Неспортивні травми українського спорту. Частина 3. Збіг багатьох обставин

Звідки беруться і куди діваються українські чемпіони

Неспортивні травми українського спорту. Частина 3. Збіг багатьох обставин
Фото з відкритих джерел

Семен Запорожець

Журналіст

Звідки беруться і куди діваються українські чемпіони

Неспортивні травми українського спорту. Частина 1. Мертвий хапає живого

Неспортивні травми українського спорту. Частина 2. Забави олігархів

Українські молоді люди, що вирішили присвятити себе спорту вищих досягнень, вже на вході, а потім у ході своєї кар'єри стикаються з низкою системних проблем. Головні з них – дефіцит коштів, умови підготовки, перспективи майбутнього життя після завершення активної кар'єри. Унаслідок цього звичайним явищем став відтік наших провідних спортсменів за кордон.

Чим зайнятися

Якщо подивитися на ступінь популярності тих або інших видів спорту в Україні, виходячи з їх освітлення і розкручування в ЗМІ, то може виникнути питання: а чи варто займатися чим-небудь ще, крім футболу, боксу і тенісу?

Тим не менш різноманітні секції та клуби не пустують, батьки віддають своїх дітей на різні види спорту, виходячи з безлічі чинників і міркувань: десь спорткомплекс розташований недалеко від будинку, хтось чув про хорошого тренера, комусь діти розповіли про скаутів зі спортивного клубу, які приходили до школи, хтось захотів стати схожим на кумира з кінофільму тощо.

Вже на цьому етапі постає фінансове питання. Навіть у найдешевших або безкоштовних державних ДЮСШ, яких в Україні понад півтори тисячі, стабільно беруть з батьків гроші на екіпіровку і снаряди. Багато видів спорту (зокрема, хокей, теніс або фігурне катання) вимагають дуже серйозних витрат. Тобто вже відбувається вимушена фінансова селекція.

Розглянемо конкретний приклад дитячої спортивної економіки. Заняття в хокейній секції коштують у середньому близько 500 грн на місяць. Ключка гравця коштує від 200 до 350 грн, воротарська – від 350 до 600 грн, шолом коштує 700-800 грн, рукавички коштують 800-900 грн, ковзани – 800-2000 грн; нагрудник – 700-800 грн, налокітники – 500-700 грн, щитки – 800-900 грн. І це ще далеко не все. Навіть за найбільш економних розкладів екіпірувати дитину для занять хокеєм вийде у круглу суму.

Фото з відкритих джерел

У принципі, будь-яка якісна спортивна амуніція за визначенням коштує недешево. Так, плаття для фігурного катання коштує від 1000 до 2500 грн, термокостюм для тренувань – від 1500 до 3500 грн. Ракетки для великого тенісу обійдуться від 600 до 3000 грн, а кімоно для занять карате – від 300 до 500 грн. Дешевий спорт – це футбол у дворі.

Потім постає питання мотивації. Одна справа – займатися спортом для зміцнення здоров'я і краси тіла, зовсім інша – займатися професійно, тобто присвятити тренуванням та зборам масу часу, терпіти навантаження і біль, відмовитися від багатьох радощів, доступних одноліткам, тощо. На це готові далеко не всі.

Але, звичайно, є перспектива стати багатим і знаменитим, побачити світ, забезпечити своє майбутнє. Соціальний ліфт у вигляді спортивних успіхів – найважливіша мотивація.

У будь-якому випадку в сучасному світі починати займатися спортом потрібно з раннього віку, якщо йдеться про перспективу спорту вищих досягнень.

Складові успіху

У спортивній кар'єрі для досягнення успіхів необхідним є збіг багатьох обставин. Всі не можуть бути чемпіонами.

Серед найважливіших чинників успіху: природний талант, кваліфікований дитячий тренер, який розгледить цей талант, тренери на рівні вищих досягнень, наявність підтримки на всіх етапах – від батьківського до спонсорського. Плюс просування в системі відборів, відсутність серйозних травм, подолання спокус, пов'язаних з періодом дорослішання. А на змаганнях на результат впливають фізична і психологічна форма, рівень конкуренції, різні зовнішні обставини (погода, судді, глядачі, майданчик, акліматизація), удача і багато іншого.

Загалом, успіх спочатку не гарантований: як кому пощастить.

Активна спортивна кар'єра складається з трьох циклів: підготовка до змагань (тренування і збори), змагання, рекреація (відновлення). Кожен з них вимагає відповідних умов: у спорті вищих досягнень кожен нюанс має значення і може зробити вирішальний вплив у момент виступу. І нікого – ані суддів, ані глядачів, ані журналістів – не буде цікавити, в яких умовах спортсмен готувався до старту.

І ось тут-то починається найцікавіше.

А що у нас

Українські спортсмени у зв'язку з хронічним дефіцитом грошей і поганою якістю спортивної інфраструктури змушені на етапі підготовки (за рідкісними винятками тих, хто готується за кордоном) давати фору своїм суперникам з більш благополучних країн.

Ще в дитинстві юні фігуристи повинні займатися рано вранці, тому що вдень на цей лід вийде хокейна команда, а ввечері там будуть платні катання. А юні плавці повинні поступатися басейном групі аквааеробіки і т. ін.

Вже дорослими майстрами наші спортсмени стикаються з проблемними залами і аренами, непридатними снарядами, зношеним обладнанням. Чемпіон світу з гімнастики Олег Верняєв багато разів скаржився на килим для вільних вправ на олімпійській базі в Кончі-Заспі. Прослуживши шість років, килим став непридатним, і кращі гімнасти країни тренувалися на ньому з ризиком отримати травму. Процес купівлі нового килима (ціна питання – 40 тис. євро) затягнувся на рік з гаком, а його довгоочікуване придбання стало святом великого спорту.

