Дослідження: Наскільки країни Європи дружні до України

П'ять років тому Україна зробила свій геополітичний вибір на користь Заходу. Наша країна заплатила за це непомірну ціну – втратила Крим і була змушена вести війну за Донбас, пережила політичні й економічні потрясіння. Багато хто в Україні очікував, що це шанс країни на реформи і швидку євроінтеграцію. Втім, минуло п'ять років, а з розпростертими обіймами в Європі нас не чекають. Частково ми самі винні, почасти так склалася ситуація в Європі та світі. Романтика української революції вже пройшла, в Євросоюзі та Україні настали сірі будні

Дослідження: Наскільки країни Європи дружні до України
Президент України Петро Порошенко і голова Європейської Ради Дональд Туск Reuters

Павло Горін

керівник IMEE-analytics

П'ять років тому Україна зробила свій геополітичний вибір на користь Заходу. Наша країна заплатила за це непомірну ціну – втратила Крим і була змушена вести війну за Донбас, пережила політичні й економічні потрясіння. Багато хто в Україні очікував, що це шанс країни на реформи і швидку євроінтеграцію. Втім, минуло п'ять років, а з розпростертими обіймами в Європі нас не чекають. Частково ми самі винні, почасти так склалася ситуація в Європі та світі. Романтика української революції вже пройшла, в Євросоюзі та Україні настали сірі будні

Спочатку під тиском Москви Євросоюз відклав запровадження зони вільної торгівлі для України до 1 січня 2016 р. Потім призупинив введення безвізового режиму за невиконання Києвом зобов'язань у сфері антикорупційного законодавства. Незабаром до числа критиків української політики приєдналися окремі країни Європи. У квітні 2016 р. голландці на референдумі призупинили ратифікацію угоди про асоціацію до 1 вересня 2017 р. А далі розгорілася сварка між Києвом та Варшавою на ґрунті історичного минулого, під час якої глава польського МЗС попередив українців, що "з Бандерою в Європу не ввійдете". "Історична сварка з поляками переросла в "мовний конфлікт" з угорцями, які надалі двічі блокували переговори Києва і НАТО.

Тепер очевидно, що доля України в Європі вирішуватиметься не тільки в Брюсселі, але і в столицях європейських держав, де помітне зростання євроскептицизму і популізму може стати серйозною перешкодою для Києва.

Впродовж останніх років Європа під впливом навали мігрантів і кризи еліт почала хилитися в бік правого популізму. Ці тенденції з часом лише посилюються. У січні 2018 р. президентом Чехії переобрано Мілоша Земана. У травні посаду глави угорського уряду вкотре обійняв лідер правих популістів Віктор Орбан. На парламентських виборах в Італії цього року успішними виявилися результати євроскептичної партії "Ліга Півночі", лідер якої згодом був призначений віце-прем'єром і міністром внутрішніх справ країни. Продовжує зростати популярність євроскептиків у Швеції та Німеччині. За підсумками парламентських виборів у Швеції цьогоріч партія "Шведські демократи" знову опинилася на третьому місці, а в Німеччині небувалим виявився успіх правоконсервативної і євроскептичної партії "Альтернатива для Німеччини". У жовтні цього року вона повторила минулорічний успіх і зараз, окрім Бундестагу, має фракції у всіх 16 ландтагах країни. Не менш інтригувально склалася ситуація в Латвії. Там цього року перше місце на парламентських виборах посіла партія "Згода", яка ще в 2017 р. перебувала в договірних відносинах з "Єдиною Росією".

Такий політичний розклад в Європі навряд чи піде на користь України, влада якої має намір внести зміни до Конституції про стратегічний курс держави на повноправне членство в Євросоюзі і НАТО.

Тож які країни Європи становлять загрозу для євроінтеграційних прагнень України, а які ні? Для пошуку відповідей на ці питання 112.ua та аналітична група IMEE analytics провели спільне дослідження особливостей внутрішньої політики країн Європи, а також їхніх поведінкових особливостей на зовнішньополітичній арені.  

Методологія дослідження

Влада в країнах Європи змінюється від виборів до виборів. Тому загрози можуть бути як реальні, відчутні тут і зараз, так і потенційні, пов'язані з очікуванням зміни влади в країнах та їхньої зовнішньої політики. Свіжі приклади – Австрія та Італія.

Будь-яке дослідження в цій сфері буде суб'єктивним, оскільки дуже важко оцінити і звести до математики всі аспекти міжнародних відносин. Але ми спробували це зробити.

Для визначення рівня реальних загроз нами проаналізовано: 

  • загальну активність делегатів конкретно взятої країни в Парламентській асамблеї Ради Європи (далі – ПАРЄ);
  • позицію європейських держав щодо курсу Києва на повноправне членство в Євросоюзі і НАТО;
  • ставлення європейських країн до подій на сході України і в Криму, в т. ч. факти незаконного відвідування політичними і громадськими діячами, діловими колами цих країн окупованого півострова;
  • ставлення до питань енергетичної безпеки, зокрема підтримка європейськими країнами російських газотранспортних проектів, орієнтованих на Європу в обхід ГТС України;
  • наявність передумов для висунення європейською державою територіальних претензій до України;
  • динаміку двосторонніх торговельно-економічних відносин за останні три роки.

При оцінці потенційних загроз серед іншого враховувалося:

  • державний устрій у країнах Європи;
  • наявність у національних парламентах європейських країн ультраправих, євроскептиків або популістів, а також рівень їхньої інтегрованості в органи державної влади;
  • ризики політичної активності представників ультраправих політичних сил, євроскептиків і популістів у Європарламенті;
  • оцінка офіційної позиції держави в питанні запровадження/зняття санкцій щодо Росії.

Слід розуміти, що такі країни, як-от Албанія, Андорра, Білорусь, Боснія і Герцеговина, Грузія, Ісландія, Ліхтенштейн, Македонія, Молдова, Монако, Норвегія, Сан-Марино, Сербія, Туреччина, Чорногорія і Швейцарія, поки не є членами Євросоюзу і тому не можуть представляти потенційну загрозу по лінії ухвалення Європарламентом ключових рішень з важливих для України питань, однак євроінтеграція – це не лише вступ до ЄС, але й ефективне співробітництво з усіма державами Старого світу.

112.ua

Чому деякі країни Європи проти політичного курсу України?

Під час дослідження ми порахували, що в національних парламентах 32 із 43 проаналізованих нами країн є політичні партії, в основі ідеології яких лежать євроскептицизм або правий популізм. З них у 16 парламентах кількість євроскептиків перевищує 20%. А в таких країнах, як-от як Сербія, Італія, Ісландія й Угорщина, їхня кількість становить близько 60%. Окрім цього в Європарламенті представлено євроскептиків 16 країн, а в 10 випадках кількість євродепутатів від зазначених політичних сил перевищує 15% від загальної кількості делегатів цієї країни. Серед таких країн: Австрія (22%), Фінляндія (15%), Литва (18%), Чехія (28%), Польша (33%), Болгарія (29%), Франція (21%), Нідерланди (23%), Велика Британія (33%), Австрія (22%).

До речі, рейтинги Ісландії, Норвегії та Швейцарії, серед іншого, і було зіпсовано наявністю високої кількості євроскептиків і популістів у національних парламентах. 

Санкції щодо Росії не були підтримані з боку Андорри, Білорусі, Боснії та Герцеговини, Ватикану, Македонія, Монако, Сан-Марино, Сербії і Туреччини. Ці країни не пов'язані зобов'язаннями з ЄС, до того ж мають свої відносини з РФ, тому чекати від них іншого було б дивно.

Слід зауважити, що за останні роки ті чи інші провладні чи опозиційні політсили 18 європейських держав виступали за пом'якшення або скасування таких санкцій. Тобто такий запит в Європі є, але прихильникам скасування санкцій поки не вистачає голосів, щоб протягнути такі рішення. Сьогодні не вистачає, але хто знає, чи не порушиться цей баланс у майбутньому.

Якщо продовжити тему політичної солідарності в Європі, то слід зазначити реакцію країн на отруєння колишнього розвідника Сергія Скрипаля і його дочки у Великій Британії, за яким, як вважають британські слідчі, стоїть Москва. Тоді 26 європейських країн, включаючи Україну, підтримали ініціативу Лондона за вислання російських дипломатів. 19 не зробили таких дій. Серед них: Австрія, Андорра, Білорусь, Боснія і Герцеговина, Ватикан, Греція, Ісландія, Кіпр, Ліхтенштейн, Македонія, Мальта, Монако, Португалія, Сан-Марино, Сербія, Словаччина, Словенія, Туреччина і Швейцарія.

Окрім цього, політичні сили 22 країн в той чи інший час публічно виступали за відновлення політичного або економічного діалогу з Росією. А політики, громадські діячі або бізнесмени 23 країн були прямими порушниками української заборони на відвідування Криму. Важливо, що італійські, чеські, угорські та боснійські делегації при відвідуванні півострова складалися з представників провладних політичних сил. Від Австрії, Великої Британії, Німеччини, Франції, Болгарії, Польщі, Румунії, Словаччини, Литви і Сербії до Криму приїжджали, як правило, опозиційні політики. Що стосується Боснії та Герцеговини, то своє місце в рейтингу вона заробила насамперед через антиукраїнську діяльність партії "Союз незалежних соціал-демократів" та її лідера Мілорада Додика. До речі, в Італії парламенти деяких регіонів кілька років тому визнавали Крим частиною Росії, а "ЛНР" відкрила в Італії своє представництво. 

Показовою виявилася також офіційна позиція делегатів європейських держав щодо голосування в ПАРЄ з важливих для України резолюцій - № 13483 - 2014 "Про позбавлення Росії повноважень у рамках ПАРЄ", № 14227 - 2017 "Про функціонування демократичних інститутів в Україні", № 14463 - 2018 "Про гуманітарну ситуацію в зоні російсько-українського конфлікту", № 14591 – 2018 "Про українських політичних в'язнів у РФ і Криму".

Наприклад, абсолютно не одноголосними у питанні позбавлення Росії повноважень в ПАРЄ виявилися представники 14 країн, серед яких: Велика Британія, Нідерланди, Франція, Швейцарія, Молдова, Угорщина, Данія, Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Греція, Італія, Сербія і Туреччина. А ось за резолюцію щодо функціонування демократичних інститутів в Україні, в якій ПАРЄ посилювала критику української влади і вимагала від Києва змінити закон про люстрацію, виконати мінські угоди і не посилювати закон про мови, одноголосно "за" виступили 24 країни.

Ще однією ланкою дослідження стала оцінка позиції керівництва європейських держав з проблемних питань енергетичної безпеки в Європі, зокрема підтримка російських газотранспортних проектів в обхід української ГТС.

Так, реалізацію проекту газопроводу "Північний потік - 2", який посилить залежність країн Європи від російського газу й енергетично ізолює регіон Східної та Південно-Східної Європи, підтримують 10 країн: Австрія, Бельгія, Німеччина, Нідерланди, Франція, Швейцарія, Чехія, Норвегія, Фінляндія, Мальта. Окрім цього, в цей перелік варто включити ще 6 європейських держав: Болгарію, як країну поза сферою інтересів проекту "Північний потік - 2", але зацікавлену в реалізації спільних з Росією газових енергетичних проектів; Грецію; Швецію, яка, незважаючи на те, що більшість політичних сил виступає проти будівництва російського газопроводу, все ж надала Nord Stream 2 AG дозвіл на прокладання труби своєю територією; Італію, яка ще в 2015 р. була противником проекту, але після парламентських виборів 2018 р., коли до влади прийшла правоцентристська коаліція на чолі з політичною партією "Ліга Півночі", в уряді стали звучати слова підтримки російського проекту; Сербію і Туреччину, інтереси яких проект "Північний потік - 2" безпосередньо не зачіпає, але обидві ці країни зацікавлені в іншому проекті з доставки російського газу в Європу – "Турецькому потоці".

Наявність територіальних претензій у тієї чи іншої європейської країни до України – це безпосередня загроза не тільки її євроінтеграційним прагненням, але й самому існуванню нашої країни в такому вигляді. Наприклад, Австрія і Туреччина мають лише історичні передумови до висунення таких претензій, але активних дій не роблять. Польша і Румунія проявляють активність у цьому питанні через дії або висловлювання органів державної влади, політичних і громадських діячів, що прямо чи опосередковано вказує на справжні наміри країни щодо України. Тобто Варшава та Бухарест діють насамперед із використанням так званої "м'якої сили".

Угорщина робить конкретні дії, які можуть призвести до розпалювання міжетнічної ворожнечі на Закарпатті. Це підтверджується активністю Будапешта в питанні надання українцям громадянства (наприклад, "паспортний скандал у Береговому"). Але хотілося б зауважити, що румунський вплив на Україну потенційно може бути серйознішим за угорський за умови, якщо вона вийде з-під ковпака Вашингтона. Якщо угорські територіальні претензії зосереджено в основному на окремих районах Закарпатської області, то у сферу румунського впливу включаються території як Чернівецької, так і Одеської областей. Вплив Бухареста на внутрішню ситуацію в Україні, а також на становище румунської громади в Україні здійснюється не тільки через дипломатичні канали, але й опосередковано через румунські громадські об'єднання. По-друге, за більш м'якої дипломатії румунська політика паспортів більш ефективна. Згідно з даними Євростату, у 2016 р. Румунія стала другою в Європі за кількістю виданих українцям паспортів. Її частка склала 16,8%, тоді як частка Угорщини – всього 1,5%.

Білорусь хоч і входить у союзну державу з Росією, але країна не в Євросоюзі і поза ПАРЄ, тому не становить великої загрози на зовнішній арені. Окрім цього, Мінськ часто прагне грати нейтральну позицію в українсько-російському конфлікті, а ситуацію - використовувати у власних інтересах, виступаючи у ролі посередника як політичного, так і економічного.

Аналіз динаміки торговельно-економічних відносин України з європейськими країнами показав, що в цілому з більшістю країн у період з 2015-го по І півріччя 2018 р. ми показуємо зростання в торгівлі. Водночас коливальний характер має торгівля України з Грузією, Туреччиною, Швейцарією і Монако. Тенденція до зниження спостерігається з Ліхтенштейном, Францією, Албанією, Сан-Марино і Хорватією.

* * *

Як бачимо, Європа-2018 відрізняється від себе самої зразка 2014 року. Світові події, що відбулися в останні роки, змінили настрої європейців. Юніонізм почав все більше поступатися місцем євроскептицизму, а замість проєвропейських політиків до влади в низці країн прийшли праві популісти, в інших країнах вони провели свої політсили у парламенти. Так, у 74% парламентів європейських держав вже присутні політичні сили, які негативно ставляться до інтеграційних процесів у Європі. У 37% парламентів євроскептики посідають не менше п'ятої частини місць. Київ вже не один раз стикався з нерозумінням з боку європейців. Перспектива найближчих років ще більш туманна. Це пов'язано не стільки з економічними проблемами України, як із розколом у самій Європі і відносинами всередині трикутника Україна-ЄС-Росія. Однозначно можна сказати, що Києву доведеться ще довго попотіти на шляху до членства в Євросоюз.

Павло Горін

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів