banner banner banner

Лівійська багатоходівка: Чому Хафтар не поступається Путіну та Ердогану?

Лівійська багатоходівка: Чому Хафтар не поступається Путіну та Ердогану?
112.ua

Георгій Кухалейшвілі

політолог-міжнародник

Цієї неділі, 19 січня, у Берліні відбудеться конференція ООН з врегулювання збройного конфлікту в Лівії. Від квітня 2019 року багата на нафту республіка охоплена протистоянням збройних формувань визнаного ООН Уряду національної згоди прем'єр-міністра Фаїза Сарраджа і командувача Лівійської національної армії фельдмаршала Халіфи Хафтара, уряду в Тобруці прем'єр-міністра Абдалли ат-Тані.

Війська фельдмаршала контролює 80% території Лівії і намагаються захопити Тріполі. Нещодавно Лівійська національна армія відновила наступ на столицю, а влада Туреччини ухвалила рішення відправити до Лівії турецькі війська на прохання Сарраджа.

У конференції візьмуть участь сторони конфлікту, представники Росії, США, Китаю, Великої Британії, Італії, Франції, Туреччини, Єгипту, Алжиру, ОАЕ, Конго, ООН, ЄС, Африканського Союзу, Ліги арабських держав. З датою конференції визначилися після провальних переговорів Сарраджа і Хафтара в Москві 14 січня за посередництва президента РФ Володимира Путіна і президента Туреччини Реджепа Ердогана.

Незважаючи на те що Лівійська національна армія має підтримку Росії, Хафтар демонстративно відмовився танцювати під дудку Кремля. У Лівії переплелися інтереси різних глобальних і регіональних гравців. Росія не єдина країна, яка поставила на Хафтара в протистоянні з Сарраджем з надією отримати свої вигоди.

Невдача Путіна та Ердогана

Інтереси Росії і Туреччини в Лівії відрізняються лише тим, що вони підтримують різні боки конфлікту. Москва постачає зброю і найманців до війська Хафтара, а турецький уряд надає військову допомогу Сарраджу. В іншому Росію і Туреччину приваблює одне й те саме: великі нафтові родовища, зручне геостратегічне розташування Лівії для створення військово-морської бази в Середземномор'ї.

Росія сподівається на те, що їй вдасться відновити концесії в нафтогазовому секторі Лівії, втрачені після повалення режиму Муаммара Каддафі у 2011 році. Де-юре видобуток нафти координує державна структура "Лівійська нафтова компанія", пов'язана з урядом із Тріполі. Де-факто видобуток двох третин обсягів нафти проводиться на території, підконтрольній Лівійській національній армії.

У "Лівійській нафтовій компанії" є розкол між прихильниками Хафтара і Сарраджа. Працівники зі східної частини країни навіть намагалися відокремитися і не відраховувати гроші в Тріполі.

Туреччина прагне зміцнити вплив у країнах, які були частиною Османської імперії, і використовує свої зв'язки з ісламістами в Лівії. Наприкінці минулого року угруповання "Брати-мусульмани" закликало Сарраджа дозволити відкрити турецьку військову базу в Лівії.

Новини за темою

Інтереси Туреччини перегукуються з інтересами Катару, який також підтримує уряд Сарраджа і намагається зміцнити свій вплив у Північній Африці, розвиваючи відносини з місцевими ісламістами.

Путін та Ердоган вирішили зіграти на випередження і розділити Лівію на сфери впливу без участі інших гравців, зокрема арабських держав, країн Заходу, які також мають інтереси в цій країні. Основою угоди повинен був стати мир між Хафтаром і Сарраджем. Путін й Ердоган виступили як посередники і хотіли зав'язати мирний процес на собі, як це мало місце в Сирії в межах зустрічей в Астані, підготувати Сарраджа і Хафтара до переговорів на конференції в Берліні.

На зустрічі в Москві сторонам конфлікту запропонували підписати угоду про гарантоване дотримання режиму припинення вогню, припинення наступальних операцій, проведення лінії розмежування між їхніми збройними формуваннями, заходи зі стабілізації ситуації та нормалізації життя в Тріполі та інших лівійських містах, призначення переговірників для подальшого обговорення питань безпеки, економіки, політичного діалогу.

За умови задоволення своїх інтересів в енергетичному секторі Лівії Росія погодилася би на збереження Сарраджа в прем'єрському кріслі, з яким Ердоган у грудні підписав угоду про морський кордон, який створює підмогу для претензій Туреччини на великі простори в Середземному морі.

