banner banner banner

Феномен Берні: Чому сенатор-соціаліст Сандерс має всі шанси кинути виклик Байдену на виборах президента США

Сьогодні в Нью-Гемпширі відбудуться праймеріз, фаворитом яких є сенатор-соціаліст Берні Сандерс, якому вдалося значно збільшити свій відрив від конкурентів за кілька днів до голосування. Цього року Берні реально може претендувати на номінацію від Демократичної партії на виборах 3 листопада. Поки Джо Байден буксує, неформатний Сандерс може очолити перегони. 112.ua знайомить читачів з одним із фаворитів президентської кампанії демократів, нестандартним політиком і просто привабливим чоловіком, якого в США підтримує молодь

Феномен Берні: Чому сенатор-соціаліст Сандерс має всі шанси кинути виклик Байдену на виборах президента США
112.ua

Дмитро Мазоренко

Оглядач інтернет-журналу Vласть

Сьогодні в Нью-Гемпширі відбудуться праймеріз, фаворитом яких є сенатор-соціаліст Берні Сандерс, якому вдалося значно збільшити свій відрив від конкурентів за кілька днів до голосування. Цього року Берні реально може претендувати на номінацію від Демократичної партії на виборах 3 листопада. Поки Джо Байден буксує, неформатний Сандерс може очолити перегони. 112.ua знайомить читачів з одним із фаворитів президентської кампанії демократів, нестандартним політиком і просто привабливим чоловіком, якого в США підтримує молодь

Оригінал на сайті Vласть

Зовсім мало американців чули що-небудь про Берні Сандерса до його висунення в кандидати на пост президента у 2015 році. Ще більшим було здивування, коли за наступні півтора року йому вдалося не просто переламати порядок Демократичної партії США, від якої він прагнув стати президентом і яка різними способами цьому опиралася, а й всієї політичної сфери країни.

Шокувавши більшу частину ліберальних виборців, Сандерсу вдалося відновити в правах соціалістичний порядок денний з його політикою високих податків в обмін на загальний доступ до медицини, освіти і робочих місць. Але якщо на минулих виборах його кандидатура була відкинута заради підтримки консенсусу "хто завгодно, аби тільки не Трамп", то до виборів 2020 року Демократична партія втратила свій головний контраргумент.

На це, принаймні, натякають перші результати внутрішньопартійних виборів – голосування за єдиного кандидата від демократів, розпочатого 3 лютого в штаті Айова, де Сандерс лідирував у перших двох турах.

До участі в президентських перегонах 2016 року Сандерс був відомий переважно лише жителям штату Вермонт. У 1970-х роках він займався там профспілковою діяльністю, у 80-х очолював адміністрацію міста Берлінгтон, а з 1991-го до 2007-го був членом Палати представників від цього штату, після чого потрапив від нього ж до Сенату. Хоча більша частина життя Сандерса була пов'язана з публічною політикою, він прийшов до неї далеко не відразу.

У 1968 році майбутній політик деякий час попрацював теслярем, потім став письменником-фрілансером, а потім і зовсім виявився безробітним. На початку 70-х, зі стартом президентської кампанії, він вирішив спробувати себе в кіновиробництві. До 1979 року він закінчив роботу над своїм документальним фільмом про соціаліста Юджина Дебса, поєднуючи її з профспілковим активізмом. Але Освітнє телебачення Вермонта відмовилося пускати фільм до ефіру, і Сандерсу довелося шукати собі нове заняття.

У 1980 році, проголосивши себе соціалістом, він спробував себе на виборах мера міста Берлінгтон, де тоді проживало 38 тис. осіб. І його обрали. На перший погляд, у 1981 році вже здавалося немислимим, щоб політик подібного штибу прийшов до влади в будь-якій частині країни, нехай навіть такий невеликій.

