meduza.io

Республіка Південний Судан - наймолодша держава на африканському континенті. Шлях до незалежності, яку було проголошено 9 липня 2011 року, був тривалим і тернистим. Незалежності ПС передували дві криваві громадянські війни між північною та південною частинами країни, що забрали мільйони життів. Коріння протиріч між ПС та Суданом треба шукати в результатах Берлінського конгресу, результатом якого став колоніальний розподіл Африки між европейськими державами і нарізання кордонів без врахування етнічних та релігійних чинників. Так, нинішній Судан унаслідок поразки "держави Махді" у 1898 став англо-єгипетським протекторатом, а ПС перебував під суто англійським управлінням.

Також дуже важливими для розуміння ситуації є етнічні і конфесійні відмінності між північчю і півднем країни. На півночі проживають переважно араби-мусульмани, а на півдні африканські народи, що сповідують християнство і місцеві культи. Об'єднуючи в одну державу такі різні спільноти, варто очікувати протиріч та протистоянь. Вони й почалися 1955 року, ще до формального проголошення незалежності Судану, і тривали до 1972 року. В результаті підписаного в столиці Ефіопії Адис-Абебі мирного договору Південний Судан отримав широку автономію.

Новини за темою: Київ запідозрили в постачанні зброї до Південного Судану: Топ гучних збройових історій за участю України

Друга громадянська війна спалахнула 1983 року і з перервами тривала до 2005 року; саме за її результатами південь країни дістав право на проведення референдуму про незалежність. Референдум відбувся в січні 2011 року, на ньому 98.83% голосів було віддано за незалежність Південного Судану. Він відбувався за згоди і підтримки офіційного Хартума (столиця Судану) та під егідою ООН. Міжнародна спільнота визнала результати референдуму, тож 14 липня ПС став 193-м членом ООН. 

Утім, між Суданом і Південним Суданом є ще не вирішені територіальні суперечки. Так не врегульовано статус регіону Аб'єй. Він має статус демілітаризованої зони, там розміщено миротворчий контингент, в складі якого є і українські миротворці.

Після отримання незалежності в країні розпочалася вже південно-суданська громадянська війна. В 2013 році між представниками двох основних етнічних груп, племен дінка і нуер, розпочалася війна, що з різною інтенсивністю триває донині. Приводом для початку бойових дій стало відсторонення від посади президентом Салмою Кііром, етнічним дінка, віце-президента Ріека Мачара, представника нуер, від займаної посади. Саме між прихильниками цих двох політиків тривають бойові дії.

* * *

Міжнародна правозахисна організація Amnesty International нещодавно опублікувала доповідь під назвою From London to Juba, a UK-registered company’s role in one of the largest arms deals to South Sudan. У доповіді Amnesty International звинувачує українське підприємство "Укрінмаш", що входить до державного концерну "Укроборонпром", у постачанні зброї Південному Судану в обхід міжнародних санкцій і порушення підписаного Договору про торгівлю зброєю (Arms Trade Treaty). Разом з "Укрінмаш" в доповіді як посередники фігурують британська компанія S-Profit Ltd (зареєстрована громадянином України) та компанія з Об'єднаних арабських Еміратів "Міжнародна золота група".

Amnesty Inernational

Amnesty Inernational

Попри всю серйозність звинувачень, жодних доказів незаконності постачання зброї компанією "Украінмаш" автори доповіді не наводять, даючи тільки інформацію про підписані контракти. Навіть не самі контракти. Але тим не менше, доповідь викликала хвилю обговорення як всередині країни, так і закордоном. Нещодавно подібні звинувачення лунали на адресу України за нібито постачання зброї до КНДР, хоча ту інформацію Києву вдалося спростувати. В цьому випадку ситуація не зовсім ясна, можливо, поставки української зброї до ПС справді були, але через низку посередників. Проте важливо інше – чи порушила Україна закон, якщо навіть ці поставки були?

Amnesty Inernational

В ефірі Громадського радіо очільник державного підприємства "Укрінмаш" Сергій Слюсаренко заявив, що "Укрінмаш" зброї до Південного Судану не постачав. Дані Державної служби експортного контролю говорять, що зброю до ПС усе ж постачали. Слюсаренко зазначає, що "в Україні існує шість компаній спецімпортерів, які уповноважені урядом на торгівлю зброєю та товарів подвійного призначення". Тобто в Україні є шість компаній-спецекспортерів, які можуть займатися тим самим, що й "Укрінмаш".