Фото з відкритих джерел

Розповіді та телерепортажі про те, в яких умовах готувалися до олімпійських стартів зоряний боксер Василь Ломаченко в Одеській області або зоряна фехтувальниця Ольга Харлан у Миколаєві, запам'яталися публіці надовго.

Але є й безліч інших розповідей. Наприклад, плавця Олега Лісогора про те, як на найважливіших турнірах йому по дружбі допомагав масажист збірної Польщі. Просто тому, що у збірної України не було можливості привозити на турніри свого масажиста. Або розповіді представників різних видів спорту про те, як вони через економію діставалися на турніри автобусами: їхали, скорчившись, спали сидячи, приїжджали в день відкриття змагань, ледве встигаючи на зважування, жили в дешевих хостелах у видаленні від місця змагань, тоді як їхні суперники діставалися літаками за кілька днів і відсипалися в хороших готелях поблизу арен.

Чимало видів спорту, особливо зимових, пов'язані для українських спортсменів з необхідністю підготовки за кордоном: у нас просто немає таких об'єктів, як сучасні трампліни, траси для біатлону або санного спорту.

І, нарешті, вступає вперед найважливіший чинник – матеріальний. Наші спортсмени, об'їздивши з дитинства безліч країн, знаючи мови і спілкуючись зі своїми колегами, прекрасно розуміють, як вони живуть і як вони можуть жити. Домагаючись високих результатів, вони стають об'єктами запрошень до інших країн – такою є практика сучасного спорту в глобалізованому світі. І знаходити вагомі аргументи за те, щоб залишатися на Батьківщині, їм стає все важче.

Тому виїзд наших найсильніших атлетів став буденним явищем. Гімни різних країн звучать на честь колишніх українських громадян – фігуристок Альони Савченко та Тетяни Волосожар (Росія), борця Марії Стадник (Азербайджан), шахіста Сергія Карякіна (Росія) та багатьох інших.

Закликати до патріотизму простіше, ніж дати квартиру, виплатити гідну премію, створити умови для тренувань. Чим можна утримати Олега Верняєва, який має стипендію 3,5 тис. грн, а його колишній товариш по збірній України Олег Степко, який виступає за Азербайджан, – зарплату 3,5 тис. дол.

Так само, як і Верняєв, після Олімпіади в Ріо-де-Жанейро напевно змінить громадянство чемпіон світу з греко-римської боротьби Жан Беленюк, який втомився жити в гостинці на Троєщині...

Фото з відкритих джерел

Що ж до фінансування, то тут важливу роль відіграє випадковий персональний фактор. Якщо яка-небудь федерація з різних причин потрапляє в поле зору багатої і впливової людини, то її справи йдуть добре. Так сталося, наприклад, з Федерацією боксу, коли її очолив великий бізнесмен і нардеп, в минулому – майстер спорту з боксу Володимир Продивус. Або з Федерацією стрибків у воду, яку очолює підприємець і політик Ігор Лисов. Або з Федерацією важкої атлетики, де президентом став власник мережі магазинів "Епіцентр", чинний нардеп Олександр Герега.

Але так щастить небагатьом. Велика частина наших федерацій ледве зводить кінці з кінцями.

Державне ставлення до виду спорту залежить ще й від того, чи є він олімпійським. Традиційний престиж участі в Олімпійських іграх підвищує статус виду спорту і, відповідно, збільшує кошти, що виділяються, але яких все одно не вистачає.

Ірина Зарецька: казус, модель, типаж

Доля молодої української каратистки Ірини Зарецької найбільш наочно ілюструє всі названі вище складові спортивного успіху і спортивної долі в Україні.

Ірина прийшла в секцію карате в чотири роки одразу за своїм старшим братом. Їй пощастило з тренером: Денис Морозов розгледів в дівчинці потенціал майбутнього майстра світового класу і став цілеспрямовано з нею працювати, розвиваючи її природні якості. Денис не просто готував Іру до змагань, а уважно стежив за її основними конкурентками, робив і збирав записи їхніх боїв, аналізував разом з Ірою їхні сильні і слабкі сторони. Виходячи на татамі, Іра вже методично і психологічно налаштовувалася на конкретну суперницю, знала, що і як їй слід робити.

Незабаром прийшли успіхи: Зарецька стала чемпіонкою Європи серед кадетів (14-15 років), а у 2013 р. виграла чемпіонат світу серед юніорів. Вже рік потому вона завоювала бронзу дорослого чемпіонату Європи (в команді), а потім і бронзу дорослого чемпіонату світу – першу таку нагороду в історії українського карате. До цього часу Ірина та Денис вже мали ряд цікавих пропозицій із-за кордону, а також досвід виступів Ірини за клуб "Аль-Ахлі" з ОАЕ і знайомство з умовами підготовки провідних спортсменів в Еміратах.

Фото з відкритих джерел

Остаточний вибір Морозов і Зарецька зробили на користь Азербайджану – під Перші Європейські ігри в Баку. Перехід до лав іншої федерації був оформлений мирно: азербайджанська федерація виплатила українській відступні, і ніхто не став чинити перешкод спортсменці та її тренеру.

На іграх в Баку 19-річна Ірина стала чемпіонкою в категорії куміте до 68 кг, отримавши на додачу до золотої медалі близько 100 тис. дол. і квартиру в Баку.

Сьогодні Іра Зарецька продовжує жити в Одесі, вчитися в юридичній академії і тренуватися з місцевими каратистами. Але свій головний у житті приз вона вже виграла. І виграла його під прапором Азербайджану.

Випадок далеко не єдиний і дуже показовий.

Семен Запорожець

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>