За рік до того відбулася значна перемога на президентських виборах Рональда Рейгана – політика консервативних поглядів, що не терпів комуністичних і близьких до них ідей. Платформа Республіканської партії з його подання наполягала на скороченні податків і соціальних витрат, і, як наслідок, зниженні присутності держави в житті людей.

Новини за темою

Виступаючи з промовою у Конгресі, Рейган, теж бажаючи зробити "Америку знову великою", у всіх фарбах розповідав про небезпеку соціальної держави та "її велику силу заподіяння шкоди", пропонуючи водночас агресивнішу політику проти СРСР і суттєве збільшення військових витрат.

У поєднанні з безперервною економічною кризою, яка тривала протягом 1970-х років, зокрема, внаслідок енергетичного колапсу, спровокованого нафтовим ембарго на Близькому Сході, заклики Рейгана створили благодатний ґрунт для відмови від колишньої програми "Нового курсу", що дозволила Америці й багатьом іншим країнам багаторазово поліпшити якість життя після руйнівного періоду світових воєн і Великої депресії.

Замість цього адміністрація нового президента затягнула США в гамівну сорочку жорсткої економії, яка і донині позначається на соціальному добробуті переважної більшості її громадян. Рейган, як і багато політиків того часу, керувався неоліберальною теорією, згідно з якою приватизація державних підприємств, відкриття ринків, зниження податків і дерегуляція бізнесу будуть стимулювати темпи зростання ВВП і продуктивності.

У результаті держава мала б спостерігати повсюдне зростання заробітних плат та рівня життя, а водночас – розширення податкової бази, яка дозволила б витрачати більше коштів на освіту і охорону здоров'я. Але замість цього відбулося радикальне скорочення державних витрат, придушення робітничих рухів і профспілок, автоматизація виробництв і відведення податків в офшорні зони. І все це в сукупності призвело до зникнення десятків мільйонів робочих місць.

З відкритих джерел

Вермонт, як і інші штати, ще наприкінці 70-х зіткнувся зі зростанням кількості бездомних, бідних і безробітних людей. Зарплати іншій частині жителів штату знижувалися, а податки й ціни на товари повсякденного попиту залишалися високими, тоді як фінансове навантаження на багатих людей було істотно нижчим. У цих обставинах сталася ніким неочікувана перемога Сандерса на виборах у Берлінгтоні.

Він уже тоді відрізнявся від інших політиків: простакувата сорочка, скуйовджене волосся і бруклінський акцент, властивий швидше вуличним торговцям випічкою з Нью-Йорка, ніж майбутньому главі адміністрації міста. Але методи його працювали – популярні, спрямовані на звичайних робітників, які вимагають колективної дії та максимально протистоять вимогам еліт – зробили свою справу.

Зрештою, на належній політичній ділянці Сандерс перевернув антиподаткову політику Рейгана, обклавши високими ставками заможних городян і скерувавши ці кошти на поліпшення соціальних послуг та інфраструктури. Берлінгтон і сьогодні залишається одним з найсприятливіших місць для життя в США.

Вже тоді опорною основою майбутнього кандидата в президенти було масовий і незалежний політичний рух. Однак він розумів, що з часом він оформиться в партію, і готувався до того, щоб у разі чого віддалитися від появи інституту. Сандерсу була чужа перспектива, щоб робітничий клас і профспілкові активісти у складі цього руху були заміщені лівими інтелектуалами, які відучилися в коледжі і претендували на те, що краще за самих людей знають про їхні труднощі й потреби.

Йому обриднув ритуал зборів, де лідери партії ставили загальну модель поведінки всім своїм членам і нерідко придушували їхню ініціативність в ухваленні рішень. Проте його соціалістична політика не могла існувати без коаліції, через що йому завжди потрібно було шукати баланс між своїм баченням та об'єктивною необхідністю.

Президентська кампанія - 2016

Як пише у книзі "Між класом і дискурсом" російський соціолог Борис Кагарлицький, вступивши в президентські перегони 2015 року, Сандерс спочатку навіть не претендував на те, щоб скласти серйозну конкуренцію Гілларі Клінтон. До його планів входив розворот партійної дискусії соціальних питань, які керівництво демократів старанно обходило стороною. Але настрій політика різко змінив успіх його краудфандингової компанії.

Сандерс, критикуючи систему фінансування американських виборів за її залежність від грошей мільярдерів, які ухиляються від сплати податків, відмовився приймати будь-які пожертвування з боку корпорацій та інших зацікавлених груп.

Замість цього він зробив ставку на низову солідарність і зовсім скоро побачив її в дії. В результаті у його виборчому фонді накопичилося 228 млн доларів від 2,5 млн потенційних виборців, які в середньому перерахували кандидату по 27,2 долара. Серйозну допомогу Сандерсу надали соціальні мережі, зокрема стримінгові сервіси. Завдяки їм у політика з'явилося 7,4 млн підписників у Facebook і ще 5,6 млн у Twitter. Більшість найбільших ЗМІ переважно рідко і неохоче давали інформацію про це "соціалістичне непорозуміння".

З відкритих джерел

Всупереч тому, що в праймеріз 2015 року хотіли брати участь досить багато політиків, до дня голосування з-поміж основних претендентів залишилися лише Сандерс і Клінтон. Для електоральної історії США вже це було сенсацією. Але ще більшу сенсаційність поява Сандерса набула тоді, коли він виявився одним з лідерів голосування в Айові – штаті, з якого починаються праймеріз і який відомий своєю консервативністю.

Основна частина його виборців, як здавалося, перебували у великих містах, таки як Нью-Йорк, Чикаго і Сан-Франциско, але це не завадило кандидату набрати практично однакову з Клінтон кількість делегатів на партійний з'їзд. Ба більше, кожен етап голосування збирав на площах Америки багатотисячні мітинги, яких Америка майже не бачила з часів війни у В'єтнамі. Демонстрації складалися переважно з молоді – люди старшого віку часто сумнівалися у здатності Сандерса пробитися через електоральні фільтри і стати президентом.

Примітно, що, як і у випадку з британським політиком Джеремі Корбіном, з яким тоді регулярно порівнювався Сандерс, медійний стереотип про обов'язково гарну фізичну форму кандидата виявився неспроможним. Збільшення підтримки Сандерса не завадили його вік, відсутність підприємницьких або спортивних досягнень, а також небажання прикидатися елегантним і наденергійним.

Замість цього він вважав кращими інші якості – чесність, послідовність, стратегічне мислення і здорову спрямованість у майбутнє. Відданість цим ідеалам особливо допомогла Сандерсу у 2019 році, коли він пережив серцевий напад. Для більшості інших політиків це потрясіння могло виявитися фатальним, але йому вдалося пройти через нього без особливих наслідків.

Кагарлицький вважає, що шлях Сандерсу проторував Барак Обама, який обіграв партійну бюрократію у 2008 році. Однак згодом демократичній еліті вдалося залучити Обаму на свій бік через відсутність адміністративного досвіду і команди, здатної зайняти ключові позиції у виконавчій гілці влади.

Сандерс перебував в більш виграшній позиції, але вагомішим чинником все ж стало те, що виборці втомилися від традиційного політичного класу з його відірваністю від соціальних проблем. Запит суспільства поступово вибудовувався в бік позасистемних кандидатів, максимально віддалених від будь-яких зв'язків з істеблішментом. Трамп і Сандерс у цьому випадку відбивали приблизно одну тенденцію, але з різних ідеологічних сторін.

Далеко не у всіх демократів і навіть прихильників соціалістичних і комуністичних поглядів успіхи Сандерса викликали ентузіазм. Багато хто з них, наприклад, відомий інтелектуал Ноам Хомський і нобелівський лауреат з економіки Пол Кругман, продовжували пов'язувати свої надії з Клінтон.

