Далі – авторитаризм, або Чи є життя після недоторканності?

Далі – авторитаризм, або Чи є життя після недоторканності?
112.ua

Наталія Лебідь

Журналіст

Хоча за скасування депутатського імунітету проголосували майже всі фракції парламенту (за винятком "Опозиційної платформи – За життя"), народні обранці, схоже, вже жалкують за втраченою недоторканністю.

Її оплакування в соцмережах та чисельних коментарях супроводжують три мотиви: по-перше, побоювання відносно того, що віднині всі "незручні" нардепи опиняться підвішеними на гачок влади.

І навіть не за реально скоєні злочини, а за вигадані. В цьому контексті згадують дисидентський досвід В’ячеслава Чорновола, котрому інкримінували не інакодумство і боротьбу з радянською владою, а зґвалтування.  

Другий момент: разом із депутатською недоторканністю народні обранці втратили і деякі можливості, надзвичайно корисні в режимі протестних акцій. Вони вже не зможуть безперешкодно заходити в СІЗО та тюрми, на судові засідання, у приміщення Центрвиборчкому, не зможуть ставити намети на Майдані тощо.

Словом, не зможуть робити всього того, що мало місце в контексті подій "України без Кучми", Помаранчевої революції, Революції гідності. Ті, хто дотримується такого переконання, розвивають думку про те, що всі українські революції – як три кити на черепасі – стоять, зокрема, й на депутатській недоторканності.

Новини за темою

Бо без тилу в особі захищених законом парламентарів вони не відбулися б взагалі або минули би з іншими наслідками.

Третя частина засторог пов’язана із можливим перетворенням України на президентську республіку. Якщо не де-юре, то де-факто. Мовляв, послаблення парламентаризму у вигляді як зняття депутатської недоторканності, так і скорочення складу ВР завдасть удару по позиціям законодавчого органу і прокладе шлях до посилення виконавчої (читай: президентської) вертикалі. Втім, ховати парламентаризм ще зарано. З багатьох причин, а, зокрема, й з тієї, про яку 112.ua писало раніше: своє слово у цій справі ще не сказав Конституційний суд

А суду може не сподобатися порушення процедури, котре мало місце під час ухвалення закону. Тож теоретично народні депутати ще мають шанс повернути собі імунітет, якщо вони звернуться до КСУ з запитом стосовно конституційності нової норми і якщо суд дасть негативні висновки з цього питання.

Але зробити це можна не раніше 2 січня 2020 року – наступного дня після того, як зміни в частині недоторканності вступлять в силу.

В очікуванні 2 січня 112.ua звернулося до політологів і попросило їх оцінити перспективи та наслідки скасування недоторканності, а також заспокоїти читачів щодо наближення авторитаризму. Наш експертний пул зауважив наступне.

"Місце матиме не авторитаризм, а зміна форми влади, а це – різні речі"

"Сьогодні мова йде не стільки про авторитаризм, скільки про концентрацію влади в руках президента, але демократичними інструментами, – коментує Бортник Руслан, директор Українського інституту аналізу та менеджменту політики.

– В Конституції у нас закріплена парламентсько-президентська республіка, та якщо президенту вдасться ослабити парламент, це означатиме, що ми формально переходимо на президентську форму правління.

І якраз про зміну форми правління є всі підстави говорити. Можливо, таке питання навіть слід винести на референдум, тому що це – тектонічна зміна архітектури влади".

На прохання провести паралель з попередніми режимами Бортник реагує так: "Подібної концентрації повноважень в руках президента не було ані за Кучми, ані за Януковича.

Як бачимо, Зеленський не тільки не відмовився від контролю над НАБУ та ДБР, але й намагається його узаконити (мова про внесений президентом законопроект №1014, яким він пропонує внести зміни до Конституції та надати главі держави право призначати та звільняти директорів згаданих відомств, – автор.)".

"При цьому ризики у несприйнятті Конституційним судом запропонованих змін є лише в частині депутатської недоторканності. Щодо решти рішень, то тут мінімальні шанси щодо непідтримання їх КСУ. Якщо заперечення й будуть, то хіба що стосовно скасування адвокатської монополії та надання народу права законодавчої ініціативи", – додає експерт.

"Головний тест – вибори. Доки вони не стали такими, як в Росії, маємо демократію"

"Про авторитаризм говорити зарано, він буває тоді, коли зникає суспільство чи коли воно цілковито фрагментовано в залежності від приватних інтересів, – переконаний Карасьов Вадим, директор Інституту глобальних стратегій. – А коли суспільство є, але відсутній чіткий поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову, виникає феномен, який політологи називають "неліберальна демократія" або "популістська демократія".

"Але ключовим словом тут лишається все ж таки не авторитаризм, а демократія, – підкреслює він. – Чим "популістська демократія" відрізняється від просто демократії?

Тим, що закон в країні є, але його можуть порушувати – причому якраз в ім’я волі народу. Сама така система присутня, приміром, в Угорщині – на відміну від Франції чи Британії. Тому з точки зору інституційного дизайну правильніше говорити про те, що в Україні іменем народу створюється нині неліберальна демократія східноєвропейського зразку, але не авторитаризм, характерний для Китаю чи Росії".

Новини за темою

"Чим це небезпечно?, – веде далі Карасьов. – Тим, що на цьому можна або зупинитися, або рухатися далі – якраз убік авторитаризму. Але він настане тоді, коли суспільство позбавлять голосу, коли почнуть утискати ЗМІ і коли проходитимуть неконкурентні вибори. Саме вибори і є головним тестом. Якщо вони перетворяться на такі вибори, як в Росії чи в Білорусі, тоді можна буде говорити про класичний авторитаризм".

Окрім виборів, є також другий маркер для того, аби відрізнити демократичний режим від інших форм влади. І цей маркер можна назвати "приматом більшості". "Так, сьогодні влада парламенту утискається. Але утискається більшістю. А авторитаризм – це коли меншість за допомогою силових структур управляє більшістю.

У нас же поки що все навпаки: більшість управляє меншістю – щоправда, не враховуючи її інтереси. В цьому якраз і проявляється неліберальна демократія", – розшифровує Карасьов.

"Рада завжди відбивала спроби узурпації. Біда, що прийшли люди, не готові це захищати"

З інших позицій розглядає те, що відбувається зараз в країні, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко. Він аналізує дії не "верхів", а "низів". А саме настрої "низів" експерта хвилюють більше, аніж явні чи приховані плани "верхів".                 

"Будь-яка влада намагається охопити всі існуючі інституції, тому нічого дивного в прагненні команди Зеленського контролювати всіх і вся немає. Єдине, що це не дуже відповідає демократичним цінностям. Але тут, як на мене, виникає інше питання: а чи є демократичні цінності першочерговими для українського народу? Чи не прагне він обміну свободи на соціально-економічні вигоди?" – запитує Петренко.

"Величезна проблема, як на мене, полягає ще й у тому, що Верховна Рада перестає бути цікавим суб’єктом, де відбуваються події та ухвалюються рішення. По суті, туди зараз переїхав Офіс президента. І не просто переїхав, а монополізувався. І тут важливо зрозуміти: народ погоджується з тим, що певні права обмежуються, а замість цього йому обіцяють економічне зростання? І друге питання.

У нас, як відомо, існує традиція революцій, котрі спалахують тоді, коли влада переходить певні червоні лінії. Так от, мене цікавить те, чи є відчуття цих червоних ліній в офісі президента і що відіграє роль червоних ліній для українського народу?" – замислюється експерт.

Повертаючись до теми парламенту, він зазначає: "Як на мене, найбільша біда не в тому, що президент контролює більшість і не в тому, що скасовано депутатську недоторканність, а в тому, що до Ради прийшли люди, не готові захищати суб’єктність парламенту".

А між тим роль парламенту – складно переоцінити. "Як би сильно українці не любили Верховну Раду, вона завжди стояла на сторожі демократії. Згадаймо хоча б Кучму і його референдум 2000 року. Фактично, саме завдяки позиції Верховної Ради (яка майже повністю, але все таки не зовсім!) контролювалася Кучмою, була відведена загроза повної узурпації влади.

І саме завдяки позиції Верховної Ради були ухвалені вікопомні рішення кінця 2004 року, які стабілізували тодішню ситуацію і дали можливість провести повторний другий тур президентських виборів. І нарешті, саме Верховна Рада у 2014-му відіграла роль єдиного легітимного інституту влади, котрий імплементував рішення Майдану і зберіг бодай яку-не-яку стабільність в Україні", – нагадує Петренко. 

"На сьогодні ж ми маємо повністю контрольований президентом парламент і вже не можемо, на жаль, говорити про те, що він здатен виступати в ролі запобіжника авторитаризму. Сильної позиції Верховної Ради більше немає, бо "Слуга народу" віднедавна контролюється конституційними змінами щодо скасування імунітету.

Єдина проблема, яка може виникнути і відкоригувати цю ситуацію, це те, що в середині самого "Слуги" раптом спалахне протест проти рішень президента. Ми ж розуміємо, наскільки неоднорідною є ця фракція. Тут є і група Авакова, і група Корбана, і група Баканова – хтось відповідає за МВС, а хтось – за СБУ.

Оця внутрішня конкуренція між керівниками правоохоронних органів поки що стримує посилення авторитарних тенденцій і знищення парламенту як самостійного органу", – резюмує наш співрозмовник.

"Зняття недоторканності – це обезголовлення потенційних протестів"

Часто соціум, якого Богдан Петренко підозрює у недостатній відданості демократизму, не надто чітко уявляє, чого він, власне, прагне. Цю думку в інтерв’ю 112.ua розвиває політолог і публіцист Євген Булавка.

"Те, що відсутність імунітету робить політиків вразливими для тиску зовні, є очевидним. А те, що такий тиск посилюватиметься, доводять перманентні виклики до ДБР Петра Порошенка. Якщо подібні випадки матимуть системний характер, можна буде говорити про виклики для демократії в Україні", – говорить він.

"Так, попередні скликання зловживали недоторканністю – причому настільки, що йшлося навіть про вбивство людини (згадаймо хоча б справу Лозинського), тому прагнення виборців покласти цьому край можна зрозуміти.

Але будь-яка ситуація має свій зворотній бік, тож сама ідея обмежити недоторканність є слушною, але коли до влади приходять популісти на кшталт Зеленського з шаленим прагненням сконцентрувати всю владу в своїх руках, це перетворюється на загрозу для демократичних процесів", – зауважує він.

А реагуючи на репліку про те, що недавня недоторканність не рятувала нардепа Петра Порошенка від перманентних запрошень на допити, Булавка погоджується з тим, що імунітет – це ще не запорука безпеки від політичних переслідувань. "Так, недоторканність – це не панацея, але вона важлива не лише для конкретної людини. Згадаємо масові акції, коли їх проведення та захист учасників забезпечували саме народні депутати, що мали імунітет.

Саме нардепи в ті часи, коли влада мала всі ознаки авторитарності, були присутніми в судах, брали затриманих на поруки… Недоторканність як така на це прямо не впливала, але високий статус депутата з усією його атрибутикою дозволяв діяти більш рішуче в інтересах опозиційної меншості.

Вочевидь, зараз в аналогічних ситуаціях вже не буде кому діяти і кому вести за собою людей. Це – обезголовлення потенційних протестів", – переконаний Булавка.

Невеликі надії покладає він і на Конституційний суд, котрий може повернути статус кво в питанні депутатської недоторканності. "Конституційний суд в умовах проголошення дострокових виборів умив руки та фактично не зайняв жодної твердої позиції.

Його позиція була розмитою і дозволила провести такі вибори, котрі – на думку багатьох правників – відбулися всупереч вимогам закону.

До того ж, недарма зафіксовані відвідини пана Богдана до КСУ ще задовго до того, як він був призначений головою офісу президента. Тобто практика контактів з найвищою судовою ланкою у Зеленського вже напрацьована", – каже експерт.

Одним словом, спасіння потопаючих, як завжди – у їхніх власних руках. Якщо в Україні стане зовсім кепсько з демократією, рятувати державу стане не ослаблений парламент і не контрольовані президентською вертикаллю силові структури, не міжнародні посередники і не судова влада із КСУ на чолі, а сам народ.

За умови, звісно, що він не проміняє обіцянки ситого життя на вірність народовладдю. "Зрештою, українці завжди готові скинути або обмежити режим, який перестав їх задовольняти, шляхом революцій", – підводить риску Богдан Петренко.

От тільки проблема в тому, що від ери революцій Україна ніяк не перейде до доби еволюцій. Що, погодьмося, було для нашої держави зовсім не зайвим.

Наталія Лебідь

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>