Подробности

Розробка Дорожньої карти стратегії українського експорту була частиною зобов'язань, взятих нами в рамках Всесвітньої торгової організації. Документ передбачає виконання 56 першочергових завдань та орієнтований, насамперед, на збільшення експортних можливостей вітчизняного малого і середнього бізнесу. Автори дорожньої карти до експортоорієнтованих галузей економіки віднесли українські інформаційно-комунікаційні технології, креативні послуги, туризм, технічне обслуговування та ремонт повітряних суден, виробництво запасних частин і комплектуючих виробів для аерокосмічної та авіаційної промисловості, машинобудування і харчову промисловість.

Стратегічною, на їх думку, стане сільськогосподарська галузь України. Саме за рахунок неї уряд хоче показати успішність нововведення. Зумовлено це як об'єктивними конкурентними перевагами, які Україна повинна використовувати вже сьогодні, так і неймовірно швидким розвитком цієї галузі, вважає один з ідеологів стратегії, заступник міністра аграрної політики Ольга Трофимцева. За її словами, експорт українських аграрних і харчових продуктів вже перевищив 15,5 млрд дол. за минулий рік і склав 42,5% від загального експорту країни. Крім цього, в 2016-му ми зібрали рекордний урожай зернових – 66 млн тонн, чим перевищили минулорічний показник майже на 6 млн тонн. Станом на травень поточного року вже експортовано близько 37 млн тонн зернових. А до кінця маркетингового року, за прогнозом міністерства, показник експорту може зрости до 40 млн.

Така статистика Мінагропроду свідчить про реальну пріоритетність даної галузі для українського експорту. При цьому дані показники досягнуто не за рахунок продуктів вітчизняної сільськогосподарської переробки, які могли б поставлятися за кордон під українським брендом, а про банальну сировину.

Але навіть у такому контексті, перспективи українського експорту не такі райдужні, як того хочуть чиновники. Рівень нашого експорту все ще не досягає докризового 2012-го, оскільки за останні чотири роки продаж українських товарів за кордоном упав практично вдвічі (з 82,2 млрд дол. до 44,9 млрд дол.). При цьому, згідно зі статистикою, колишні експортні показники робилися не тільки аграріями, але і металургією, хімією.

Експерти стверджують, що робити ставку тільки на експорт сільгосппродукції - необачно. "УкрАгроКонсалт" вже прогнозує зниження в 2017 р. показників врожаю в Україні на 7,7%. А заступник директора Асоціації фермерів і приватних землевласників України Михайло Данкевич заявляє про неминуче зростання собівартості аграрного виробництва, а значить - і внутрішньої ціни на зернові культури, орієнтовно на 10-15%. На його думку, спровоковано це буде скасуванням з 1 січня 2017 р. спеціального режиму податку на додану вартість (ПДВ) для аграріїв, негативною ситуацією з добривами, підвищеннями тарифів на залізничні перевезення, потребою заміни 80% сільгосптехніки в Україні.

Без розвитку супутніх галузей промисловості, продуктивність аграрного сектора розвиватися не буде. Від стабільності розвитку української агрохімії та нафтохімії може залежати подальший успіх реалізації експортної стратегії. Адже власні добрива здатні підвищити врожайність, а дешеве паливо - знизити собівартість виробництва аграрної продукції і поліпшити її конкурентоспроможність. Поки ж ці галузі української економіки залишаються без належної уваги уряду і знаходяться під пильною увагою Кремля, а вже незабаром можуть бути монополізовані російськими виробниками.

***

Експерти відзначають, що упродовж останніх 5 років кількість споживаних українськими аграріями добрив коливається на рівні від 75 до 82 кг на 1 га, що дозволяє нам утримувати останні два роки рекордні показники врожайності. Український вчений Володимир Моргун в одному з інтерв'ю сказав, що українським аграріям нескладно буде досягнути більш високих результатів. Наприклад, на рівні 80-100 млн тонн зерна щорічно, але для цього їм потрібно вносити 240 кг добрив на 1 га, а це близько 6,5-7 млн тонн міндобрив щорічно. Вітчизняна хімічна промисловість, якщо забезпечити їй нормальні умови для роботи, здатна забезпечити 8,5 млн тонн.

Сьогоднішня реальність зовсім інша. Ринок хімічних добрив України знаходиться на грані "вимирання" і в недалекому майбутньому може виявитися монополізованим Росією.

Так, президент Союзу хіміків України Олексій Голубєв говорить про те, що в 2016-му Україна заплатила за імпортні добрива 30 млрд грн, з яких 21 млрд могла забезпечити вітчизняна промисловість. При цьому, 70% імпорту прийшло з Росії, яка маючи більш дешевий газ - головну сировину для виробництва азотних добрив - має можливість спокушати українських фермерів ціною нижче ринкової.

Починаючи з 2014 р., українська влада робила спробу убезпечити вітчизняний ринок добрив від російських виробників. Тоді Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі (далі - МКМТ) ввела загороджувальні мита на аміачну селітру – найбільш затребуваний на українському ринку вид добрив. І як показав досвід, введення мит частково захистило українські підприємства і практично не призвело до подорожчання посівної кампанії. Але вже в кінці 2015-го в Україні був прийнятий закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції в АПК", яким було відкрито ринок для зарубіжних виробників добрив. Але замість очікуваних поставок з Європи цим законом скористалися, в основному, російські виробники через ввезення різних сурогатів селітри під виглядом "нових продуктів" в обхід мит. Вже за підсумками 2016 р. Україна значно збільшила в порівнянні з попереднім роком імпорт хімічної продукції. Зокрема імпорт одних лише мінеральних добрив з Росії виріс майже до 2 млн тонн.

27 грудня 2016 р. МКМТ встановила факт демпінгового імпорту з РФ, а також визнала, що існує причинно-наслідковий зв'язок між демпінговим імпортом в Україну деяких видів азотних добрив походженням з Росії та істотною шкодою, заподіяною національному товаровиробнику. Комісія також встановила, що національні інтереси України потребують застосування остаточних антидемпінгових заходів, після чого прийняла рішення від 27.12.2016 №АД-363/2016/4411-05 "Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну деяких азотних добрив походженням з Російської Федерації" до 01.07.2017 р.

Але вже 13 лютого поточного року комісія, яку очолює перший віце-прем'єр, глава МЕРТ і головний ідеолог нової експортної стратегії Степан Кубів, приймає рішення призупинити дію антидемпінгових заходів. Цим новим рішенням дається коротке пояснення – забезпечити весняну посівну 2017-го та забезпечити альтернативні поставки добрив з інших країн. У першу чергу – через скасування митних зборів на ці продукти. А якщо врахувати те, що в березні 2017-го вперше в історії української хімічної промисловості в розпал підготовки до посівної було зупинено два найбільших виробники добрив країни – рівненський і черкаський "Азоти", то такі умови стали для росіян просто "тепличними". Тим більше, що з 2015-го разом зі своїми партнерами по ЄврАзЕС Росія зробила значний ривок у реалізації нових проектів у хімічній галузі.

В Україні ж у хімічній промисловості реалізується незначна кількість проектів. В основному це проекти локального статусу, які не мають стратегічного значення, або ж проекти, пов'язані з розширенням товарного асортименту (товарної лінійки) традиційної продукції.

Виходячи з цього, в короткостроковій перспективі вищевказані країни збільшать обсяги виробництва хімічної продукції у всіх сегментах і товарних лінійках. "Значна частина цих інвестиційних проектів є експортоорієнтованими, а їх потенціал буде спрямовано, насамперед, на поставки в Україну. Таким чином, можна прогнозувати, що в найближчі два-три роки рівень імпортозалежності нашого внутрішнього хімічного ринку зросте до 82-85%", - переконана експерт хімічного ринку Тамара Ковеня.

Також вона вважає, що "це спричинить подальше зниження конкурентоспроможності вітчизняної хімічної продукції, послабить позиції і статусність вітчизняного хімпрому як базової галузі розвитку національної промисловості".

Голова Союзу агрохіміків України Сергій Рубан говорить про те, що такий розвиток подій буде найгіршим сценарієм для українського аграрного ринку.

"Російські компанії не є незалежними, їх домінування на українському агрохімічному ринку несе ризики національній економічній та продовольчій безпеці. Вони не приховують, що їх головною метою є максимізація прибутку. Ціна добрив для України буде настільки високою, наскільки зможе собі дозволити український аграрний сектор, як тільки стане зрозуміло, що українські хімічні підприємства не відновлять роботу. А обсяги поставок будуть залежати не тільки від можливостей виробників і покупців, але і від політичних рішень керівників Росії", - вважає експерт.

***

Ще одним проблемним питанням на шляху реалізації експортної стратегії України, на думку експертів, може стати зростаюча залежність України від імпорту зарубіжного палива. Його ціна для українських аграріїв буде впливати на вартість посівної, збирання врожаю та доставки готової продукції на зовнішні ринки, а значить - і на конкурентоспроможність вітчизняної сировини.

Йдеться, насамперед, про посилення ролі на українському ринку білоруських і російських експортерів нафтопродуктів.

Так, у січні-березні 2017-го Україна імпортувала нафтопродуктів на 869,8 млн дол., що на 62,9% більше, ніж за аналогічний період минулого року. Згідно з даними Держкомстату, імпорт нафтопродуктів з Білорусі в грошовому вираженні склав 458,5 млн дол. (52,7% від витрат на імпорт нафтопродуктів), з Росії — 209,4 млн дол. (24%), з Греції — 56,6 млн дол. (частка 6,5%). З інших країн за звітний період було імпортовано нафтопродуктів на 145 млн дол. У 2016-му найбільше нафтопродуктів, зокрема бензин, дизпаливо, мазут, реактивне паливо, Україна імпортувала з Білорусі (на 1,794 млрд дол.) і Росії (на 542,755 млн дол.).

Ситуація ускладнюється ще й тим, що це відбувається на тлі загального падіння промислового виробництва в Україні.

Наприклад, падіння виробництва продуктів нафтопереробки в Україні в лютому 2017-го порівняно з аналогічним періодом минулого року становило орієнтовно 23,3%.

При цьому, за даними Науково-дослідного інституту техніко-економічної інформації в хімічній промисловості, "при аналізі поставок в Україну білоруської нафтохімії оцінити реальні джерела її походження практично неможливо. У такому випадку, враховуючи, що головним постачальником нафти для НПЗ Білорусії на сьогоднішній день є РФ, не можна виключати ймовірність використання Москвою білоруського нафтохімічного ринку для подальшої реалізації власного надлишку цієї продукції в Україні".

Також слід зазначити, що Кремль буде прагнути й надалі забезпечувати Білорусь дешевою нафтою, у т. ч. щоб домогтися більшої залежності Києва від білоруського імпорту нафтопродуктів.

Про це свідчать останні домовленості між Москвою і Мінськом, досягнуті в квітні 2017-го під час вирішення сторонами газових суперечок. Згідно з ними, Росія відновлює постачання безмитної нафти білоруським НПЗ. Тепер Білорусь до 2024 р. буде отримувати щорічно 24 млн тонн, 18 з яких будуть перероблятися на потужностях білоруських НПЗ, решта 6 - потрапляти під митні процедури, що дасть Мінську можливість зараховувати вже експортні мита безпосередньо у свій бюджет. Крім цього, Кремль зняв з білорусів колишні зобов'язання щорічно повертати до РФ перероблену нафту у розмірі 1 млн тонн.

Цілком очевидно, говорить молодший партнер Консалтингової групи "НЕО Центр" Олександр Ракша, що "відсутність альтернатив, попит на білоруські нафтопродукти в Україні буде зростати. Тільки в минулому році це зростання склало 62%. Таким чином, безмитна нафта, яка відправляється до Білорусі, та ще і залізничним транспортом, дозволяє республіці дуже непогано заробляти".

***

За тих обставин, у яких нашій країні сьогодні доводиться реалізовувати нову Експортну стратегію 2017-2021, не зрозумілі мотиви ігнорування українською владою тих секторів вітчизняної економіки, де раніше ми здатні були складати конкуренцію тій же Європі. А неувага до тих галузей вітчизняної економіки, у яких традиційно, крім нас, завжди була сильна Росія (хімія, металургія, енергетика), дає Кремлю пріоритетну перевагу. Москва продовжує шукати рішення, які дозволять у середньостроковій перспективі розширити її присутність в Україні та втримати Київ у сфері своїх інтересів.

Павло Горін