Хтось дорікав Сандерсу в реформаторстві, якому він надає перевагу різкій перебудові економічного режиму, а хтось у тому, що він представляє Демократичну партію, а не балотується як самостійний кандидат. Але переважно його критики закликали голосувати за Клінтон як за менше зло – на іншій чаші ваг перебувала ще жахливіша перспектива правління Дональда Трампа. Тут став помітним розрив не тільки між ідеологічними союзниками, а й також між прогресивною частиною суспільства і його широкими верствами, які бачили у Клінтон втілення корумпованої та антидемократичної сили.

З відкритих джерел

Панівні класи, на переконання людей, довгий час намагалися скасувати залишки післявоєнної соціальної держави, здійснюючи напади на систему перерозподілу ресурсів на користь найманих працівників та захист їхніх прав. Солідарність з ними стали також висловлювати власники малого та середнього бізнесу, що втрачали свого покупця з посиленням цієї неоліберальної політики.

Багато в чому вразливість їхніх позицій виявила криза 2008 року: з того моменту кредити, завдяки яким американці тривалий час підтримували прийнятне споживання, стали нестерпним тягарем не тільки для бідних верств суспільства, а й середніх. Освіта і медицина для багатьох стали майже недоступними. До цього додалося і розчарування в діях Обами, який обіцяв масштабні соціальні зміни, але не знайшов для них можливості й ресурсів.

Крім того, потік критики в бік Сандерса, крім очікуваних заперечень про нездійсненність його виборчої програми без підвищення податків (про суть цих претензій - нижче), був пов'язаний з недостатньою увагою до проблем сексуальних та інших меншин.

Новини за темою



У відповідь, не заперечуючи тих труднощів, з якими стикаються їх представники, Сандерс запропонував зосередитися на усуненні соціальних причин, здатних породжувати ці конфлікти, – нерівного доступу до освіти, охорони здоров'я, робочих місць і різної інфраструктури. Водночас він пообіцяв забезпечити рівний захист прав усіх груп суспільства. Прагматичні цілі наснажливо подіяли на багатьох виборців, однак їх чимала частина залишилася вірною інтенсивним політкоректним поглядам.

Але і без того Сандерс зіткнувся з низкою труднощів, що виявили недосконалість його електоральної моделі. Пов'язані вони були зі скандальним завершенням праймеріз: численні порушення і підтасування на користь Клінтон політик зустрічав без різкої відсічі, чим роздратував багатьох своїх прихильників і дозволив керівництву Демпартії зловживати своїми повноваженнями надалі.

Поки Сандерс перебував в активній фазі президентської кампанії, він ще міг ухилятися від запитань про те, чи продовжувати йому подальшу політичну боротьбу, чи висуватися йому як незалежний кандидат і чи варто намагатися формально розколоти Демократичну партію. Хоча і це насилу вдавалося йому: політик давав неоднозначні інтерв'ю, посилаючи своїм прихильником суперечливі сигнали.

Він то заявляв, що головна мета – будь-якими способами перемогти Трампа, то відмовляв Клінтон у підтримці, то знову відгукувався про неї як про необхідне "менше зло". В результаті Сандерс деморалізував активістів саме тоді, коли їх треба було мобілізувати для вирішального голосування у Філадельфії. Політик намагався мінімізувати ризики, але загострення політичної ситуації, швидше за все, вимагало зворотного. У підсумку Сандерс зазнав поразки і був змушений чекати на початок передвиборчої кампанії 2019 року.

Новий похід у президенти

За той недовгий період від початку передвиборчих перегонів найзначнішим кроком Сандерса стало приєднання до глобального політичного руху Green New Deal. Пояснюючи своє рішення, він вказав на те, що жителі різних частин США з кожним роком дедалі частіше стикаються з природними катаклізмами, що різко або поступово руйнують їхнє повсякдення.

Згідно з розрахунками вчених, у країни є 11 років на те, щоб трансформувати свою енергетичну систему і зберегти планету придатною для життя. При цьому відновлення екології має відбуватися з урахуванням інтересів широких мас, а не слугувати меті "озеленення" економіки, вигоди від якої обминуть людей.

Курс Сандерса будується на демонтажі індустрії видобуваного палива і намірі взяти під демократичний контроль систему відновлюваної енергетики. Ця робота насамперед вимагає координації на рівні урядів всього світу. Одночасно з цим вона передбачає перепідготовку людей, залучених до традиційних енергетичних секторів, спрощення режиму створення профспілок і розширення участі робітників в управлінні великими корпораціями.

З відкритих джерел

Але не менш важливим виявилася збережена відданість Сандерса своїй колишній програмі. Соціаліст має намір похитнути домінувальні тенденції неолібералізму на користь загального блага, підвищивши ступінь свобод у суспільстві з допомогою медичної програми для всіх, безкоштовної вищої освіти, доступних кожному дошкільних закладів та послуг з догляду за дітьми, а також повсюдного списання студентських і медичних кредитів. Не менш важливим пріоритетом стане для нього будівництво доступного житла, регулювання ринку нерухомості заради зниження орендних ставок і розв'язання однієї з найбільш нагальних проблем – високої закредитованості тих, хто придбав житло в кредит.

Особливе місце в програмі Сандерса отримали проблеми мігрантів, LGBTQ-спільноти і представників інших рас. Вона прагне об'єднати інтереси людей, не стираючи їхніх відмінностей, пропонуючи водночас належний рівень соціальної підтримки і захисту кожного з них. Політику поступово вдається заручитися підтримкою латиноамериканської та мусульманської спільнот, які страждають від ксенофобських настроїв, що панують у певних зрізах американського суспільства.

У жовтні 2019 року у Квінсі, штат Нью-Йорк, на мітингу з членом Палати представників Олександрією Окасіо-Кортес, Сандерс докладно розповідав про етичні установки своєї політичної коаліції, що базуються на принципах любові та солідарності.

Сандерс, як і раніше, розуміє, що зміни такого масштабу потребують колективної дії, тому що тільки вона здатна чинити тиск на Конгрес і всі рівні американського уряду. Він упевнений, що єдиний вихід для американців, виснажених нинішнім капіталістичним ладом, полягає в підвищенні демократичної участі в політиці.

І це стосується не тільки зацікавленості людей у самій публічній сфері, а й того, що відбувається на робочих місцях і в енергетичній системі. На це якраз і спрямовані всі його ініціативи, пов'язані з розширенням прав робітників і посиленням ролі профспілок. Сандерс від першого дня далекий від того, щоб заявляти про можливості впоратися з усім цим поодинці. Гасло його кампанії "Не я. Ми" втілює саме цю думку.

З відкритих джерел

Поряд із цим внутрішня робота не може бути здійснена без зовнішньої, про це у своїй книзі "Руйнуючи партію: від кампанії Берні Сандерса до прогресивного руху" пише американський соціолог Хезер Гатні. Прямо називаючи зовнішню політику США імперіалістичною, Сандерс в Сенаті виступав проти військово-промислового комплексу, закликаючи американську владу стати повноцінним партнером для країн південної півкулі планети, а не їх експлуататором.

Зовнішню політику США, за його словами, довгий час рухали проблеми національної безпеки, які насправді відбивали не їх а, швидше, інтереси великих корпорацій і загальні ідеї національної безпеки держави. З 2015 року політик неодноразово заявляв, що дедалі більшу загрозу Америці несе глобальна зміна клімату.

"Наші нескінченні проблеми на Близькому Сході відвернули серйозні ресурси й увагу від проблеми кліматичних змін", - заявив Сандерс в інтерв'ю виданню Foreign Affairs. Замість розширення простору війни він пообіцяв виділити 200 млрд доларів Зеленому кліматичному фонду, щоб допомогти країнам південної півкулі адаптуватися до всіх майбутніх змін.

Для реалізації своїх планів Сандерсу потрібно серйозно збільшити державні витрати – до 16,3 трлн доларів на рік з 4,47 трлн у 2019 році. Тільки так США зможуть домогтися до 2030 року необхідної їй 100%-ної частки електроенергії з поновлюваних джерел і екологічно чистого транспорту. Потенціал для цього політик має намір шукати в чотирьох секторах: нерухомості, фінансах, енергетиці та військовій індустрії.

Новини за темою



Але насамперед нерухомості, яка у ланці з фінансовою сферою стала ключовим джерелом зростання нерівності й кредитної заборгованості домогосподарств США. Спекуляції з нерухомістю стали однією з причин світової фінансової кризи 2008 року. Що ж стосується енергетики та військової індустрії, то Сандерс вже заявляв про намір відвернути 1,21 трлн доларів від "військових витрат на захист світового постачання нафти". Водночас він неодноразово говорив про жадібність енергетичних компаній, що використовують десятки мільярдів доларів федеральних субсидій для забруднення планети.

Сандерс наполягає на довгому списку економічних реформ, необхідних для приборкання надмірної сили корпорацій з Волл-стріт. Він хотів би побачити появу документа, аналогічного закону Гласса - Стіггола, що розділяє діяльність інвестиційних та комерційних банків. Політик також хотів би перетворити кредитні інститути на некомерційні організації, щоб усунути корупційну практику приписування високих рейтингів токсичним фінансовим інструментам і компаніям.

Після резонансного випадку з генеральним директором JP Morgan Chase Джеймі Даймоном, який, користуючись повноваженнями члена ради директорів Федрезерву США забезпечив своєму банку держпідтримку в розмірі 400 млрд доларів на хвилі кризи 2008 року, Сандерс наполягає на ретельному регулюванні та постійних перевірках банківського сектора.

Загальний рефрен критики на адресу Сандерса – чи дотримуються її прихильники ліберальних або демократичних поглядів – полягає у вказівці на неприпустимі дорожнечу, радикальність і довгий характер змін. Поряд з цим вони стурбовані майбутнім розширенням повноважень федерального уряду і серйозним збільшенням податкового тягаря.

Раніше згаданий економіст Пол Кругман написав цілу серію колонок про неспроможність однієї тільки медичної політики кандидата в президенти. Але відповідь на це у Сандерса тільки одна – якщо американці хочуть соціального добробуту, вони повинні зважитися на значні реформи. Шлях до цього нешвидкий, що загрожує істотним зростанням податків, але, на його погляд, цілком здійсненний. Та й переважно податкове навантаження не відчують пересічні громадяни, а найбільш забезпечені 0,2% населення Америки, які справедливо повинні сплачувати свою частку.

Економічний мейнстрім США навряд чи колись буде задоволений відповідями, що йдуть всупереч їхнім інтересам. Через це вони продовжують побоюватися "тоталітаризму соціалістичної держави" та пророкують економічний крах у разі перемоги Сандерса. Однак їхній одновимірний погляд розбавляється тими, хто бачить у Сандерсі не тільки міцну кандидатуру на зміну Трампа, а й надію на покращення умов життя в США. Люди, які  довірили вже немолодому сенаторові свої голоси, залишаються з ним, попри всі перипетії.

Питання лише в тому, як буде діяти Демократична партія США, коли Сандерс виявиться фаворитом праймеріз. Якщо це станеться, не можна відкидати того, що Трамп виявиться для них більш прийнятною фігурою, ніж соціаліст з Вермонта. Перші натяки на це дає вже ситуація в Айові, де електронна система підрахунку голосів все ніяк не може впоратися з покладеним на неї завданням. Але, що б не сталося, ігнорувати поставлені Сандерсом питання демократам буде вже зовсім непросто.

Дмитро Мазоренко

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>