Наступна станція – "Театральна". Пригодницька адресна книга київських театрів

Кілька архітектурних історій з нагоди початку театрального сезону

Наступна станція – "Театральна". Пригодницька адресна книга київських театрів
Київський музичний театр Фото з відкритих джерел

Кілька архітектурних історій з нагоди початку театрального сезону

Сьогодні я почула: "У суботу йду на "Аїду". Незабаром сто років цій фразі, написаній на білій кахельній печі, пам'ятаєте? – "Оленко, я взяв квиток на "Аїду". На "лихачеві" з Андріївського узвозу до Опери на Володимирську вулицю зовсім недовго, зараз і пішки можна прогулятися. А жителям віддалених районів ще швидше – на метро різних ліній, з виходами на станції з красивими назвами "Театральна", "Університет", "Золоті ворота".

У нас і театр такий є: "Золоті ворота". Але тут працює правило "оманливі друзі перекладача", точніше кажучи, "київські друзі Івана Сусаніна". Дійсно, театр перебував ще нещодавно поруч із Золотими воротами, в скляному будинку Інституту географії НАНУ. Тепер у "Золотих воріт" нова адреса на Печерських пагорбах – вул. Шовковична, 7а. Це досить довга вулиця, яка починається крутим підйомом біля Олександрівської лікарні, виходить на рівну місцевість з будівлями різних десятиліть і закінчується біля Маріїнського парку. Мабуть, найближчий шлях до театру – вихід зі станції метро "Хрещатик" на вул. Інститутську. Звичайно, таке місце розташування театру "Золоті ворота" є діаметрально протилежним до стародавнього пам'ятника і зовсім не історичне. Чим же примітна нова адреса? Дуже часто несподівані відомості про будівлю можна отримати з агентств нерухомості. Тому ми зайшли з фасаду. Будинок явно "сталінка", але реконструйований зовні (2009). Рощташований в урядовому кварталі, тому логічно, що квартири було заселено високопоставленими чиновниками. Дивлячись на такий будинок (5 поверхів з висотою стель 3 м), завжди хочеться запитати в архітекторів і будівельників: чому не передбачено ліфта? Відповідь: будинок економ-класу, але відомо про випадки, коли ліфт прилаштовували зовні саме в тому під'їзді, де хтось поважний оселився. На щастя, театр міститься ... в напівпідвалі (вхід зі сторони двору). У нежитловому підвальному приміщенні досить багато таємничих офісів, але зараз не про них. Отже, в нашому місті театр може розташовуватися практично в одному з центральних районів, навіть у відносно новому будинку, тільки в підвалі, і, звичайно ж, має свого глядача, своїх фанатів. Ба більше! За цією адресою розташований ще один театр – унікальний в Києві і практично перший в Україні Театр пластичної драми на Печерську. Саме до Пластичної драми "Золоті ворота" і було "підселено". І хоча ми не даємо оцінки подібним "з'їздам", можна стверджувати, що розшифрування адрес київських театрів – справжній квест.

Де, як ви гадаєте, може перебувати театр з романтичною назвою "Дивний замок"? На вершині пагорба? На схилах парку? Ні, це практично підземний замок, теж у підвалі, але вже на старому демократичному Першотравневому масиві початку 60-х, поруч з площею Космонавтів, на вулиці Єреванській. Будинок теж п'ятиповерховий, без ліфта, стоїть на узгір'ї. Заґратовані сходи ведуть вниз – і ви потрапляєте в незвичайний світ унікального театру. Він давно не міняв своєї адреси, художнього керівника, при цьому охоче навчає тінейджерів. Тут самі пишуть п'єси, самі шиють костюми, борються із сусідами, які заливають їх зверху. Тут траплялися цікаві історії. Наприклад, коли 1 січня на виставу ніхто не прийшов, крім маленької школярки з татом. Трупа вистави не скасувала, а тато викупив всі квитки. На площі Космонавтів завжди вистачало драйву, "Дивний замок" тут постійно в тренді, не тільки у дітей.

Часто змінювали адреси наші дитячі театри. Так, років тридцять тому Театр для дітей та юнацтва (Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва) розташовувався на Михайлівській площі, тепер – на Контрактовій (вул. Межигірська, 2). Практично через дорогу від старовинного Контрактового будинку, нітрохи не поступаючись у красі й обсягах, привертає увагу будинок, який старі кияни ще недавно називали Будинок культури "Славутич", а ще раніше – "Харчовик". До 1919 р. тут був двоповерховий палац у стилі класицизму останнього київського війта Кисилівського. Під час Контрактових ярмарків у приміщенні торгували кращі мануфактурні крамниці. Після пожежі будматеріали розібрали, а в 1930-33 роках побудували споруду для Будинку профспілок працівників м'ясорибоконсервної промисловості, хлібопекарської промисловості. Звідси і подальша назва "Харчовик". Тут були спеціалізовані зали: театральний на 900 місць, кінозал на 230 глядачів, спортивний зал, круглий зал, бібліотека. Працювали творчі народні колективи – театральний, бандуристів, хорової капели. У 1980-90 рр. було проведено реконструкцію, яка прекрасно зберегла та підкреслює риси конструктивізму громадської будівлі. "Харчовик" став називатися Київський міський центр мистецтв "Славутич". Кілька років тут виступав також Київський театр естради В. Малахова. Зараз за адресою Межигірська, 2 прописано КМАТОБ для дітей та юнацтва. Будинок визнано пам'яткою архітектури.

Автор проекту – відомий київський архітектор Микола Шехонін. Його ім'я звучить, можливо, не так, як імена інших радянських архітекторів Києва, але тим цікавішими є його споруди. Після закінчення Петербурзького інституту цивільних інженерів Шехонін з 1908 по 1950 рр. жив і працював у Києві. Викладав у київських вишах будівництво й архітектуру. У 1920-30 рр. розробив генеральний план Києва (як нам завжди їх бракує - генпланів, втілених у життя...). Збудував кілька прибуткових будинків, переміг у конкурсі проектів (1910) Міської публічної бібліотеки (нині на вул. Грушевського), брав участь у будівництві Всеросійської виставки в Києві 1913 р. (нині територія Національного спортивного комплексу "Олімпійський"), Павільйону українського друкарства, Військово-інженерного училища (нині на бул. Лесі Українки), побудував цікаву будівлю школи на вул. Володимирській, 1, ріг вул. Десятинної. Шехонін створював свої твори – громадські будівлі – в стилі конструктивізму, який так швидко закінчився і є рідкісним для Києва. Будівлі конструктивізму красиві своєю гаданою простотою, функціональні, завжди вписані в міське середовище. Новаторські рішення 20-30 рр. незабаром опинилися під забороною як буржуазні або націоналістичні. Та й сам архітектор в 1950 р. з родиною виїхав до Аргентини.

Микола Шехонін був новатором, але доводилося й перебудовувати. Так, будівлю колишнього Малого театру за адресою: Хрещатик (тоді, в середині 30-х, вул. Воровського), 17 - під республіканський Радіоцентр і Радіотеатр. Тут же починалося створення телевізійного центру. Вистави і концерти в Радіотеатрі одночасно транслювали по радіо. У Радіотеатрі починав свій шлях Національний симфонічний оркестр України. Всі будівлі театрів, що розташовувалися на Хрещатику, загинули в пожежі вибухів перших днів окупації Києва у вересні 1941 р.

Сходи між вул. Володимирською та вул. Лисенка Фото з відкритих джерел

У архітектора Шехоніна був ще один прекрасний об'єкт (не театр, а поруч з театром) і становив з прилеглою площею прекрасний ансамбль, підкреслюючи незвичайний рельєф центру міста. Це красиві сходи 1935 р. між вул. Володимирською і Лисенка в глибині невеликої площі біля Оперного театру. Ми, школярі, додому після школи (№ 57) ніколи не поспішали, щодня вигадували все нові й нові маршрути, і найурочистішим (після трьох прохідних дворів) був, звичайно, підйом цими сходами. Їх розібрали у 1984 р., замкнувши прохід і перспективу службовим приміщенням Оперного театру. Ані пам'ятник композитору, ані новий фонтан не рятують положення. Атмосферу ошатного навколотеатрального простору було порушено. Хто не застав цих сходів, подивіться старий фільм "Винищувачі".

Київські театри проживають за незвичайними адресами. Наприклад, на розфарбованій, як декорації, Воздвиженці. Молодіжний психологічний театр-студія "Біла ворона" представляє свої "Ілюзії" за адресою: Воздвиженка, 40. А це адреса першого приватного музею Володимира Висоцького, галерея "Висоцький". Тут звучить голос поета, музиканта й артиста. На Воздвиженській змінювалася нумерація будинків, та й називалася вона не так давно ім'ям грузинського революціонера Ладо Кецховелі. Колись тут були Гончарі-Кожум'яки, і до 1914 р. вулицю було віднесено до низького 4-го розряду (а це означає, що освітлення та дорожнього покриття там не було), пізніше - до 2-го розряду. Для порівняння: до 1-го розряду було віднесено вулицю Миколаївська, яка вела до Театру Соловцова, де ліхтарі горіли до ранку (нині вул. Городецького, яка тягнеться до театру ім. Франка). У 70-ті роки минулого століття почалася реконструкція, а практично знесення старого фонду. Під укріпленою Замковою горою тепер територія прогулянок і фотосесій. Але в "Білій вороні" під дахом галереї "Висоцький" все серйозно. Це театр.

Де б не були прописані київські театри (їх багато, але недостатньо) – у спеціальних красивих будинках, під дахом, у "квартирниках", напівпідвалах, в колишніх кінотеатрах і будинках культури – вони створюють неповторний колорит Міста і підтверджують слова великого Шекспіра про те, що весь світ – театр.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>