Державна служба експортного контролю

Державна служба експортного контролю

Державна служба експортного контролю

На сьогодні ООН не накладала обмежень чи заборони на торгівлю зброєю з ПС. Такої резолюції просто нема. Євросоюз наклав заборону на поставки зброї до ПС з моменту проголошення незалежності цієї країни в 2011 році. Однак в ООН це ембарго не дістало підтримки, навіть після спалаху насилля в 2013 році. Сполучені Штати, які відповідають за розробку резолюцій Ради Безпеки щодо Південного Судану, спочатку відмовилися включити ембарго на поставки зброї у свої проекти резолюцій, але змінили свою позицію у вересні 2015 року. Проте відтоді проекти резолюцій про ембарго, представлені Сполученими Штатами, не отримали необхідних дев'яти голосів і одноголосного рішення постійних п'ятьох держав-членів Радбезу. Зовсім нещодавно, 23 грудня 2016 року, вісім з п'ятнадцяти членів Ради Безпеки ООН утрималися при розробці проекту резолюції про ембарго, в тому числі Японія, Росія, Китай, Малайзія, Венесуела, Ангола, Єгипет і Сенегал.

Більше того, члени цього самого Радбезу та й інші країни самі постачають зброю до Південного Судану, про що свідчать дані SIPRI.

SIPRI

Новини за темою: В "Укрінмаші" спростували інформацію щодо постачання зброї до Південного Судану

Згідно з даними Інституту,  в 2011-2016 роках озброєння до ПС постачали, наприклад, Канада, США, Південна Африка, Росія. Зокрема, за останні два роки саме Росія була найбільшим поставником озброєнь до цієї африканської країни. З таблиці видно, що постачали авіацію, бронетехніку, ракети, двигуни.

SIPRI

"Матеріали Amnesty International щодо обвинувачень української сторони щодо укладання контрактів з урядом Південного Судану викликають занепокоєння через вибірковий підхід. На тлі скандалу щодо намірів українського підприємства реалізувати зброю до Південного Судану, міжнародні правозахисники, на жаль, приділяють недостатньо уваги фактам постачання зброї обом сторонам конфлікту в Південному Судані з боку інших держав. Саме це питання потребує детального висвітлення, так само, як і контекст поточної південносуданської кризи", - говорить співзасновник "Центру дослідження Африки" Олександр Мішин.

Згідно з даними "Центру", урядові сили в Південному Судані підтримують Уганда, Єгипет та Ізраїль.

Уганда. В жовтні 2014 року уряди Південного Судану та Уганди уклали договір про військову співпрацю. Відповідно до нього угандійці отримали права на постачання зброї для потреб армії Південного Судану. Українська сторона здійснила низку поставок авіаційної техніки для потреб угандійської сторони. Вже потім Уганда самостійно постачала отриману від України авіаційну техніку урядові Південного Судану. Варто підкреслити, що на території Південного Судан розміщувалися збройні сили Уганди (3,500 осіб, район міста Бор), що були запрошені легітимним урядом країни за для захисту громадян Уганди.

Єгипет. Президент Єгипту Абдель-Фатах ас-Сісі підтримує тісні та дружні контакти з президентом Південного Судану Сальвою Кііром. Зокрема, у січні 2017 року відбулася їхня безпосередня зустріч. Єгипет підтримує законний уряд Південного Судану, аби натиснути на Ефіопію, що веде недружню до Каїру політику. Між Південним Суданом та Єгиптом укладено військові угоди та домовленості щодо військової допомоги. Зокрема 7 лютого 2017 року повстанці обвинуватили Каїр у тому, що їхня авіація завдала авіаударів по базах НВАС(о). У Каїрі це спростували.

Ізраїль. Тель-Авів має тісні контакти з урядом Південного Судану й зокрема у галузі ВТС. До 2016 року ізраїльські компанії постачали Джубі летальну зброю, переважно це легке стрілецьке озброєння, зокрема автомати Galil ACE. Проте наразі тривають поставки лише оборонної зброї та обладнання для радіоелектронного устаткування для розвідувальних цілей.

Повстанців із НВАС(о) в Південному Судані підтримують Китай, Судан, Ефіопія, Еритрея. 

Китай та Судан. Лондонська Conflict Armament Research group зауважує, що у травні 2016 року урядові сили Південного Судану захопили в повстанців з НВАС(о) 1.300 комплектів зброї китайського виробництва. Зброя була доставлена повстанцям через канали суданських спецслужб, які існують ще з 2012 року. Що цікаво, китайські компанії не гребують продавати зброю обом сторонам конфлікту в Південному Судані. Навіть попри те, що двоє китайських миротворців загинули у липні 2016 року в Джубі під час мінометного обстрілу. Це пояснює, чому Пекін не підтримав резолюцію ООН щодо ембарго.

Одночасно зброю власного виробництва для НВАС(о) постачає й сам Судан. Фігурує цифра, що 70% зброї повстанців було вироблено у Судані. Як відомо, суданська Military Industry Corporation виробляє широкий асортимент боєприпасів, стрілецької зброї та артилерії. Це переважно копії російських, китайських та іранських зразків.

Ефіопія та Еритрея. Обидві країні відомі фактами збройної підтримки різних груп повстанців на території Південного Судану. Через територію Ефіопії відбувається постачання китайської зброї як до рук збройних сил Південного Судану, так і до рук повстанців з НВАС(о), - це залежить від політичної кон'юнктури.

Також слід зазначити, що Україна не має жодних обмежень на торгівлю зброєю із ПС навіть у рамках Договору про торгівлю зброєю (АТТ), до якого апелює "Амнесті". Оскільки Україна підписала, але не ратифікувала договір, про що свідчить список учасників договору. Зрештою, це ж саме у висновках зазначає "Амнесті" і радить українському уряду зробити це.

За словами керівника департаменту міжнародної політики "Інституту соціально-політичних досліджень" Дениса Москалика, з формальної точки зору жодних порушень з боку України немає.

"ООН поки ніяких заборон не передбачала. Тобто формальних причин для того, щоб якось наших постачальників зброї покарати, немає, бо вони нічого не порушували. Але удар по міжнародному іміджу таки є - особливо серед ліволіберальної спільноти у нас та особливо закордоном. Вже тривалий час іде кампанія з компрометації України в цих колах та на міжнародному рівні. Це особливо підозріло скоординовано з тим часом, коли було порушене питання про надання Україні летальної зброї з боку США", - вважає Москалик. 

* * *

Доповідь від Amnesty International стала третім поспіль матеріалом, в якому Україна фігурує як постачальник зброї до зони бойових дій або зони потенційного конфлікту. Найгучніший скандал розгорівся довкола статті в New York Times, автор якої звинуватив українське підприємство "Південмаш" у постачанні ракетних двигунів до Північної Кореї. Докази на підтвердження обвинувачень так і не були наведені. Але ця стаття завдала значного удару іміджу України.

Новини за темою: Amnesty International заявила про причетність України до постачання зброї до Південного Судану

В іншому матеріалі журналісти з OCCRP вказали на причетність України до продажу зброї на 17,3 млн доларів до США для подальшої програми озброєння сирійських повстанців. Важко зрозуміти, в чому, згідно з логікою авторів статті, полягає провина України, оскільки зброя на законних підставах потрапила до рук США. І за подальший її шлях до Сирії Україна не несе жодної відповідальності. Також варто зазначити, що США, як і Україна, не є учасником Договору про торгівлю зброєю (АТТ) і не мусить виконувати його положення.

Україна є сильним гравцем на світовому ринку торгівлі зброєю та входить в десятку  найбільших постачальників. Цей ринок є дуже прибутковим, тісним та конкурентним. Тож можна говорити, що принаймні частина вищезгаданих матеріалів спрямована на підрив авторитету України на міжнародній арені як перевіреного постачальника озброєння. Мотиви цих дій можуть бути різними: від банального бажання витіснити Україну з ринку чи хоча б послабити її позиції, до руйнування іміджу країни на фоні прийняття рішення про надання Києву американської летальної зброї.

Також не варто відкидати варіант інформаційної війни проти країни, в якій експорт зброї дає значний відсоток валютних надходжень. І для якої втрата зовнішніх ринків озброєння, за умов чинного конфлікту на Донбасі та нестабільної ситуації довкола окупованого Криму, може мати негативні економічні, а головне політичні наслідки.

Це не вперше проти України використовують таку тактику. Тут можна пригадати попередні скандали з нібито постачанням "Кольчуг" до Іраку або з судном "Фаїна", яке у вересні 2008 було захоплене сомалійськими піратами та на якому було виявлено зброю українського походження, яка, відповідно до офіційної позиції Києва, прямувала за контрактом до Кенії. Україну ж звинувачували в постачанні зброї повстанцям Південного Судану. Ці скандали не мали жодних правових наслідків для України, натомість завдали шкоди іміджу країни.

Протистояти цим атакам поки що було відносно легко через відсутність доказів та фактів, які б підтверджували звинувачення авторів зазначених вище матеріалів. Однак в подальшому рівень атак та їхні масштаби можуть тільки побільшати. А це, за умови відсутності належної протидії як з боку держави, так і з боку експертного середовища, може призвести до суттєвих репутаційних та матеріальних втрат України.

Артем Конопкін