banner banner banner banner

"Молодість" пройшла. Залишилися осад і надія

Вітчизняним дистриб'юторам, впевненим, що українських глядачів неможливо заманити в кінотеатри нічим, крім чергових блокбастерів і романтичних комедій, слід частіше бувати на "Молодості"

"Молодість" пройшла. Залишилися осад і надія
Фото з відкритих джерел

Олександр Гусєв

кінокритик

Вітчизняним дистриб'юторам, впевненим, що українських глядачів неможливо заманити в кінотеатри нічим, крім чергових блокбастерів і романтичних комедій, слід частіше бувати на "Молодості"

45-й Київський МКФ "Молодість" пройшов без ювілейних фанфар, у сухому робочому режимі, зі звичними в останні роки організаційними накладками та затримками, які пояснюються вкрай обмеженим матеріальним становищем. При цьому представлені картини підтвердили значення "Молодості" як в українському кінопроцесі, так і в міжнародному, оскільки кінофестиваль є одним з небагатьох "конвертованих" вітчизняних культурних заходів.

Один берлінський критик якось сказав, що "дев'яносто відсотків зірок сучасної європейської режисури показували у конкурсі "Молодості" свої перші картини, а решта десять відсотків не змогли на нього потрапити". На підтвердження справедливості цього зауваження можна навести відомого румунського режисера Раду Жуде, чий повнометражний дебют "Найщасливіша дівчина на світі" колись був відхилений до участі у київському фестивалі. А новий фільм Жуде "Браво!", представлений у рамках програми "Фестиваль фестивалів" володар "Срібного ведмедя" за кращу режисуру Берлінського МКФ, став чи не найкращою картиною, показаною на цьогорічній "Молодості".

Ця чудово знята чорно-біла стрічка, запрошуюча найбільш стійких шанувальників мистецтва кіно в подорож по просторах Валахії двохсотлітньої давності, виявляється зануренням у безодню жорстокості, невігластва і боягузтва людської природи, стала досить образливим ляпасом українському кінематографу. Зіставлення з цією картиною з безжальною очевидністю демонструє, якими фальшивими, млявими, відірваними від історичних реалій і від паралелей з сучасністю є вітчизняні кінозвернення до минулих епох, включаючи найсвіжіше з них, "Гетьман" Валерія Ямбурського, який, услід за прем'єрою на "Молодості", вийшов у прокат.

Новини за темою

Цей поставлений за романом і під чуйним продюсерським керівництвом Віктора Веретенникова (екранізації його творів ось вже 15 років наводять жах на українську кіноспільноту) фільм становить собою черговий байопік про Богдана Хмельницького. Одна з найбільш суперечливих фігур національної історії представлена тут сусальним патріотом та відданим коханим, а події кривавої міжнаціональної чвари і внутрішніх чвар Хмельниччини старанно згладжуються та спрощуються, при цьому автори навіть не намагаються знайти в них рими до нашої драматичної сучасності. Те, що в менш напруженій політичній ситуації сприймалося б як третьосортна костюмована мелодрама, зараз просто бентежить творчою глухотою.

Не найкраще враження залишила і 23-хвилинна серія фрагментів з багатостраждальної "Толоки" Михайла Іллєнка, яка посвідчила про незмінну готовність поважних метрів виправдовувати жанровими особливостями "українського поетичного кіно" найбільш недоладну нісенітницю. Однак складно уявити, щоб хто-небудь з патріархів українського кіно - як і, насмілюся припустити, зі світових класиків треш-кінематографа, - був здатний створити фільм, подібний до твору початківця українського режисера Олександра Литвиненка, картини "По той бік", що увійшла в міжнародний конкурс. Цей, з дозволу сказати, містичний трилер про шкільну вчительку з смт радянських часів можна було б проігнорувати як незграбно складений з найбільш заїжджених штампів любительський виріб, якщо б не вражаючі уяву своєю безглуздістю режисерські та драматургічні знахідки. Синефілам, які прагнуть побачити у своєму житті все, цю картину можна було б порекомендувати хоча б через сцену з онануючим маніяком.

І все ж національну складову "Молодості" цього року варто визнати досить вдалою. Так, на конкурсі українських короткометражних стрічок вельми позитивно позначилася зміна фестивальних організаторів, які відповідають за відбір секції. Якщо в минулому році цей огляд приголомшив глядачів набором жалюгідних свідоцтв профнепридатності, програма цього року виявилася по-справжньому репрезентативною і дозволяє більш оптимістично дивитися на найближче майбутнє українського кіно. При цьому головну нагороду отримала стрічка Катерини Горностай "Удалині", яку на торішньому фестивалі навіть не взяли до участі. Картина Горностай, вся 10-хвилинна дія якої розгортається в подружньому ліжку і зводиться до гранично відвертої розмови про сексуальні та емоційні проблеми, стала досить рідкісним у нашому кіно прикладом радикального душевного ексгібіціонізму.

Фото з відкритих джерел

А "Чоловіча робота" Марини Степанської, що отримала спеціальний диплом журі, є своєрідною алегорією української дійсності з її всевладдям олігархів і злочинців (представлених в образі кількох похмурих чоловіків, заклопотаних вирішенням "проблем"), підпорядкуванням простих громадян (фермер, який і виявляється головною проблемою) та витісненням духовної сфери (недобудований храм).

Необхідно відзначити ще кілька найбільш значущих картин огляду, імена авторів яких варто запам'ятати в очікуванні їхніх подальших звершень - "Сина" Пилипа Сотниченка, де через камерну історію боротьби колишнього подружжя за опіку над дитиною передається відчуття безвиході, що панувало в українському суспільстві напередодні революції, "Останнє літо" Андраніка Берберяна й Алі Хмайдуша, пронизливу документальну стрічку про молодого сирійця, який, проходячи навчання в українському ВНЗ, спостерігає за телерепортажами та мережевими зведеннями, як його батьківщина провалюється в жах громадянської війни, "Непотріб" Тетяни Сімон про пострадянський конфлікт поколінь, "Наждак" Мішеля Ладеса, кинутий з підпілля молодіжного екстремізму погляд на вітчизняне політичне життя.

Ці картини підтверджують, що після довгих років, протягом яких наші режисери-початківці в більшості своїй знімали відірвані від реальності і зовсім не призначені для показу поза університетських аудиторій картини, молодий український кінематограф нарешті може запропонувати українським глядачам відображення оточуючої їх дійсності.

Звичайно, кращі фільми міжнародного конкурсу також сприймалися вітчизняної аудиторією як відгук на хвилюючі наше суспільство проблеми. При цьому до їх числа ніяк не віднесеш стрічку, яка стала - на подив більшої частини критиків, - володарем Гран-прі фестивалю, "Принцесу" ізраїльтянки Талі Шалом-Езер. Через недостовірність, штучність, які кидаються в очі, того, що відбувається, ця картина про дівчинку, яка зі своєю пробуджуваною сексуальністю заплутується у взаємних потягах до вітчима і підлітка, який заробляє проституцією, сприймається як абстрактна фантазія і не викликає глядацького співчуття.

Новини за темою

Зовсім інакша справа з переможцями повнометражної секції, "Ішканулом" гватемальца Хайро Бустаманте і "Пікадеро" шотландця Бена Шеррока. "Ішканул", присвячений селянській дівчині з селища майя, показує, яким приниженням для прав особистості обертається сліпе схиляння перед звичаями давнини, а взаємини молодої пари з "Пікадеро", що розгортаються на тлі економічної кризи, резонують з надіями і страхами їхніх українських однолітків, чиїй реалізації у професійній і навіть в інтимній сферах також перешкоджають економічні негаразди та політична нестабільність.

Високі глядацькі оцінки, отримані цими і багатьма іншими картинами, та заповнені зали "Києва" укотре підтвердили, що вітчизняним дистриб'юторам, впевненим, що українських глядачів неможливо заманити в кінотеатри нічим, крім чергових блокбастерів і романтичних комедій, слід частіше бувати на "Молодості".

Олександр Гусєв, кінокритик

Джерело: 112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>