Хто такі Деніс Муквеге і Надя Мурад, яких відзначили Нобелівською премією миру

Історії лікаря, який врятував десятки тисяч жертв сексуального насильства на війні, і дівчини, яка наважилася самотужки виступити проти ІДІЛ

Хто такі Деніс Муквеге і Надя Мурад, яких відзначили Нобелівською премією миру
Деніс Муквеге і Надя Мурад Twitter Нобелівського комітету

Історії лікаря, який врятував десятки тисяч жертв сексуального насильства на війні, і дівчини, яка наважилася самотужки виступити проти ІДІЛ

Норвезький Нобелівський комітет 5 жовтня оголосив імена чергових володарів Нобелівської премії миру. Ними стали конголезький лікар-гінеколог, хірург Деніс Муквеге і єзидьска активістка Надя Мурад. Вони відзначені "за зусилля з припинення застосування сексуального насильства як зброї війни і збройного конфлікту".

"Обидва лауреати зробили вирішальний внесок у залучення уваги до таких військових злочинів і боротьби з ними… Кожен з них по-своєму допоміг поліпшити видимість сексуального насильства під час війни, з метою притягти до відповідальності винних", - йдеться в прес-релізі Нобелівського комітету. Його члени також нагадали, що цього року світ відзначає десятиріччя з моменту прийняття резолюції ООН №1820, яка зарахувала сексуальне насильство в зоні збройного конфлікту до військових злочинів. "Деніс Муквеге і Надя Мурад обидва своєю відважною боротьбою проти військових злочинів і за справедливість для жертв піддали ризику власну особисту безпеку. Таким чином, вони сприяли братерству націй шляхом застосування принципів міжнародного права", - наголошується в офіційному повідомленні з приводу їх нагородження.

Під час прес-конференції голова комітету, адвокат Беріт Райсс-Андерсен зазначила, що рішення Нобелівського комітету не пов'язано зі зростанням і впливом руху Me Too, оскільки стосується насильства, вчиненого у воєнний час. Ця проблема не нова, як і побутове сексуальне насильство, і так само потребує окремої уваги.

Розповідаємо, хто такі Деніс Муквеге і Надя Мурад, і якими вчинками вони заслужили високу нагороду.

Доктор Справедливість

Деніс Мукенгере Муквеге народився 1 березня 1955 року в місті Букаву на території бельгійської колонії, яка зараз входить до складу незалежної Демократичної Республіки Конго. Він був третім з дев'яти дітей пастора-п'ятдесятника, котрий працював у шведській місії. До задач батька Муквеге входило відвідування хворих людей. Надивившись на їхні страждання, Деніс ще в дитинстві вирішив стати лікарем, щоб не тільки молитвою, але і ділом допомагати лікувати хвороби.

Деніс Муквеге Twitter Нобелівського комітету

Першу медичну спеціальність – педіатрія – лікар-початківець отримав у сусідньому Бурунді, після чого поступив на роботу до християнського шпиталю невеликого містечка Лемер. Молодого медика шокувало, скільки жінок стикалися з післяпологовими ускладненнями, яких легко можна було уникнути, отримай вони вчасно кваліфіковану допомогу. Це спонукало Муквеге вирушити до Франції, щоби протягом п'яти років (1984-1989 рр.) отримати освіту акушера-гінеколога.

У 1989 році Муквеге повернувся на батьківщину і практично з нуля створив у Лемері службу акушерства і гінекології. Працювати з постраждалими від військових дій він почав у 1994 році, коли з сусідньої Руанди від геноциду проти народу тутсі почали масово тікати люди. Через два роки до лікарні, де працював Муквеге, проникли озброєні люди народу хуту, який організував криваву бійню в Руанді, зруйнували її і вбили 35 пацієнтів просто в ліжках. 35-річному медику довелося тікати до свого рідного міста, сховавшись в багажнику автомобіля.

Навіть під загрозою розправи відмовлятися від професії Муквеге не став і відкрив у Букаву нову лікувальну установу, яка більше нагадувала польовий госпіталь, ніж стаціонарну лікарню – пацієнтів приймали і лікували у наметах. За два роки практику доктора знову знищили, зрівнявши з землею. Але у 1999 році, зібравши грошей в тому числі за рахунок благодійників, Муквеге знову почав все з нуля. Лікувальний заклад, який він побудував і очолив, отримав назву лікарня Панзі. Саме тут її засновник вперше впритул зіткнувся з жертвами сексуального насильства, притаманного військовому часу. "Після того, як їх ґвалтували, їм стріляли у геніталії і стегна", – так описував стан своїх пацієнток Муквеге в інтерв'ю "Бі-Бі-Сі". "Я думав, що це такий варварський акт війни, але справжній шок я відчув … коли 45 жінок звернулися до нас з однаковою історією: "Люди прийшли в моє село, зґвалтували мене і катували". Деякі приходили з опіками. Вони розповідали, що після зґвалтування їм у геніталії заливали хімікати", – розповідав лікар.

Саме тоді Муквеге запустив у своїй лікарні спеціальну програму для жертв сексуального насильства військового часу. Першими з пацієнтками спілкувалися психологи, які з'ясовували, чи готові жінки до огляду та процедур, чи не буде це для них дуже травматично внаслідок пережитого. Після всіх необхідних медичних маніпуляцій жінкам давали їжу та одяг, тому що багато з них тікали від війни, кинувши буквально все. "Ми повинні були нагодувати їх, подбати про них. Після того, як вони виходили від нас, вони знову могли опинитися в уразливому становищі. Тому ми стали допомагати їм на соціально-економічному рівні. Наприклад, допомагали жінкам розвивати нові навички, повертали дівчаток до школи", – розповідав Муквеге. Пацієнткам надавали і юридичну допомогу, супроводжуючи їх справи в судах.

Денис Муквеге з пацієнтками Twitter Нобелівського комітету

Паралельно з безпосередньою гуманітарною роботою лікар почав кампанію в ЗМІ. Він давав інтерв'ю, в яких розповідав про вчинені озброєними людьми звірства, виступав за розширення присутності миротворців ООН в регіоні, вів роз'яснювальну роботу. До 2013 року ім'я Муквеге стало відомим далеко за межами Конго, сам він, попри погрози на свою адресу, виступив в ООН, а в його лікарні встигли зробити операції більш ніж 40 тисячам пацієнток. До речі, в медустанові більше половини ліжок залишалися зарезервовані за жертвами сексуального насильства, а керівник лікарні продовжував усіма силами залучати кошти, щоб допомагати найбіднішим пацієнтам безкоштовно.

У 2014 році Муквеге отримав від Європарламенту премію імені Сахарова і 50 тисяч євро, що пустив на розширення своєї програми допомоги. Виступаючи на церемонії вручення нагороди, медик сказав: "Жіночі тіла стали справжнім полем бою, зґвалтування використовується як інструмент війни. Це згубно позначається на всьому суспільстві. Сім'я як його осередок гине, руйнується соціальна тканина. Населення заганяють у рабство або змушують тікати, економіка страждає від мілітаризації. Одиничний випадок зґвалтування — сам по собі серйозний і вимагає всіх нас дій; в моїй країні — сотні тисяч зґвалтованих жінок. Ми занадто довго і занадто багато енергії витратили на виправлення наслідків насильства, тепер настав час зайнятися його причинами".

Девізом доктора Деніса Муквеге залишається фраза: "Справедливість – справа кожного".

Одна проти ІДІЛ

Надя Мурад з'явилася на світ у 1993 році на півночі Іраку в селі Кочо, що недалеко від міста Синджар. В її родині було 10 дітей – 8 хлопчиків і 2 дівчинки. Муради, як і всі їхні односельці, були представниками єзидської народності.

Надя Мурад Twitter Нобелівського комітету

Варто окремо пояснити, що єзиди – це субетнос курдів, представники якого сповідують особливий вид перського зороастризму – єзидизм. В силу нечисленності народу і закритості культу, ця релігія мало вивчена. Відомо, що єзиди поклоняються ангелу-павичу Мелеку-Тавусі, якого деякі послідовники ісламу асоціюють із грішним ангелом Іблісом (Джабраїлом). Не в останню чергу ця розбіжність і спонукала прихильників Ісламської держави (ІДІЛ) розв'язати геноцид проти єзидів. Їхні села почали захоплювати, вбивати чоловіків, а жінок і дітей брати в рабство.

До Кочо, де жила сім'я Мурад, бійці ІДІЛ прийшли в серпні 2014 року. Надя тоді саме мала перейти до випускного класу і почати підготовку до вступу в університет. Вона мріяла стати вчителькою. Замість цього їй довелося спостерігати, як бойовики оточили Кочо, зігнали всіх жителів села в один будинок і поставили їм умову – або езіди приймуть іслам, або будуть вбиті. Відмовилися всі. Після цього всіх чоловіків, у тому числі родичів Наді, розстріляли. Пізніше така ж доля спіткала і літніх жінок. А молодих жінок і дітей зібрали й відвезли до Мосула, де певний час утримували в полоні, а потім бойовики ІДІЛ вибрали з-поміж них себе наложниць і рабів.

Надя Мурад стала здобиччю польового командира на ім’я Хаджі Салман. Він гвалтував її сам і здавав в оренду іншим бойовикам. Після невдалої спроби втечі дівчина пережила групове зґвалтування, призначене їй як покарання, а потім її продали ще одному бойовикові до міста Хамданія. Саме там під час спроби перепродажу Наді вдалося втекти. Поки охорона ходила за новим одягом для неї, дівчина скористалася тим, що була ніч, а вулиці не освітлювалися, і забігла до першого-ліпшого будинку. На щастя, родина, яка мешкала там, погодилася на власний ризик надати їй притулок, а потім допомогла зв'язатися з братом, який жив у таборі біженців в Кіркуку, і возз'єднатися з ним. Пізніше Надя Мурад виїхала до Німеччини, де живе до цих пір.

Після втечі до Європи Мурад почала боротися за права жінок, які опинилися в зонах військових конфліктів. Вона відкрито розповіла про те, що їй довелося пережити, і виступила перед Радою безпеки ООН. У 2016 році дівчина увійшла до списку ста найвпливовіших жінок світу за версією журналу Time. Видання відзначило її завзяту боротьбу за права єзидських жінок на території підконтрольній ІДІЛ. У 23-річному віці Мурад стала Послом доброї волі управління ООН з наркотиків і злочинності. Вона займається питаннями торгівлі людьми та сучасного рабства.

У серпні цього року Надя Мурад вийшла заміж за свого співвітчизника, активіста Абіда Шамдіна. Чоловік нобелівської лауреатки також бореться за права езидского народу.

Надя Мурад з чоловіком Фото з відкритих джерел

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів