Навіщо Путіну Сирія?

Путін хоче вберегти режим Башара Асада від повалення, адже бойовики ІД вже підступають до Дамаска

Навіщо Путіну Сирія?
Фото з відкритих джерел

Сергій Звиглянич

Журналіст, 112.ua

Путін хоче вберегти режим Башара Асада від повалення, адже бойовики ІД вже підступають до Дамаска

Звичайне середземноморське місто Тартус у Сирії відоме невеликою базою російського флоту, яка дісталася РФ після розпаду СРСР. Сьогодні в Тартус заходять російські кораблі, що везуть до Сирії військову техніку та солдатів. Заяви МЗС та адміністрації президента РФ прямо це не підтверджують, але цілком прозоро дають зрозуміти: Росія готова не на словах, а на діях допомагати Башару Асаду в боротьбі проти "Ісламської держави". При цьому західна коаліція вже допомагає помірній сирійській опозиції в її війні на два фронти – проти Асада і проти ІДІЛ, а Шостий флот США контролює східну частину Середземного моря. З часів холодної війни армії НАТО і Росії зіткнулися на суші в Югославії в 1999 році, але сьогодні криза у відносинах між антагоністичними блоками може вийти на новий рівень.

Аналітики ставлять питання "Навіщо Путіну Сирія?" Однозначної відповіді немає, проте спробуємо пошукати причини у подіях останніх років.

Давні союзники

Ще з часів холодної війни Кремль звинувачував Вашингтон у зміні режимів у країнах третього світу. "Арабська весна", на думку Москви, це не що інше, як цілеспрямована кампанія Заходу, покликана змінити владу в Північній Африці та Близькому Сході на проамериканську. Не секрет, що арабські країни орієнтувалися на СРСР, а після його розпаду – на Росію. І якщо повалення Муаммара Каддафі Кремль ще проковтнув (лівійський диктатор міг собі дозволити вести незалежну політику), то Сирія Башара Асада – це військовий союзник і покупець російського озброєння. З самого початку сирійської війни Кремль вхопився за Асада, вставляючи палиці в колеса США. Через це війна затяглася. Росія шантажувала Захід можливими поставками в Сирію комплексів С-300, захищала режим Асада на дипломатичному рівні, зокрема у Радбезі ООН.

У 2013 році підтримка Росії була особливо критична, оскільки президент США Барак Обама пригрозив завдати ударів по Сирії у покарання за застосування хімічної зброї, що спричинило загибель понад 1200 осіб. В останній момент втрутилася Росія і запропонувала угоду, у рамках якої в обмін на скасування американських бомбардувань Асад погоджувався віддати весь свій хімічний арсенал. Протягом минулого року американські та інші західні лідери пом'якшили критику режиму Асада на тлі підйому ІДІЛ і побоювань, що в разі падіння Асада Дамаск буде захоплений сунітськими екстремістами.

Фото з відкритих джерел

Військова допомога Росії режиму виникла ще в часи холодної війни. Сирійська армія користується російською зброєю, частково пройшла підготовку у російських інструкторів та консультується з військовими радниками, яким відводиться чимала роль у плануванні і розвідці.

Зараз у мережу іде злив інформації про намір поставити Дамаску стрілецьку зброю, гранатомети, військові вантажівки і БТР ("Комерсант"), а, згідно з даними турецьких ЗМІ, шість винищувачів МіГ-31 вже зробили посадку в Дамаску. Згідно з контрактом від 2007 року, Москва повинна поставити в Сирію в загальній складності вісім МіГ-31. Влада РФ заявляє, що допомога Сирії спрямована для протидії ІДІЛ. Проте на Заході запідозрили, що Москва насправді хоче врятувати режим Башара Асада. Точна оцінка військової ситуації в Сирії надзвичайно складна і спирається на конфіденційні розвіддані, про які у відкритих джерелах кажуть побіжно. Але якщо Вашингтон побоюється розширити військову кампанію проти Ісламської держави і реально підтримати своїх союзників проти Асада, то Росія готова до цього, знищивши помірковану опозицію, підтримувану США.

ІДІЛ біля воріт

На початку вересня бойовики з угруповання "Фронт ан-Нусра" (сирійського підрозділу "Аль-Каїди") захопили авіабазу Абу-Духур і прилеглі міста в сирійській провінції Ідліб. Здача аеродрому, який вони обороняли протягом двох років, стала стратегічною поразкою урядових військ на північному заході Сирії, який тепер втрачений для Дамаска. З просуванням загонів "Ан-Нусри" та ІДІЛ все реальнішим стає перспектива розділу Сирії.

