banner banner banner banner

Хто всі ці люди? Чиї імена потрапили в чергову хвилю перейменувань у Києві

Бандера, Суворов, Кутузов, Гуцало та інші діячі, чиїми іменами називалися раніше і називаються відучора вулиці в Києві

У четвер, 7 липня, Київрада змінила ще ряд назв київських вулиць. Мабуть, найбільш одіозним стало перейменування Московського проспекту на проспект Степана Бандери. Городяни відреагували на таке рішення неоднозначно, тим більше, що воно не було прийнято в рамках виконання закону про декомунізацію, а виявилося ініціативою влади столиці. Одна з найпоширеніших претензій киян до нового перейменування – суперечлива історична роль людей, чиї імена тепер носять 5 вулиць. Редакція "Київ 112.ua" склала короткі біографічні довідки на кожного з них.

Проспект Степана Бандери

Було: Московський проспект.

Хто всі ці люди? Чиї імена потрапили в чергову хвилю перейменувань у Києві
проспект Бандери, Київ Фото з відкритих джерел

Бандера, Суворов, Кутузов, Гуцало та інші діячі, чиїми іменами називалися раніше і називаються відучора вулиці в Києві

В радянські часи вулиця носила назву проспект Червоних козаків – на честь воєнізованих формувань, які брали участь у Громадянській війні 1917-1923 рр. і воювали проти сил Української народної республіки. Назву на честь столиці Російської Федерації проспект отримав уже в часи незалежності України 18 серпня 2004 року.

Стало: проспект Степана Бандери.

Wikipedia

Бандера (1909-1959 рр.) був українським політичним діячем. Сповідував ідеологію націоналізму, яку перейняв від свого батька – греко-католицького священика. Ще будучи учнем гімназії, примкнув до кіл опору польській владі в Галичині. У 1929 році приєднався до Організації українських націоналістів (ОУН) і згодом очолив її пропагандистське спрямування. Під керівництвом Бандери було скоєно вбивство міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. Для націоналістів це стало актом відплати за насильницькі акції "умиротворення" українців у Галичині. Бандера був заарештований і засуджений до смертної кари. Але в 1939 році після захоплення Польщі гітлерівськими військами був звільнений з в'язниці. На волі Бандера очолив революційний Провід ОУН і вступив у переговори з німецькою стороною про спільну боротьбу проти радянських окупантів. Прагнув до створення незалежної української держави, яку проголосив разом з Ярославом Стецьком 5 липня 1941 року, за що був заарештований, цього разу німцями. Згодом Бандеру все ж звільнили й знову спробували умовити перейти на бік Третього рейху, на що отримали відмову. Відмовився Бандера також і перейти до мирних і політичних методів боротьби. Після закінчення війни змушений був тікати до Німеччини від переслідувань радянських спецслужб. Був вбитий 15 жовтня 1959 року пострілом зі спеціального пістолета з ціаністим калієм. Похований у Мюнхені. Постать Бандери в середовищі українських націоналістів розцінюється як суперечлива. Польська і російська сторона ставляться до політика негативно. Від його імені було утворено презирливе прізвисько українських націоналістів "бандерівці". В радянські часи так називали мешканців Західної України, після Революції гідності 2013-2014 рр. російська пропаганда почала його застосовувати до всіх патріотично налаштованих громадян України.

Вулиця Януша Корчака

Було: вулиця Миколи Баумана.

Wikipedia

Бауман (1873-1905 рр.) був російським революціонером, діячем більшовицького крила РСДРП. У юності захопився ідеями народництва та марксизму. Після переїзду до Санкт-Петербургу в 1896 році вступив в "Союз за звільнення робочого класу", за що був заарештований, а потім засланий. Після втечі за кордон познайомився з Володимиром Леніним і допомагав йому видавати газету "Іскра". У 1903 році повернувся до Росії, щоб продовжити боротьбу з меншовиками і видавати більшовицьку агітаційну літературу та пресу. До Жовтневої революції не дожив, бо був убитий 18 жовтня 1905 року в Москві. За радянської влади Баумана шанували, як одного з ранніх революціонерів, в честь нього називали топонімічні об'єкти, установи та організації.

Стало: вулиця Януша Корчака.

Фото з відкритих джерел

Корчак (1878-1942 рр.) був видатним польським педагогом, письменником, лікарем і громадським діячем. Народився в асимільованій єврейській родині. В університеті вивчав медицину, але цікавився також педагогікою. В 1907 році за власною ініціативою та за власні кошти став навчатися роботі з дітьми у лікарнях та притулках Німеччини, Франції та Англії. У 1911 році заснував у Варшаві "Будинок сиріт" для єврейських дітей, який існував на пожертви благодійників. Під час Першої світової війни опинився в Києві, де написав книжку "Як любити дитину", одночасно працюючи лікарем у дитячих притулках. У 1940 році разом з вихованцями свого "Будинку сиріт" був переміщений у Варшавське гетто, де продовжив дбати про них. Навчав вихованців івриту та основам іудаїзму. Коли підопічних Корчака відправили в концентраційний табір Треблінка, вирушив разом з ними, а потім добровільно увійшов за вихованцями в газову камеру.

Вулиця генерала Алмазова

Було: вулиця Михайла Кутузова.

Фото з відкритих джерел

Генерал Кутузов (1747-1813 рр.) був головнокомандувачем російської армії під час Вітчизняної війни 1812 року. Брав участь у російсько-турецьких війнах, зокрема, відповідав за укріплення Криму і охорону узбережжя від турецького флоту. Займався дипломатичною діяльністю – служив послом Росії в Константинополі, очолював дипломатичну місію у Пруссії, де всього за два місяці зумів схилити Німеччину на сторону Росії у війні з Францією Наполеона Бонапарта. У 1805 році був призначений головнокомандувачем російської армії. У 1806-1807 рр. обіймав посаду київського військового губернатора. Керував Бородінським боєм 1812 року, за підсумками якого і російська і французька армія понесли колосальні втрати, і було прийнято рішення залишити Москву і дозволити увійти в неї військам Наполеона. Тим не менш, Кутузов зробив так званий Тарутинський маневр, який завершився поразкою французів.

Стало: вулиця генерала Олексія Алмазова.

Wikipedia

Алмазов (1885 (або 1886)-1936 рр.) був генерал-хорунжим армії Української народної республіки. Походив з родини чиновника. У Першій світовій війні брав участь на боці Російської імперії, а за бойові заслуги в битві під Києвом отримав звання полковника і орден св. Георгія IV ступеня. Також мав усі бойові ордени до ордена св. Володимира IV ступеня з мечами і бантом включно. Пізніше приєднався до армії Симона Петлюри, на стороні якої бився, зокрема, під час Січневого повстання 1918 року. Під час Гетьманату займався охороною кордону. Брав участь в успішному наступі військ УНР на Вапнярку, боях за Кам'янець-Подільський, Шатаву, Дунаївці, Проскурів, Летичів, Вінницю, Київ, Першому Зимовому поході 1919-1920. Наприкінці 1920 р. був інтернований у польських таборах. 3 серпня 1921 р. отримав звання генерал-хорунжого армії УНР. З 1923 року перебував в еміграції. В останні роки працював інженером в Луцьку.

Вулиця Омеляновича-Павленка

Було: вулиця Олександра Суворова.

Wikipedia

Суворов (1730-1800 рр.) був російським полководцем, військовим теоретиком, вважається національним героєм Росії. Вступив на військову службу в 17 років, пройшов Семирічну війну, російсько-турецьку війну, брав участь у придушенні повстання Омеляна Пугачова. До другої російсько-турецькій війни підійшов в чині генерала. Під час Бессарабської кампанії в 1790 році взяв найсильнішу турецьку фортецю Ізмаїл. У 1794 році був відправлений на придушення польського повстання. В ході цієї кампанії було винищено населення Праги, а Варшава змушена була капітулювати. За підсумками цієї кампанії Суворов увійшов в історію Європи як жорстокий і безжалісний полководець, у Росії ж отримав від імператриці Катерини ІІ найвище військове звання генерал-фельдмаршала. Після початку правління Павла I впав у немилість і був фактично відправлений у вигнання. Але в 1799 Суворова знову призвали на військову службу і відправили в похід на Італію, де він здійснив знаменитий перехід через Альпи. Після італійської кампанії здійснює похід на Швейцарію. Після повернення до Росії відносини Суворова з імператором знову погіршилися. Іменем Суворова в радянський час було названо мережу військових училищ. Київське суворовське училище в 1998 році було перейменовано в Київський військовий ліцей імені Івана Богуна.

Стало: вулиця Михайла Омеляновича-Павленка.

Wikipedia

Омелянович-Павленко (1878-1952 рр.) український військовий і політичний діяч, генерал-полковник армії УНР. Починав як офіцер Російської імператорської армії, після перенесеного тифу був переведений на військово-педагогічну роботу. Після Лютневої революції долучився до українського національного руху, брав участь в акціях протесту в Одесі, що проходили під жовто-синіми прапорами, став одним із засновників Одеської української військової громади. В кінці 1917 року прибув до Києва. Увійшов до складу армії Павла Скоропадського і незабаром отримав звання генерал-хорунжого, а в 1918 році очолив Українську галицьку армію. Брав участь в успішному поході на Київ і керував Зимовим походом 1919 року по тилах Червоної та Білої армій. Після інтернування армії УНР польською владою в 1920 році став військовим міністром уряду УНР, який діяв з території Польщі. В кінці 1921 року змушений був емігрувати до Праги. В еміграції підтримував зв'язки з українськими військовими діячами і написав кілька книжок. З початком Другої світової війни покладав великі надії на допомогу Німеччини у боротьбі з радянською окупацією України, але участь у формуванні дивізії СС "Галичина" брати відмовився. Після вступу радянських військ на територію Східної Європи виїхав до Німеччини, де зайняв посаду міністра військових справ уряду УНР у вигнанні. У 1950 році з невстановлених причин переїхав у Францію, де і помер у травні 1952 року. Похований на кладовищі Пер-Лашез.

Провулок Євгена Гуцала

Було: провулок Кутузова (див. вул. генерала Алмазова)

Стало: провулок Євгена Гуцала.

Фото з відкритих джерел

Гуцало (1937-1995 рр.) був українським письменником, журналістом, поетом і кіносценаристом. Народився в родині сільських вчителів, дитячі враження від Другої світової війни описував у творах українською мовою, але спроби видати їх закінчувалися невдало. Після вступу до Ніжинського педуніверситету захопився творчістю, але, як і раніше, отримував відмови від видавців, оскільки його твори не вписувалися в канони соцреалізму. У 1960-ті рр. приєднався до руху шістдесятників, у 1962 році було видано першу збірку оповідань Гуцала, за якою послідували книжки новел та повістей. Після здобуття Україною незалежності написав цикл полемічних статей, присвячених відносинам України з Росією. Помер 4 липня 1995 року, похований на Байковому кладовищі.

Джерело: 112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>