відвезли їх на потяг. Того ж дня до компанії приєдналася місцева жителька Люба.

"Розговорилися, і Люба розповіла, що вночі в селі було скоєно вбивство. Село за 10 км звідси", - розповідає родич засудженого Сергій Полуляшенко.

Новині про вбивство чоловіки не надали значення. Пізно ввечері Гученко та Зякун відвезли Любу додому. А вже вранці продовжили їздити по довколишніх селах і скуповувати пір’я.

Після зустрічі з Любою комерсанти ярмаркували на Одещині ще цілий тиждень. Потім повернулися у рідні Суми. І там наприкінці червня 2003-го Гученка та Зякуна затримала міліція. Їх звинуватили у вбивстві.

112.ua

Криваві події розвивались у цьому помешканні у селі Знам’янка. У 2003-му тут жили бабця Марія, її син та невістка. Сім’я якраз продала будинок в іншому селі і мала на руках гроші. У ніч з 12 на 13 червня з ними жорстоко розправилися.

"Сусідка бачила, як хтось тікав о 12-й ночі, там є свідчення сусідки, яка почула гавкіт собак. Але її ніхто не викликав у суд, і її свідчення навіть не оголошувалися", - говорить Євген Гученко.

Ця жінка досі мешкає по сусідству. Разом з чоловіком вони пригадують, як правоохоронці 15 років тому затримували всіх підряд.

"Позабирали дітей. Ментів треба саджати, прокурорів, які дітей позабирали. Кидали прямо в машину. Дітей просто ловили, і все", - говорить жінка.

Але згадувати деталі, кого вона бачила у ніч вбивства, жінка навідріз відмовилася.

Офіційна версія така. Чоловіки познайомилися з Любою не після вбивства, а напередодні. А свідчення дівчат, з якими чоловіки розважалися якраз у ніч убивства з 12 на 13 червня, суд чомусь до уваги не взяв.

Саме Люба стала головним свідком. Наші журналісти її розшукали. Нині жінка мешкає в іншому селі на Одещині.

112.ua

Жінка починає пригадувати знайомство із заїжджими комерсантами.

Згідно з матеріалами справи, ввечері 12 червня 2003 року Гученко та Зякун привезли Любу додому і пішли на вбивство.

А після злочину чоловіки повернулись. На подвір’ї Люби вони спалили закривавлений одяг та поділили здобич.

Але жодних обгорілих речей, жодного попелу експерти так і не знайшли.

Зі слів чоловіків, зізнання з них вибивали.

"Це тривало днів 4. Голого вночі виводили на допити, вішали на лом голого абсолютно. Два столи стояли, між ними повісили цей ломик і гойдали мене п'яні. Сміялися, що будуть вставляти мені щось у дупу", - згадує Гученко.

Катуванням слідчі все-таки домоглися свого. "Зламався я і написав зізнання, що я і Гученко скоїли злочин", - говорить Володимир Зякун.

Текст писали під диктовку. Потім, попри вимоги закону, у слідчому експерименті брав участь лише Гученко. Зякуна на місце злочину не повезли.

На відтворенні подій Гученко імпровізував. Чоловік пригадує, що під час відпочинку вони загубили ніж. А слідчі нібито одразу придумали легенду. Скоїв убивство, а ніж викинув у воду.

"Везуть на ставок, щоб я показав, як я викидаю ніж. І я на камеру показую, як викидаю ніж у воду. А тут виходить сторож і несе ось цей ніж їм", - згадує Гученко. Виявляється, загублений під час гулянки ніж знайшов охоронець ставка.

Та експертиза встановила, що ширина леза цього ножа 5 сантиметрів, а жертв вбивали тоншим клинком. І подібний закривавлений ніж криміналісти знайшли неподалік будинку. Але головний речовий доказ чомусь загубився.

Відтак, ані знаряддя вбивства, ані відбитків пальців затриманих на місці злочину силовики не виявили.

Обвинувачення ґрунтувалося лише на свідченнях Люби. Володимир Зякун певен – Люба працювала на міліцію, оскільки мала умовний термін, тобто була на гачку. Суддя навіть відправляла справу на дорозслідування, бо головний свідок Люба плуталась у свідченнях.

Та все ж у 2003 році Гученку і Зякуну дали пожиттєве ув’язнення. Хлопці кажуть – суддя плакала, коли зачитувала вирок.

112.ua

Ще у 2004 році Гученко та Зякун подали скаргу в Європейський суд з прав людини. Розгляд справи тривав до лютого 2016-го. Європейська Феміда постановила, що українське слідство вибило із затриманих зізнання. А тому рішення суду не може бути законним.

Але просто так випустити Зякуна і Гученка на волю закон не дозволяє. Тепер вітчизняна Феміда заново розглядає справу, а Зякун та Гученко вже не довічники, вони мають статус підозрюваних. Та попри рішення європейського суду про незаконність засудження, українська Феміда на час розгляду справи все одно постановила тримати їх у СІЗО.

Зякун та Гученко просиділи у тюрмі 14 років і вийшли на волю наприкінці 2017 року. Слідчі з них вибили зізнання, не знайшли жодного суттєвого доказу, а все обвинувачення базується фактично на єдиному свідку. І це перший випадок в Україні, коли Європейський суд з прав людини визнає довічників незаконно засудженими.

* * *

Виявляється, зараз в Україні єдиною можливістю для незаконно засудженого вийти на волю є або рішення європейського суду, або ж чекати, коли спіймають справжнього злочинця і надіятися, що він зізнається у всіх своїх злочинах. А писати скарги у вітчизняні інстанції – марна справа.

"У нас відсутня будь-яка процедура для виправлення судових помилок. Людина має всі підстави для перегляду своєї справи і не має такої можливості", - говорить правозахисник Андрій Діденко.

Законопроект, згідно з яким справи можна відправляти на повторний розгляд, припадає пилом у парламенті ще з 2015 року. І його досі не поставили на голосування.

"Ми відчули дуже потужне прокурорсько-суддівське лобі. Якщо цей закон буде ухвалений, то можна буде запитувати не лише, чому цей вирок був несправедливий, а постане питання - хто фабрикував цю справу", - говорить Діденко.

"Можуть спливати гучні імена людей, які зараз знаходяться на високих посадах - хтось став генералом поліції, хтось міністром, депутатом чи високим суддею. А це нікому не потрібно", - згоден з колегою Тарас Боровський.

Тому навіть нині поліцейські та прокурори можуть ловити невинуватих людей, саджати їх до в'язниць, закривати показники й отримувати зірки на погони.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>