Дамаск вже фактично визнав, що не може контролювати всю територію країни, 70% якої зайняли ісламісти. Зруйнована економіка, виснажені людські ресурси, бойовики стоять у передмістях сирійської столиці. У цих умовах урядова армія здатна боронити лише вузьку смугу землі, що йде від Дамаска вздовж кордону з Ліваном до алавітських районів на середземноморському узбережжі. Башар Асад зараз контролює лише 17% території країни. Згідно лондонській газеті "Аль-Араб", бойовики ІДІЛ вже окопалися в передмісті Дамаска — Гуті і готуються до штурму сирійської столиці. При цьому все більше прихильників "помірної сирійської опозиції вливаються до лав ісламістів. На думку сирійських спостерігачів, у разі, якщо ІДІЛ захопить стратегічне шосе Пальміра-Хомс, шлях на Дамаск з півночі буде відкрито.

Фото з відкритих джерел

Низка джерел у Дамаску, а також глава розвідки США вже дали зрозуміти, що поділ Сирії цілком реальний. При цьому основна територія Сирії (за винятком курдських анклавів на півночі і прибережних міст, та Дамаска, де Асад має намір стояти на смерть) стане здобиччю ІДІЛ, "Фронту ан-Нусра" та інших ісламістських рухів, у той час як роль так званої "помірної опозиції", на яку робить ставку Захід, практично буде зведена до нуля.

Новини за темою

По суті, сирійський конфлікт вже давно перестав бути національним і навіть регіональним: американські безпілотники та спецпідрозділи проводять операції проти ІД, іранські елітні загони борються з ісламістами та іншими бунтівниками, турки уважно стежать за розвитком конфлікту біля їхніх кордонів і т. д. Сьогодні сирійський конфлікт виявився на перехресті більш або менш явних міжнародних військових втручань. Але Сирія – це останній оплот інтересів Росії на Близькому Сході, і Путіну не хотілося б втратити цей плацдарм. Він почав діяти рішуче.

Мета Путіна

По-перше, військово-морська база в сирійському Тартусі надзвичайно важлива для російської присутності в східному Середземномор'ї. З підписанням угоди 1971 року між СРСР та Сирією Тартус служить точкою заправки суден і логістичним центром. Як і в Криму зі стратегічно важливим Севастополем, російська політика в країні значним чином пояснюється необхідністю зберегти успадковану з часів холодної війни базу. Це важіль впливу за межами проток.

Другий важливий момент для російської влади — підтримка режиму, який здатний дати відсіч двом головним союзникам США у регіоні: Ізраїлю та Саудівській Аравії. Посилення альянсу з Тегераном і підтримки Дамаска перетворює Москву на центр опору сунітським державам у регіоні.

До того ж Путін побоюється, що перемога ісламістів у Сирії вплине на ситуацію в тилу його власної країни — у Чечні, оскільки багато кращих польових командирів ІДІЛ є чеченцями.

Росії зараз не вигідно діяти поодинці. Адже це лише посилило б її відносну дипломатичну ізоляцію, тобто загострило напруженість у відносинах із Заходом. У той же час це продемонструвало б її рішучість робити активні дії на Близькому Сході, не обмежуючись Україною, балтійським регіоном та Арктикою, здатність проводити зовнішні операції далеко від кордонів. Однак на самостійну кампанію потрібні серйозні кошти. Чи готова Москва їх витрачати в умовах санкцій і дешевої нафти, ще те питання. Можливо, Москва хотіла б залучити до боротьби з ісламістами й іншого союзника Дамаска, Тегеран, але Захід дав добро на масовані бомбардування шиїтських сепаратистів у Ємені, що відвернуло Іран.

Гіпотетично США могли б стати союзником Росії у боротьбі з ІДІЛ. Обидві країни зацікавлені у знищенні цих радикальних ісламістів. Однак США не бажають збереження влади Башара Асада, чого найбільше хоче Росія. Ці розбіжності безперечно ускладнюють ліквідацію ІД.

Активізація Росії у Сирії почалася відразу після візиту до Москви міністра закордонних справ Саудівської Аравії Аделя аль-Джубейра. Він так і не зміг переконати Росію не робити цього, вимагаючи відсторонення Асада від влади. Володимир Путін поставив його перед фактом: без участі президента Асада рішення сирійської кризи неможливе.

Король Саудівської Аравії Салман на зустрічі з президентом США Бараком Обамою 5 вересня сказав, що відставка Асада залишається необхідною умовою сирійського врегулювання, хоча Росія відкинула цю позицію. Поки що немає ознак зміни американської позиції з цього питання.

