Люди за бортом: Що буде з тими партіями, які не пройдуть до Ради

Люди за бортом: Що буде з тими партіями, які не пройдуть до Ради
Фото з відкритих джерел

Наталія Лебідь

Журналіст

Остання соціологія "проводить" до Верховної Ради п’ять політичних сил. Однак життя вирує й нижче ватерлінії, тобто прохідного бар’єру. Згідно із замірами від групи "Рейтинг", серед непрохідних партій "Сила і честь", яку готові підтримати 3,8% виборців, далі йде "Опозиційний блок" з 3,1%, за ним – "Українська стратегія Гройсмана" (2,8%), "Громадянська позиція" Анатолія Гриценка і Радикальна партія Олега Ляшка (обидві мають по 2,4%) та ВО "Свобода" (2,3%).

Дехто з перерахованих політсил, щоправда, зберігає шанс перестрибнути 5-відсотковий бар’єр. Адже всі соціологи знають нехитрий закон: чим нижчою є явка виборців, тим нижчим (в абсолютних голосах) виходить і прохідний бар’єр. На нещодавніх виборах до ОТГ явка становила 45%, тож є ймовірність того, що приблизно такою самою вона буде і на дострокових парламентських виборах. Пораховано, що за явки в 60%, щоб подолати прохідний бар'єр, політичним партіям треба набрати мільйон голосів, а при 45% – тільки 600 тис.

Але все-таки Фортуна може бути не такою прихильною до аутсайдерів нинішніх перегонів. І тоді постане запитання, що всі вони робитимуть після виборів? Відповідь на нього прямо залежить від того, з якою метою згадані партії взагалі ув’язалися в цю бійку.

Гройсман: мета – прем’єрство

Візьмемо, для прикладу, "Українську стратегію Гройсмана". Ребрендинг цієї партії було приурочено до виборів, а саму її висували на перегони як суто технічну, зокрема для перехоплення голосів у "Європейської солідарності" Порошенка. Навіть назва її за будовою є подібною до назви політичної сили екс-президента: "географічний" прикметник плюс іменник, що означає абстрактне поняття. Хоч і мізерний, але все-таки шанс, що не надто уважний виборець переплутає "Європейську солідарність" із "Українською стратегією".

Однак головне не це, а прем’єрські амбіції Володимира Гройсмана. Його розрахунок полягав не так у тому, щоб стати на чолі власної фракції, як у тому, щоб зберегти за собою посаду голови уряду. Ще місяць тому подібне здавалося неможливим: новообраний президент Зеленський публічно принизив колегу просто під час інаугурації, зажадавши від Гройсмана відставки. Проте прем’єр виявився не гордим: протягом часу, що минув, він устиг увійти в довіру до команди Зеленського.

Володимир Гройсман Пресс-служба Кабмина

Новини за темою

Як прокоментував для 112.ua директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов, нинішня дружба Гройсмана та Зеленського базується на повній лояльності прем’єра до призначень нових губернаторів. Останні не отримали б своїх посад без згоди Кабміну, а її якраз і забезпечив Гройсман. А політолог Кирило Сазонов звертає увагу на нещодавні слова соратника Зеленського Дмитра Разумкова. "Голова партії "Слуга народу" сказав, що наступним прем'єром, як би не хотіла цього Тимошенко, можливо, буде чинний. Тобто Гройсман", – акцентує Сазонов. І додає: показово, що подібні заяви лунають з вуст не самого президента, а його найближчого кола. Схоже, що все вже вирішене навіть без участі Зеленського.

Повертаючись же до "Української стратегії", зауважимо, що в разі її непотрапляння до парламенту доля партії залежатиме від кар’єрних успіхів лідера. Якщо Гройсман збереже нинішній статус-кво, він матиме ресурс для розвитку партії, а якщо ні, то "Українську стратегію", ймовірно, відсунуть на маргінес. Як мінімум, о наступних виборів.

Старожили від політики: мета – втриматися на плаву

"Громадянська позиція" Гриценка, Радикальна партія Ляшка та "Свобода" Тягнибока – без цих назв та імен політичний ландшафт України вже складно уявити. Але при цьому (ось де парадокс!) парламентські успіхи цих партій є доволі скромними. "Громадянська позиція" Анатолія Гриценка, будучи зареєстрованою Мін’юстом у 2005 році, взагалі жодного разу не виграла парламентських виборів, а її лідер так само жодного разу не переміг на виборах президентських.

У "Свободи" ситуація краща. Одного разу, а саме на виборах 2012 року, партії вдалося подолати прохідний бар’єр. Крім того, партія існує значно довше, аніж "Громадянська позиція": під різними назвами "Свобода" діяла ще з 1991 року. Вона неодноразово перемагала на виборах до місцевих органів влади та на мажоритарних округах, навіть сьогодні має у Верховній Раді кількох представників і проведе їх до наступного скликання. Тобто "Свобода" в парламенті все ж буде.

Радикальну партію Ляшка було створено в 2010-му; у 2012 році вона програла парламентські вибори, але в 2014-му – виграла. Щодо потуг лідера партії стати президентом, то вони були провальними. ЗМІ неодноразово вказували на те, що за спиною Ляшка маячить постать Ріната Ахметова: саме він є основним спонсором та бенефіціаром цієї політсили. А оскільки "бенефіцій" як таких і нема, то головний капіталовкладник може втратити будь-який інтерес до Радикальної партії.

Деякі тривожні дзвінки для Ляшка пролунали вже, коли в квітні цього року Радикальну партію залишив голова її виконкому Юрій Зінченко – людина, яка асоціювалася з Ахметовим. "Ляшку уріжуть фінансування", – такою була одностайна думка експертів, котрі коментували цю ситуацію. Урізали чи ні – про це історія мовчить. Тим часом сам Ляшко будує свою кампанію на гострій критиці президента Зеленського, а це так само може не сподобатися Ахметову, котрий нині шукає підходи до нової влади, аби компенсувати втрати "Роттердаму+". З іншого ж боку, критика Зеленського якраз може допомогти Ляшку виграти: незадоволення владою наростає, а рейтинг "Слуги народу" почав стрімке падіння і наближається до 40% підтримки (від максимуму в 51%).

Фото з відкритих джерел

Щодо "Громадянської позиції", то, на думку політолога Віктора Тарана, її рейтинг активно "під’їдає" "Голос" Вакарчука, котрий ділить з "Позицією" спільну електоральну нішу. Що буде в разі програшу "ГП" на парламентських виборах? Оскільки Гриценку до програшів не звикати, то кардинально в його позиціях нічого не зміниться. Бренд "першого непрохідного" (а, точніше, "вічного непрохідного") закріпиться за полковником ще міцніше. Можливо, Гриценко не здасться й піде на ще одні вибори – якщо вистачить сил та ресурсів. Благо, що наступні й президентські, й парламентські вибори можуть бути достроковими. Так говорять експерти, які не виключають "укороченої" каденції як президента, так і парламенту.  

А тим часом з усіх політичних старожилів, можливо, найбільш виграшне становище має "Свобода". Цього року в списку "Свободи" йдуть представники інших правих сил, а разом з ними на вибори йде і їхній електорат. "На виборах влітку явка буде традиційно низькою. А явка виборців націоналістів буде близькою до 100%, бо вони дуже відповідальні та мобілізовані. Зважаючи на це, "Свобода" справді може подолати 5-відсотковий бар'єр", – говорить політолог Петро Олещук.

Але якщо вона його не подолає, то майбутнє цієї партії вимальовується достатньо чітко: "Свобода" буде жити. Адже хоча права ідея нині не знаходить такого відгуку, як це було ще кілька років тому – під час Революції гідності та на початку російсько-української війни, все одно в країні є стабільний прошарок виборців, які підтримують націоналістів.

"Нове обличчя Смешка": мета – як пощастить

Здавалося б, найкращі шанси на проходження до парламенту з політсил другого ешелону має "Сила і честь" Ігоря Смешка. Однак тут не все так райдужно. Як би не старався Ігор Смешко, але від його президентського рейтингу лишилися самі спогади. А "Сила і честь" завмерла на місці, балансуючи на межі проходження. І найголовніше – рейтинг партії не зростає. Очевидно, потрібно посилювати кампанію, інакше бравого генерала СБУ ми не побачимо в парламенті, зазначає Віктор Таран.

Новини за темою

Якщо на президентські вибори Смешко йшов із тим, аби розмити електорат Порошенка (такою була загальна думка), то на парламентських його власного виборця перетягують до себе більш успішні гравці – і "Слуга народу", і "Батьківщина", і той таки "Голос" Вакарчука. У разі невдачі на виборах Смешко навряд чи продовжить політичну кар’єру, бо, скоріше за все, його метою було зіграти роль технічного кандидата при Петрові Порошенку, а оскільки роль відіграна, то й актор може бути вільним.

Загалом новачки з претензією на "нові обличчя" (раніше це називалося "третьою силою") не дуже добре приживаються в українському політикумі. Традицію шукати "нових" було започатковано за часів, коли рухівцям у Раді протистояли комуністи і заідеологізованість парламенту починала відверто втомлювати. Перший свіжий струмінь намагалися привнести Віталій Кононов та його Партія зелених, а було це понад 20 років тому – у 1998-му.

Пізніше Раду намагалася підкорити "Команда озимого покоління", розкручена майже з нуля. Місця в списку отримали представники дрібних партій, які декларували своєю ідеологією ліберальні цінності. Валерій Хорошковський, Інна Богословська, Микола Вересень, Ірина Горіна сприймалися частиною суспільства як нова еліта, яка потрібна країні. Інший схожий, але не настільки розкручений і ресурсний проект "Нова генерація України" вів на вибори Юрій Мірошниченко. Свою агітаційну кампанію партія проводила під гаслом повного оновлення влади, а запам'яталася в першу чергу завдяки провокаційному гаслу на плакатах "Геть старих пердунів!" Зайве нагадувати, що ані "Озимі", ані "Генерація" до парламенту (а було це в 2002-му) так і не потрапили.

У 2006 році до виборців зі своїми "новими обличчями" пішли одразу кілька партій – "Нова сила" на чолі з Юрієм Збітнєвим, ПОРА-ПРП, де першим номером був Віталій Кличко тощо. А на дострокових виборах у 2014-му роль "третьої сили", вважаймо, відіграла "Самопоміч", причому відіграла доволі успішно, але нині партія Андрія Садового навіть не наближається до прохідного бар’єру. І схоже, знову повертається на рівень партії одного міста. Як би Андрій Садовий не тішив себе всеукраїнськими амбіціями.

Ахметов: мета – пошук ситуативних союзників

Однак повернемося до цьогорічних виборів. Останнім у списку тих, хто перебуває в межах статистичної похибки, є "Опозиційний блок" оточення Ріната Ахметова. 3% підтримки – це, звісно, надто мало для амбіцій найбагатшого олігарха. Проте не забуваймо, що половина парламенту обиратиметься за мажоритарними округами, і якщо "Громадянська позиція" чи "Сила і честь" не можуть похвалитися тим, що мають "свої" округи, то в "Опоблоці" роками "окучували" округи.

Водночас для самого "Опоблоку" неприємним сигналом має бути те, що такі його висуванці, як Борис Колесніков і Вадим Новинський, балотуються в одномандатних округах. А їхній вибір свідчить про доволі слабку віру в "Опоблок".

Якщо ж "Опоблок" не пройде до Ради, що дуже ймовірно, то Ахметову та його лобі доведеться домовлятися з окремими депутатами під окремі голосування. Щодо "Опоблоку", то в разі його непотрапляння до парламенту все залежатиме від готовності головного "інвестора" надалі займатися цим проектом. Політолог Андрій Золотарьов говорить, що Ахметов припустився серйозної помилки, підтримуючи висуванця від "Опоблоку" на президентських виборах "за остаточним принципом", роблячи головну ставку на Петра Порошенка.

Наталія Лебідь

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>