На харчування пацієнтам київської психлікарні виділяють 22 грн/день. Але вони не голодують

"За можливістю досліджувати нервову систему рівних нашій за оснащенням в Україні психіатричних лікарень немає", - говорить директор лікарні

На харчування пацієнтам київської психлікарні виділяють 22 грн/день. Але вони не голодують
"Міський чудик", скульптура на території ТМО "Психіатрія" 112.ua

Тетяна Святенко

Журналіст

"За можливістю досліджувати нервову систему рівних нашій за оснащенням в Україні психіатричних лікарень немає", - говорить директор лікарні

Територіальне медичне об'єднання "Психіатрія" або київська психіатрична лікарня, а в народі досі лікарня імені Павлова – певний бренд української психіатрії. І якщо серед медичної спільноти лікарня відома високим рівнем надання психіатричної допомоги, то народ активно продовжує передавати із вуст в уста міфи про тортури і жахи, що кояться за стінами "Павлівки". Про те, що з цього правда, як живуть пацієнти лікарні й що найстрашніше для персоналу й адміністрації, 112.ua розповів директор ТМО "Психіатрія", головний психіатр Києва В'ячеслав Мішиєв.

Довідка: Київській психіатричній лікарні понад 200 років. Територія лікарні – близько 17 га, 1,5 з яких – заповідник "Софія Київська". Лікарня є базою для п'яти науково-дослідних та педагогічних психіатричних установ. У лікарні за штатним розкладом 1714 ставок, фізично осіб менше – близько 1600 осіб. Кількість ліжок у лікарні на сьогодні становить 1375. Близько 75% лікарів – лікарі вищої та першої категорії. У лікарні є комп'ютерний томограф, придбали МРТ, цифровий флюорограф.

"Тобто за можливістю досліджувати нервову систему рівних нашій за оснащенням в Україні психіатричних лікарень немає", - говорить Мішиєв.

112.ua: Розкажіть про лікарню

Мішиєв: Кількість ліжок у лікарні постійно скорочується, це такий динамічний процес в усьому світі. Все більше переходять до позалікарняної допомоги, все більше з'являється ефективних препаратів. Пацієнти вже не потребують довгострокового перебування. Років 10-15 тому ліжок було в 2-2,5 рази більше.

До структури лікарні входить поліклініка, в якій представлені всі лікарі – терапевт, хірург, гінеколог, ЛОР-лікар, шкірвенеролог тощо. У нас пацієнти зі всього міста, і якщо їм потрібна ще якась допомога, крім психіатричної, вони можуть отримати її тут же. До психічно хворих особливе ставлення в суспільстві. Лікарня скомпонована так, що допомогу психічно хворі отримують будь-якої спрямованості. Є інфекційне відділення: у разі, якщо у хворого є інфекційне захворювання, він не надходить до загального психіатричного відділення – він надходить в локалізоване інфекційне відділення, йому надають і інфекційну допомогу, і психіатричну. У нас є дитяче відділення, підліткове відділення, є реанімаційне відділення, особливо тяжкі хворі в стані, що потребує інтенсивної терапії, надходять до відділення реанімації. У нас є геронтопсихіатричне відділення, відділення епілепсії. Відділення першого психіатричного епізоду: це сучасна тенденція, коли пацієнти, котрі захворіли вперше, надходять не в загальне хронічне відділення – дещо складне відділення, – вони надходять до психіатричного відділення першого епізоду, яке посилене психологами, психотерапевтами. Ідеологією цього відділення є максимальна допомога саме на етапі першого нападу захворювання, з тим, щоб зупинити захворювання, добитися максимальної ремісії, максимально перешкоджати появі обумовлених самою суттю захворювання дефектних станів і максимально повернути індивіда в суспільство.

112.ua: Скорочення кількості ліжок – позитивна тенденція?

Це явище, підготовлене етапом розвитку суспільства і психіатрії. Сказати, добре це чи погано, не можна. З іншого боку – це проблема для суспільства. Фактично відповідь на питання в тому, що, скорочуючи сьогодні ліжка, суспільство не вирішило, куди подіти цього хворого. Сьогодні до нас швидкі привозять безхатченків, які не можуть себе обслуговувати. Звісно, формально у бездомних є і явища деменції та інші розлади поведінки, волі, емоції. Але "Психіатрія" в такому разі, клінічна установа, вирішує соціальні питання. Зараз від 50 до 100 осіб ми можемо одномоментно перевезти до будинків-інтернатів. Але там немає місць, таких бездомних не беруть, не готові.