Російський і турецький лідери повторили гіркий досвід президента Франції Еммануеля Макрона і прем'єр-міністра Італії Джузеппе Конте, які не змогли свого часу переконати сторони лівійського конфлікту припинити вогонь і провести прозорі парламентські вибори. Переговори Сарраджа і Хафтара в Москві 14 січня закінчилися повним провалом.

Фаїз Саррадж, Еммануель Макрон і Халіфа Хафтар на переговорах 25 липня 2017 року в Парижі www.reuters.com

Хафтар не підписав запропонований проект угоди і залишив російську столицю, оскільки Саррадж не прийняв його умов. Фельдмаршал запропонував створити комітет за участю Лівійської національної армії і ООН із роззброєння численних озброєних угрупувань, які переважно на боці Сарраджа, відмовився від посередництва Туреччини у врегулюванні конфлікту. Лівійська національна армія відновила обстріл Тріполі.

Невідомо, яким буде результат майбутніх переговорів у Берліні. Росія і Туреччина не змогли створити передумов для більшого впливу на політичні та економічні процеси в Лівії в контексті мирного врегулювання.

Хафтар міг спеціально провалити переговори в Москві, щоб спробувати домогтися в Берліні миру на більш вигідних умовах для себе і більш впливових спонсорів, ніж Росія. Мета Хафтара і ат-Тані – поширити владу уряду в Тобруці на всю країну і взяти під контроль фінансові потоки від торгівлі нафтою. Продаж нафти становить 82% експорту і 60% ВВП Лівії.

Уряд у Тобруці було утворено Палатою представників парламенту Лівії за підсумками парламентських виборів 2014 року. Лівійські депутати залишили Тріполі через конфлікт з ісламською опозицією. Безуспішні переговори Сарраджа і Хафтара в Москві спростовують версію про те, що Росія і Туреччина нібито здатні ефективно врегулювати конфлікт у Лівії.

Інтереси арабських держав

Істотний вплив на позицію Хафтара в переговорах із Сарраджем мають ключові спонсори Лівійської національної армії: ОАЕ, Єгипет, Саудівська Аравія. Ці країни поставляють військам Хафтара зброю і боєприпаси, аж до зенітно-ракетних комплексів і безпілотників в обхід ембарго ООН, переказують кошти для підкупу вождів лівійських племен та оплати найманців. Постачання до Лівійської національної армії здійснюється через єгипетсько-лівійський кордон.

Ключовий інтерес ОАЕ та Єгипту – це лівійська нафта і будівельний сектор. Компанії з цих країн займаються постачанням нафти з родовищ на сході Лівії і купують її за ціною нижче ринкової – 55 дол. за барель.

Торік було укладено угоду на постачання 2 млн барелів нафти до ОАЕ з лівійського порту Марса аль-Харік. Уряд у Тобруці надав підрядникам з ОАЕ контракт на відновлення інфраструктури Бенгазі.

Влада ОАЕ, Єгипту і Саудівської Аравії бачать у Хафтарі противагу угрупованню "Брати-мусульмани" та інших ісламістських організацій у Північній Африці.

Фельдмаршал позиціонує себе борцем з ісламським екстремізмом. Світські режими арабських країн бачать загрозу для свого існування в особі ісламістів. Особливо яскраво це простежується  в Єгипті та Саудівській Аравії, які переслідують членів угруповання "Брати-мусульмани". Розміщення турецьких військ у Лівії для підтримки уряду Сарраджа створює передумови для посилення ісламістів у регіоні.

Роль Америки

Напередодні поїздки Хафтара до Москви з ним зустрілися в Римі 9 січня заступник радника президента з питань національної безпеки на Близькому Сході й у Північній Африці Вікторія Котс, американський посол у Лівії Річард Норланд, заступник помічника держсекретаря у справах Магрибу та Єгипту Генрі Вустер.

Американці виступили проти розміщення в Лівії російських, сирійських найманців, турецьких військовиків, закликали сторони конфлікту припинити бойові дії і розпочати політичний діалог за підтримки ООН. США підіграли своїм близькосхідним партнерам і дали зрозуміти лівійському фельдмаршалу, що час припинити балансувати між Росією, з одного боку, та ОАЕ, Єгиптом і Саудівською Аравією – з іншого, і визначитися з вибором партнерів.

Поки США не надають військову допомогу Сарраджу і не заважають Хафтару захоплювати владу в Лівії, обмежуючись гучними заявами і збором розвідданих.

Може здатися, що США розчарувалися в здатності Сарраджа забезпечити стабільність у країні. Американські спецпризначенці покинули Лівію напередодні наступу армії Хафтара на Тріполі у квітні 2019 року. Декларуючи підтримку уряду в Тріполі, Трамп одного разу заявив, що Хафтар грає істотну роль у боротьбі з тероризмом.

У жовтні 2019 року фірми з Вашингтона і Х'юстона утрималися виконати прохання "Лівійської нафтової компанії" і спрямувати інвестиції в розвиток нафтогазового сектора Лівії, щоб збільшити обсяг видобутку нафти з нинішніх 1,1 млн до 2,4 млн барелів на добу.

Старий воїн Хафтар, який 20 років прожив у США, будучи затятим противником Каддафі, й брав участь у поваленні його режиму у 2011 році, викликає більше довіри в американців, ніж Саррадж, який заграє з Туреччиною. США і Туреччина конкурують за вплив на Близькому Сході.

Проблемними моментами двосторонніх відносин є участь Анкари в проекті "Турецький потік" компанії "Газпром", закупівлі російських протиракетних комплексів С-400 незважаючи на членство в НАТО. Домінування Хафтара, ОАЕ і Саудівської Аравії в Лівії видається меншим злом для американців, ніж посилення Сараджа у зв'язці з Туреччиною.

Подвійність Франції та Італії

Можливо, Хафтар не поспішає в обійми Путіна та Ердогана, оскільки хоче дочекатися, що можуть запропонувати на конференції в Берліні Франція та Італія, які мають енергетичні інтереси в Лівії. Париж і Рим займали двоїсту позицію в лівійському конфлікті: формально підтримували уряд Сарраджа, але водночас уникали критики на адресу Хафтара.

Президент Франції Еммануель Макрон вважає, що з фельдмаршалом необхідно рахуватися. Торік Франція заблокувала резолюцію ЄС, яка засуджує наступ Лівійської національної армії на Тріполі. Уряд Сарраджа тимчасово призупинив ліцензію для компанії Total і ще для 36 фірм на знак протесту. Францію підозрюють у передачі Хафтару куплених у США протитанкових комплексів "Джавелін".

З відкритих джерел

Франція та Італія вичерпали спроби примирити Сарраджа і Хафтара протягом останніх двох років. Було би логічніше налагоджувати стосунки з тим, хто має більше ресурсів, а саме: з урядом в Тобруці і Хафтаром. На території, підконтрольній Лівійській національній армії, є родовище нафти "Елефант", яке перебуває у власності спільного підприємства Mellitah Oil and Gas італійської фірми Eni і Лівійської нафтової компанії. На сході Лівії є родовище "Ваха", де частка французької нафтової компанії Total становить 16,33%.

Участь турецьких вояків на боці уряду Сарраджа проти Лівійської національної армії створить загрозу для міграційної безпеки Франції та Італії. У разі поглиблення збройного конфлікту довга смуга біженців вирушить до Італії та Францію, минаючи Середземне море. Тому європейці можуть використовувати свої важелі впливу на уряд Сарраджа, щоб змусити виконати умови Хафтара. Лівія залежить від постачання нафтопродуктів з Італії, оскільки в країні бракує нафтопереробних потужностей. Чиновники з Тріполі наживаються на перепродажу імпортного пального.

Військовий сценарій

Військовий конфлікт триватиме, якщо на конференції в Берліні Саррадж і Хафтар знову не зможуть домовитися про мир. Домовлятися в умовах розширення кількості учасників з взаємовиключними інтересами буде набагато складніше.

Араби, європейці, американці, росіяни та турки гнутимуть свою лінію. Ердоган вже пригрозив провчити Хафтара, якщо той не припинить наступ на Тріполі. Туреччина вже почала розміщення військ на території Лівії.

Турецька армія – єдина сила, яка зможе схилити чашу терезів на бік Сарраджа. Однак наслідки силового варіанту розв'язання кризи доволі неоднозначні. Блискавична війна в Лівії піде на користь Ердогану для зміцнення його іміджу і рейтингів, але якщо бойові дії затягнуться, то це вдарить по турецькій економіці, яка слабшає, призведе до невдоволення в суспільстві. Арабські країни продовжать спонсорувати Лівійську національну армію.

Військова операція Туреччини в Лівії вдарить по іміджу Кремля в Африці. Після демаршу Хафтара в Москві Росія утримається від надання підтримки Лівійській національній армії, не загострюватиме відносини з Туреччиною. Однак враховуючи те, що Саррадж є противником Хафтара, це скидатиметься на поразку Росії в дусі здачі США сирійських курдів турецькій армії торік. Надмірне посилення Туреччини в Лівії є невигідним для Заходу й арабських держав, які також хочуть урвати свій шматок нафтового пирога.

Георгій Кухалейшвілі,

політолог-міжнародник

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>