banner banner banner banner

Канадський кейс: Чому Україна знову опинилася в епіцентрі міжнародного скандалу

Канадський кейс: Чому Україна знову опинилася в епіцентрі міжнародного скандалу
Президент України Володимир Зеленський і прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо 112.ua

Наталія Лебідь

Журналіст

На тлі "корабельних сосон" та дітей "низької якості" Україна потрапила у ще один скандал. Цього разу із міжнародним присмаком. Цілком ймовірно, що наша держава не підтримала свою давню й вірну союзницю, яку часто називають "кращою версією України, яку змогли побудувати емігранти". Мова про Канаду і про один випадок в стінах Організації Об’єднаних Націй.

В ООН "розігрувалося" (примітивно кажучи) місце непостійного члена Ради безпеки цієї організації. Загалом до складу Радбезу входять 15 країн-членів – 5 постійних і 10 непостійних. Серед постійних – Велика Британія, Китай, Росія, США і Франція, а непостійних обирають на два роки (ротація для п’яти з них відбувається щороку).

Цього разу серед претендентів на вакантні місця були Канада, Джибуті, Індія, Ірландія, Кенія, Мексика та Норвегія. Канада програла вибори, і судячи з даних, які потрапили до преси, не без участі України. Наша держава не дала їй свого голосу. Так, принаймні, кажуть в кулуарах, адже голосування було таємним.

Але проблема навіть не в тому, голосувала Україна за Канаду чи ні. Проблема у тому, як повела себе влада після цього голосування. А повела вона себе так, як і завжди. Тобто по-дурному.

Слово президенту

Канадцям участь або неучасть України у виборах до Радбезу на їхньому боці відчутно болить. Недарма журналісти місцевого видання The Globe and Mail запитали президента Володимира Зеленського, що називається, в лоб: Україна голосувала за Канаду чи ні? Зеленський почав викручуватися: "Я знаю цю інформацію, але я не можу її розкрити, тому що це конфіденційна інформація", – заявив він.

Президент також не відповів на питання про чутки, нібито Україна пообіцяла свої голоси Норвегії й Ірландії – ще до того, як Канада почала свою кампанію.

Новини за темою

"Україна завжди підтримувала і продовжить підтримувати Канаду. Я знаю, що Канада дуже хотіла бути обраною і бути в Раді безпеки ООН. Що ж, цього разу цього не трапилося, але це важливо для Канади і важливо для України, тому що успіх Канади – це успіх України", – сказав Зеленський, не помічаючи, що чим більше він заглиблюється в цю тему, тим більша у нього виходить маячня.

"Я розумію, що Канада дуже хотіла в Раду Безпеки ООН. І я, як у нас кажуть, тримав кулаки", – запевнив президент. А ще додав, що "всі без винятку кандидати, серед них і Канада, яка боролася за це непостійне членство в Раді Безпеки ООН, вони всі є нашими партнерами та дійсно заслуговують на те, щоб бути в Раді Безпеки ООН".

Контрольним пострілом у голову Канади була й геть недоречна заява Зеленського про те, що "у світі є багато майданчиків, де всі прислухаються до думки цієї країни". Мовляв, не пощастило з ООН – спробуйте звернутися кудись іще. А ми знову потримаємо за вас кулаки.

На завершення цього сюжету додамо, що для згадуваних вище Норвегії та Ірландії балотування було вдалим. Вони пройшли до складу непостійних членів Радбезу. А щодо Канади, то вона, вочевидь, так і не почула тих слів, які почути розраховувала, і на які, безперечно, заслуговувала.

Просто помилка чи ставка на інших партнерів?

112.ua опитав чотирьох експертів з приводу того, чому Україна не дала свій голос Канаді (адже з викручувань нашого гаранта очевидно, що таки не дала). У підсумку думки розділилися. Двоє наших співрозмовників вказали на те, що "канадський кейс" – звичайне недопрацювання делегації України в ООН, а ще двоє переконані, що справа тут була у підтримці Україною інших держав.

"Просто провтикали, – переконаний директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов. – Канада була першою країною, яка визнала нашу незалежність. Тобто у нас є певні моральні зобов’язання перед нею. Тут банальне недопрацювання "молодої команди", до складу якої увійшли люди, які до того були на других і третіх ролях, непрофесійні та некомпетентні. Вони упустили цей жест дипломатичної підтримки, але "злого умислу" я тут не бачу. Як не бачу і прогинання перед Росією, якій в принципі тимчасова участь Канади в Раді Безпеки ООН неважлива".

Одностайним з ним є і керівник центру "Третій сектор" Андрій Золотарьов: "Пам’ятаєте, як у Пелевіна? "Всі думають, що світом править таємна ложа, а світом править явна лажа". Ось так і тут. З Канадою відбувся епік фейл, бо насправді нічого не вказує на те, що щось погіршилося в україно-канадських стосунках, тому цей випадок треба віднести на рахунок непрофесійності та безвідповідальності владної команди", – вважає експерт.

А ось політичний аналітик Кирило Сазонов закликає не драматизувати ситуацію в принципі: "Канада залишатиметься нашим стратегічним партнером, і особливої проблеми я тут не бачу. І якщо навіть Україна не дала Канаді свій голос, то тут, можливо, справа в іншому – у наших зобов’язаннях перед Норвегією. Значить, були якісь попередні домовленості перед голосуванням – таке практикується, і досить часто", – каже він.

Сазонов також нагадує про відомий принцип британських прем’єрів, який полягає в тому, що у країни немає ані вічних друзів, ані вічних ворогів, а є лише вічні інтереси. 

"Позиціонування України на міжнародній арені, – зауважує він, – залежить не тільки від її бажань, але й від інтересів інших партнерів. Так було, є і буде, бо кожен просуває власну зацікавленість. Німеччина заявляє про свою нам підтримку, але, тим не менш, будує "Північний потік-2", а Штайнмаєр наполягає на своїй формулі, яка у Грузії зарекомендувала себе дуже погано. Зовнішню політику треба будувати, зважуючи свої та чужі інтереси, а не розводитися про ідеали та вічну дружбу".

На те, що в ООН "мали місце домовленості з іншими країнами, з Норвегією, зокрема", вказує і заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко. "І це по-перше, – каже він. – А, по-друге, Канада і так не мала більшості, і, відповідно, український голос тут не вирішував нічого. Але в кожному разі обґрунтовувати свою позицію Україні слід було до голосування, а не потім. Бо всі пояснення потім надто сильно нагадують виправдання".

Петренко має рацію: монологи Володимира Зеленського виглядали не тільки непереконливо, а й жалюгідно. Він так і не доніс свою позицію до канадських співрозмовників. Якщо не зважати, звісно, на ті запевнення у дружбі та партнерстві, які лилися з вуст президента.

А між тим "з Канадою у нас, можливо, найкращі стосунки. І тому, що там, якщо не помиляюся, 4% всього населення складають українці. І тому, що це наш головний союзник, і, що важливо, рівнозначний союзник. Я не говорю зараз про Сполучені Штати, які, будемо відверті, дуже часто тиснуть на нас. Що ж до Канади, то ми не відчуваємо канадського тиску, але відчуваємо канадську підтримку", – констатує Петренко.

І тут кадровий голод

Звісно, не варто вважати, що вся ця підтримка випарується в одну мить через лише одне голосування в ООН. Але присмак байдужості замість активної дії та демагогії замість відвертої розмови залишиться. За все це президент Зеленський має дякувати власній же команді, яка від його імені та від імені держави Україна виступає на міжнародних майданчиках.

"Не можна сказати, що вся "міжнародна" команда Зеленського погана або добра. Тут проблема в іншому. У нас на верхівці будь-якої владної структури знаходяться лише 10% людей, які потрапили туди, бо дійсно цього заслужили. Та й те, вони часто знаходяться на другорядних ролях. Соціальні ліфти у нас приводять в дію лише два механізми", – констатує Петренко.

Перший з таких механізмів – непотизм, каже він. "Це коли діти дипломатів самі стають дипломатами, часто не в силу знань і умінь, а користуючись наявними зв’язками. А другий механізм – це пристосуванство, що також є величезною проблемою. Коли людина сама по собі слизька і "ходить між крапельками", обстоюючи зацікавленість певної політичної групи, яка підсадила її в це крісло. За таких умов вона вже не стане ревно служити національним інтересам", – зазначає Петренко.

І все-таки, додає до сказаного Андрій Золотарьов, якщо говорити конкретно про міжнародний напрям, то проблема слабкості команди закладалася ще при Порошенку. Саме попередній президент перетягнув на себе ковдру, закільцювавши на Банковій всі зовнішні контакти. З одного боку, це і є його безпосереднім обов’язком (зокрема, і згідно із Конституцією), але з іншого, тривала відсутність практики далася взнаки на компетенції тих чиновників, які відповідають за позиціонування України в світі.

"За Порошенка у нас не було міністра закордонних справ. Він сам виконував його функції. Сферу зовнішніх відносин перекривав особисто Петро Олексійович, а хто при ньому служив міністром, вже ніхто і не згадає. Зараз так само: адміністрація президента працює на міжнародній арені, і це прогалина Зеленського, бо серед його людей, крім Богдана Яременка, фахових дипломатів немає взагалі. Власне, брак професійності та досвідчених кадрів президент визнав давно", – нагадує Золотарьов.

Новини за темою

Вихід для Зе-команди, на його думку, міг би полягати у залученні до співпраці фахових кадрів з інших партій. "Відповідальність з іншими політсилами варто було ділити від самого початку. І не лише у сфері зовнішніх відносин. Я, наприклад, вважаю, що Олексій Кучеренко набагато краще розбирається у комунальних питаннях, аніж знаний "велюровець" Коля Тищенко. Але у нас, на жаль, діє принцип не так професійності, як наближеності, коли "свій до свого по своє". А це, природно, дуже звужує можливості", – каже експерт.

Такої ж думки і Вадим Карасьов: "Команду президента варто було б підсилити людьми з досвідом: Костянтином Грищенком, Олександром Чалим, тим же таки Олегом Шамшуром, якого Зеленський звільнив з посади посла у Франції і замінив його піарником Вадимом Омельченком, який взагалі немає до дипкорпусу ніякого відношення. Оце така дипломатія у Єрмака і така ситуація, коли МЗС керує фактично не профільний міністр, а глава президентського офісу…".

Тим часом Кирило Сазонов називає ще одне прізвище людини, яка могла б стати у нагоді нинішній владі. Це – на додачу до нинішнього очільника зовнішньополітичного відомства, про якого політолог відгукується схвально. "Кулеба є досить професійним міністром іноземних справ – проукраїнським та жорстким. Варто було б підсилити парламентський комітет, бо одного Яременка з його проукраїнською позицією недостатньо, можна було б залучити того ж Немирю. Він хоч й з "Батьківщини" і не входить до складу коаліції, але є професіоналом з величезними зв’язками", – переконаний Сазонов.

Але ділитися владою завжди непросто. Втім, той хто прагне абсолютної влади, отримує бонусом і абсолютні права на всі "епік фейли". Тож жалітися ні на кого.

Наталія Лебідь

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>