З цим моментом пов'язано питання ставлення частини суспільства до своїх родичів. Є категорія людей, яким тільки б "запроторити" свого літнього родича до лікарні. Пишуть кляузи, скаржаться на гарячу лінію, і ми змушені госпіталізувати. А після того, як ми його покладемо, виписати не можемо. Але ми лікарня – до нас надходить хворий, проходить курс лікування, а курс лікування має межі, від 3 тижнів до 1,5-2 місяців. Куди ми тільки не пишемо листи, мовляв, пан Іванов не забирає свою матір з лікарні вже понад півроку, але механізму впливу на пана Іванова немає.

112.ua: Але силоміць покласти людину до психіатричної лікарні не можна, правильно?

Мішиєв: Припустимо, у хворого є розлад. Що таке розлад – це тонка грань, яка передбачає відповідь на запитання: а чи повинна людина з таким розладом, хвора, лікуватися в стаціонарі або їй потрібен просто догляд і все? І починається: "Він бігає з ножем! Він стрибає коло вікна!" А в результаті, коли починаєш з'ясовувати, виявляється, що людина перебуває в реанімації в такий-то соматичній лікарні. "Добре, везіть, ми його подивимося" – "А як я його буду везти, якщо він лежачий?" Зрештою виявилося, що чоловік сам пересуватися не може, хоча спочатку йшлося про те, що він бігає з ножем і ладен стрибнути з даху. Це вичавлювання. І повірте, чиновник або якийсь вищий орган стане на бік заявника.

Питання алгоритму госпіталізації пацієнта. Є закон, що працює з 2000 року, ми його суворо дотримуємося. Суть закону в тому, що госпіталізуватися до лікарні пацієнт може тільки на добровільних засадах. Якщо пацієнт (ми говоримо про людину із захворюванням, про здорову мови не йде), навіть з галюцинаціями, навіть з симптомами, які видно не тільки лікареві, але й оточуючим, говорить "Ні, я не лікуватимуся", ми його не маємо права госпіталізувати.

Отут починаються сімейні трагедії. Візьмімо середньостатистичну українську родину. Захворіла дитина. За словами батьків, стала зачинятися в кімнаті, перестала ходити в інститут, неохайна, не миється вже три місяці, перестала спілкуватися з друзями, збирає на вулиці якісь залізяки, якими завалила всю квартиру. Ми працюємо з цією дитиною. Вмовляємо її дати згоду на обстеження, лікування, вона відмовляється і так кілька разів по колу. Зрештою ми нічого не можемо вдіяти, а батьки втрачають дитину.

У той же час є підпункт в цьому законі, який говорить, що всупереч волі психічно хворого, всупереч волі пацієнта може бути організовано примусове лікування у разі виявлення в його діях небезпеки для себе або для оточуючих. Що таке небезпека для себе? Ми починаємо з'ясовувати, в який спосіб він небезпечний. Наприклад, "Я дав йому папери, він порвав їх. Відкриває вікно і кричить" – такі речі не підпадають під критерій небезпеки. Під критерій небезпеки підпадають конкретні речі – підготував кислоту і каже, що сусід з 5-го поверху опромінює його, і "коли він буде йти, я обіллю його кислотою". Тільки такі речі є ознаками небезпеки. Але найголовніше – це те, що остаточне рішення з приводу примусового лікування не приймає лікар – приймає суд. Ми готуємо документи протягом 24-х годин, передаємо їх до суду. І вже суд пише. Або "ваші дії мають надмірний характер, немає підстав" – ми негайно випускаємо хворого. Або пишуть, що приймаємо рішення про проведення примусового лікування. Протягом дня в нас від 3 до 7 випадків, коли приймають рішення про примусове лікування. Тобто фактично ми домоглися – ми, суспільство – того, що додержують прав людини.

Але що таке підготувати документи до суду? Це лікар (друкарок у нас нема) або санітарки допомагають або тільки лікар, психолог, заввідділенням частково. Тобто команда з п'ятьох осіб на три-чотири години випадає, а іншими 30-ма хворими хто буде займатися? Оце реальність.

112.ua: Які переважно діагнози? Що їх спричиняє?

Раніше психіатри дуже любили говорити про обумовленість захворювання. Були поняття "обумовленість біохімічними поломками", "генетичними особливостями", обумовленість конфліктами в сім'ї, на роботі, способом життя тощо. Сьогодні ця обумовленість менше фігурує в розмовах психіатрів. Загальним місцем є те, що передбачається, що всі, і важкі, і легкі захворювання, вони всі начебто "запрограмовані", якась матриця вже закладена. Але чи реалізується ця матриця, чи ні, залежить від зовнішніх факторів, способу життя, емоційної форми поведінки, оточення. Все закладено спочатку – або воно проявляється, реалізується залежно від можливості самого життя розкрити це закладене, або ні.

