Неспортивні травми українського спорту. Частина 4. Звідки беруться "тітушки"?

Соціальна незахищеність та інфантильність штовхають спортсменів у найманці

Неспортивні травми українського спорту. Частина 4. Звідки беруться "тітушки"?
Фото з відкритих джерел

Семен Запорожець

Журналіст

Соціальна незахищеність та інфантильність штовхають спортсменів у найманці

В останні роки в нашій пресі увійшло в обіг вираз "хлопці спортивної зовнішності". Найчастіше він зустрічався при описі рейдерських захоплень, проплачених масових дій, заворушень під час виборів. Напередодні Революції гідності спортивні хлопці отримали прізвисько "тітушки" від прізвища Вадима Титушка, майстра рукопашного бою з Білої Церкви, який у травні 2013 року активно брав участь в нападі на журналістів під час мітингу "Вставай, Україно!". Слово "тітушки" стало другим за популярністю в 2013 році після слова "Євромайдан" і має всі шанси увійти в академічні словники.

Зовсім недавно про "тітушкок" знову заговорили у зв'язку з подіями у Кривому Розі, куди групи молодиків спортивної зовнішності завезли для охорони будівлі міськради від протестуючих, незадоволених результатами виборів мера.

Чому ж спортсмени поповнюють ряди правопорушників? Основні причини досить очевидні. З одного боку, це соціальна незахищеність молодих людей, які витратили масу часу і зусиль на фізичний розвиток, але не заробили на цьому достатніх грошей. З іншого ж боку, це значна психологічна інфантильність спортсменів, які з малих років залежать від тренерів, функціонерів, меценатів, що вирішують їхні проблеми.

Зі спортзалу – на справу

Історично склалося так, що в пострадянський час спорт став серйозним постачальником кадрів для криміналу. Пріоритет за визначенням належав єдиноборствам, насамперед, боротьбі та боксу, тобто тим видам, де спортсмени звикли долати опір суперника, заподіювати йому біль і, якщо потрібно, терпіти його самому. В Україні широко і сумно відомими стали імена кримінальних авторитетів-вихідців з середовища спортивних єдиноборств. Достатньо згадати в Києві борців Руслана Савлохова (Солоха) і Віктора Авдишева (Авдиш), боксерів Ігоря Ткаченка (Череп) та Ігоря Купцова (Купець), а також севастопольського каратиста Євгена Поданєва (Папа) та багатьох інших. Втім, у лавах злочинності можна зустріти і представників різних видів спорту – від ігровиків до легкоатлетів.

Новини за темою

А потім прийшов час і для залучення спортсменів до різних масових заходів. За допомогою міцних хлопців з секцій і клубів політичні сили стали вирішувати такі завдання, як охорона мітингів, або ж навпаки – провокації та напади, підтримка на виборах (чергування біля дільниць), підтримання дисципліни серед учасників проплачених мітингів і пікетів (щоб, наприклад, вони не залишали місце заходу або не вживали алкоголь). Найчастіше залучення "тітушок" відбувається організовано – через господарів спортивних клубів і тренерів, але практикується індивідуальний набір – по оголошеннях. У часи Євромайдану вартість послуг "тітушок" коливалася в діапазоні від 200 до 500 гривень на день. "Тітушки" стали неодмінними учасниками і подій суто економічного характеру: від рейдерських захоплень тих чи інших підприємств до захисту об'єктів незаконного будівництва.

Становлення майбутніх "тітушок" має конкретні психологічні основи. Спортивне змагання, за визначенням соціолога Гюнтера Люшена, являє собою ситуацію конфлікту. При цьому спорт визначає моральний образ особистості: він може бути ефективним засобом морального виховання людини, а може і сприяти її деградації. Якщо спортсмену прищепили принцип чесного суперництва для самореалізації в ході змагання, це одна ситуація. А от якщо для досягнення успіху можна цей принцип порушувати – то зовсім інша. І тут багато чого залежить від тренера, який для юного спортсмена є незаперечним авторитетом. На жаль, нерідко саме тренери, зловживаючи своїм авторитетом і впливом, штовхають своїх підопічних на шлях неправедних вчинків, будь то застосування допінгу, фальсифікація даних (приписати вік), порушення правил (зламай йому ногу) або ж робота в якості титушек.

Відрижка радянської системи

Як зазначає президент Федерації плавання України Дмитро Качуровський, в сьогоднішніх квазірадянських умовах наші спортсмени з малих років звикають до того, що всі їх проблеми вирішує хтось, за них думає хтось, а вони тільки тренуються і виступають. В основі такого підходу лежить все та ж  організаційна модель, що дісталася у спадок від СРСР, яка була вибудувана під педагогіку радянського колективізму: за тебе виберуть і вирішать, а твоє діло – виконувати вказівки. При цьому саме тренер є рольовою моделлю вищого розуму і вищої відповідальності. А спортсмену покладається виконувати накази тренера, не замислюючись про їх моральну складову.

Така авторитарна система досі закріплена організаційно і економічно – у вигляді, наприклад, системи тарифікації в ДЮСШ, коли робота тренера оплачується по наповнюваності групи. У той же час виростити двох майстрів спорту у грошовому вимірі дорівнює 28 перворазрядникам. Звичайно ж, краще мати меншу кількість кращих спортсменів, ніж напружуватися для роботи з менш перспективними. А ще – постає завдання прив'язати цих кращих спортсменів до себе, обмежити їхню свободу вибору, щоб вони нікуди не поділися і відчували свою залежність. Адже недарма хорошим в радянській і в сьогоднішній системі вважається пробивний тренер-рішала, який здатний вибити квартиру, екіпіровку, закордонну поїздку, вирішити питання у вузі і т. д. Таким чином, тренер, чи директор ДЮСШ все вирішує за спортсмена, який до дорослих років перебуває вільним від морального вибору та відповідальності. Не розвивається незалежна особистість, спортсмен із задоволенням перекладає відповідальність за вирішення проблем на наставника. І часто виявляється нездатним розв'язати якісь організаційні, технічні, побутові питання на своєму рівні, щоб оптимізувати умови і результати своїх виступів. А в разі невдачі бачить винними всіх, крім самого себе.

Новини за темою

І тут моральний потенціал наставника відіграє вирішальну роль. На жаль, нерідко закріплюється переможна модель – будь-якою ціною. Якщо потрібно прийняти допінг – отже, приймаємо допінг. Якщо треба порушити правила – значить, порушуємо правила. Якщо спорт заважає навчанню – треба кинути навчання. Але при цьому тренер виб'є у вузі і гарні оцінки, і заліки, і стипендію, і диплом. По суті ж відбувається дебілізація спортсмена. І тоді немає сенсу дивуватися, що інший раз після завершення активної кар'єри місце тренера для спортсмена займає кримінальний авторитет (найчастіше – зі спортивним бекграундом). Який точно так само, як і тренер, забезпечує дохід і життєві блага. І принцип залишається той же: мені сказали – я зробив. Адже звичка давати моральну оцінку, робити вибір, відповідати за свої вчинки не виробилася. Ось і зустрічайте: на арені "тітушки"!

Де вихід

Змінити ситуацію можна тільки системно і комплексно. Перш за все, необхідна виховна робота, що базується на серйозній теоретико-методологічній основі. Центральним завданням виховної роботи у спорті має стати світоглядна підготовка спортсмена, яка передбачає поглиблення розуміння спортсменами і тренерами соціально-культурного сенсу спорту. Роль фундаменту системи виховної роботи в спорті найкраще може виконати ідея олімпізму, яка сформульована в Олімпійській хартії.

Але така робота буде успішною за умови переходу на сучасні форми спортивної роботи – перш за все, на клубну систему, яка надає користувачеві право вибору і наставника, і місця занять, і цілей у спорті. Саме така система здатна повною мірою розкрити потенціал спорту як шляху формування людини благородної, здатної до чесної конкуренції, дружби, співпраці. А в умовах, коли тренер змушений закріпачувати спортсмена, щоб той нікуди від нього не подівся, як раз і виростають "тітушки". Зрозуміло, це лише мала частина спортсменів, але в ідеалі її не повинно бути взагалі.

Семен Запорожець

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів