banner banner banner

Буремний шлях. Історія переворотів у Туреччині

П'ятий за рахунком переворот провалився

Буремний шлях. Історія переворотів у Туреччині
Reuters

П'ятий за рахунком переворот провалився

У Туреччині 15 липня 2016 р. відбулася спроба військового перевороту, організованого середньою ланкою турецької армії. Пізно ввечері бунтівники захопили будівлю Генштабу, телецентру та перекрили мости. Усі світові лідери підтримали президента Ердогана, а заколот, був подоланий.

Ми зібрали хроніку переворотів в Туреччині.

Переворот 1960 р.

27 травня 1960 р. відбувся перший переворот, організований полковником Алпарсланом Тюркешем. Він був у числі перших 16 офіцерів, навчених Сполученими Штатами в 1948 році для формування антикомуністичного руху. Вранці 27 травня Тюркеш оголосив про "кінець одного періоду в історії Туреччини, і вступ в новий".

На прес-конференції, що відбулася на наступний день, генерал Джемаль Гюрсель підкреслив, що "мета перевороту - вивести країну якомога швидше до справедливої, чистої й твердої демократії".

Переворот стався під час соціально-політичної нестабільності та економічних труднощів, оскільки допомога США від доктрини Трумена і плану Маршалла закінчувалася, і, отже, прем'єр-міністр Аднан Мендерес планував візит до Москви в надії на відкриття альтернативних кредитних ліній.

Міністр внутрішніх справ Намік Гедик покінчив з собою під час затримання в турецькій військовій академії. Президент Джелаль Баяр, прем'єр-міністр Аднан Мендерес та кілька інших членів адміністрації були віддані суду. Політикам були пред'явлені звинувачення у державній зраді, неправильному використанні державних коштів і скасування конституції. Міністра закордонних справ, міністра фінансів, а також прем'єр-міністра стратили на острові Імраілі 16 вересня 1961 р. Влада перейшла в цивільні руки, однак військові продовжували домінувати на політичній сцені до жовтня 1965 року.

Переворот 1971 р.

Вже через 11 років, в 1971 році, в Туреччині відбулося друге військове втручання у державну владу.

Економічний спад, викликаний нестабільністю 60-х, привів до вуличних протестів, страйків та формування лівих рухів, що протиставляли себе ісламістським і націоналістичним групам. До січня 1971 року Туреччина опинилася в стані хаосу. Університети перестали функціонувати. Студенти, натхненні латиноамериканськими партизанами, грабували банки і викрадали американських військовослужбовців. Уряд Деміреля виявився паралізованим і безсилим.

12 березня начальник Генерального штабу, Мемдух Тагмач вручив прем'єру меморандум, який насправді був ультиматумом збройних сил. У ньому вимагали "освіти в контексті демократичних принципів, сильного і надійного уряду, який буде нейтралізувати поточну анархічну ситуацію і який, натхненний прикладом Ататюрка, буде здійснювати реформаторські закони, передбачені конституцією", поклавши край "анархії, братовбивств, і соціально-економічних хвилювань". У меморандумі говорилося, що якщо вимоги не будуть задоволені, то армія візьме владу на себе. Демірель подав у відставку після тригодинної зустрічі зі своїм кабінетом.

Цей переворот фактично закріпив владу за економічною елітою Туреччини, армія спробувала очистити політичне поле від радикальних і потенційно небезпечних елементів. Зміни до Конституції, зафіксовані в 1971 р., зміцнили роль армії в політиці і обмежили свободу преси і університетів. Згодом Демірель ще тричі займав пост прем'єра, а в 1993 році став президентом країни.

Переворот 1980 р.

Державний переворот 1980 року, проведений головою генерального штабу генералом Кенаном Евреном, став третім переворотом в історії республіки, після переворотів 1960 і 1971 років.

12 вересня 1980 р. генерал Еврен, начальник генерального штабу ЗС Туреччини, і четверо інших вищих командирів турецької армії оголосили про усунення цивільного уряду на чолі з Сулейманом Демірелем. Військові проголосили створення Національної ради безпеки (НСБ). НСБ розпустив уряд і парламент заборонив політичні партії і профспілки, а також призупинив дію конституції.

Згідно з підрахунками незалежних експертів, в ув'язнення після військового перевороту 12 вересня потрапили 650 000 чоловік, у поліцейських дільницях було заведено 1,7 млн справ. 230 000 осіб постали перед судом у межах 210 000 справ, в основному, з політичних причин. 517 людей були присуджені до вищої міри покарання. З тих, хто отримав смертні вироки, 50 були страчені. Через антисанітарні умови і тортури у в'язницях загинуло 299 осіб. 144 загинули за нез'ясованих обставин, 14 померло внаслідок голодування, 43 були застрелені при спробі до втечі, 29 визнані такими, що вчинили самогубство.

У червні 2014 р. суд у Туреччині засудив екс-президента країни 96-річного Кенана Еврена, який очолив військовий переворот 1980 року, до довічного позбавлення волі. Колишній головком ВПС Туреччини Таксин Шахінкая також був засуджений до довічного ув'язнення.

Переворот 1997 р.

28 лютого 1997 р. військові видали Меморандум, який гарантує дотримання в країні принципів основоположника держави Мустафи Кемаля Ататюрка, зокрема, світського характеру держави. Під тиском військових прем'єр-міністр, засновник ісламістської Партії благоденства Неджметтин Ербакан був змушений його підписати.

Парламент розпускати не стали, однак через деякий час Ербакан покинув свій пост. Пізніше Партія благоденства була розпущена. У 2013 році учасників перевороту 1997-го судили; серед обвинувачених був і колишній президент країни Сулейман Демірель.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>