112.ua: Це теоретично може бути закладено в кожного?

Ні. У більшості якраз нічого не закладено. У меншості так. Воно може проявитися, а може не проявитися, або в такому обсязі, або в іншому форматі. Безліч прикладів: люди доживають до 80 або 85 років, мають світлий розум, ніколи ні на що не хворіли, ноги не ходять – а голова працює. А є таке: вже 45 років, а емоції уже не тримає, не тримає пам'ять, з'являється якась беззахисність, не може зіставити явища і проявляється розлад.

В силу самої логіки захворювання, його рецидивів, загострень психіатричні лікарні є лікарнями для лікування шизофренії. Я думаю, що близько 60%, які перебувають на лікуванні, – в основному це шизофренічні ліжка. Але це не тому, що шизофренія посідає перше місце за поширеністю, а тому що шизофренія потребує повторного лікування, нагляду, контролю за емоційним статусом, профілактики протиправних дій. Шизофренія за поширеністю має лише 1%. Афективні розлади – не менше 3-5%, епілепсія теж десь 1%.

112.ua: Як лікують пацієнтів психіатричної лікарні?

Психофарматерапія розвивається динамічно. Відтоді, коли наприкінці 50-х – на початку 60-х відкрили дієві препарати для лікування психічних розладів, психофарматерапія останні 10-15 років дуже сильно прогресує і препарати мають дедалі менше побічних дій і є більш прицільними й ефективними. Сьогодні ефективність навіть за такого фатального захворювання як шизофренія – це ремісія в 10-15% випадків, на жаль, не 50-60, але як є. Це теж повинно тішити – вже відвоювали 15%.

Україна і Київ – це не забуте богом містечко. Ми їздимо на конференції, ми запрошуємо сюди міжнародних лекторів, обмін інформацією інтенсивний. Препарат, який вчора відкрили в Америці, на ранок буде тут. Це комерційна складова. Тобто немає такого, що в Швейцарії чимось лікують, а ми й не знаємо. Хіба що в нас він може називатися інакше, а діючі речовини ті самі.

112.ua: Ми можемо говорити про те, що каральна психіатрія зникла у нас в країні?

Каральна психіатрія – це міф. Ним лякають усіх, хто готовий злякатися. Насправді питання шпиталізації, оцінки психічного статусу, необхідності лікування, виду лікування (стаціонар або амбулаторія) – це все дуже складні речі.

Під час вирішення питання госпіталізації довкола пацієнта кілька сторін. І все зводиться до питання – так чи ні. Одні кажуть "так", інші – "ні". Якщо ми не шпиталізуємо пацієнта, сторона, яка наполягає на госпіталізації, звинувачує нас у зловживаннях, невиконанні свого професійного обов'язку. Якщо госпіталізуємо, інша сторона: "а, то ви змовилися, у вас фінансові інтереси". І теж незадоволені. Я думаю, що більшість випадків "каральності" з цим пов'язані.

112.ua: А як же порушення прав людини у лікарні в Дніпрі?

Щодо дніпропетровської лікарні. Сьогодні в лікарні в Дніпрі перебувають психічно хворі вбивці, які скоїли найжахливіші злочини – множинні, найбільш жахливі за своїми характеристиками.

В Україні створена ступенева система охорони таких психіатричних установ: загальний тип, посилений тип і суворого режиму. Там фактично конвойна система. У Глевасі, наприклад, посилене спостереження. Так, там теж державна служба охорони, там теж працюють підготовлені люди, але там інші стіни, інші пульти спостереження.

Виходячи із загальної концепції судової системи ми говоримо, що це не злочинець, а хвора людина. Ми його не вважаємо злочинцем, але за потенціалом готовності здійснювати якісь дії він хто? Злочинець! Апологети закриття цієї лікарні кажуть, що не треба тримати таких хворих 5-7 років, досить 3-4 місяці – курс лікування пройшов і вистачить. І давайте цих хворих переведемо до лікарень загального режиму або посиленого режиму.

Лікарня посиленого режиму є практично в кожній області, але ці лікарні не будуть готові, не зможуть надавати допомогу такого роду пацієнтам. Це все емоції, все засновано виключно на емоційній стороні без глибокого знання суті справи.

112.ua: Після НП у Львові, коли пацієнт психіатричної лікарні взяв у заручники інших пацієнтів, посилили заходи безпеки?

У КПК є ст. 508. Вона працює понад 4 роки. За цей час нами були написані тонни паперів – звернень до Мін'юсту, ГПУ, МОЗ, комітет із захисту прав людини. Суть питання в тому, що якщо в людини, яка вчинила кримінальне правопорушення, на досудовому етапі є дані про те, що вона страждає на психічне захворювання, чи є підстави припускати, що вона проходитиме судово-психіатричну експертизу, її не доправляють до СІЗО, тому що немає рішення суду про те, що це злочинець, – це гуманно, це по європейськи – його доправляють до психіатричної лікарні загального типу. Не посиленого, а загального типу.

А хворі різні: добре, що якщо він вкрав банку консерви в "Ашані", але є хворі, які скоїли вбивство, вбивство з розчленуванням одного або кількох родичів. На виконання цієї статті 508 КПК такого хворого вміщують до нас у психіатричне відділення. Це потенційний хворий, навіть якщо він скоїв злочин місяць тому, він ще в гарячці, він становить небезпеку для інших пацієнтів, для медперсоналу.

Ця ситуація – це порохова бочка. Це вибухне коли-небудь так, що львівські події видадуться цвітом. Ми писали скрізь, де тільки можна. Жодної адекватної відповіді ми так і не отримали: зазвичай подібні звернення повертають нам із резолюцією "Мішиєву розібратися і підготувати відповідь". І все. У Києві здійснюється суворий прокурорський нагляд. В областях трохи інакше. Там, я підозрюю, таких пацієнтів кладуть у відділення посиленого режиму. Це порушення. У законі сказано – психіатричне відділення загального типу. В областях домовляються: менше нагляду, менше формальностей. Більше якихось емоційних відносин. У Києві ми не підемо на це.

112.ua: А чому так прописано в законі?

Це виходячи з концепції того, що він ще не засуджений. Він психічно хворий і не злочинець, злочинцем його назве суд. Досудовий етап може тривати до півроку – восьми місяців. У нас був випадок: міцний здоровий чоловік, трохи за 30 років і 140 кілограмів ваги, будучи зафіксованим, підіймався і з ліжком ходив. А в мене персонал: одна санітарка – бабуся з Білої Церкви, а друга, така сама, з Глевахи. Бо міцні здорові мужики працювати тут не хочуть. Та й зарплати невеликі.

Колектив часто змінюється – я не кажу про лікарів, я кажу про санітарок і медсестер, – плинність величезна, середні зарплати. Середня зарплатня медсестри – близько 4,5 тис. гривень. Це нарахована зарплата, чистими буде -20%. У санітарки – 3-3,5 тис. гривень. От і виходить: кого береш – не знаєш, береш не від радості, а щоби був бодай хтось. Як ця людина поводитиметься на зміні, чи буде вона психопатичні свої емоції висловлювати на адресу хворого – неясно. Зрозуміло, що у хворого і ставлення, і поведінка різні можуть бути, але якщо професіонал – заспокоїть, погладить, викличе чергового лікаря. Тут може і з криками, всім же не доведеш, що кричати на хворих марно, хай там що трапиться.

112.ua: Хворі добре харчуються?

Щодо харчування. У нас були різні роки, було і добре харчування, а в 2010-2011 роки, коли харчування було 70 коп. або 1,5 грн, були катастрофічні часи. Зараз ми вважаємо, що харчування непогане.

Наше харчування зараз становить близько 20 гривень на добу на хворого. Звісно, якщо розділимо на три, вийде 6-7 гривень, і ми розуміємо, що таке нагодувати на 6 гривень пацієнта. Але повірте, коли є комплексна закупівля – тонни картоплі, тонни борошна, тонни м'яса тощо, – загалом харчування нормальне. Звісно, інфляція частину грошей з'їдає, і ті 15-20 гривень, які були рік тому, це вже не 15-20 гривень. Зараз підтягнули – вже 20-22 гривень. Сказати, що наші пацієнти голодують, я не можу.

112.ua: Багато пацієнтів із депресією?

3-5% населення.

112.ua: Хто має більшу схильність до психіатричних захворювань – чоловіки чи жінки?

Якщо шизофренія – порівну, якщо епілепсія – то більше чоловіки, якщо афективні розлади – частіше жінки. Причому значно частіше – 3 до 1.

Розмовляла Тетяна Святенко, 112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>