Фото з відкритих джерел



Готовність Росії прийти на допомогу Асаду, аж до активної участі у бойових діях, посилює його та виставляє на посміховисько всіх, хто поспішав поховати Асада, у першу чергу, президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана. Він приблизно місяць тому сказав, що Путін готовий відректися від Асада. Тепер Туреччина вже не приховує наміру створити на сирійському боці кордону буферну зону, щоб не допустити утворення курдської держави та запобігти терору проти своїх громадян. Не виключено введення на північ Сирії турецьких військ.

Новини за темою

Особливу загрозу допомога Путіна становить для Ізраїлю. Той вже давно не прагне до падіння Башара Асада і воліє зберегти статус-кво, при якому ослаблий режим контролює "Малу Сирію", яка, по суті, становить собою менше половини від території країни. Тим не менш нові події не можуть не викликати занепокоєння. Ізраїльські ВПС раз у кілька місяців знищують партії сучасної зброї, перевезеної з Сирії у Ліван — "Хезболлі". Досі ці операції проходили без перешкод, бо сирійська авіація слабка, а засоби ППО "Хезболли" дуже обмежені. Але якщо Росія розмістила в Сирії свої бойові літаки і має намір побудувати військову базу, це значно обмежить свободу дій ізраїльської авіації, особливо якщо за літаками підуть російські зенітно-ракетні комплекси. Втручання Росії у громадянську війну загрожує змінити правила гри.

Фото з відкритих джерел

У відповідь у Росії зараз заявляють Заходу, мовляв, "ми ж попереджали". Європейська дипломатія назвала режим Башара Асада головною проблемою Сирії, тоді як Росія говорила про небезпеку дестабілізації країни ісламістами. І зараз російський погляд на арабську весну здається як ніколи виправданим. Цим Росія може козиряти на наступній Генасамблеї ООН.

Сирія - Україна

Деякі аналітики, переважно українські, вважають, що активізація Путіна в Сирії – це спроба шантажу США. Мовляв, ми вам у Сирії заважати не будемо, якщо забудете про Україну. Однак у цій версії дуже слабкі позиції. Підтримка України закладена в бюджет США, а розуміння Росії як однієї з основних загроз безпеки – у Стратегію національної безпеки. У США міняється президент, і складно уявити, що до вступу на посаду нового глави держави Обама раптом розгорне свою політику. Республіканці неодмінно скористаються цим у передвиборчій кампанії. В Україні поки що затишшя, саме цього хоче Пентагон, щоб зосередитися на розв'язанні близькосхідного вузла. Угоди з Іраном вже досягли. Це має допомогти швидше вирішити сирійське, єменське та іракське питання. А щодо України у США є серйозний важіль тиску – санкції. Немає сенсу розмінюватися Сирією.

Фото з відкритих джерел

5 вересня держсекретар США Джон Керрі подзвонив міністру закордонних справ Росії Сергію Лаврову, щоб висловити стурбованість у зв'язку з повідомленнями про прибуття до Сирії російських військових. Керрі попередив Лаврова про ймовірну ескалацію насильства, про нові жертви серед невинних людей, про посилення проблеми біженців і про небезпеку зіткнення між російськими військовими та антитерористичною коаліцією, що діє в Сирії проти ІДІЛ. Якби існувала якась домовленість з РФ, цю інформацію Держдеп не публікував би.

Новини за темою

Ще одна популярна версія, що Росія додає нестабільності на Близькому Сході, щоб підняти ціни на нафту. Однак нафти на світових ринках надлишок, попит на неї падає, а вольове рішення Саудівської Аравії, якій дуже не сподобався хід Путіна у Сирії, може повністю перекрити потреби ринку. Навряд чи ескалація конфлікту в Сирії (якщо цей термін взагалі прийнятний для країни, де громадянська війна іде чотири роки) підніме ціни, якщо сауди, а з ними й Іран готові поставити на ринок нові мільйони барелів за смішними цінами.

Фото з відкритих джерел

В Україні вже чекають реакції російського співтовариства на політику Путіна в Сирії. Опозиція і недержавні засоби масової інформації поки що скептично налаштовані, називаючи це черговою авантюрою. Прихильники Путіна переважно поки мовчать. Для росіян Сирія — це не Україна, де "потрібно захищати росіян", а швидше Афганістан 1980-х років — далека країна, де, в кінцевому рахунку, "нам нічого робити". І якщо з приводу України Кремль зміг переконати своїх громадян у правильності своєї політики, то щодо Сирії такої одностайної підтримки може не бути. Тоді Кремль може акцентувати на необхідності захисту православної віри. Мало хто знає, що в Сирії розташована одна з найстаріших християнських патріархій – Антиохійська, а сирійські християни підтримують зв'язки з РПЦ. І цю карту ще можна буде розіграти.

Сергій Звиглянич

Використані матеріали Сіріля Бре, Олександра Дель Валля, Йоні Бен-Менахема та Амоса Хареля

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>